https://www.youtube.com/watch?v=fQNxKPzjXOg

« — Одна из грубейших ошибок считать, что педагогика является наукой о ребёнке, а не о человеке. Вспыльчивый ребёнок, не помня себя, ударил; взрослый, не помня себя, убил. У простодушного ребёнка выманили игрушку; у взрослого — подпись на векселе. Легкомысленный ребёнок за десятку, данную ему на тетрадь, купил конфет; взрослый проиграл в карты все своё состояние. Детей нет — есть люди, но с иным масштабом понятий, иным запасом опыта, иными влечениями, иной игрой чувств…»

http://www.ex.ua/104526405?r=1987

https://www.youtube.com/watch?v=VECTilGnnBQ

Сегодня «красные», а завтра «белые»
— Ах, не материи! ах, не цветы!
—Людишки гнусные и озверелые,
Мне надоевшие до тошноты.

Сегодня пошлые и завтра пошлые,
Сегодня жулики и завтра те ж,
Они, бывалые, пройдохи дошлые,
Вам спровоцируют любой мятеж.

Идеи вздорные, мечты напрасные,
Что в «их» теориях — путь к Божеству.
Сегодня «белые», а завтра «красные»
— Они бесцветные по существу.

ВОЛинь+ГАЛичина+СіВеРщина



З «Руського Літопису» знаємо, що волиняни — ті самі дуліби, що жили по Західному Бугу.

Дулебы — союз восточнославянских племён на территории Западной Волыни в VI—начале X вв. Относятся к пражско-корчакской археологической культуре. Памятники Корчакской культуры, предшественницы культуры Луки-Райковецкой, индентифицируют с культурой славянского объединения племен дулебов, которые считаются предками летописных волынян, древлян, дреговичей, и возможно частично полян.



Лука-райковецкая культура — славянская раннесредневековая археологическая культура, существовавшая на территории верховьев Западного Буга и правобережья Днепра в VII—X веках. Сформировалась на основе корчакской культуры в качестве её эволюционного развития в VII—VIII, в конце VII века культура переживает вторжение массы нового населения, из ареала волынцевской культуры. Выделена в 1946 году на основе Райковецкого городища Бердичевского района Житомирской области.
В X веке вошла в состав древнерусской культуры.



Волынцевская культура — археологическая культура раннего Средневековья (VIII—IX вв.), расположенная в междуречье Днепра и Дона.

Отождествляется с предками северян.

Генетически связана с именьковской культурой, сменяет колочинскую культуру, начиная с конца VIII века сменяется роменской культурой.

Многие исследователи видят в именьковской культуре славян[1].

По пришествии в Среднее Поволжье булгар, во второй половине VII века, памятники именьковцев исчезают. Высказывается предположение, что часть именьковцев растворилась в пришельцах, часть ушла на запад, войдя в состав волынцевской культуры[3].

---

Северяне отличались от прочих славян (например, древлян) узким лицом и долихоцефалией. Захоронения на реке Псёл (Большое Горнальское городище) показали, что среди северян преобладали средне- и узколицые длинноголовые европеоиды с сильно выступающим носом, с рельефным лицом и тонкими костями.

Українські прізвища мають різноманітну морфологію формування та різні джерела походження. Найбільш розповсюдженими є прізвища, утворені з суфіксами -ук, -юк (найпоширеніші на Західному Поліссі, Волині та Поділлі) та -енко, -єнко (найпоширеніші на Наддніпрянщині).





[ +++ ]

Безумовно, черняхівська культура належала готам. Ця концепція народилася на початку ХХ ст.. в німецькій історіографії, але радянські вчені з ідеологічних міркувань заперечували її в той чи іншй спосіб (Винокур І.С., Тимощук Б.О. 1977, 18-19). Готи переселилися в Північне Надчорномор’я з території Польщі і створили тут свою державу, що засвідчено історичними джерелами і не може піддаватися жодним сумнівам. Якщо черняхівська культура не належала готам, то тоді ж яка? Іншою відомої культури, яка б відповідала часу перебування готів на Україні, просто немає, але готи не могли не залишити після себе жодних культурних слідів. Спроби пов'язати з готами окремі археологічні пам'ятники, такими, як наприклад, Дітинецький могильник, безпідставні, оскільки їх дуже мало для того, щоб пов'язувати з ними численне населення готів. На початку першого тисячоліття н.е. населення Подніпров'я, Дніпро-Дністровського межиріччя було дуже строкатим. На Нижньому Дніпрі це були нащадки кіммерійських, скіфських, сарматських племен і вихідців з грецьких причорноморських міст. Тут були також германські племена бастарниів, кельти, які в середині I ст. н.е. зруйнували Ольвію. Дещо раніше кельти мали свої поселення на Верхньому Дністрі, що засвідчено знахідкою кельтських пам'яток біля села Бовшів Ларисою Крушельницькою. Ще нижче по Дністру жили фракійці (липецька культура). Готи, очевидно, витіснивши більшу частину місцевого скіфсько-сарматського населення за Дніпро, зайняли великі області на Правобережжі.
Численні археологічні знахідки в межах вказаної території свідчать про тісні економічні і культурні зв'язки її населення з Римською імперією . І цей факт добре пов'язується з документальними свідченнями про взаємини готів з Римом.