Є у мене родич, племінник бабусі. Типовий "невизнаний геній" - купа ідей, жодна з яких так ніколи до кінця не була доведена, при цьому працювати він "на когось" не хоче, та і брати його на роботу вже ніхто не бере, бо знають що лиши на півгодини самого - наробить такого що потім півроку розгрібати будеш...
Зараз йому років 45-50...вже років 15 ніде не працює, не п"є (це мабуть єдина його чеснота), живе як бомж в напівзруйнованому батьківському будинку, без води і світла, бо відключили за несплату. За які гроші живе і як живе - загадка. Всі намагання рідних йому хоч якось допомогти ніякого ефекту не мали. Його старша сестра готова його забрати до себе в Ізраїль - не хоче. Працювати на якійсь найпростішій роботі на кшталт двірника чи сторожа - не хоче.
Зате періодично дзвонить своїй тітці (моїй бабусі) з розповідями про те як важко йому живеться. Бабуся, звісно, тим всім страшенно переймається, шле посилки з продуктами і поштові перекази, які він навіть не спромогається забрати з пошти. Бо на неї виявляється йти треба.
В останній приїзд його сестра залишила у подруги для нього гроші. Чималі гроші, з домовленістю що вони йому будуть видаватися частинами до наступного приїзду (дати все одразу - спустить за кілька днів, на черговий проект). Так він і по них не їде. Тільки дзвонить бабусі і розказує як він харчується по смітниках (на дзвінки звідкілясь гроші знаходить)
Моїй бабусі 75 років, у неї хворе серце і дуже слабка нервова система. З квітня місяця у неї перманентна гіпертонічна криза бо любий племінник довів її до нервового виснаження...І зрозуміло, що поки є причина для постійного хвилювання стан не покращиться, а як цю причину прибрати, ніхто не знає, бо якщо він не дзвонить - вона хвилюється, дзвонить - теж хвилюється...

...мені щороку трапляється студент з яким на весняні захисти приходиться дороблювати диплом он-лайн в останню ніч перед здачею...причому так чудять не тільки бакалаври (це принаймні зрозуміло), а і магістри...
От на зимові захисти - там де бакалаври-заочники і спеціалісти все без проблем і вчасно робиться...
Може то весна так діє?

Їду я в неділю з дачі, вряди-годи сама, бо чоловік поїхав по ремонтних справах, нікого не чіпаю, одягнута типово по дачному, в старих штанях і футболці, ще й в хустинці бо голова не мита.
На одній з зупинок заходить хлопець, років 19-20. Сідає поруч і починає розпитувати куди їде автобус. Пояснюю. Довго розпитує, я терпляче відповідаю, бо приводу посилати як би нема. Вичерпавши тему автобуса, пробує з другого боку:
 - Ты цветы с дачи везешь?
 - Мы на "ты" не переходили
 - И сколько ж тебе лет что тебе выкать надо?
 - Много.
 - Двести?
 - Еще больше.  Молодой человек, пересядьте пожалуйста на другое место или пропустите меня.
Пробурчав щось про те що "Зачем отвечала раз такая гордая", я пересіла на інше місце, одиночне, а він вийшов на наступній зупинці.
Мені от цікаво - що це за нова манера залицяння. Я розумію, що я виглядаю вельми молодо, в певному одязі років на 10 молодше ніж насправді, але хіба то є приводом "тикати" незнайомій дівчині, ще й явно намагаючись з нею познайомитись? Чи на Троєщині дівчата на таке ведуться?

Текст звідси,  абзаци авторські, я тільки прибрала картинки. Це гордо називається "аналітична стаття" і на думку авторки її "зроблено на високому рівні"...

Пропоную Вашій увазі 5 рекламних плакатів із прикладами сексизмів зі світу моду. Нагадаю, що сексизм – це ідеологія, яка встановлює нерівні права чоловіків і жінок, або ж статеву дискримінацію. Домінування чоловіків - це патріархат. Домінування жінок - матріархат. Отже…

На цьому принті ми бачимо рекламу карколомно-красивого жіночого взуття Zu, від якого чоловіки падають і самостійно складаються в штабеля. Це один з небагатьох рекламних сексизмів, де жінка зображена вільною, самостійною, незалежною, неперевершеною, домінуючою над чоловіком.  

А ось і друга частина цієї реклами…

Наступна концепція «Стан небезпеки» від Vogue Italia шокує нас своєю жорстокістю. Тут зображена жінка, на шию якої наступив чоловік. Нам залишається тільки домислювати, яка загроза може бути від цієї тендітної красуні? Що більш небезпечне: якійсь вчинок, за який вона заарештована, її привабливість, або мода. Скажемо кілька слів про кольори одягу: червона сукня – задирлива, провокаційна, свідчить про виклик та протест жінки, чорний (колір костюму) – символізує безпросвітність, жорстокість і смертельну небезпеку. На обличчі жінки відображається безвихідність та відчай, емоції другого поліцая: серйозність, сконцентрованість, жорстокість. Складається враження, що це його звична робота – катувати жінок.

Це зображення пригнічує жіночу половину людства. Воно не тільки викликає обурення і агресію в жіноцтва, але й турбує чоловіків, які звикли до поважного ставлення до осіб протилежної статі, особливо, коли мова йдеться про привабливу, сексуальну леді.

Наступна рекламна кампанія виробника чоловічої білизни JBS була заборонена норвезьким суспільством споживачів Forbrukerombudet за дискримінацію прав жінки. Тут зображена прибиральниця готелю, яка нюхає чоловічі труси і збуджується від цього. Вона, начебто в екстазі розкидала лампи, розкуйовдила ліжко, розірвала одяг на собі. Це зображення дуже відверте, воно принижує гідність жінки, зневажує її значення, соціальний стан.

Остання реклама, яку ми розглянемо – це реклама жіночих панчіх ‘VOODOO winter hosiery’, що демонструє владу жінки над двома чоловіками-тваринами на повідці. Чоловіки тут дорівнюються псам, що залежать від жінки, належать їй, підкорюються її волі та вказівкам. Ця реклама націлена на жінок, що хочуть самоствердитися, підвищити свою самооцінку, досягти впливовості і влади. 

День лізингу і маркетингу розсилки автореферату.
Сама суть розсилки для мене досі залишається загадковою. Точніше я розумію, навіщо розсилати автореферат по бібліотеках СНГ, вузах України та профільних НДІ - це логічно, хоча у наш час це насправді можна було б зробити кількома кліками в поштовій програмі, але то таке - бюрократія дерева не береже. Але, встрельте мене, я не розумію навіщо тарабанити на пошту примірники для членів вченої ради і платити по 2.5 за те щоб листоноша відніс їх туди звідки їх принесла я. Не говорячи вже про те що я ще маю потім всіх їх обдзвонити, впевнитись що автореферат таки до них дійшов і якщо ні - принести ще раз, слава Богу цього разу вже можна напряму.
Але як виявилось це ще дрібниці.
Прийшовши у відділення ми дізнались що марок у них нема. Не завезли. А відправляти ми маємо тільки з цього відділення. І якщо ми не відправляємо сьогодні - захист прийдеться переносити.
Ладно, колега їде в сусіднє відділення за марками. Привозить, клеїмо, по 75 конвертів у кожного (секретарем таки корисно попрацювати, швидкість поклейки марок у мене досі непогана). Віддаємо...і тут виявляється що марки нам продали неправильні і треба доклеювати, бо у нас більша вага...і взагалі відділення закривається на обід...
Цього разу за марками їду я, вже зі зразком щоб переважили і продали скільки треба. Встигаю за 2 хвилини до обіду (виявляється у різних відділеннях різний графік роботи). На пошті такої кількості марок нема (в цьому місці я ледь не розревілась)...добре що у відділенні є кіоск філателії і глянувши в мої перелякані очі поштарі спільними зусиллями набирають потрібну кількість, але дрібними номіналами.
Повертаюсь у своє відділення, яке якраз дообідало і обклеюємо 150 конвертів марками по другому колу і нарешті отримуємо довгоочікувані штемпелі на списках розсилки...

Вже з місяць мене не полишає відчуття нереальності того що відбувається...весь час муляє думка що щось тут не так, щось порушилось у звичному плині життя. Як завжди в моєму житті все вирішилось протягом кількох тижнів. Не знаю чи це доля чи характер, але так було завжди...я тягну-тягну, а потім за місяць роблю те на що у інших пішло 2-3...
Нє, насправді все абсолютно реально - на столі лежить свіженький, щойно з типографії Атестаційний вісник з повідомленням про мій захист, поруч стос конвертів з авторефератами для завтрашньої розсилки...А я дивлюсь на титульний лист і ніяк не осягну що це моє ім"я і моя робота...і що максимум за два місяці це все закінчиться і я таки зможу приступити до чималенького списку "Я це зроблю після захисту дисертації"...
Мабуть це мене і лякає, у мене таке враження що я розучилась жити просто так, коли вільний час це просто вільний час який ти можеш витратити на будь-що. Останні років десять я точно не знала що це таке...Нє, я звісно розважалась, відпочивала, подорожувала, але у мене ніколи не поставало питання "що я робитиму завтра"...Я закінчувала школу, вступала у вуз, вчилась, писала бакалаврську, магістерську, дисертацію...і завжди були речі які я відкладала на потім. А тепер це "потім" підійшло впритул і чогось мене налякало...

В дитинстві я визначала наближення 9 травня по появі тюльпанів на клумбі перед будинком...

Пізніше - по збільшенню кількості фільмів на воєнну тематику на телебаченні...

Зараз - по збільшенню срачу на коловоєнні теми в інтернеті...

В продовження

У відповідь

Рунет скоро захлинеться від ненависті до бідного дачника, вже і євреїв туди приплели...добре хоч десь знайшлися люди які таки не полінувались дізнатись у чому власне річ...

Плиты, обнаруженные на одном из участков Ленобласти, на станции Михайловское, в садоводстве завода имени Кулакова, на улице Дружбы, никогда не лежали на воинских захоронениях. Об этом «Фонтанке» заявил владелец дачного участка.

По его словам, его мать еще в советское время работала на художественном комбинате по изготовлению памятников. «Я помню их с рождения, они никогда, нигде как памятник установлены не были. Это выбраковка, отходы производства. В советское время достать плиту было чудом, поэтому соглашались брать и такие», - сообщил он. Кроме того, он добавил, что плиты были залиты цементом, который за годы сошел.

По словам владельца участка, ему уже звонили из полиции и попросили подъехать для дачи объяснений. Кроме того, на участке хозяин не был с осени 2011 года,  в связи с этим он обеспокоен, что раз с улицы снять кадры, появившиеся на "Фонтанке", невозможно, значит, кто-то незаконно проник на его участок.

Если это так, то мужчина намерен подать заявление в полицию о незаконном проникновении на частную территорию.

Перепост! И так, Боря Кравчук, маленький мальчик с тяжёлой формой гемофилии из львовской гематологии. Ровно неделю назад ребёнок попал в больницу с кровотечением. Для него в долг мы взяли 12 флаконов препарата Фейба на сумму 78000 гривен. 

            Сейчас мальчик уже дома – препарат прокапали вовремя и кровотечение прекратилось. В результате, в субботу Боря посетил наше занятие по арт-терапии, в воскресенье весело отпраздновал День рожденья и вскоре, радостный и в добром здравии, уехал домой. Сейчас у Бори всё хорошо. 

            Но у нас остался долг перед фирмой, доставившей препарат.

            Других вариантов, кроме как взять Фейбу в долг, не было, и мы её взяли, под гарантии фонда «Крылья надежды». Собрать сумму за 2 дня мы не смогли, у родителей таких денег тоже нет, и, к огромной нашей радости, нам отпустили препарат с отсрочкой оплаты почти на две недели!

            Судьбой маленького мальчика прониклось очень много людей – спасибо Вам огромное, всем, кто поддерживает, помогает распространить информацию, переводит деньги, звонит. С Вашей помощью собрано 16000 гривен! Спасибо всем Вам!

            Но, к сожалению, этого не хватит покрыть долг. Нужно ещё 62000 гривен и у нас есть ещё одна неделя на сбор.

            Мы очень рисковали, беря такой дорогой препарат, вобщем-то, не имея денег на его оплату. Но задорная детская улыбка стала неоспоримым аргументом «за». Мы не хотим рассуждать, что случится, если деньги не поступят. Мы точно знаем только то, что Борька вновь беззаботно бегает дома и улыбается тёплому солнышку.

            Но, это до следующего кризиса, когда вновь начнётся кровотечение. А у Борьки ещё не выпал ни один молочный зуб – они только шатаются, рвать их пока не решились по понятным причинам. И, когда это случится, ни о каких препаратах с отсрочкой оплаты, не будет и речи, если мы не покроем вовремя долг.

            А кроме Бори под опёкой фонда ещё 30 детей, нуждающихся в помощи.

            Пожалуйста, не проходите мимо этой просьбы и этого мальчика!

           Очень нужна финансовая помощь!

 

Реквизиты для оказания помощи:

БФ "Крылья надежды" Западное ГРУ ПриватБанка г.Львов Счет 26000060442841 ЕГРПОУ 35620901 МФО 325321 Назначение платежа – добровольное пожертвование для Кравчука Бориса.

(с) Жити завтра

Facebook

UPD: На 7 травня зібрано 22 000 грн 

UPD2: На 9 травня зібрано 25 000 грн

UPD3: На 10 травня зібрано 27 000 грн

Для Кравчука Бориса зібрано  28150,00. Всім величезне спасибі! Збір закрито.

Звіт

Une semaine qui a passe comme un jour, comme une reve...Une semaine parmi des amis, parmi ceux qui depuis 15 ans sont vraiment une partie de ma famille...Malgre la fatigue et les nuits blanches je regrette vraiment que c`etait si court...Heureusement qu`on peut etre sur qu`on se verra encore et encore, ici ou la-bas, peu importe...et on manquera toujours du temps car il y aura toujours tant de chose a raconter et a faire decouvrir...