От зарікалася я будь-коли відкривати рахунки у Приват-банку. Але тут не було вибору - зарплату в НДІ мені були згодні платити тільки на приватівську картку, а з бухгалтерами держустанов сперечатися справа марна.
Прийшла, наївно думаючи що як у будь-якому нормальному банку операція оформлення у мене займе півгодини максимум. Фіг вам.
По-перше картки вони видають одразу, але не іменні.
По-друге для того щоб отримати одну зарплатну картку потрібно отримати ще дві - універсальну і накопичувальну.
По-третє на накопичувальну автоматом (якщо звісно не відключити) щомісяця буде переводитись по 50 грн і забрати ці гроші можна лише через рік. Такий собі добровільно-примусовий депозит.
В четверте тебе з кожною карткою фотографують, потім вони активуються за допомогою смс, а потім ще й в банкоматі одна картка активує іншу.
Просто слів немає.
Чому не можна як у всіх людських банках оформити документи а потім через два тижні видати нормальну іменну картку??? Одну.
Для повноти щастя підвисла їхня якась програма, тому мене ще й відправили погуляти півгодинки-годинку і потім повернутися.
Коротше кажучи це все у мене зайняло три години.
Накопичувальну картку я одразу відключила. Овердрафт на зарплатній нажаль відключити не можна. Ще один прихований "бонус".

А, забула ще безцінні питання в анкеті:
 - ваш дохід після сплати податків (може не дослівно, але суть така)
 - чи отримуєте ви доходи з інших джерел і пункти - родичі за кордоном, здача нерухомості в оренду, цінні папери, депозити...
 - на яких правах ви проживаєте у вашому житлі (тут у мене взагалі ступор)
 Ну і апофігеоз - дайте номери телефонів і данні ваших друзів, а ми вам за це заплатимо...

Великий зал для засідань, купа серйозних чоловіків і тендітна дівчина, яка мітко відбивається від каверзних питань.
Ні, це не я.
Я вже сиджу в залі, слухаю в пів-вуха і рецензую статті на конференцію.
Розуміння того наскільки ці півтори години захисту змінюють твоє життя приходить не одразу. Десь через півроку ти починаєш розуміти що до тебе ставляться абсолютно по іншому. Ти вже довела хто ти є, до тебе звертаються з питаннями як до спеціаліста в своїй області, до твоєї думки апелюють як до аргументу. І це роблять люди яким колись ти здавала іспити. Дуже незвично і трохи ще лякає відповідальність.
Тобою вже не опікуються, а тільки надають можливості для росту. І те рости тобі чи ні - залежить тільки від тебе. Вимагати звершень від тебе вже ніхто не буде, всі потрібні бюрократичні галочки поставлені.
І якщо захотіти, та пустка яка утворилася після завершення дисертації дуже швидко заповнюється новими напрямками, новими дослідженнями. Єдине що все ще турбує - немає глобальної мети, це дещо розхолоджує і треба наново звикати жити в режимі дрібних дедлайнів, планувати роботу, заново вибудовувати взагалі весь спосіб життя, вчитися знов вписувати у нього все те що було відкинуте і відтерміноване.

P.S. Дід на днях знайшов листок на якому моя покійна керівник написала мені на вибір чотири теми бакалаврської роботи. За обраним тоді напрямком я вже працюю майже десять років. Деякі абзаци тої самої першої роботи ввійшли в мою дисертацію. Зараз думаю - якби я тоді обрала іншу тему чи було б все по-іншому?
P.P.S. Мене запросив до співпраці в своєму відділі в НДІ викладач до якого я думала йти писати бакалаврську. Від долі мабуть не втечеш. Не пішла бакалавром, піду тепер с.н.с )))

Мені поталанило - я дочка і онука альпінистів, тому знання про лавини, їх можливе розташування і правила безпеки в зимових горах мені втовкмачили з пелюшок. Вони насправді не такі складні як здавалось би. І основне з них - правила гір чіткі і зрозумілі, але їх порушники неодмінно отримають свою кару. Часто - безжальну.
Карпати в питанні лавин відносно безпечні, у нас немає, як на Кавказі чи в Альпах лавин які виходять безпосередньо на гірськолижні схили. І єдиний варіант коли лижник чи сноубордист може потрапити під лавину - це якщо він сам полізе туди куди не варто лізти. Якось так складається що частіше в лавини потрапляють саме сноубордисти - чи то публіка більш безбашена, чи то сам стиль катання на сноуборді більше викликає бажання проїхатись по цілині.
Славське в питанні лавин абсолютно безпечне, гора не висока, схилів без лісу немає. Єдиний невеликий осередок лавин - на протилежному від "центру" схилі, на верхній стежці до села, але туди рідко хто залазить. Навколо гори практично всюди села, тому якщо хтось і заблукає  - вийти до житла не так складно.
Набагато складніше в Пилипці. Гемба і Великий Верх як магнітом притягають любителів пригод. І осередків лавин там багато. Сама небезпечна зона - цирк поміж Гембою і Великим Верхом. Вздовж хребта там надуває кількаметрові карнизи з яких люблять стрибати екстремали, не думаючи про те чому цей цирк абсолютно безлісий, хоча на сусідніх схилах межа лісу піднімається набагато вище. В хорошу погоду підніматися на гору при бажанні можна, але спускатися варто по відрогу, за цирком, цілина там не гірша, а дорога набагато безпечніше.
Ще одна небезпека Пилипця-Подобовця  - це те що протилежна сторона хребта це хащі на десятки кілометрів, які малопрохідні навіть влітку. До найближчого житла 20 км по буреломах. Тому навіть без лавини взимку там можна і не вижити. В туман, який часто буває на хребті промахнутися стороною дуже просто. Як це власне і сталося з сноубордистами які потрапили під лавину. Тому у погану погоду лізти у незвіданий екстрим не треба ніколи.

Сьогодні вийшли пройтися - краса і благодать, всі собаки на повідку і більше половини в намордниках, на майданчику для вигулу аншлаг. Виявляється пішли чутки що жеки отруту розкидають. Цікаво, чи на довго цих чуток вистачить...

Як не дивно, але операція подвійного переїзду пройшла напрочуд злагоджено і без ексцесів. Хоча зранку у мене була таки паніка, я ніколи так капітально не переїжджала.
Речей правда багатенько, треба буде вже на місці ще раз все ретельно перебрати і передивитися на предмет потрібності.
Я нарешті дорвалася до свої цяць - духовки і посудомийної машинки. Першу вже навіть випробувала ;) Жінка-електронщик це таки гримуча суміш - моя кухня наразі схожа більше на кабіну літака - стільки там всіляких кнопочок і ручечок. І руки чешуться випробувати всі режими вказані в інструкції.
Вже організували собі спальню і робочий стіл, сподіваюся робітники не забаряться закінчити меблі і тоді можна буде остаточно розкладатись. 

Фотографія, яку ви вибрали як фото профіля, була відхилена модератором.
Ми не пропускаємо фотографії на яких:
- не видно обличчя
- вказані контактні дані
- використано зображення іншої людини
- еротичне зображення
Цікаво, за яким критерієм відхилили моє фото?
Обличчя видно, контрактних даних немає, зображена я.
Еротика?

Сервизы, салатницы



Больше в альбоме:
http://photo.i.ua/user/628570/346850/
P.S. Не откажусь взамен от горького шоколада, мандарин или бананов ;)

Більше адрес
http://www.facebook.com/battkyiv
http://www.zhyvo.in.ua/kudi-zdavati-batarejki-v-ukrayini/

Я завжди підозрювала що наша залізниця створивши таку справді вдалу послугу як замовлення квитків через інтернет приготує її користувачам якийсь "сюрприз".
У нас досить різко змінилися плани, тому куплені як завжди через є-квиток квитки прийшлося здавати.
Варіант підійти прямо в касу повернення з номером замовлення не проходить, добре що я про це дізналась до того як вистояла туди чергу. Ок, хай так. Роздрукувала в відповідній касі, це швидко і стала в чергу на повернення. Черга то рухається, то зупиняється, коли я підійшла до каси - до закриття лишалося 40 хвилин і я була 10 в черзі. І оптимістично вирішила що я якраз встигну. Але то один прибіг "у мене потяг відходить", то другий. "Добрі" люди які стоять попереду всіх пускають. Хоча поруч дві каси які працюватимуть ще кілька годин - чому б тих хто поспішає не відправити туди? Нарешті переді мною лишається дві людини і 10 хвилин до закриття. І тут прибігає черговий поспішаючий - хлопець який стоїть першим зображує з себе джентельмена і його пропускає, не зважаючи на щире обурення решти черги. В результаті у поспішаючого 5 квитків на здачу, і той хлопець який його пропустив встигає, а я і ще двоє дівчат опиняємось перед закритою касою. Сподіваюся "промені проносу" які ми йому дружно надіслали своєї мети таки досягли. Особливо гарно прозвучало його "Чого ви так розсердилися, у всьому в житті треба знаходити позитив!" Да, мегапозитивно вистояти 40 хвилин і йти в іншу чергу тієї ж довжини бо хтось вирішив зробити "добру справу".
В решті решт ми таки достояли до каси. І тут і дізнались чудову звістку - якщо купляти квитки через інтернет то при поверненні гроші вертаються на картку якою за квитки платилося. Протягом 30 днів. Тобто якщо ви розраховували за отримані від повернення кошти купити новий квиток - дуля вам з маком. Ну і папірців треба заповнити по два на кожен квиток. Знати треба ПІБ власника картки та перші 4 і останні 4 цифри номеру картки.
Що саме цікаве  - роздрукувати квитки, сходити до банкомату і купити нові у мене зайняло аж 30 хвилин максимум. А повернути - півтори години
P.S. Вирішили бути камікадзе і поїдемо і туди і назад на Хюндаї. За таку хоробрість  наша вельмишановна залізниця дає 10% знижку на квитки