На протяжении почти всей истории человеческая жизнь стоила в Западной Европе ничтожно мало. Сегодня без погружения в специальные исследования даже трудно представить себе западноевропейскую традицию жестокосердия во всей её мрачности.
[ *** ]

«Вони великі майстри в сім і вкладають у похоронні церемонії всю душу. Але підтримати за життя, в боротьбі, котру ведуть до останнього найбільш енергійні й віддані інтересам загалу люди, — не їх діло, вони тримаються гасла: «моя хата скраю», беруть нейтралітет і вичікують, хто кого переможе: свій чи чужий, і коли свій поляже — справляють йому похорони і записують до національних святців»
(Грушевський М.Спомини // Київ, 1989, №10. — С.14).

http://alexandr-rogers.livejournal.com/140280.html

Почти во всём мире мы сегодня можем видеть одну и ту же картину: во всех странах либеральной демократии растёт количество безработных и бедных, при этом 1% богатейшего населения концентрирует в своих руках всё большие богатства (превышающие их естественные потребности в миллионы раз). Доходит уже до 70% совокупного богатства. В прошлый раз такая сверхконцентрация богатства была в начале Великой Депрессии (сейчас уже даже превысило тогдашнее значение, тогда было порядка 50%).
И практически везде правительства стран либеральной демократии представляют интересы исключительно крупного капитала, действуя вопреки интересам большинства населения. Причём даже левые партии, типа социалистов и социал-демократов, точно также выступают выразителями интересов капитала.
Например, во Франции «социалист» Олланд развязал две неоколониальные войны в Африке – в Мали и Центральноафриканской республике (ЦАР). Хотя это прямо противоречит социалистической идеологии. Впрочем, европейских «левых» проститутками называл ещё Ленин.
Могут ли традиционные партии не действовать в интересах капитала? Могут ли правительства стран либеральной демократии действовать в интересах народа? На оба вопроса мы уверенно можем ответить «НЕТ».
[ ??? ]

Про Європку та пєндосів - для наївних та восторжєних

Новорічне пророцтво

http://alexandr-rogers.livejournal.com/141301.html

< я не могу спокойно смотреть, как «Беркут» (и милицию вообще) делают козлами отпущения. Особенно, когда это делают Москаль, Ярема и Луценко.
Вы же, суки, должны быть для этих пацанов отцами-командирами! Вы же несколько лет возглавляли это ведомство, вы же формировали его лицо и кадровый состав, вы в ответе за то, каким оно было тогда и есть сегодня!
Москаль – бывший генерал милиции, Ярема был главой киевского Главка, а Луценко вообще несколько лет был министром МВД. И что? Москаль брешет и матерится, как шавка подзаборная, Ярема ударил сержанта при исполнении в лицо (своего бывшего подчинённого), а Луценко – это вообще запредельно.
Луценко припёрся на мероприятие пьяным, надышал полковнику в лицо перегаром, хватал за грудки, обозвал его «пидарасом» за то, что тот служит (потом по дороге домой навернулся головой об асфальт, настолько был пьяным таким). Юга, масик, ты цельный год был министром МВД при Януковиче, и держался за своё кресло так, что выгнать не могли! Я вижу в этой ситуации только одного пидараса, и это не полковник.
И этот же Юга в 2009 году заявлял, что готов разгонять любые демонстрации против власти с помощью слезоточивого газа. Скажите, дети, как его зовут? Пи-да-два!
Сцуцо, ведь вышли мы с ним из одной молодёжки Соцпартии, только я нормальный, а он гнида. Видимо, дело не в молодёжке. У меня в роду честные волкодавы, а у него – приспособленцы.

Кстати, кто-то может мне объяснить, каким образом подрывники памятников из ультраправого "Патриота Украины" оказались в центре внимания евромайдана? Чистой воды провокация.

Я знаю многих наших местных беркутовцев лично. У большинства шрамы от задержания «особо опасных», у кого пулевые, у кого ножевые. Защищают закон, рискуют жизнью за смешную зарплату.
Ведь «Беркут» – это не riot-police, как нам пытаются показать оппозиция и «самые частные СМИ». Это ПМБР – подразделение милиции быстрого реагирования, и среди их обязанностей и задержание особо опасных преступников, и защита свидетелей, и даже освобождение заложников.
Но гнилые политиканы вам же этого не расскажут, поэтому приходится мне.

А на Банковой были вообще солдаты-срочники из ВВ (внутренних войск). И их закидывали камнями и зажигательными смесями, пытались задавить трактором, били цепями и палками.
Все разговоры о том, что они должны были уйти – это лирика, не имеющая ничего общего с реальностью. Знаете, что было бы, если бы они действительно ослушались приказа и ушли?
Завтра оппозиция договорится с властью, а эти ребята получили бы дисбат и реальные тюремные сроки за нарушение приказа. У кого-то есть сомнения, что оппозиция даже и не вспомнила бы о том, что их нужно было бы защитить в суде? Они же не свободовские депутаты и не прозападные дурналисты…

То же самое относительно «Беркута». Да, они могут уволиться. Но кто тогда будет задерживать по несколько десятков уголовников в день по всей стране (средний статистический показатель – порядка 30 преступников в день)? Либеральные блоггеры? «Неупередженные» дурналисты (намеренно буду теперь писать так)? Ага, щаз!
Что должен делать «Беркут» в такой ситуации? Переходить на сторону абстрактного «народа»? А ничего, что как минимум половина этого народа евромайдан не поддерживает (и с каждым днём таких всё больше)? И «народ» в данном случае вполне абстрактный, потому что власть, если что, перейдёт не народу, а вполне конкретным трём уродам, которые вполне могут устраивать милиции показательные репрессии (причём не высшим чинам, типа Яремы и Луценко, а рядовым исполнителям).
Увольняться? Так у нас попытки смены власти идут каждые полгода, если постоянно увольняться, то никакой милиции не хватит.
Или, опять же, сегодня «Беркут» перейдёт на сторону оппозиции, а завтра оппозиция «повстання» закончит, с властью договорится. И кто тогда будет терпеть по полной? Правильно, мои дорогие, именно эти самые служивые.
Так что все эти наезды на «Беркут» – это демагогия чистой воды. >

Ліберали регулярно ставлять мені на вид, мовляв я ненавиджу правих більше, ніж регіоналів. Я думаю, що на це потрібно чесно відповісти: так, це правда.

З чинною владо у мене є власні рахунки. Як мінімум ми з братом чотири роки перебували під слідством і судом за участь у антизабудовній акції протесту. Чотири роки на підписці про невиїзд. Значна частина людей, які зараз щиро сканудують уйобіщні праві гасла на майдані, не зовсім знають, що це означає — коли ти на певному етапі починаєш заздрити простим громадянам, яким не треба ходити на суди. Коли ти бачиш, як про твою кримінальну справу починають потрошку забувати. Вона починає обтяжувати оточуючих. На засідання ходять дедалі менше друзів, а в особистих розмовах розповідати про хід кримінальної справи стає вже просто незручно. «А ви досі підсудні?» — від таких питань хотілося провалюватися крізь землю. Коли нам зачитували де-факто виправдальний вирок, у залі були тільки моя мати і пара друзів. Цього я ніколи не пробачу регіоналам.

Але зараз усе значно серйозніше. Ви от реально уявляєте, хто очолить нову «демократичну владу»? Кого підтримає люмпенізований, розчарований у всьому народ, розігрітий щирою ненавистю і тими самими гаслами про смерть? Ви усвідомлюєте, яка на сьогоднішній день чисельність ультраправих угруповань в Україні? Ви розумієте що означає привітання «Слава Україні!» замість колись звичного «привіт»?

У політику прийшли борзі й тупі малолітки. Вони продукт режиму регіоналів і їхніх попередників — усієї системи української буржуазії часів незалежності. Вони вчились в українських школах. Що їм розповідали вчителі між поборами на ремонт кабінетів? У 1997 році в часи Кучми я навчався у звичаній «пацанській» школі №60 на Солм’янці. Того року у нас ввели предмет під назвою «українознавство». І на першому ж уроці закомплексований жириний вчитель із села «відкрив мені очі». Він почав урок із заяви, що 90% росіян мають азійські гени, тоді як українці генетично є європейцями. Потім спитав, чи знають присутні щось про Степана Бандеру. І у певний момент, вже у дорослому віці, я усвідомив, що такі заняття проходили не тільки у київській школі №60.

Перейшовши у гімназію №178 — російськомовну гімназію при російському посольстві — я побачив те саме. Хто з учителів-гуманітаріїв не глузував над марксизмом? Мені важко таких згадати. Всі вони любили Кравчука й Україну. А потім Кучму й Україну. Ющенка ще більше любили. Януковича не любили. І лиш моя прекрасна вчителька зарубіжної літератури давала нам бодай мінімальне розуміння широти світового контексту. Дякую їй.

Поміж тим, «українознавство» мені сподбалося. Було у цьому якесь відчуття власної величі й гонору. Для закомплексованого прищавого школяра це давало велику віддушину. Одного разу під час анонімного анкетування на запитання «Що б ви хотіли вдосконалити у школі?» я побажав ввести уроки українознавства.

У 2002 році практично весь наш клас росйської гімназії випустився зі щирою зневагою до самих лиш ідей комунізму. Весь наш інтернаціональний колектив, навіть етнічні росіяни ставали такими собі українськими націоналістами з усім набором забобонів та диких упереджень.

Іще раз нагадаю, це був час Кучми. Щоб легітимізувати вкрадені підприємства і нажиті капітали українській буржуазії просто необхідна була підходяща ідеологія. Саме тому всіляких рухівців охоче впускали в гуманітарні міністерства — вони не заважали красти далі. Навпаки, допомагали змішувати з лайном ідеї класової боротьби і спільної власності на засоби виробництва. Зарз ми пожинаємо плоди цих зусиль.

Підросло покоління, котре закінчувало укранські школи, — і це не віщує нічого доброго. Скільки із них щиро вважають росіян азіатами? Яка кількість політично й економічно активних громадян є носіями радикального забобонного антикомунізму? Та навіть насмішок над ліберальним цінностями громадянства, проголошених іще Великою французькою революцією. Мільйони їх. Ці люди зараз пишуть «Українську правду». Вони написали українську Вікіпедію, від якої у мене іноді волоося стає дибки. Нарешті вони сформували свою партію — «єдину ідеологічну» — і прагнуть, аби ця партія справді стала єдиною.

Давайте визнаємо: на сьогодні не існує такої сили, котра могла би зупинити рух українських націоналістів у напрямку здобуття всієї повноти влади . У цьому є і моя провина. Але й ваша теж.

Якщо ви думаєте, що праворадикалів буде легко позбутися, то ви глибоко помиляєтеся. Наприклад, Тетяна Монтян писала про те, як у захопленому КМДА «Батьківщина» не поділила пожертвувані бабки зі свободівцями. Спробувала обуртитсь, але ділкам із «Батьківщини» швидко вказали на кількість бойовиків із охорони, а потім на їхнє («Батьківщини») місце у цій ситуації. Ділки заткнулися, бо не могли нічого протиставити. Чи це не показник?

Врешті, капіталу — олігархам, банді — надзвичайно вигідно робити ставку на націоналістів. Хто краще збереже стабільність? Корумповане чмо, якого зневажає весь народ і за якого вписуються лише спортсмени за бабки? Чи всенародно залайкана патріотична влада, яка при будь-яких незручних запитаннях стане вимагати у тебе заспівати гімн й прославити героїв? Прикладів з історії хоч греблю гати.

Я щиро хочу, аби чинна влада отримала по заслугам. Я ненавиджу їх усіма фібрами своєї душі. Питання полягає лише в тому, з яких позицій ми зібралися валити весь цей апарат. Чого ми взагалі хочемо? Чого добиваємося? За що боремося?

Нинішня влада чотири роки тягала мене по судах і тримала на підписці про невиїзд. Вона грабувала і далі грабує нас. Спільно з діловитими зарубіжними партнерами.

Ті ж, хто зараз на хвилі істерії йде до влади, ставлять питаня про моє фізичне існування на цій території. Моїх товаришів і товаришок теж. Це не перебільшення, я вас просто до відома ставлю. Адже «ворогам — смерть», а прихильники безкласового суспілсьтва мають гойдатися на гілляці. Поруч із лібералами та соціал-демократами. Невже напад на профпілковців братів Левіних вас іще не переконав?

І мені дуже прикро, що моя країна перетворюється на найбільшу коричневу пляму на карті Європи. Зараз мені хочеться бачити позицію дорослих і відповідальних людей. Це чесно.

http://commons.com.ua/?p=16850

http://www.ch-z.com.ua/articles/naz_sec/sharp
Имя Джина Шарпа известно довольно узкому кругу посвященных. А жаль – он заслуживает гораздо большего. Потому что его вклад в историю последних десятилетий мировой истории сложно переоценить. Его пособия «От диктатуры к демократии» и «198 методов ненасильственных действий» стали инструкцией по свержению власти в ряде стран и библией для современных революционеров. Революция в Бирме в начале 1990-х, распад СССР, акции протеста в Таиланде, Тибете, Сербии, на Ближнем Востоке, череда «цветных революций» на постсоветском пространстве, – все они происходили с использованием технологий, разработанных Шарпом.

Организатором этого и подобных сборищ выступает партия Тягнибока "Свобода", которую последние 2-3 года усилиями "Партии Регионов" и правящей олигархии всячески раскручивали медийно и организационно. Тягнибок просто не вылезал из телевизора (а ведь еще совсем недавно он был селюком-маргиналом), а у его карликовой партии внезапно появились и спонсоры и доступ на "респектабельные" каналы принадлежащих отнюдь не "свидомым украинцам", а хитровыраженным дельцам, половина из которых "жиды", которых Тягнибок грозился изгонять из Украины вместе с москалями. Является ли это случайностью или полной слепотой олигархов или же их марионеток сидящих во власти? Есть ли что-то удивительное в том, что власти уже давно создали ему режим максимального благоприятствования?
[ Ну разумеется нет. ]

http://colonelcassad.livejournal.com/1363749.html