Пригадався "бородатий" анекдот:

"— Знову хочу в Париж...

— А ти там що, вже був?

— Ні. Просто знову захотілось."

Знову захотілось з'їздити в Чорнобильску зону. Причому так захотілося, що прийшло натхнення написати текст. Жаль буде, якщо непогана підводка до репортажу пропаде.

Це добре, що не надумав написати текст до одне закордонне місто. У Туреччину. Але туди то точно не буде змоги поїхати ні в цьому, ні в наступному році.

Хоча сам факт бажання — це вже добре. Погано, коли взагалі нісчого не хочеться. Як мінімум, це стимул не просто мріяти, а шукати шляхи до їх втілення. Однак, якщо закордоння вимагає офійійної роботи і закордонного паспорту, то радіоактивна Київщина ближче і рідніше:) Хоча туди збираюся вже не один рік.

А вам куди хочеться?

Оскільки минулого року парад не вдалося нормально подивитись, цьогоріч вирішив подивитись репетицію параду. Не прогадав. Хоча люди теж лізли наперед. І не всі знімки вдалися (через сутінки).

Поки не прийняв рішення: відкласти звіт на пізніше, після фотопрогулянок по ДОТам, чи публікувати поки актуально — викладу кортенький репортаж тут.

Парад ось-ось розпочнеться. За порядком слідкують безліч поліцейських і нацгіардійців.

Ржачний відеокліп від Жадана і Собак.  Шидевр, я так вважаю!

Соціальна реклама дратує навіть більше, ніж реклама сумнівних псевдолікарських препаратів. Тому не втримався від пародії.

"— Чула, Семенівно? В сусідньому домі менше платять за житло.

— А це як?

— Створили ОСББ, поміняли вікна, здали на металобрухт старі батареї і газові труби, купили сонячні панелі і вітряк — і послали Обленерго і ЖЕК на *уй."

"— Чув? У Жовкві вже перейшли на альтернативне опалення. Вирубали весь ліс — зате не треба платити за газ."

Пісня, що підійшла б до крутого гостросюжетного українського фільму. Драйвове звучання і філософський тест.

Веселий тест-драйв електромобіля.

Так, відеоогляди Інфокару тут вже викладав. Але цей тест-драйв розважив:)

До речі, і в нас дуже давно була ситуація, коли зачинили машину зсередини і потім довго думали як відчинити:)

Якби знімав відео, то напевно б назвав в стилі хайпу: «Закинута військова частина: там хтось живе». Але фільмувати там нічого. Та й на Ютубі є відео з цієї заброшки.

Колишня військова частина, чи то декілька частин під одним парканом. Навіть закинута довгий час перебувала під охороною. А останнім часом охорону послабили. За словами місцевих там живуть самосели.

А на ваші: «А! Шо? Це ж сікретне місце!» скажу, що там від секретів нічого не лишилось. Та й військовим територія не потрібна.

Координати не розкриваю. Вам воно не треба. І заброшка понура.

Поїхав із подружкою, в шалену спеку.

Нажаль, в казарми і штаб лізти було ризиковано — на вулиці було повно народу.

Довелося пробиратись чигирями.

Історія наприкінці насиченої прогулянки. Залізничний вокзал вузлової залізничної станції. Окремо — тупикові приміські платформи. Окремо — платформи для електричок дальнього слідування і поїздів. Розклад висить високо — ніхріна не видно. Добре, що додумався сфоткати. До відправлення потрібної електрички залишалося декілька хвилин. Швидко купили квитки і побігли шукати «тягу». На транзитних платформах стояла лише одна електричка. Поки не від'їхала, забігаємо. Вибираємо зручні місця, чекаємо відправлення.Поглядом вловлюю, що на сусідній платформі багато народу. Запитую у пасажирів: «Електричка на Київ?» «Ні, на Житомир.» Йопта! Вибігаємо — якраз на сусідню колію прибуває електричка. Надписів ніяких — маршрут невідомий. Заходимо. У вікні видно електричку, яка від'їжджає на Житомир. Хтось зриває стоп-кран і виходить з електрички. Ну а ми радіємо, що таки знайшли потрібну електричку.

А чи були у вас історії, коли ви ледь не заїхати в протилежному від потрібного напрямку? Або таки поїхали не туди, куди думали.

Коли настає передвиборча агітація, згадую сцену з комедії «Фантоцці».