Тепле, прозоре, ласкаве море, гаряче сонце і вкриті старими соснами гори, маленькі біло-червоні містечка, що притулилися між синім морем і зеленими горами...
Барселона - місто неймовірних будинків, пальм і фонтанів...якби не було Гауді, хтось інший створив би те саме...
Парки атракціонів і пляжі, фієста і джазові фестивалі...сангрія і паелья...круговерть свята і відпочинку вдень і тихий шум прибою вночі...
Самазан, Кутюр, Бопюі, Базей, Меян - їх складно знайти на карті, вони ховаються за пагорбами, сосновими лісами, виноградниками і полями кукурудзи...
Нереально чисті, квітучі і тихі...від кожного каменя віє спокоєм і певністю...Тут нічого не міняється, тут завмирає час, тут нема метушні і гамору...тут снідають, вечеряють і обідають в один і той самий час, щонеділі збираються всією родиною...я люблю це місце, я люблю людей які тут живуть...
Два десятки мостів, кожен з яких має свою історію...
По обох берегах - палаци і музеї, тільки встигай головою крутити...
За поворотом ріки з води виринає острів Сіті де гаргульї Нотр-Даму сміються з висоти, а старовинні в"язниці похмуро поглядають на натовпи туристів...
Ніби новорічна ялинка переливається вогнями Ейфелева вежа...
Кожен раз я відкриваю це місто по-новому...
http://photo.i.ua/user/628570/134061/?rnd=849204&p=0
Жила-була собі принцеса, дочка австрійського імператора.Виховували її як майбутню королеву, вона не знала жодних турбот, всі її забаганки миттєво виконувались. Коли вона підросла її видали за принца, майбутнього короля Франції, Людовика XVI. За кілька років принц став королем, і молода королева продовжувала так само безтурботно жити... А щоб втікати час від часу від гамору і церемоніалу Версалю звеліла вона розбити поблизу палацу сади і побудувати там сільські хатинки. В цих хатинках королева і її придворні переодягалися у сільський одяг і гралися у простолюдинів, не помічаючи що її підданим нема що їсти і чим годувати дітей...Прийшла Революція, королеву стратили, а її казкове містечко лишилось...
Недарма цей зоопарк відносять до п"ятірки кращих зоопарків світу і недарма тут розмножуються найвибагливіші тварини з усіх куточків світу.
Просторі вольєри в яких тварина може при бажанні може заховатись від відвідувачів, мінімум сітки і максимум природніх умов - штучний сніг і холодильні установки для імператорських пінгвінів, напівтемрява для нічних і підземних тварин, хвилі прибою для морських котиків...Зоопарк націлений на комфорт тварин, а не людей... А тому там приємно ходити, і нема відчуття провини і жалості до тварин, бо видно що їм тут добре...
http://photo.i.ua/user/628570/133968/
За спиною 10 000 км доріг, Берлін, Париж, Бордо, Барселона, Рим, Прага...
Я засмагла як чортеня, наїла 3 кг, страшенно скучила, привезла літрів 20 вина, 1000 фото і пару кілограм сиру...
Помиюсь, розгребусь і буду розказувати і показувати))
P.S. Вдома - найкраще ;)
Нет мудрее, и прекрасней средства от тревог
Чем ночная песня шин
Длинной-длинной, серой ниткой стоптаных дорог
Штопаем ранения души
/Ю. Визбор/
Візи нарешті отримані, два дні на збори, і в дорогу!
Тільки зараз зрозуміла як я скучила за друзями)
А ще я страшенно люблю дорогу...марево над розпеченим асфальтом наших трас, лісові дороги Польші, нічні автобани Німеччини, вузькі доріжки сільської Франції, неймовірно красиву трассу вдовж узбережжя Рів"єри, гірські дороги Баварії...
А через три тижні, коли я втомлюся від безперервної зміни вражень, пекучого південного сонця і чужих країн, я з нетерпінням чекатиму повернення на рідну землю і рахуватиму кілометри до Києва...бо вдома - всеодно найкраще)
Це єдина бабусина річ, яку я лишила в кімнаті на тому самому місці...Стара сільська ікона, бабуся забрала її собі після смерті своєї матері (моєї прабабці) на згадку про батьківський дім...І висить вона як належить - вкрита вишитим тою ж прабабцею рушником...
Вчора з того приводу мала суперечку з мамою (до порядку в квартирі вона вже причепитись не може, тож найшла щось інше). "Ти робиш тут красивий інтер"єр, а ця ікона все псує - прибери її, чи хоч повісь так щоб ніхто не бачив, а то кімната не дівчини, а бабусі якоїсь..."
От не розумію я, чого мою матір так завжди бісять старовинні речі, пов"язані з релігією - тато колись чудом найшов у зібраній нею стопці макулатури Євангеліє мого прапрапрадіда, 1880 року видання...довгий час ховав на роботі, а потім віддав мені, бо воно належало моїй рідні по материній лінії...так і цю ікону вона б викинула не задумуючись про те що вона означає для мене і для батька...бо "некрасива і псує інтер"єр"
А ще дивніше мені що мати соромиться що ми з батьком - віруючі люди. На батька вона ще якийсь вплив має, тож в церкву ми ходим разом хіба що на Великдень, а от з мене хрестик вона з 14 років зняти не може, і не може заборонити бувати в церкві, а тепер, коли маю власне житло - тримати на видноті (а не ховати в закритій на замок шухлядці) ікони...
Може я нічого не розумію в інтер"єрах, але ховати в непомітне місце ікони для мене - дико, слава Богу не в радянські часи живем і давно вже віра не пов"язується у більшості людей з старими бабусями, і в церкві можна зустріти чимало молоді...Проте деколи дивує наскільки у людях вкорінилась радянська пропаганда...
Черга у маршрутку на автостанції, перед самими дверима у жіночки ламається ручка на корзині і по асфальту розсипаються абрикоси...всі мовчки через них переступають і заходять, поспішають зайняти місця, помогти зібрати кинулася тільки я і ще двоє дітлахів...
Було би дивно не зустріти тебе на фестивалі, скільки я тебе знаю ти завжди подорожуєш по таких місцях...ми не були друзями, але були добрими знайомими і колись належали до однієї компанії...
Кілька хвилин ми просто дивились один на одного, я по очах побачила що ти мене пізнав, можливо не пригадав ім"я, але напевне пригадав звідки ми знайомі...ніщо не заважало мені в той момент привітатись і почати розмову...тіки моє небажання піднімати і згадувати те минуле що нас пов"язувало...
Я ніколи не знищую минуле...не викидаю фото і не витираю телефони...але саме ці кілька років я хочу закинути на горище пам"яті і ніколи про них не згадувати...не тому що мені було погано, а напевне тому що я тоді ледь не зробила велику дурницю, і тільки зара починаю розуміти наскільки то була дурниця....
