Подорож. День третій.

  • 06.05.19, 11:38
Початок третього дня у минулій замітці, там про Золочів.
Відвідавши крайній пункт нашого запланованого маршруту, ми почали шлях додому. На цьому шляху у нас був намічений такий об'єкт, як форт у Тараканові.
Їдем, їмо, кришемо в машині, слухаємо музичку, задовбуємо папу, бо нам то холодно, то жарко, замацуємо скло руками від ковбаси ... Коли наш провідник Настя повідомляє, що "Чєрєз 500 мєтров пріготовьтєсь к повороту направо....чєрез 200 мєтров не пропустітє поворот...черєз 50 мєтров повєрнітє направо" Повертаємо, дорога грунтова, вся в калюжах, через ліс ...потім якісь хащі. Ми всі витріщаємося у вікна, щоб зрозуміти, куди Настя сказала нам повернути з такої гарної траси. Дорога переходить майже в дві стежки, не приведи боже зараз зустрічну машину, гілля б'є по лобовому. Я обережно питаю, чи бува Настя не бухає там у себе в задзеркаллі.
А саме смішне, що, коли ми оце "мчали" крізь тараканівські джунглі, Настя різко оніміла. Вона перестала підказувати і навіть проявляти ознаки свого віртуального життя.
Мовчимо. Нарешті чуємо: "Ви прібилі в пункт вашего маршрута". 

Перед нами вхід кудись, там темно як у ...


Берем ліхтарик, вмикаємо світло на телефонах, витріщаємо щосили очі і занурюємось в темряву. Сам тунель виявився таким, що ми би могли проїхати й машиною, вліво і вправо є входи в здоровенні кімнати, що йдуть одна за одною паралельно тунелю. 
Виходим на світло.
В рот мені ноги!!!!! Ніфіга собі масштаби!!! Одразу скажу, що на думку всіх моїх хлопців "це самая ахрєнєнная штукєнція" серед всіх замків і палаців. Як виявилося, що форт виконував роль захисної споруди, коли саме тут проходила межа між Російською імперією і австріяками. Потім його мали наміри використовувати в другу світову, але чи німці не мали бажання ходити хащами, чи ще з якоїсь причини, але форт свою пряму місію не виконав. Потім з нього в радянські часи хотіли зробити склад картоплі і буряків, потім склад с/г автозапчастин...не склалося ні з тим, ні з іншим. Колись на цей форт у 1873  році виклалии 66!!!! мільйонів рубликів, задіяли супермоднорозумного архітектора, але на ділі він так і не виконав своєї місії в повному обсязі. Зате нині там крутий майданчик для різних квестів і пейнтболу.

Фотки



Під шаленими емоціями грузимось в машину і пробираємося через вже знайомі зарості. Тут нізвідки з лісу вилазить мужик, щось тримає в руках. Старший придивляється і каже, що дядько несе гриби зморшки.
Тато лупить по тормозах! Нашому папі слово "гриби" навіть просто так говорити не можна. Навіть коли в рекламі кажуть про грибок у ванній, він уявляє, що там ростуть гливи, або рядовки. Знову висипаємо з авто і всі ліземо в чагарник шукати зморшки. Малий Степан копіює поведінку дорослих і уважно заглядає під листячко. За 10 хвилин знаходимо 10 грибів, але тут я не витримую:"Так, харе. Їдем далі!" Всі бурчать і кажуть, що мама як завжди поламала кайф, але лізуть до машини.
Їдем наче вже додому, всі заплановані об'єкти відвідали 
Їдем. Тут на екрані навігатора з'являється напис "історічєскій обьект", "замок".
Папа знову жме на тормоза. Повертаємо вбік і шукаємо той замок.



Тепер все. Додому. Попереду треба переїхати весь Київ. Навігатор показує, що шлях вільний, пробок і аварій не спостерігається. В Київ ми в'їхали вже вночі, все в ілюмінації і дуже гарне, водії спішать додому...
Бровари.
Спати ...спати. 
Завтра ще розгрібати речі, мити машину і декому писати звіт на і.ua. 

Хочу вірити, що далі буде.

Подорож. День другий.

  • 05.05.19, 09:41
Початок: http://blog.i.ua/user/6314888/2285797/
Ранокк почався не з кави.
Прокинулися ми від того, що дощ з неймовірною силою лупашить у вікна. Але що робити, треба збирати лахи і їхати в Лавру. Наостанок годуємо господарського кота Васілія залишками наших котлет і ковбаси, перевіряємо речі, рахуємо поголів'я і направляємося до святих місць. 
Одразу попереджаю, що я наче й  віруюча, але отой весь церковний бізнес не приймаю. В храмі буваю рідко, до сповіді ходила один раз.
Почаївську лавру видно здалека і видовище це неймовірно грандіозне. Масштаби споруди збуджують конкретно. 
Дощ майже затихає, ми починаємо оглядати все навкруги роззявивши роти. В храмі іде служба. Я купую всім свічки і даю настанови: "Ходити тихо, не розмовляти, хто буде тикати пальцем, тому його зламаю". Ходимо, як миші, розглядаємо ікони і розпис. Бачимо якусь чергу. Встаємо в чергу. Виявилось, що всі цілують ікону і причащаються. Вилазити з черги наче й неловко, тому ми всі гуртом цілуємо ікону і причащаємось. Потім з'ясувалося, що нам дуже повезло, бо не всім це вдається і цілували ми відбиток Богородиці на іконі, а це, як виявилося, дуже круто. 
При вході в храм треба хреститись.  Всі автоматом хрестимось при вході в буфет, що при Лаврі. Готують там смачно. Малий Степан ще й заробляє смаколика від тьоті.
Наприкінці заходимо в лавку, купуємо свічки додому, іконку і 8 літрів святої почаївської води. 
Всі  просили привезти їм воду, тому так багато.
Після Почаївської лаври відчуття суперечливі. Сама Лавра вражає величчю і красою, але грошей люди туди несуть торбами і кількість крамниць з іконами і іншим тому підтвердження. В усіх стоять довжелезні черги з бажаючих віддати свої кровні  в кишеню Гундяєва.  Ще мене шкрябнуло по серцю, що в церковній лавці є окремий куточок з підписом "література на українській мові", ніби українці там меншість. Всі попи і монахи балакають на російській, на стоянці багато машин з російськими номерами. Коротше, тема окрема і думки по ній різняться. Але те, що церква зомбує гірше телевізора це уж точно, якого б патриархату вона не була. На цьому крапка, їдем далі. Дощу більше ніде не було. Погодка нарешті була відмінна, сонечко гріло, пташки цвірінькали. 

Фотки змазані сорі

Потім була коротка зупинка в Бродах. Я вимушена була сидіти в машині зі сплячим Степаном. Замок я не подивилася, але хлопці наробили фоток.
Фотки дивіться в інтернеті, бо мої на фотоапараті, а ці гружу з телефона.

Олесько.


Дівчатка, це гребем на аватарки )))

Це якась пані лягли і просять
.

Підгірці.


Олесько і Підгірці розташовані зовсім поруч. Замки зовсім різні за стилем. В Олесько замок, можна сказати, доглянутий, а в Підгірцях хочеться плакати від того, що таке чудо архітектури знаходиться в жахливому недоглянутому стані. В Підгрці ми попали в 16.30, саме в цю годину вхід зачиняється, але охоронник за 50 грн охоче впустив всередину. Потім пустив ще одних, і ще одних ... Охоронник в Підгірцях на свої чайові міг би вже   почати вставляти вікна в палаці.

Останнім найдальшим пунктом нашої подорожі став Золочів. Екскурсію ми запланували на ранок, а ввечері, після  заселення в готель, вимушені були гуляти по місту, бо у нашого тата почалася ломка без кави. Ці кавові наркомани гірші за курців. 
Золочів дуже миле затишне містечко. Центральна вулиця перекрита для транспорту і там все дуже чистенько і файненько. Ще мене здивувало, що в місті ну дуууууже багато аптек. Проходячи повз місцевих батярів, мій екстремал хотів пошуткувати, типу "болєєте да?!", але подумки порахував цілі зуби і передумав.


Це ранком вже в замку

Про каміння з замку шукайте інфу в інтернеті, вона цікава, але багато писати.
В оту дюрку всі пхають пальця і замовляють бажання. Ми звісно теж всі попхали туди пальці.


В замку, як і в усіх замках, є підземелля. А ще в замках бродить багато поляків. От ми доходимо до сходів, що ведуть вниз і поляк поруч мене питає:"До льоху?!!!". Я йому на чистій польській: "Так, пан, до льоху!"

Далі буде...

 

Подорож. День перший.

  • 04.05.19, 12:49
Початок: 

Пролог:
Дощ пиріще, вітер свище, дурні вийшли погулять.

Виїхали. 6:30. Київ проїхали швидко. Вихідний. Кияни сплять. Ми їдемо в машині. Дощ ляпає по склу. Настрій відповідний. Весело тільки малому Степану і нашому папі. Степану весело, бо ще мале-дурне. Папа наш кайфує, що кудись їде...цьому аби вперед. Середній і старший сіли за гаджети. Я на голках. 
Житомир. Нарешті перестає ляпати по склі, але все навгруги сіре і похмуре. 
Новоград-Волинський. Знову ляпає. Наш тато, щоб розрядити обстановку, починає лекцію про геологічні розрізи, буріння в граніті і фракції щебня. Весело бляхо....як на вечірній в церкві. Весь час нас веде Настя з навігатора. Нарешті вона нам повідомляє, що ми прибули в пункт призначення. Дощик наче стих. 
Корець.


Їдем далі. Настрій значно покращився. Настя з навігатора диктує шлях вперед. Але Настя явно москалька і коли вона металевим голосом каже: "Чєрєз 200 мєтров павєрнітє на вуліца ВячєславА ЧорноволА (наголос саме на закінчення)". Мені її трошки хочеться гепнути. Але то таке...
Дубно.


Тут розділ для шанувальників 50-ти відтінків сірого.


Це сучасний храм. Він дужееее великий за розмірами.

Замок в Дубно доглянутий, влада розуміє, що він годує велику частину міста.

А це дубенські гумористи написали у туалеті.


Їдемо далі. В маршруті Білокриниця і її колишній палац, а нині коледж лісового господарства. Різко почався сильний дощ. Сидимо в машині і дивимось, як потоки води водоспадом ідуть по лобовому склу. Дітям пофіг. Тато нервує, бо сидіти без діла не може. Я вперлася рогом, що поки не подивлюся, нікуди не поїду. Нарешті трохи затихає. Беремо зонти і біжимо дивитись палац. 


Їдемо далі. Різко хмари залишаються позаду і хтось вмикає яскраве сонце. Настя повідомляє, що ми приїхали в Кременець.
Кременець.
Люди добрі! Таких краєвидів і такої концентрації краси в одному місці я ніколи, мабуть, не бачила. Все трохи зруйноване і пошарпане, але ж... Місцеві вже звикли до такого афігєнного виду їхнього провінційного містечка і тому неспішно прогулюються по центральній вулиці, сидять на лавках і ходять по крамницях. У мене, як у натури тонкої і творчої, на очах виступили сльози і до горла підпер ком. У мене так завжди, коли не хватає слів, то  емоції пруть зсередини у вигляді  тих сліз і того кома. 
"Ахрєнєть!!!",-видавав емоцію мій чоловік. Діти підтвердили:"Ага".


Ще дома попередньо домовились з жіночкою, що сдає кімнати, про ночівлю у Почаєві. Оголошення знайшла на ОЛХ. Приїхали в Почаїв. Нас зустрічають привітні господарі. Нарешті я зара витягну ноги і ляжу спати. Вся ця краса неймовірно виснажує. Це приблизно, як приємна втома після оргазму. 


Далі буде...

Трохи попоїздили

  • 03.05.19, 15:35
Взагалі ми придурошна сім'я. Весь час ми кудись їдемо, щось будуємо, біжимо і переробляємо. Ну зрозуміли да? Я про те, що нормальні люди іноді лежать догори пузом або сракою, тут як кому зручніше. Ми ж весь час в якомусь русі. Мене це, якщо чесно, забембує страшенно, але інакше ніяк не виходить, весь час шукаємо пригод на дупу. І навіть відпочинок у нас придурошний, але й емоцій від нього завжди купа.
Майже три роки ми були невиїзні, бо народився наш Стьопка. Та як тільки він більш-менш перетворився на людину, ми зібралися в дорогу.
Хтось їздив довго з дітьми в машині? А з трьома? Ні з чотирма, бо чоловік теж не зовсім подорослішав в 46 рочків. А троє суток? Хто їздив, той зрозумів про що я. Хто не знає, то я трохи напишу.
Діти весь час знаходяться в русі, діти весь час щось їдять і їдять вони тільки те, що кришиться. Ще діти ніколи не ходять в туалет разом, вони всі пісяють в різний час. Ні щоб вийти всім стадом на заправці і зробити своє мокре діло, так вони це роблять по одному, бо бач, коли заправка з цивільним туалетом, то половині не хочеться, але починає хотітись через 10 хвилин. В машині всі бажають їхати на передньому сидінні і тільки папине "посідали бл.ть по місцях бігом" дивним чином заспокоює суперечку. На якому "легкі" ми би не збиралися, але тільки трусів, носків і спортівок для перевдягання у нас ота здоровенна сумка в клітинку, а ще вода, їжа, пара пледів і подушок, пакет з іграшками, лопата, клєми для прикурювання, трос для витягання і півтонни подібної херні для машини... все це виглядає так, наче табір циган вирішив переїхати пожити в інше місце.
Тепер до діла. Цього разу ми поперли дивитись Тернопільську і трохи Львівську області. Маршрут склали так, щоб захопити максимальну кількість замків, палаців і іншої старовини. А! Ще забула написати. Як дурному шмалитись, так ніч мала. Так і нам. Як нарешті ми зібрались у дорогу, так влупив дощара. Перенести, або підлаштувати поїздку  під прогноз погоди не могли, бо на відпустку наш тато писав заздалегідь. Виїхали рано, під зливу, з великими шансами дивитись на все тільки з вікна машини, бо насолоджуватись красотами гуляючи під дощакою не дуже приємно. Десь за Житомиром дощик почав затихати і в перший пункт нашого маршруту ми приїхали вже без нього.

Наш маршрут.
Бровари.
Корець (храм, замок).
Дубно (замок).
Білокриниця (палац).
Кременець (палац, замок).
Почаїв (Лавра). Ночівля у пані Наді по 100 грн. з носа.
Броди (замок)
Олесько (замок).
Підгірці (замок, костьол).
Золочів (замок). Ночівля у пристойному готелі по 300 грн за номер.
Тараканів (форт).
Тайкури (замок-костьол).
Бровари.

На шикарні готелі ми не тратились, бо переспати ніч головне в чистоті і теплі, а понти то в цьому житті річ другорядна. Їжу купували по дорозі в крамничках. Подорож обійшлася  разом з пальним 5000 грн. Не думаю, що це багато на 5 людей. Проїхали 1111 км
Приїхали шалено втомлені і безмежно щасливі від того, що стільки всього побачили і почули нового. Половина з соплями, але шмарклі то тимчасове, а спогади назавжди.
Про кожне місце окремо хочеться написати замітку, але без фоток не цікаво. Тому тепер чекайте фоток, бо вони не грузяться.

Весна-красна в селі

Поки пишу замітку про свої подорожі, то гляньте фотки з мого городика.


От холєра, половина самих гарних  не загрузилася. Цей юа забембав вже своїми приколами. Я так старалася, щоб вам показати красу. Хотіла накидати сто фоток, як Ганя Броварська, але не вийшло. Може тому Ганя і пішла з цього сайту на ФБ?
Я тут ще трішки подорожувала по Ненці, то чекайте звіт.

P.S. Всіх люблю.

Вгадайте

  • 15.04.19, 20:26
Один з моїх трьох кулібіних (четвертому ще викрутки і лобзік не положені) з гімна і палок зліпив отаку хреновину. Хто вгадає, що це таке і для чого воно зробилося?!




Відповідь "пухкалка", "пєстоль", "ніфігасобіхрєнь" не рахуються. Хочу, щоб ви вгадали для чого ця адська штукенція.

І не ржати тут мені!!!

Похуданіє триває і весна теж

  • 10.04.19, 13:43
Замітка спецом для тих, хто подумав, що я йопнулась на політиці. На самому ділі, я терпіти не можу себе за політичні замітки, бо намагаюсь достучатися в замкнені двері, але буде як буде і те, чого ми заслуговуємо. Наступна весна покаже, де хто насрав...а може вже й осінь.
Я, як завжди, в одній замітці про все й одразу. Спочатку мій городик. В цьому році я:
- посадила гібіскус, буде наче  отакий

- купила вже великий кущ форзиції, але ті, що я начеренкувала восени,  теж  прийнялисяся і намагаються вже пускати листочки

- розділила свій деревовидний піон на три кущі. Читала, що для них це боляче і якщо пропадуть всі три, то я здурію остаточно
Отак він цвіте у мене


- поділила примули, бо вони вже розмножились як цигани в Броварах

- Гіацинти того року  наче були блакитні, чи то в селі блакитні, а у мене такі і були

- випросила у сусідки гліцинію, років через два може зацвіте отак


- ще одна сусідка сама принесла мені пів відра крокусів двох видів

- ще восени домовилася з третьою сусідкою, що вона відкопає мені своєї гортензії. Сусідка зникла, бо розвелися з чоловіком через 35 років життя. Коли сусід був в лікарні і та гортензія сумувала наодинці, я відкопала таки пару гіллячок...ну домовлялися жеж.

Все сусіди скінчилися.

- розсадила іриси, бо вони плодяться швидше за примули, що плодяться швидше за циганів

- купила пару фундука і посадила, років через п'ять буду мати горіхів, якщо білки з лісу не почнуть тирити

- купила пару кизилу і посадила, років через два почну спостерігати за цвітінням, а цвіте він гарно

- купила хурму Росіянку, надії на неї мало, але пройти повз на базарі не змогла

- з осені посадила два абрикоси, три яблуні, грушу, аронію і декоративну яблоню Недзвецького, а ще пару ялівців різних сортів і розсадила спірею. Наче все прийнялося, але один ялівець під питанням
Так виглядає яблоня Недзвецького. Плоди розміром з вишню їстівні. Це ще поки не моя.

- Знайома дала черенків бругмансії. Це афігєнно-красива отруйна квітка типу дурману. 
Ось мої черенки 

Отаке має бути через 2 роки

- ростуть батат і перці

- а ще мої хлопці зробили мені теплицю, при цьому разів сто хотіли покинути, навчили новим матюкам сусіда дядю Володю, випили по 20 чашок кави і разів п'ять послали мене разом з парником. Та я міцний горішок і тепер в мене є теплиця 4X5 метрів.

Ну і про моє похудання. Я не така розумничка, як Талі, але в ті штани вже влізла.


92.9 - 84.7 = -8.2кг

Ну все. Пішла худнути далі...

Часть 4. Из серии "Почему Порошенко"

Щоб мене не звинувачували в розповсюдженні постів з ФБ (мій пост там не рахується, бо він мій), я зробила отаку невеличку вибірку фоточок з Гугла. А почалося все з новини "Володимир Зеленський поплавав в басейні". І тут мені щось здалося знайомим і я таки набрала запит.
А тепер от що в мене вийшло





Потім ще...



Потім ще ...



Ну я думаю, що можна ще знайти Вови бігають, Вови моляться...

Тепер чекаємо серію фоток "Вова на рибалці з Кошовим" і "Вова цілує дітей"

Ну і поведінку "нашого" Володі на переговорах вже всі зацінили? А вона така, як і в ненашого і називається "Хоч всеруся, та не покорюся" або "Хочу, щоб було по моєму, бо умови диктую я" . Той Вова з реальних пітерських пацанів і наш теж свій в дошку. Зріст порівнювати не буду, це тут ні до чого. Але на екрані вони виглядатимуть на всі сто. 
Люди проковтнули наживку на "простого хлопця", тепер аби не вдавитися.

Але якщо ви думаєте, що наш такий самий крутий як той і наш буде на рівних з тим, то не тіште себе надіями. 

P.S. Пишу про політику, бо мені болить. Пишу сама, інфу шукаю сама, думаю сама.
P.P.S Забула написати, що всіх люблю.

Часть 3. Из серии "Почему Порошенко"

Я все надеюсь, что Володя Зеленский перед самым голосованием вдруг скажет (дальше читать его гнусавым голосом: "Лююююди, вы что с ума сошли что ли. Ну как вы повелись на то, что вам втюхали по телевизору. Я же вас предупреждаааал. Я же вам говорииииил!"
Дальше идут кадры...

https://youtu.be/cAarynZD15g

Потом Володя продолжает (опять читать гнусавым голосом): "Мы с ребятами сначала просто хотели приколоться. А потом мы решили всем показать, как действует телевизор на мозги людей. На самом деле мы отдаем свои голоса Порошенко и пусть для Петра Алексеееееича это будет огромным уроком и пендалем....Ну, ребяяяяята, ну в самом деле...."
Дальше звучит музычка и песня:
"Каждый вечер вечер наступает вдруг.
Если делать нечего тебе мой друг.
Если ты от жизни от своей устал..."

Вот если это произойдет, я зайду на страничку Зеленского и извинюсь перед ним и корона моя не упадет. 

Но ведь может быть и так... Зеленский с Коломойским и Юлькой берут реванш и события разворачиваются уже по другому сценарию. А его я вижу уже вот как:
Проходят выборы. Побеждает Зеленский. На первое время наступает непонятное затишье. Начинаются фиктивные суды по  возвращению Привата. В это время часть населения, что голосовала за него просыпаются и понимают, что погорячились. Проходит еще пару месяцев и наш молодой и красивый президент едет на поклон в Кремль. Там он подписывает красивую фиктивную бумажку о том, что Россия обязуется не вмешиваться в дела Донбасса и таким образом нам втюхивают полностью разрушенный и убыточный регион взад. Мы по договору в свою очередь даем гарантии, что отстроим Донбасс и прекратим навязывать им свою "гребаную Украину", школы будут русскими, телевизор с российскими каналами и всех ополченцев признать героями  по примеру воинов УПА.  

Со временем мы подпишем бумажку о признании референдума в Крыму законным и откажемся таким образом от всех компенсаций. В это время экономика будет стремительно рушиться, доллар и рубль подскачат до небес. Мы будем сидеть в полной жопе, но зато с Донбассом. Отмазками, почему мы в жопе, будет ответ, что мы восстанавливаем территории.

Наших пацанов героев АТО быстро начнут чмырить херои дивана и   Фейсбука и они быстро уйдут в тень, а многие сбухаются (простите мужики, но вы в этом вопросе не умеете ходить к психологам). "Патриоты" быренько снимут флаги с балконов и спрячут вышиванки, что купили по случаю на базаре в Косове или Кутах, проезжая на отдых в Буковель.
Дальше, а может и раньше, начнется эмиграция богатого населения в Канаду, Испанию или, например, в Германию. В итоге в бедной и униженной Украине останутся голожопые и пенсионеры (ЛДНР вам в пример).

Итог: всего через каких-то 5-7 лет мы вынуждены будем пойти     сначала на экономическое, а потом и территориальное присоединение к России.  
Занавес. Темнота... И не потому, что выключен в театре свет, а потому, что мы в жопе. 
 

Часть 2. Из серии "Почему Порошенко"

Ходят слухи, что события в истории повторяются, но иногда те или иные обстоятельства заставляют менять последствия этих событий, а иногда не менять и тогда мы наступаем на те же грабли.
Дальше много букв и размышлений. Очень прошу всё прочитать.... Кому лень читать, тогда смотрите телевизор.
Статья из архива журнала FOCUS. Надыбала подобное совершенно случайно, писала реферат по истории сыну в институт, ну и провела параллели. Промониторила разные источники и сравнила разные взгляды историков и просто писак, но эта статья примерно что-то среднее и более-менее правдивое описание тех событий.

Армия, мова и вера гетмана Скоропадского. Почему сто лет назад рухнула Украинская держава
Ясновельможный пан гетман

В ночь на 29 апреля 1918 года в Украине произошел переворот. Украинская Народная Республика и Центральная Рада пали. Им на смену пришли Украинская держава и гетман Павел Скоропадский. Смена власти прошла благодаря негласной поддержке немецкого командования, которому изрядно поднадоели социалистические эксперименты предыдущего правительства и его неспособность выполнить обязательства по поставкам продовольствия в обмен на военную помощь.

Скоропадский же был полной противоположностью своих предшественников – дворянин, потомок одного из гетманов XVIII века и самое главное – ярый антисоциалист. В "Грамоте ко всему украинскому народу", в которой извещалось о смене власти, гетман обещал стоять "на страже порядка и законности", чтить право частной собственности, как "фундамента культуры и цивилизации" и объявлял о возобновлении прежних земельных отношений.

За словами последовали дела. Прежним владельцам вернули земли, отобранные у них в последние месяцы разбушевавшимися крестьянами. На заводах установили 12-часовой рабочий день. Стачки запретили. В глазах большей части населения это были самые что ни есть "антинародные меры". С другой стороны, Скоропадскому в короткий срок удалось упорядочить финансы, заново запустить промышленность и сделать много прочих полезных вещей (хотя успехи в экономике были обеспечены отсутствием необходимости вести военные действия и внутренней стабильностью, залогом которых было наличие в стране 450 тыс. немецких и австрийских штыков). В планах было и проведение земельной реформы, но приступить к ее реализации гетман так и не успел.

Споры о степени "реакционности" или, наоборот, "прогрессивности" Скоропадского длятся и поныне. Однако, как бы там ни было, у большинства рядовых украинцев, которые ждали резких перемен, ясновельможный пан гетман не пользовался большой популярностью.

Школы, епископы и офицеры

В таких условиях Скоропадский решил воззвать к национальным чувствам украинцев и доказать на практике, что его держава самая что ни есть украинская. "Я всегда считал, что украинское движение уже хорошо тем, что оно проникнуто сильным национальным чувством, что, играя на этих струнах, можно легче всего спасти народ от большевизма", – напишет гетман в своих "Воспоминаниях" вскоре после бегства из Украины.

Преследуя цель посильнее разжечь национальные чувства, Скоропадский большое внимание уделял гуманитарным вопросам. За его недолгое правление в Украине развернулась неслыханная ранее украинизация. В августе Рада Министров ввела обязательное изучение украинского языка, литературы и географии в средней школе. По всей стране проводились курсы украиноведения для учителей, массово открывались украинские школы и гимназии, которые финансировались за государственный счет. В октябре был открыт новый университет в Каменец-Подольском. За неполных восемь месяцев были основаны Академия наук, Национальный архив, Национальная библиотека, Украинский театр драмы и оперы. Перечислять достижения Скоропадского в научно-образовательной и культурной сферах можно и дальше. Неудивительно, что их признают даже критики гетмана.

Другим важным направлением внутренней политики Скоропадского стало налаживание тесных связей с церковью, которая должна была оказать моральную поддержку новой власти. В "Законах о временном государственном устройстве" прописывалась первенствующая роль православной церкви при одновременном гарантировании свободы вероисповедания для всех граждан. Сразу после переворота в храмах распространялись гетманские грамоты, а на Софийской площади киевский викарный епископ Никодим благословил Скоропадского на правление. Правда, отношения с высшим церковным руководством у него складывались не совсем гладко.

Молебен на Софийской площади в честь "воцарения" Скоропадского

На момент прихода Скоропадского к власти среди православного духовенства в Украине оформилось два течения – сторонников сохранения единства с РПЦ и приверженцев борьбы за автокефалию. Сначала гетман прямо в их противостояние не вмешивался, но вскоре изменил свою позицию. 19 мая против его воли митрополитом Киевским и Галицким был избран харьковский архиепископ Антоний (Храповицкий), имевший репутацию черносотенца и украинофоба. Хотя и гетман, и митрополит признали духовную и светскую власть друг друга, отношения между ними не сложились. Скоропадский хотел иметь решающее влияние на церковные дела на территории Украины, Антоний же готов был подчиняться только Московскому патриарху. В таких условиях гетман начинает поддерживать "патриотическую" партию в среде украинского духовенства.

Гетманскую политику в церковном противостоянии представляли министры вероисповеданий, а полями битв стали сессии Всеукраинского православного церковного собора. Сначала министр Василий Зиньковский отстаивал идею автономии украинской церкви. Его преемник – Александр Лотоцкий – придерживался более радикальных взглядов и уже призывал Собор поддержать автокефалию, которую считал "не только церковной, но и национальной необходимостью". Однако оба министра так и не смогли преодолеть противодействие промосковски настроенного епископата и добиться заявленных целей.

Особое внимание Скоропадский уделял вопросам создания профессиональной армии, в необходимости которой, в отличие от Центральной Рады, он ни капли не сомневался. К этому вопросу гетман, сам кадровый генерал, подошел основательно. 24 июля Рада Министров приняла закон о всеобщей воинской обязанности и утвердила план организации армии. Предполагалось создание восьми армейских корпусов общей численностью в 310 тыс. военных. Первый призыв был намечен на ноябрь-декабрь 1918 года.

На бумаге планы выглядели хорошо, но с их практической реализацией были проблемы. Немецкое командования не хотело видеть на территории Украины сильную местную армию, в лояльности которой оно было бы не уверено. Поэтому по настоянию союзников сразу после гетманского переворота большинство воинских формирований УНР были распущены, а на создание новых было наложено вето. Начальник штаба немецких войск в Киеве генерал Греннер убеждал Скоропадского, что собственная армия ему не нужна (мол, немцы сами защитят Украину от большевиков) и советовал организовать только небольшой отряд в две тысячи человек для поддержания порядка в столице.

Гетман осматривает дивизию "серожупанников"

Дело сдвинулось с мертвой точки только после поездки Скоропадского в Берлин к кайзеру Вильгельму II. Однако время уже было упущено. Гетману еще удалось сформировать штабы будущих корпусов (благо на службу охотно шли офицеры бывшей Российской императорской армии), но наполнить их рядовым составом не получилось. Те же военные части, которые остались в наследство от УНР или были сформированы заново, особой надежностью не отличались.

Поворот наоборот

В итоге ни армия, ни церковь, ни даже призывы к патриотическим чувствам не спасли Скоропадского. Для простых крестьян и рабочих он в первую очередь был помещиком и бывшим царским офицером. Социалисты, которые составляли основную часть украинского национального движения того времени, клеймили гетмана как представителя старого режима и не могли простить ему разгон Центральной Рады. В результате Скоропадский остался почти без поддержки украинского политикума и был вынужден обращаться за помощью к дореволюционным кадрам.

Многие из них были хорошими профессионалами и носили украинские фамилии, но по духу, как писал сам Скоропадский, были "великороссами". В основном — представители российской "либеральной тусовки" (например, в гетманских правительствах больше всего было представителей российской партии кадетов). Нередко встречались на службе у гетмана и явные украинофобы и приверженцы идеи "единой и неделимой".

Для них Украинская держава по сравнению с большевистской Россией ("белая" Россия тогда еще только зарождалась) была меньшим злом и поэтому они с удовольствием шли на службу к Скоропадскому. При этом многие их них считали гетмана предателем и германским ставленником, не питали теплых чувств к украинскому государству и в последствии присоединились к белому движению. В то же время на самого Скоропадского сыпались обвинения в русофильстве.

Главный корпус открытого Скоропадским Каменец-Подольского университета

У гетмана же на этот вопрос был собственный взгляд. В 1918 году он был убежденным сторонником украинской государственности, но считал, что развивать ее необходимо в рамках одной федерации с Россией. "Я хочу лишь широко децентрализованную Россию, я хочу, чтобы жила Украина и украинская национальность, — я хочу, чтобы в этом теснейшем союзе отдельных областей и государств Украина занимала достойное место и чтобы все эти области и государства сливались бы в одном могучем организме, названном Великая Россия, как равные с равным", - напишет Скоропадский в своих мемуарах и признается, что "самостоятельность, которой тогда приходилось строго придерживаться из-за немцев, твердо на этом стоявших, для меня никогда не была жизненна".

Однако во время пребывания у власти он позиционировал себя как правителя независимого государства и на кардинальный разворот пошел уже в последние дни пребывания у власти. В конце октября – начале ноября 1918 года стало ясно, что Первая мировая война вот-вот закончится поражением Германии, а Гетманат останется без жизненно необходимого союзника. Для Антанты же Украинская держава была всего лишь немецким сателлитом. Понимая, что самому в окружении врагов ему не выжить Скоропадский решил пойти ва-банк. 14 ноября на свет появилась грамота о федерации с несуществующей небольшевистской Россией. Таким образом гетман надеялся заручиться поддержкой всех антибольшевистских сил на территории бывшей империи и стран Антанты. Однако этот шаг никто не оценил.

Для русских кругов, как оказалось, Скоропадский был переходной стадией между Центральной Радой и полным уничтожением украинства. Они согласны были только на восстановление "единой и неделимой" и ни о какой федерации не хотели даже думать. Для противников гетмана в Украине появление новой грамоты стало еще одним подтверждением его предательства национальных интересов.

КОНЕЦ СТАТЬИ.

Ну прочитали? А знаете чем все закончилось, когда народ вместо долгой дороги к независимости выбрал обещания быстрого мира и дешевого хлеба? Конечно знаете. Все закончилось деребаном Украины между Польшей, Венгрией, Румынией и большевитской империей, а еще тремя голодоморами, репрессиями, добровольно-принудительными переселениями в Сибирь, депортацией, руссификацией (я кстати яркий пример этого), уничтожением культуры и запретом даже ночью во сне думать о независимости Украины. Конечно, вы сейчас скажете, что Порошенко не Скоропадский и все такое, но параллели явно прослеживаются. 

Оба они пришли к власти в результате революции. Оба пришли к власти богатыми людьми, за что их собственно и не любили. Оба великолепно представляли Украину на международной арене. И тот и другой всеми силами пытались оторваться от влияния России и быть ближе к Европе. Оба они мечтали о сильной армии и независимой церкви. Первого погубили свои же "коллеги", что рвались к власти... заодно просрали и страну, вовремя подоспели большевики с помощью. Второго всеми силами пытаются так же свергнуть свои внутриукраинские политики, которым перекрыли кормушку. Ну и так же некоторые с нетерпением ждут, чтоб оказать помощь. 

У нас сегодня есть все шансы повторить историю ровно столетней давности, но мы можем и не наступать на грабли в этот раз. Короче, думайте сами, решайте сами... Я уже решила.