Останні статті
- Никого не жалко (Из к/ф "Бумер")
30.12.2019, 19:32 - С.Н.Лазарев - Почему церковь отрицает семейную карму?
03.12.2019, 08:48 - Хасидизм - «праведность», буквально — «учение благочестия».
23.11.2019, 21:07
Забастовка полицейских в Аргентине привела к хаосу в стране.
- 15.12.13, 00:29
http://rus.ruvr.ru/news/2013_12_10/255273008/
«Свобода» исключена из Альянса европейских национальных движений
- 14.12.13, 02:01
Квазинацисткую ВО «Свободу» О.Тягнибока , члены которой призывают «уничтожать жидов и москалей», финансирует гражданин нескольких государств и глава надгосударственного Европейского еврейского союза (ЕЕС) миллиардер И.Коломойский. Чем в «украинском масштабе» подозрительно напоминает финансирование глобальными банкирами НСДАП А.Гитлера. Мало сомнений в том, что при возникшей «политической необходимости» в определённый момент «украинский масштаб» может перерасти в нечто большее. Радует, что в Альянс европейских национальных движений входят здоровые националисты, которые понимают, кто и куда ведет.>
http://2000.net.ua/2000/derzhava/ekspertiza/87027
МИНУЛЕ
- 14.12.13, 01:51
Общность новгородских казаков, включая хлыновских ушкуйников имеет очень много сходств с донскими.
Так, например, духовенство Хлынова, избираемое вечем, как и донское Духовенство, избираемое кругом, было совершенно Независимым ни от Москвы, ни от Новгорода. Московский митрополит Геронтий, современник Ивана III. писал в 1471 году, что он не знает даже, кто там духовенство и где оно рукополагается. Эта особенность духовной жизни народа — выдвижение из своей среды достойных кандидатов в священники, свойственна лишь новгородцам и хлыновцам, донцам, уральцам и терцам. Новгородцы вынудили князя согласиться выбирать архиереев и священников из местных жителей на вече. В 1360 году сам архиепископ новгородский Евфимий II не подчиняется Московскому митрополиту и разрывает на 20 лет связь с митрополией. В 1384 году Новгородцы постановили на вече не подчиняться Московскому митрополиту и дела по духовной части решать гражданским вечевым судом. Такова же Традиция у донских казаков. В “Заветах Игната” сказано, что священников, не выполнивших волю круга считать еретиками и изгонять, а за богохульство даже казнить смертью. За хулу на Бога казаки убивали всякого, не считаясь с его чинами, должностями или прежними заслугами. “Заветы Игната” есть свод законов обычного общеказачьего права, соблюдавшегося у всех казаков до времён окончательного вытеснения его законами, данными из Москвы. Кроме того, казачий закон регламентировал возраст поставленния в попы. Священником не мог быть человек моложе 50 лет. В духовные отцы казаки избирали человека из своей среды, который прожил уже большую часть своей жизни, причём на виду у соседей-станичников. Избирали для поставления того, кто показал себя храбрым воином, мудрым военачальником, рачительным нестяжательным хозяином, примерным семьянином, уже вырастивших и воспитавших собственных детей. Если собственные дети его удались, значит, будет добрым наставником для всех. Если сам был храбр в бою, значит, может просить о мужестве своих духовных чад и благословить их “жизнь свою положить за други своя”. Если был мудрым заботливым отцом-командиром, к его умному слову с почтением прислушается всякий казак. Если был добрым молитвенником, значит, служба не захиреет, не запустеет храм. Жаль, что такая замечательная традиция духовной жизни сегодня утрачена русским народом. ›
http://kazak-forum.jino-net.ru/history_rus_3.htm
галілеянин
- 14.12.13, 01:22
Галілея і Юдея були окремими країнами з географічної, політичної, етнічної, культурної та релігійної точок зору. Вони не мали навіть спільного кордону: щоб потрапити з Галілеї в Юдею, треба було пройти понад 50 км через Самарію.
З погляду природного середовища Галілея і Юдея були майже повними протилежностями. Галілея була найбільш благодатною частиною Палестини з добрим водопостачанням, чудовою урожайністю, якісними шляхами, високою щільністю населення, відкритістю до європейської культури. Галілейське море давало багато риби. Рибальство і мореплавство — це традиційно арійські заняття, зовсім не властиві семітам, так само як і свинарство, а євангелія повідомляють, що навколо озера масово розводили свиней (Мк 5.11, Лк 8.32). Окрім того, галілеяни займалися бджолярством (Лк 24.42). «Родючі землі і рибальство забезпечували процвітання цій землі. Торгівля тісно пов’язувала Галілею із зовнішнім світом, звідки проникали нові ідеї та нові ідеали, які були ворожими для традиційного юдаїзму» . Цілком іншою була природа Юдеї: «Південна частина країни, власне Юдея, була повною протилежністю щодо Півночі. Непривітна і безплідна, вона подібна до гористої пустелі з оазами» . На південному сході Юдеї знаходиться надзвичайно солоне Мертве море риба, яка потрапляє сюди з життєдайного Йордану, тут же гине.
З політичної точки зору Галілея і Юдея були хоч і підвладними Римові, а проте цілком окремими державами. В євангельські часи Галілеєю правив Ірод Антипа (з 4 р. до н. е. до 39 р. н. е.), а Юдеєю — Понтій Пилат (з 26 по 36 р. н. е.), про що також повідомляє євангеліст Лука (3.1). Юдея і Галілея були штучно об’єднані Давидом в 11 ст. до н. е., однак після смерті його сина Салимона (Соломона) у 927 р. до н. е. ця імперія розпалася на Ізраїль зі столицею в Самарії і вчетверо меншу Юдею зі столицею в Єрусалимі. У часи Хреста в Галілеї проживала незначна юдейська діаспора, а в Юдеї були компактні поселення галілеян, наприклад, у Витанії неподалік Єрусалима.
Галілеяни і юдеї відрізнялися не лише етнічно, але й расово, — перші були арійцями (вихідцями з Північного Надчорномор’я), а другі — семітами (вихідцями з Аравійського півострова). Про етнічно-расові відмінності, серед іншого, свідчить те, що «арамейська мова була загальновживаною мовою Палестини часів Ісуса» , проте, розмовляючи нею, галілеяни і юдеї суттєво відрізнялися способом її вимови. Наприклад, попри всі старання Петра, єрусалимляни його легко впізнали за галілейською вимовою (Мт 26.73, Мк 14.70, Лк 22.59).
Варто пояснити, що після повернення юдеїв з вавилонського полону арамейська мова стала у них розмовною, хоч їхні священні тексти традиційно писалися давньоєврейською мовою. Галілеяни також сприйняли арамейську мову, але зберігали свою материнську, «хатню» мову. Саме цією мовою Хрестос промовив свої останні слова: «А коло дев’ятої години Ісус скрикнув сильним голосом, кажучи: Елі Елі лема савахтані» (Мт 27.46). Почувши їх, юдеї подумали, що Ісус кличе пророка Іліяху (Мк 15.34—35). Згідно з помилковим стереотипом, ці слова, сказані НЕЗРОЗУМІЛОЮ МОВОЮ, перекладають як «Боже мій, Боже мій, чому Ти мене покинув?!» Мовляв, перед самою смертю Хрестос почав цитувати «Псалом Давида» № 22: «Боже мій, Боже мій, нащо мене Ти покинув?», що є абсурдом, який суперечить усьому сенсу життя, вчення і діянь Сина Божого.
Насправді ж остання фраза Ісуса звучала так: «Лельо, Лельо, лем в мя ся остані» (буквально «Тато, Тато — лише в мені останься»). Цей фразеологічний зворот (ідіому) можна перекласти як «Тату, тепер лише на Тебе моя надія». Ці слова були сказані галльською мовою, якою Марія розмовляла зі своїм Сином від самого Його народження . Для тодішніх юдеїв, які прийшли подивитися на розп’яття Ісуса, ці слова були абсолютно незрозумілими. Натомість вони зовсім не потребують перекладу навіть для теперішніх українців карпатського регіону, звідки галілеяни переселилися в Палестину . Правильність саме такого, «західноукраїнського» перекладу підтверджується євангелістом Лукою, який дає грецький еквівалент згаданого гальського фразеологічного звороту: «Отче, у Твої руки віддаю дух Мій!» (Лк 23.46), тобто «Тату, тепер все у Твоїх руках!»
Юдеї не сприймали Ісуса за свого, добре розуміючи Його галілейське походження: «І приступила до Петра одна служниця, кажучи: І ти був з Ісусом Галілеєм» (Мт 26.69). Під час урочистого в’їзду Ісуса до Єрусалима люди, що Його супроводжували, пояснювали здивованим городянам: «Це Ісус, пророк із Назарета Галілейського» (Мт 26.11). Походження Ісуса точно визначив Понтій Пилат: «Пилат, почувши це, запитав, чи Він галілеянин; переконавшись, що є з підвладних Іродових, відіслав Його до Ірода, який саме був у Єрусалимі» (Лк 23.6—7), адже Ірод Антипа, нагадаємо, був правителем Галілеї.
Отже, для юдеїв Галілея була «закордонням», тим більше, що «змішані шлюби між мешканцями цих двох країн були заборонені, і ще до народження Хреста Симон Тарсис, один із Маккавейських князів, силоміць переселив усіх юдеїв, які мешкали в Галілеї, знову до Юдеї», — наголошує Дуглас Рід. Справді, у «Першій книзі Маккавеїв» (5.21—23) читаємо: «І вирушив Симон в Галілею і провів багато битв з язичниками. Він переслідував їх до воріт Птолемаїди, а загинуло з язичників до трьох тисяч мужів, і він взяв здобич їхню. Також взяв він з собою юдеїв, що знаходилися в Галілеї і Арваттах, з жінками і дітьми і зі всім майном їхнім і привів у Юдею з великою радістю». Підсумовуючи, Рід твердить: «Таким чином, і за расою, і політично галілеяни та юдеї були різними народами».
>
КТО ВВЁЗ СВИНЕЙ В ИЗРАИЛЬ?
Сепаратизм чи реалізм?
- 18.11.10, 22:28
Нещодавно Юрій Андрухович спровокував бурю гніву та обурення в нашому квакаючому болоті своїм контроверсійним інтерв’ю, де висловив думку про необхідність розподілу України на дві країни. І хоча пан Юрій сформулював свої думки інколи із властивою літераторам свободою вислову, сама ця ідея цілком заслуговує на увагу. Скажу по правді, я вже кілька років схиляюся до думки, що це єдиний раціональний вибір для країни, одна половина населення якої дуже мало розуміє іншу, та й, чесно кажучи, не дуже до цього прагне. І я зовсім не маю на увазі, що злі східняки не розуміють праведних вчинків своїх західних співвітчизників. Це нерозуміння обопільне. І винні, напевно, у ньому обидві сторони. Але як показує практика, ця ситуація навряд чи зміниться у коротко чи й навіть середньотерміновій перспективі. І справа не тільки в панові Януковичу, хоча мені й справді важко знайти точки дотику з людьми, які з власної волі голосують за персонажа з двома кримінальними судимостями. Яке б ключове питання ви не задали громадянам України на Сході та на Заході – чи стосувалося б воно мови, культури, розуміння власної історії чи геополітичних преференцій – ви майже завжди отримаєте протилежні відповіді. Нам варто подивитися правді у вічі: Україна в тих кордонах, в яких вона існує сьогодні – це і справді два різних народи, можливо близьких, але далеко не настільки, щоб комфортно зжитися в одній країні. Як наслідок ми вже 20 років тупцюємо на місці в той час, як наші сусіди на заході – від поляків до естонців – впевнено крокують у майбутнє. Я особисто зовсім не страждаю комплексом Великої України і не відчуватиму жодних фантомних болів, якщо раптом одного дня Харків, Донецьк та Севастополь опиняться з іншого боку кордону. І я не маю на увазі їхнє входження до Росії. Жителі цих територій повинні самі вирішити, який варіант власного майбутнього їм більше до вподоби. Не виключаю, що вони волітимуть зберегти свій суверенітет і залишаться незалежною республікою. Чи паханатом. Але мені буде до цього дуже мало діла. Як на мене, то краще невелика, але нормальна європейська Україна, аніж той молох, якого ми маємо сьогодні. Не виключаю, звісно, що на початку і ця Україна зустрічатиме серйозні проблеми на своєму шляху, і що я навряд чи знайду спільну мову в кожним жителем цієї нової країни, як, наприклад, з пані Фаріон, але вірю, що маючи базову згоду щодо того, ким ми були, ким ми є сьогодні і де ми хочемо бути у майбутньому, нам буде набагато легше подобати ці труднощі. Отже, якщо ми все таки готові подивитися правді в вічі і визнати, що цю країну ділити таки треба, залишається питання, як ділити. Тут, чесно кажучи, я не знаю кращого способу, аніж дати громадянам волю самим вирішити свою долю через пряме і об’єктивне голосування. Зважаючи на адміністративний устрій сучасної України, думаю, розумно було б провести його на рівні кожної області з можливістю додаткового голосування для прикордонних районів. Безперечно, що в наслідок цього залишиться певна, інколи істотна, кількість людей, яким буде важко прийняти вибір більшості. Але в цьому і полягає демократія, тому їм доведеться або змиритись, або емігрувати у більш відповідну для них версію України. У результаті ми б отримали дві приблизно рівні за територією українські держави, одна трохи з меншою кількістю населення, інша з більшою, але це населення принаймні, говорило б переважно однією мовою, ставило пам’ятники одним і тим самим героям і загалом рухалося б в якомусь одному напрямку. Одні до Європи, а інші... Ну це вже їхній вибір. І хоча сьогодні ця ідея може здаватися багатьом дикою, або й безглуздою, насправді вона чи не єдиний реалістичний сценарій розвитку нашого майбутнього. Якщо ми звісно бажаємо вийти з того ступору, в якому перебуваємо от уже майже 20 років. Тому ми повинні подякувати пану Андруховича, що він так вчасно поставив її у центр дискусій українського суспільства.
Из истории чести и гнили
- 16.11.10, 15:05
…
Людей «высшей морали» характеризует, продолжал Стшелецкий, «стремление упразднить авторитет людей, которые в своем чувстве ответственности связаны с наличием нравственных ценностей, общих для представителей обеих сторон». Люди «высшей морали» видят угрозу в таком авторитете. Суждением врага можно пренебречь, но суждение того, кто повсеместно воспринимается как человек честный, объективный и независимый, «нарушает абсолютную уверенность» людей «высшей морали». Поэтому в основополагающих нравственных критериях они видят хитроумный подвох врага — классового, национального или религиозного. По той же причине к подобного рода врагу надлежит внушить отвращение, а его самого уничтожить.
…
— В Германии, — констатировал Штрооп, — с иноверцами не поддерживалось близких контактов. У вас, поляков, — продолжал он, — терпимость на самом деле сидит в крови. Терпимость, но и своеобразная анархия. Поляки — необычайно странный народ. Монархия была здесь республикой, шляхта принимала решения о государственных делах на сеймиках, а поляки всегда устраивали заговоры против центральной власти, создавая конфедерации. Вы слишком большие индивидуалисты, у вас имеется неудержимая жажда личной свободы, словно у птиц. Стремясь к свободе в любой сфере, вы просто обязаны руководствоваться терпимостью, это понятно. Однако не слишком ли много свободы вам хочется? Народ обязан быть дисциплинированным, послушным и уважающим власть...
Земля, люди: украинские угодья на корм просвещенному Западу
- 07.10.10, 23:08
«Покупай землю – ее больше не производят», - шутил когда-то Марк Твен. В разгар продовольственного кризиса его шутка - как никогда актуальна.
