Чергове загострення на фронті. Поруч з лінією розмежування – понад двадцять музеїв Донеччини! Більшість ми відвідали. Заклади культури на війні найбільш вразливі!

Команда Донецької ВЦА на чолі з Головою, добровольцем АТО Павлом Жебрівським, показала вищий рівень професіоналізму і патріотизму під час боїв і варварських терористичних обстрілів Авдіївки! Здається, місто врятували…

Головне, відійшли морози…

Однак, це війна… Обстріли можуть поновитися кожної миті. Про те, що буде завтра, думається мало – головне пережити цей день. І ніч… Тому нині, варто відкинути все критиканство (до речі, куди миттєво зникли всі зрадофіли і “непримиренні” критики), та жорстко і консолідовано підтримати ЗСУ і команду Донецької ОДА. Плакатися і обвинувачуватися будемо після кризи!

Часопис “Музеї України” нагадує про два музеї, що опинилися в епіцентрі бойових дій!

http://museum-ukraine.org.ua/?p=5285

Голова ВЦА П.Жебрівський постійно інформує про розвиток подій на своїй сторінці в Фейсбуці. Що, до речі, нівелює всі підлі провокації  рашен-пропаганди:

Зараз максимальні зусилля спрямовуємо на відновлювальні роботи у приватному секторі #Авдіївка та забезпечення його мешканців продуктами харчування.

Зранку автомобілі із продуктами харчування і водою виїхали на приватний сектор. У приватному секторі продовжують працювати військові польові кухні.
Створили із місцевих людей будівельні бригади для відновлення пошкоджених будинків та об’єктів інфраструктури. В Авдіївці повним ходом йдуть відновлювальні роботи і це також додає оптимізму та впевненості мешканцям міста.
Щодо опалення у місті, Авдіївський Коксохім надзусиллями забезпечує в тепломережах житлового сектору температуру теплоносія на рівні 70 градусів.

Зранку групи електромонтерів та розмінувальників знову вийшли на лінію пориву ЛЕП під #Авдіївка. Від російської строни в СЦКК отримали письмове підтвердження щодо припинення вогню.
Вчора вночі знову були обстріли міста, були прямі влучення у будинки в районі вулиці Соборної. Характер пошкоджень зараз уточнюється.
Загалом, за минулий тиждень агресор пошкодив у Авдіївці (це станом на вчорашній вечір):
- 114 приватних будинків,
- 22 картири у восьми багатоповерхових будинках,
- пошкоджено 4 приватні гаражі.
Пошкоджень зазнала також залізнична станція Авдіївки.

Заступник Голови Донецької ВЦА Ігор Стокоз з Авдіївки:

В Авдіївці зараз тихо. Падає дощ. Бажаючих евакуюватись поки що не дуже. Чекаємо на двох осіб. Складно сьогодні було у Сартані, є руйнування. З”ясовуємо потреби.

Evgeniy Vilinsky-

#Авдіївка
1. Температура теплоносія в нормі, у приміщеннях теж.
2. Ситуація стабільна
3. Провів перемовини з #OSCE #ОБСЄ щодо супроводження наших ремонтних бригад у сірій зоні.
4. Більше нічого не скажу, шоб не наврочити. Чекаємо…

Журнал “Музеї України” привертає увагу керівників Донецької ВЦА П.Жебрівського і І.Стокоза до збереження музейних закладів, що опинилися у зоні варварських ракетно-артилерійських обстрілів! Нині це Авдіївка і Сартана!

КЗ «Народний музей історії міста»

м. Авдіївка, вул. Молодіжна, буд, 15

КЗ «Музей історії та етнографії греків Приазов’я» –

смт Сартана вул. Генерала Куркчі, 37а, тел.: 54-02-78

Просимо керівництво Донецької ВЦА привернути увагу місцевої влади, МВС, НГУ, пожежників до збереження цих закладів культури і державного Музейного фонду України, який вони охороняють!

Через постійне відключення електропостачання, сигналізації та інші страшні проблеми Авдіївки і Сартани, можуть постраждати музейні колекції…

З повагою,

Віктор Тригуб, редактор журналу “Музеї України”

Це – символічний голос всієї України! Київ, Хрещатик,26. Редакції Українського радіо.

Національна радіокомпанія України, вже перейменована на якісь філії Суспільного мовлення…

Тут – справжня кузня журналістських кадрів для всіх ЗМІ! Саме звідси вийшли найвідоміші медіа-персони!

Про це з гордістю розповів легендарний радіожурналіст В`ячеслав Козак, член Наглядової Ради Суспільного мовлення України.

В.Козак закінчив факультет журналістики Київського університету, 26 років віддав державному радіо! Фактично, це корифей ефіру! І людина такого рівня особисто провела нам  екскурсію всіма редакціями, студіями УР-1, УР-2, УР-3, музеєм!

Студенти першого і другого курсу Інституту філології і масових комунікацій університету “Україна” відвідали Українське радіо!

Враження – неймовірні!

Короткий фотозвіт. Ми сюди ще повернемося!

Ростислав Тригуб, студент

Спілкувалися з справжніми профі журналістики! Саме тут встановлюються найвищі інформаційні стандарти. ЗМІ, якому вірять люди.

Студенти першого і другого курсів Інституту філології і масових комунікацій університету “Україна” завітали до Української редакції Радіо Свобода.

Це одна з кращих редакцій Києва!

Нас особисто зустріла Головний редактор київського бюро Української служби «Радіо Свобода» Інна Кузнєцова. Це – одна з найдосвідченіших журналісток Східної Європи! Розповіла про історію радіостанції, специфіку роботи у бюджетному ЗМІ США. Згадала бурхливі дні Майдану, звернула нашу увагу на роботу кореспондентів “Крим-Реалії” і “Донбас-Реалії”.

До речі, росіяни вперто блокують сайт “Свободи” в окупованому Криму. Радіосигнал доходить лише до північних, степових районів… Слухачі змушені заходити на сайт через проксі-сервери найекзотичніших країн. Нас не завели до “Кримської редакції”, аби ми випадково не сфотографували співробітників, більшість з яких кримчани, мають на окупованих землях родичів, часто там бувають у неофіційних відрядженях. Як у кращі роки Холодної війни…

Не просто і журналістам з Донбасу, які здобувають інформацію у ЛДНР.

Пані Інна нагадала, що кореспонденти постійно працюють у зоні АТО. Вже виникла ціла школа фронтових журналістів, які знають, що таке війна не з телевізора.

Нам показали затишну телевізійну студію, де записуються резонансні передачі, новини, які потім транслюються в ефірі відомих каналів та в мережі.

До нас приєдналася легендарна журналістка Богдана Костюк, яка крім усього, знаний волонтер. Дала чимало цінних порад, розповіла цікаві випадки з життя. Взагалі, про життя пані Богдани варто написати книгу!

Вразив Андрій Дубчак – Лауреат конкурсу Lovie Awards у номінації Інтренет-відео. Мабуть, один з кращих фоторепортерів світу! Знамениті знімки Майдану “з йолки” – його робота!

Я відчув, що не маю скільки досвіду і знань, щоб детально писати про людей такого рівня!

Студентам дозволили попрацювати з відеокамерами, спробувати себе у ролі телеведучого. Ми поговорили з відеоператорами, фотокореспондентами, студентами-практикантами…

Нині “Радіо Свобода” активно просувається у соціальних мережах – то великий сегмент інформаційного ринку!

З історії: “Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода – некомерційна інформаційна служба, яку фінансує Конгрес Сполучених Штатів Америки і яка веде мовлення і поширює інформаційні програми через радіо, інтернет і телебачення на 21 країну Східної і Південно-Східної Європи, Кавказу, Центральної Азії, Близького Сходу. Понад 23 мільйони слухачів, глядачів і читачів звикли регулярно слухати передачі, читати матеріали і знайомитися з мультимедійними продуктами РВЄ/РС.

Понад 60 років тому на хвилях Радіо Свобода пролунало і українське слово, перші кілька років під назвою Радіо Визволення. Перша передача Української редакції Радіо Свобода вийшла в ефір з Мюнхена 16 серпня 1954 року. 1 травня 1951 року перша передача Радіо Вільна Європа транслювалася на Чехословаччину.

28 служб РВЄ/РС ведуть трансляції такими мовами:

аварська, азербайджанська, албанська, арабська, башкирська, білоруська, боснійська, вірменська, грузинська, дарі, казахська, киргизька, кримськотатарська, курдська, македонська, молдовська, перська, пушту, російська, румунська, сербська, таджицька, татарська, туркменська, узбецька, українська, черкеська, чеченська.

Виконавши свою місію, минулими роками припинили трансляції служби: естонська, латвійська, литовська, польська, словацька, угорська, чеська.

Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода (РВЄ/РС) бачить свою місію у просуванні демократичних цінностей та інститутів шляхом звернення до аудиторії тих країн, в яких свобода преси обмежена владою або наразі ще не стала нормою суспільного життя. Журналісти Радіо Свобода надають своїй аудиторії те, що їй недоступно з місцевих засобів інформації: новини без цензури, відповідальний обмін думками, відкрите обговорення проблем.

Ми переконані, що першою умовою демократії є поінформованість громадян, тому:

РВЄ/РС, завдяки відданості принципам незалежної журналістики, подає чесні і об’єктивні новини, аналізує і обговорює ключові проблеми місцевого, регіонального та міжнародного масштабу, вирішення яких необхідне для успішних демократичних перетворень і побудови вільного ринку.

РВЄ/РС сприяє зміцненню громадянського суспільства шляхом просування демократичних та плюралістичних цінностей.

РВЄ/РС бореться з будь-якими проявами нетерпимості та сприяє зміцненню взаєморозуміння між народами.

Журналісти РВЄ/РС мають робити усе можливе, щоб забезпечити фактичну точність усіх матеріалів радіомовлення та інтернету. Там, де стосовно важливих фактів могли б виринути сумніви та суперечливі міркування, інформація повинна ґрунтуватися на двох незалежних одне від одного джерелах.

Журналісти РВЄ/РС не мають передавати в ефір та публікувати матеріали, які базуються на чутках або на непідтвердженій інформації.

Журналісти мають виправляти фактичні помилки якнайшвидше.

Безсторонність

Інформація має подаватися у контексті фактів, які допомагають розумінню подій і справ та надають ясність без перекручення і упередженості.

Журналісти мають подавати протилежні або розбіжні погляди на всі питання докладно і збалансовано. Коли представники сторони, погляди якої важливі для збалансованості інформації, відмовляються висловити свій погляд, це слід відзначити в радіоматеріалі чи статті.

РВЄ/РС зберігає незалежність від будь-яких політичних партій, владних та опозиційних кіл, еміграційних організацій, комерційних та інших груп, які мають особливі інтереси, релігійних установ, і у межах, і поза межами країн, на які спрямоване теле- і радіомовлення РВЄ/РС («зона мовлення»); РВЄ/РС не підтримує і не пропагує жодних конкретних політичних, економічних або релігійних світоглядних позицій.

Усі передачі і публікації повинні охоплювати елементи базової інформації та тлумачення, які допомагають аудиторії краще зрозуміти значення і наслідки трансльованої інформації. Журналістам не слід висловлювати в інформаційних матеріалах свої особисті погляди і міркування”.

На жаль, закінчилася практика у захоплених новими знаннями першокурсників, організована журналом “Музеї України”, часописом “Нова Січ”, “Універсальною газетою”. У нас, другокурсників, ще триває…

Вразило, з якою увагою ставляться досвідчені журналісти до юних студентів! У нас вже бачать колег!

Ми вдячні за таку розкішну екскурсію! Слухайте “Радіо Свобода”!

Ростислав Тригуб, студент університету “Україна”

Выбор подходящих сотрудников

является самой важной задачей

всякого организатора. Глупый

организатор подбирает и соот-

ветствующих себе сотрудников.

Иван Солоневич.

Народная монархия.

Пам’яті козлика Сметанки присвячується.

За нашими даними, останнім часом почастішали звернення громадян до Голосіївського районного відділу поліції з приводу нападів зграй здичавілих собак у районі музею архітектури та побуту у Пирогові. Це стало наслідком деградації території музею, що набуває загрозливих масштабів.

Два роки тому працівниками музею була реалізована акція-перформенс, яку ми провели перед Міністерством культури України. Активну участь в акції приймав білий козлик Сметанка. Ми пропонували його, як альтернативу мутнопризначеному директору скансену Юрію Бойку. Як показала історія, призначення Сметанки на посаду директора принесло б значно меншу шкоду музею, ніж недолуге керівництво попа-директора з його командою. Не було б мільйонних фінансових зловживань, матеріальних та іміджевих збитків, фабрикування документів, падлючого поводження з персоналом. Козлики так само легко могли б замінити обох заступників-«прохвесіоналів» директора, що допомагають «батюшці» нищити музей. Більше того, я ризикну спрогнозувати, що цап на посаді багатократного віце-прем’єра урядів В. Кириленка, який протягнув на директорські посади команду «музейних термінаторів», був би менш шкідливим та збитковим.

Але, від козлів давайте повернемось «до наших баранів». Третій рік триває дезінтеграція найбільшого скансену в Європі. На жаль, криза у музейній галузі співпала з управлінською кризою у Міністерстві культури. Ситуація склалась така, що «не можуть» ні «низи», ні «верхи» (по К. Марксу). Стару генерацію керівників музейних зібрань замінили випадкові люди, призначені з примхи таких самих випадкових міністрів. Подекуди посади керівників посіли відверті аферисти. Але, незважаючи на кричущий непрофесіоналізм «нової генерації» керівників, Мінкульт не має ані інструментів, ані політичної волі для того, щоб припинити порушення, що межують з криміналом.

Кричущу некомпетентність керівництва видно неозброєним оком: другий сезон музейні поля, що, за задумом, повинні бути засіяні зерновими культурами, заростають бур’яном. Архітектурні об’єкти вкрай занедбані. Повний безлад з десятками тисяч експонатів, що приходять в непридатність. Замість демонстрації побутових традицій, звичаїв, обрядів – ряди яток з шашликами, надувні гірки, шансон– Гідропарк якийсь, а не Музей, та ще й Національний! За наявності більш ніж тридцяти наукових працівників музей за десятки років не підготував жодного кандидата наук, останнім часом зійшли нанівець конференції, наукові публікації. Виставкова діяльність за наявності більш ніж сімдесяти тисяч експонатів відсутня. Музей, як науковий заклад, «почил в бозє» . Та сама історія і з культурно-просвітницькою діяльністю. Фольклорні заходи музею – це запрошення самодіяльних гуртів з сільських клубів та примітивна імітація обрядів. Але, останній час і цього нема. Коляди, Різдвяні свята пройшли повз музей. Увесь зимовий період над дерев’яними будиночками Пирогова висіла гнітюча тиша. Більшість експонатів зачинені, доглядачі з’являються рідко, а в третій годині автобус-«розвозка» вивозить працівників додому. Не буду стверджувати, що в усьому винен генеральний директор, який взагалі-то і не контролює ситуацію. Левова заслуга в цьому належить і його заступникам – Анатолію Науменку та Ігорю Паньківу. Останній, як заступник з науки, умудрився за сім років сидіння в кріслі займатися чим завгодно, крім наукової діяльності та остаточно поховати музейну науку.

  А чим же займається директор Юрій Бойко? Поява кількох кримінальних проваджень, пов’язаних з фінансовими зловживаннями, свідчить, що він часу даремно не витрачає. Прийшов на роботу преподобний з помічниками-аферистами, які одразу ж почали нишпорити, де можна заробити. Проведений «типо» фестиваль «Країна мрій» приніс збитки та руйнування музею, та мільйонний прибуток у кишені попа та його команди. Благословляли це «дійство» високі посадовці, в тому числі віце-прем’єр-міністр В’ячеслав Кириленко. Чисто платонічно, звичайно. Було відкрито кримінальне провадження. Невгамовний піп відкрив на вході до музею «ліву» касу, що почала раптом продавати квитки на якісь міфічні «заходи» по ціні на 10 гривень дорожче, ніж були до того. Було відкрито нове кримінальне провадження… – пише https://linadov

Але – от диво! – кримінальні провадження несподівано починають «буксувати», а одному з них раптом… присвоїли інший номер – справи, яка вже була закрита – очевидно, хтось впливовий дуже зацікавлений у знаходженні на посаді такого недолугого керівника, як Юрій Бойко з такими самими нетямущими заступниками. В чому зміст нищення музею – думаю, ми незабаром побачимо. «Ліві» квитки, «ліві» фестивалі, «ліва» оренда… Очевидно, на музейні землі вже теж хтось поклав око – кудись раптом «зникли» документи на землю.

Цікава в даній ситуації позиція Міністерства культури – я б її назвав «позиція спостерігача». Численні відділи та штат чиновників міністерства, які, згідно Положенню про Міністерство, повинні «контролювати, координувати, наглядати…», насправді в кращому разі обмежуються відписками та вичікують, що ситуація вирішиться сама. Вочевидь, Міністерство перетворилось на самодостатню систему, яка переганяє папери з одного кабінета чи поверха на другий – і на це йде весь час і енергія. А Бойко, якого називають кумом Кириленка, відчуваючи повну безкарність, своєю діяльністю веде музей до повного банкрутства. Висока «майстерність» попівської команди видна всім, навіть пересічним відвідувачам, які зрідка ще заходять в музей та зустрічають там зачинені будинки та зграї здичавілих собак. «В упор» не бачать її лише у Мінкульті та правоохоронних органах – доведеться допомогти.

В. Логвінов

В Торонто, багато років працює  історик-археолог, науковий працівник Канадського Інституту Українських Студій (КІУС) Альбертського університету (відділ у Торонто) і виконавчий директор Батуринського українсько-канадського археологічного проєкту при КІУС доктор Володимир Мезенцев.

Науковець чимало зробив для розвитку спеціалізованих розвідок про українську історію. Постійно популяризує спадщину українського народу в університетських колах, пресі Канади та США.

Особливе значення мають археологічні розкопки у місті Батурин (Чернігівська область, Україна), які щороку, за ініціативи і підтримки В.Мезенцева, меценатів Канади, проходять починаючи з 2001 року.

За ці роки зібрано та проаналізовано гігантський пласт наукового матеріалу, написано і опубліковано сотні статей. Як в Україні, Канаді, США, Росії, Казахстані, Польщі…

Дослідження Батурина уведено в міжнародний науковий обіг, завдяки спеціалізованим публікаціям англійською мовою.

З 2001 р. розкопки в Батурині, як історико-археологічний проєкт спонсорують Програма Дослідження Східньої України ім. Ковальських при Канадському Інституті Українських Студій (КІУС) Альбертського університету, Понтифікальний Інститут Середньовічних Студій (ПІСС) Торонтського університету та Дослідний Інститут «Україніка» у Торонті. Головою Програми ім. Ковальських є директор КІУСу проф. Володимир Кравченко. Попередній директор КІУСу та цієї програми, видатний історик Гетьманщини, проф. Зенон Когут є академічним дорадником Батуринського проєкту.

Батуриську археологічну експедицію очолюють археолог Юрій Ситий та к.і.н. Вячеслав Скороход з Чернігівського національного педагогічного університету. Виконавчим директором проєкту історико-археологічного дослідження Батурина є д-р Володимир Мезенцев (Торонтське бюро КІУСу). Відомий канадський історик Київської Русі проф. Мартін Дімнік (ПІСС) бере участь у вивченні цього міста й публікації результатів його розкопок в Канаді.

КОРОТКИЙ АКАДЕМІЧНИЙ ЖИТТЕПИС

Д-р Володимир І. Мезенцев  (Ph. D.) є спеціялістом з історії, археології та архітектури середньовічної і модерної України й Візантії. Закінчив пост-докторські студії в Українському Науковому Інституті при Гарвардському університеті і працював науковим дослідником у Понтифікальному Інституті Середньовічних Студій Торонтського університету.

Викладав курси з слов’янської цивілізації та українського мистецтва на Торонтському університеті, візантійської й української церковної архітектури в Інституті ім. Митрополита Андрія Шептицького при університеті Св. Павла в Оттаві та у літній школі Українського Католицького Університету (Унівська Лавра на Галичині).

Автор 269 публікацій з історії, археології та архітектури України-Руси та козацько-гетьманської держави та багатьох статтей в Інтернетних виданнях українською й англійською мовами.

Приймав участь у численних археологічних розкопках і польових дослідах архітектурних пам’яток в Україні, Норвегії, Греції, Туреччині та Болгарії. З 2001 р. організував українсько-канадську археологічну експедицію, яка щоліта провадить розкопки у Батурині. Є співкерівником Батуринської експедиції і розбудовує та реклямує цей проєкт в Канаді та Америці. 2002 р. призначений науковим працівником КІУСу, відповідальним за українсько-канадські археологічні дослідження у Батурині та публікацію їх здобутків. Також продюсер і співавтор сценаріїв трьох документальних фільмів про старожитності Батурина та його розкопки українською й англійською мовами. Вони кілька разів демонструвались на телепрограмах України, Канади та Америки.

За вагомий внесок д-р Мезенцева у вивчення історичної спадщини Батурина президент України відзначив його державною нагородою, орденом “За заслуги” у 2009 р.

BRIEF CURRICULUM VITAE

Volodymyr Mezentsev, Ph. D. is a specialist in medieval and modern Ukrainian and Byzantine archaeology, history, architecture, and art and the author of 269 publications on these subjects. He completed his post-doctoral studies at the Ukrainian Research Institute of Harvard University. Mezentsev was a Research Associate with the Department of Kyivan Rus’ Studies at the Institute of History of the National Academy of Sciences of Ukraine, Kyiv, and later with the Pontifical Institute of Mediaeval Studies at the University of Toronto, Canada. Presently, he is a Research Associate of the Canadian Institute of Ukrainian Studies (CIUS) at the University of Alberta, Edmonton and Toronto, and Executive Director of the Canada-Ukraine Baturyn Archaeological Project, sponsored by CIUS (2001-).

Mezentsev’s areas of research have included the urban history and archaeology of towns in the Principality of Chernihiv, the ecclesiastical and palatial architecture of medieval Kyiv and Chernihiv, Ukrainian Baroque architecture, construction and decorative techniques, as well as the influence of Byzantine and West European arts on Ukraine-Rus’. He has taught graduate and undergraduate courses on Ukrainian medieval art, on Byzantine, Eastern Christian, and Ukrainian church architecture, and on Slavic civilization at the University of Toronto, the Metropolitan Andrey Sheptytsky Institute of Eastern Christian Studies at St. Paul University in Ottawa, and the summer school of Univ Monastery near L’viv, Ukraine (sponsored by the Ukrainian Catholic University in L’viv). Enrolment in his courses has grown exponentially.

Dr. Mezentsev has participated in many archaeological excavations and architectural field investigations of medieval and early modern sites/monuments in Ukraine, Norway, Greece, Turkey, and Bulgaria. In 2001, he organized the Canada-Ukraine archaeological expedition to conduct excavations in Baturyn, the capital of the 17th-18th-century Cossack Hetman state in central Ukraine. He is an associate leader of this expedition, dealing extensively with its logistics and promotion in Canada and the USA. The Baturyn Archaeological Project has been co-sponsored by the Canadian Institute of Ukrainian Studies at the University of Alberta, the Pontifical Institute of Mediaeval Studies at the University of Toronto, and the Ucrainica Research Institute in Toronto. The project’s Ukrainian partner is the National University of Chernihiv.

Mezentsev is also the producer and co-author of scripts for three documentary films on the history and antiquities of Baturyn. His films were shown several times on the Ukrainian-Canadian TV programs Kontakt and Svitohliad/Ob’ektyv (Channel 47, CFMT, Toronto) and Rogers Cable TV, Ethnic Channel Group Ltd., Toronto, in Canada, America, and Ukraine in 2001-07. In 2009, the President of Ukraine awarded Dr. Mezentsev the Order of Merit, III Class, for his significant contribution to the research and preservation of the historical and cultural heritage of Baturyn.

For more information about Mezentsev’s publications, public lectures, excavations, documentary films, and video interviews, please see Google on his name, website of the CIUS Press, and the Baturyn excavations on YouTube.

Volodymyr Mezentsev’s email: [email protected];  tel.: (416) 766-1408.

Мені пощастило кілька разів особисто спілкуватися з доктором Володимиром Мезенцевим. Нині готую роботу про цього видатного вченого для кафедри журналістики Інституту філології і масових комунікацій університету “Україна”.

Ростислав Тригуб, студент університету “Україна”

Last summer, the Canada-Ukraine archaeological expedition proceeded with its annual excavations at the town of Baturyn, Chernihiv province, Ukraine. The Kowalsky Program for the Study of Eastern Ukraine at the Canadian Institute of Ukrainian Studies (CIUS) at the University of Alberta, the Pontifical Institute of Mediaeval Studies (PIMS) at the University of Toronto, and the Ucrainica Research Institute in Toronto sponsor this project. The W. K. Lypynsky East European Research Institute in Philadelphia also awarded a generous grant for the historical and archaeological investigations of early modern Baturyn during this academic year.

Prof. Volodymyr Kravchenko, Director of CIUS, heads the Kowalsky Program. Prof. Zenon Kohut of CIUS is the academic adviser of the Baturyn project. Dr. Volodymyr Mezentsev (CIUS) and Prof. Martin Dimnik (PIMS) participate in this research and dissemination of results. Some 70 students and scholars from universities in Chernihiv, Kyiv, Sumy, and Hlukhiv, Ukraine, took part in the 2016 excavations. The expedition in Baturyn was led by archaeologist Yurii Sytyi of the Chernihiv National University.

Between 1669 and 1708, Baturyn was the capital of the Cossack state, or Hetmanate, and reached the pinnacle of its urban development under the reign of Hetman Ivan Mazepa (1687-1709). In 1708, while quelling Mazepa’s military resistance to Moscow’s absolutist rule in central Ukraine, the Russian army totally ravaged the town. Hetman Kyrylo Rozumovsky (1750-64, d. 1803) rebuilt and repopulated Baturyn and promoted its local economy, reviving the town’s commercial and cultural ties with the West.

The 2016 expedition continued to excavate the remnants of Mazepa’s manor in Honcharivka, the suburb of Baturyn. Prior to 1700, the hetman built there a richly decorated masonry palace consisting of three stories and an attic. In 1708, his principal residence was destroyed by Russian troops.

Examination of the numerous fragments of ceramic floor tiles from the Honcharivka palace found during our excavations in 2009-14 has shown that nine floor pavement designs were used in its superstructure. Floors were made of hexagonal, octagonal, square, rectangular, and triangular tiles of various sizes. Many of them were glazed flask-green and sky-blue, while others are plain terracotta.

A comparative analysis has revealed that the tiles’ shapes and adornments and the methods of flooring in the Honcharivka palace have extensive analogies with those found in early modern basilicas, abbeys, palaces, castles, university campuses, and town halls in Warsaw and Cracow, Poland, as well as Florence, Pistoia, Tuscany, and Bologna in Italy. Most likely the reconstructed floor patterns and inlays of Mazepa’s palace first appeared in northern Italy during the Renaissance and were transferred via Poland to Ukraine in 16th-17th centuries.

The hetman probably instructed his architects and decorators not only to borrow Western baroque architecture for his Baturyn residence, but also to include the fashionable floor pavements from 17th-century aristocratic palaces, villas, and mansions in the Polish-Lithuanian Commonwealth or Western Europe. Analysis of the 1744 drawing of the palace ruins suggests that its architectural design and ornamentation belonged to the style of the mature Central European baroque. At the same time, archaeological sources indicate that the palace frieze of entablature was adorned with eye-catching multicoloured glazed ceramic rosettes—a hallmark of 17th-18th-century ecclesiastical structures in Kyiv. Thus, the impressive exterior and interior embellishments of the Honcharivka palace represented a mixture of Western and Ukrainian (more precisely, Kyivan) baroque decorative techniques.

The application of nine ceramic floor patterns, many of which were finished with green and rare blue enamel, of nearly 30 types of glazed polychrome stove tiles, five kinds of faade rosettes, and two variants of heraldic slabs testify to the exceptionally rich and imposing adornment of Mazepa’s main residence in Baturyn. It was unrivalled among all the known houses of other hetmans, high-ranking officers, and officials of the Cossack realm. Using a computer photo collage method, archaeologists have prepared unprecedented hypothetical reconstructions of two living chambers and the grand hall of the ruined Honcharivka palace.

In 2016, in the former fortress and the southern suburb of Baturyn, archaeologists excavated remnants of 17th-18th-century timber dwellings of the Cossacks and burghers. They found there: 11 silver and copper Polish and Russian coins, three fragments of copper rings, four copper buttons, four bronze clasps and six decorative appliqus from Cossack leather belts and horse harnesses, an iron horse stirrup, four lead musket bullets, four flint pieces from flint-lock rifles, the fragment of a bronze hilt guard of a rapier, a lead seal, an iron lock and key, and a ceramic game chip of this time. Several noteworthy finds are described below.

In the southern suburb, a small 17th-century bronze neck cross was unearthed. Its arms are gradually broadened toward the ends. On the front, it bears the relief of a three-barred Orthodox cross set atop a stepped figure representing Golgotha and the symbols of the Passion of Christ on both sides in keeping with Byzantine iconographic tradition. The back side is ornamented with relief geometric and floral motifs. Traces of white enamel give us reason to assume that this cross was produced in a professional workshop and thus relatively expensive.

Several silver, billon, bronze, tin, and lead neck crosses of similar shape with an inscribed relief Orthodox cross and the Golgotha symbol were discovered in the course of our excavations of 17th-18th-century graves near the Holy Trinity Cathedral (1692) within the fortress in 2007-10. These crosses could have been manufactured in Baturyn before its destruction in 1708, or at some other centres of metal-casting in central Ukraine, and sold widely, particularly in the towns and monasteries that attracted the masses of Orthodox pilgrims.

In Baturyn’s northern outskirts, the remnants of a 17th-18th-century brick dwelling of a well-to-do person were located. It was identified as the suburban residence of Chancellor General Pylyp Orlyk, the closest associate and charg d’affaires of Mazepa, who became hetman in exile in 1710-42.

At this site were found shards of costly ceramic stove tiles of the Mazepa period. They are adorned with fine baroque relief flower patterns and covered with multicoloured glazing. One fragment features the depictions of a cannon barrel and Cossack hand-weapons. These may represent part of a larger heraldic composition now lost. Many burnt stove tiles evidence about the conflagration of Orlyk’s residence during the sack of Baturyn in 1708. Our expedition will continue its archaeological investigation of his household next summer.

Near the extant late 17th-century masonry mansion of Judge General Vasyl Kochubei in Baturyn, the expedition  uncovered portions of brick foundations, which supported a wooden structure thirteen metres wide. Researchers believe that this was an administrative building commissioned by Rozumovsky in mid-18th century and dismantled sometime in the 19th century. While excavating its debris, were found two fragments of narrow ceramic tiles that revetted heating stoves. These tiles have no relief, but are decorated with elaborate plant motifs of dark-blue and white enamel in a baroque Dutch style.

Within the fortress, archaeologists unearthed half of a larger rectangular ceramic tile with flat facing and images in this style. In previous years, five whole tiles of the same form and size were discovered in Baturyn. All of them are glazed cobalt blue and white and bear schematic graphic representations of early modern Western European houses and towers, as well as stylized birds inside figured white frames. Two symmetrical flowers flank the frame on both sides of each tile. Perhaps these elongated tiles were applied as decorative horizontal bands between rows of larger tiles facing heating stoves.

Although no stoves have survived from the two Rozumovsky palaces in Baturyn (1752 and 1799), many of their revetment ceramic tiles of various formats have been found over the years. They are glazed predominantly cobalt and white, but occasionally brown, green, and yellow. These tiles possess highly artistic depictions of early modern Western European urban landscapes, country houses, sailboats, people, birds, and flowers, as well as plant and geometric designs, especially along the margins, all executed in late baroque Dutch style. Rozumovsky likely imported the best and most expensive tiles from Holland for finishing the heating stoves or fireplaces at his ambitious palatial residences and state administrative buildings. He could have also used some cheaper imitations of the fashionable Dutch tiles, which were manufactured in Russia from the Petrine era and locally in Baturyn since 1750.

While excavating the fortress, for the first time in Baturyn, archaeologists discovered a remarkable tiny porcelain figure of an elegantly-dressed gentlemen in late baroque or early neoclassical European clothing. Unfortunately, his head and upper part of the right hand are broken off. This statuette was fashioned in a realistic manner, but without small details. It was somewhat coarsely painted in blue, red, apple-green, gold, dark-brown, and black colours. These observations point to the mass production of such figurines for a broad market. Preliminary research indicates that it was a product of a German porcelain factory and brought to Baturyn during Rozumovsky’s time. The statuette could have stood on display in the house of a wealthy resident or served as a toy for his children. The finds of the valuable German porcelain sculpture and the Dutch-style glazed ceramic stove tiles provide insight into the Westernization and prosperity of the Baturyn elite during the second half of the 18th and early 19th centuries.

The 2016 excavations in Baturyn have yielded several rare and significant artefacts for the study of interior adornment of residences and administrative buildings as well as the culture and lifestyle of the hetmans and the Cossack elite. New archaeological data have also advanced our knowledge about local production of metal ornaments, accoutrements, arms, and the architectural majolica in the town, as well as its trade imports and artistic influences from Western Europe and Russia in the 17th-18th centuries. The Canada-Ukraine expedition will continue its annual summer field explorations in Baturyn.

Martin Dimnik and Volodymyr Mezentsev

5 FIGURES

Fig. 1 (facades) Frontal and lateral elevations of Mazepa’s palace in Baturyn before 1708. Hypothetical reconstruction by V. Mezentsev, computer graphic by S. Dmytriienko, 2016.

Fig. 2 (belts) Bronze clasps and decorative appliqus from Cossack belts and horse harnesses, and a copper button, 17th -18th centuries. 2016 Baturyn excavations. All photos by Yu. Sytyi.

Fig. 3 (cross) Front and back of the 17th-century patterned bronze neck cross discovered in the southern suburb in 2016.

Fig. 4 (tiles) Fragments of 18th-century Dutch-style ornamented glazed ceramic stove tiles. Baturyn excavations in 2016.

Fig. 5 (figure) Broken 18th-century porcelain male statuette, or a toy, found in the Baturyn fortress in 2016.

Published in Canadio-Byzantina, no. 28, University of Ottawa, January 2017, pp. 12-16.

23 січня 2017 року у відкритому міжнародному Університеті розвитку людини «Україна» відбулась зустріч  студентів першого і другого курсу факультету журналістики та керівником журналу «Музеї України».

Віктор Тригуб, головний редактор журналу «Музеї України», щедро поділився своїм багатим тридцятилітнім журналістським досвідом.

Головний редактор розповів про  професію в нинішні часи, журналістику в зоні АТО, кримінальні розслідування, провів майстер-клас як організовувати прес-конференції, як себе вести на них, як просувати своє ім’я у ЗМІ…

На першому курсі є кілька студентів з інвалідністю, якими опікуються однокурсники. Вони дуже дружні. Слухали з великою зацікавленістю, ставили купу питань, спробували себе як спікери та все більше захоплювались своєю майбутньою професією.

В кінці прозвучала фраза від студентів, що таких лекцій в університеті їм не вистачає…

Текст і фото Rostin Threelips студент другого курсу університету “Україна”

Поради молодим журналістам і піарникам.

Є елементарні речі, які повинен знати і вміти кожен молодий журналіст, а тим більше, співробітник прес-служби. Однак, багаторічний досвід показує, що випускники чисельних журфаків, крім приємних спогадів про веселі студентські роки, практичних навиків майже не мають.

І випадкові “теоретики”-викладачі, які жодного дня не працювали у ЗМІ, навчити того не можуть, бо самі не вміють.

Отже, Вам, молодому амбітному спеціалісту, доручили організувати прес-конференцію.

Чітко визначте тему і учасників (бажано, не більше трьох). Призначте дату, час і зрозумійте, у якому приміщенні буде відбуватися те дійство.

У Києві, наприклад, послуги з організації прес-конференцій професійно і за відносно доступні суми, а то і безкоштовно, надають чимало інформагенцій – УНІАН, УНН, Ліга, Кризовий медіа-центр, Укрінформ, Інтерфакс…

В основному там працюють досвідчені профі, які зроблять все, що треба. Хоча, якщо пресу ваша тема не зацікавить, можете опинитися в порожньому залі…

Варто сподіватися на власні сили і контакти.

Почніть із зали. Переконайтеся, що у приміщенні є стіл, стільці, пристойний ремонт. На стінах не висять якісь провокаційні карикатури, політичні плакати конкурентів, чи навчальні стенди з доїння корів, наприклад.

Особливо важливе те, що знаходиться за спинами спікерів! Улюблена забава цинічних фотокорів чи телеоператорів – вибрати такий ракурс, що у героїв можуть виникнути роги, чи обличчя опиниться на фоні чогось незрозумілого. Або шматок слова, що перетворюється на щось нецензурне…

Якщо у сусідньому приміщенні йде ремонт, подбайте, аби під час заходу не гримів перфоратор. Переконайтеся, що не блимає світло, є столик для мікрофонів, операторам є де пересуватися з камерами… Є де роздягтися взимку, не замкнений туалет, не риплять двері, у спеку працює кондиціонер, в президію не світять жорсткі сонячні промені, є пляшка води і склянки…

Завчасно напишіть прес-реліз, де коротко представте учасників, тезово розкрийте тему. Досвід показує, що переважна більшість журналістів візьмуть той прес-реліз за основу чи просто перекатають. Роздайте якісь буклети структури, супутні матеріали. Як є можливість – подаруйте фірмові ручки, блокноти, пакети з потрібною символікою. Преса любить подарунки!

Назву структури-організатора пишіть повністю! Якою б довгою вона не була!

Перед кожним спікером поставте табличку з його прізвищем і посадою. Це особливо оцінять фотографи і відеооператори!

В кінці варто зробити міні-фуршет з бутербродами, фруктами, цукерками, легким вином. Журналісти оперативники весь день в дорозі, у спілкуванні – з вдячністю перекусять.

Сам захід не затягуйте довше години. Краше хай герої поспілкуються індивідуально.

Десь за три дні до прес-конференції варто зробити першу розсилку запрошення. Коротко: дата, час, адреса, пояснити як добиратися, контактний телефон. Тема, тези, прізвища та посади учасників. За день розсилку повторити.

Для розсилки потрібно мати базу даних ЗМІ. У кожного вона індивідуальна. Якщо нема – створіть власну. Зайдіть хоча б у ретинг ЗМІ Бігміру, скопіюйте емейли основних телеканалів, інформагенцій, газет, сайтів, радіостанцій…

Завжди призначайте ведучого прес-конференції. Який повинен вголос зачитати тему, представити учасників. Потім коригувати питання журналістів.

Своїми силами ведіть відеозапис заходу, зробіть серію знімків на свій фотоапарат, у тому числі зафіксуйте гостей. Раптом хтось подасть до суду, чи напише щось зле…

Всіх журналістів акредитуйте у телефонному режимі і безпосередньо у залі – ПІБ, ЗМІ, телефон. Після виходу публікації не полініться, зателефонуйте, подякуйте!

Після офіційного закінчення, передбачте 10-15 хвилин для безпосереднього спілкування героїв з пресою, індивідуальних записів “ексклюзиву”.

Через годину-дві, напишіть короткий звіт з фотографіями, викладіть на свої сайти. Пізніше дайте розширений звіт, відео, як треба.

Завжди моніторте інтернет-простір, сайти телеканалів, газет, що були, передруковуйте їх матеріали на власних ресурсах.

Крім офіційного сайту структури, відкрийте відеоканал на Ютуб, кілька блогів, як і кілька “своїх” інформаційних сайтів – навіть на безкоштовному хостингу. Пошукові системи знайдуть.

Тема провокаційних питань, різноманітних підстав, засланих козачків – буде висвітлена окремо.

Дерзайте!

Поради написані спеціально для практикантів-журналістів Інституту філології і масових комунікацій міжнародного Університету “Україна”.

Віктор Тригуб, редактор журналу “Нова Січ”

Поговоримо про таємниці української історії. І знакові експонати, які зберігаються в музеях тієї ж Польщі чи Росії, з обмеженим доступом для українців…

З дитинства згадую чисельні розмови про міжнародні пошуки бердиша гетьмана Богдана Хмельницького. Тоді тим активно переймалися журналісти часопису “Музеї України”. Виникла ціла легенда!

Житомирський зброяр Олег Козяр, після серії публікацій про історичні символи, навіть викував шаблю Мазепи. Почав робити копію бердиша Богдана, але через брак коштів, роботу відклав… Нині історики оперують гравюрою та кількома фотографіями, чого, зрозуміло, недостатньо. Але, добре, що є хоч це. Додаток до легенди.

Бердиш зберігається у фондах Народового музею у Кракові (пол. Muzeum Narodowe w Krakowie).

В Уманському краєзнавчому музеї, як кажуть, є його репродукції. Але, офіційного підтвердження отримати не вдалося… Є копія бердиша в приватній колекції в Канаді. На жаль, пори всі зусилля, оприлюднити фотографію не змогли… Ще один, подібний бердиш, з індентичним написом, зберігається в запасниках одного з музеїв Севільї, Іспанія. Зображень, оприлюднених хоча б в мережі теж нема…

Довжина держака 80,5 см,
довжина леза- 34,5 см.
Текст  підпису –
“Подъ Замосцемъ Я Богданъ Хмельницькій съ 80 тисячъ козаковъ а ляхамъ жедамъ й попамъ супостатамъ симъ Бердышемъ заграю на ихъ толстыхъ шияхъ…”
Кольоровий малюнок святого на зворотньому боці.

Інвентарний номер V326. Експонат з фондів Національного музею Кракова. Метал пофарбований у червоний колір.

І кілька публікацій, що написані після журналістського розслідування. Їх варто цитувати!

Двотижневе перебування переможного гетьмана під Замостям дає підґрунтя для пояснення появи зображення на меморіальному бердиші.

Святого архістратига Михаїла, як провідника небесного воїнства, високо шанувало козацьке військо і вже на середину XVII ст. вважало його одним зі своїх головних покровителів. День св. Михаїла – одне з найважливіших православних свят для війська Богдан з козацькими полками зустрів 8 листопада під Замостям як справжній переможець. Адже цього ж дня відбулася капітуляція захисників Замостя. Таким чином, напис на бердиші мав тверде історичне підґрунтя» (Денис Тоїчкін. Оснащення українського козацького війська: холодна зброя).

Історія з розшуками бердиша потрапила в книгу!

єдність українського народу в боротьбі з ворогами. Не випадково

“Йдеться про ритуальну зброю з посланням-настановою для кшатрія – священного воїна. На це прямо вказує і червоний колір, і свято Архістратега Михайла, і його зображення на лезі сокири, і напис. – відомий філософ Ігор Каганець, після оприлюднення інформації про бердиш, написав мало не ідеологічний маніфест, занурившись в глибини історії…

Нагадаємо, що земне життя передбачає змагальність, проте це має бути правильна змагальність. Її сенс полягає в тому, щоб досягати переваги посиленням себе, а не послабленням суперника. Якщо окремі люди або спільноти порушують правила чесної змагальності, то брахмани намагаються переконати їх діяти правильно. Коли ж м’яка дипломатія брахманів не дає результату, тоді за справу беруться кшатрії, які рішуче і жорстко приводять правопорушників до тями. Якщо ж усе йде за правилами, то кшатріїв ніхто не бачить і не чує: вони тренуються, оволодівають новою технікою, займаються самовдосконаленням і готуються до нових перемог.

Унікальність функції кшатріїв полягає у творчому застосуванні примусу щодо тих, хто не розуміє доброго слова. Їхній бог-егрегор є носієм грізної, грубої, страшної, вибухової, руйнівної енергетики. Деяке пом’якшення відбулося після перейменування грізного Перуна (Тора, Перкунаса, Тараніса) на більш витонченого Архістратега Михайла, проте це жодним чином не скасовує функцію творчого руйнування варни кшатріїв (докладніше).

Богдан Хмельницький був кшатрієм, тому отримав кшатріївський дар – бойову сокиру з відповідним символічним написом. Чому символічним?

По-перше, тому, що форма бердиша (барда, бардаш, бардига, бартка, алебарда) найближча до стародавньої ритуальної сокири Лабріс. Це була магічна зброя Творця Всесвіту (Брахми, Сварога, Зевса). Сонцеподібний Лабріс символізував божественну силу і справедливість.

По-друге, напис «80 тисяч козаків» – це також символічне число, хоча воно приблизно відповідало тодішній чисельності війська Богдана Хмельницького. Тут головна символіка захована у числі 8. Вісімка символізує центр землі (вісім сторін світу – 4 основних і 4 проміжних), а також нескінченну циклічність, довершеність, відновлення справедливості та рівноваги. Форма Лабріса також нагадує вісімку – як знак нескінченної циклічності.

З цієї – символічної – точки зору треба розглядати і напис «…ляхамъ жедамъ й попамъ супостатамъ симъ Бердышемъ заграю на ихъ толстыхъ шияхъ». Слова «ляхи», «жиди» і «попи» позначають три типи «супостатів», тобто ворогів:

1) відвертий ворог (гаряча війна);
2) прихований ворог, соціальні паразити (економічна війна);
3) духовний ворог (духовно-світоглядна війна).

Це універсальна типологія, яка має різне наповнення у різні історичні періоди. Наприклад, в реаліях теперішньої Україні на лезі ритуальної сокири справедливості були б записані «москалі», «олігархи», «брехуни».

1. Бердиш був ритуальним, символічним, меморіальним подарунком.

2. Він був настановою для Богдана Хмельницького і всіх українських кшатріїв щодо відновлення справедливості та соціальної рівноваги у новій державі.

3. Зміст цієї настанови полягає в тому, щоб рішуче протидіяти ворогам на всіх рівнях – військовому, економічному і духовному: ліквідовувати загарбників, припиняти паразитичні процеси, карати брехунів і поширювачів духовної отрути.” – http://www.ar25.org/article/berdysh-bogdana-hmelnyckogo-rytualna-sokyra-spravedlyvosti-z-nastanovamy-dlya-kshatriyiv

Без сумніву, бердиш Богдана Хмельницького, є одним з головних історичних символів України. І суперечливо-сенсаційним. Можна багато дискутувати, навіть сваритися. Що ніяк на факт існування бердишу і автентичність напису не вплине. Історія!

А от спробувати ввічливо повернути такий знаковий предмет офіційними каналами варто! Адже, Україна зробила чимало подарунків з музеїв і архівів, які переправили до музеїв Польщі!

Чому б Міністерству культури України не спробувати скласти список експонатів з музеїв Польщі, які ми хотіли б отримати навзаєм? У Кракові і Варшаві багато скарбів епохи козаччини…

Один бердиш Богдана чого вартий!

Промовистий факт – співробітники Краківського музею відмовилися навіть сфотографувати бердиш, переславши електронною поштою. А кільком українським активістам, які хотіли зробити світлину, у доступі до зброї теж відмовили…

Бердиш Богдана залишається у полоні…

Підготував Ростислав Тригуб, студент-журналіст, практикант “Універсальної газети”