У день памяті жертв голодомору.

Не п’ю я „з горя”.

Згоря свіча

Голодомору

Жертв відміча.

         Прозріла пам’ять

Зрива вуаль.

Тих, хто загинув

До болю жаль.

                            У тридцять третім

                            Помер мій дід,

                            Бо з глузду з’їхав,

                            Сказився Світ.

                                      Знести такого

Мій дід не зміг –

Жах, а не голод

Звалив із ніг.

                            Не позабути

                            Голодомору

                            В віках майбутніх.

                            Не п’ю я „з горя”.

33.

У тридцять три Ісуса розп’яли.

У тридцять третьому розп’яли Україну.

Чи назове хтось час – Коли?

Людиною! вважатимуть людину.

Не вистачило двох тисячоліть

Щоб набулись цивілізації ознаки.

Людське життя на фоні Світу – мить.

Голодомори, війни, драки.

За кого? ліг на хрест Ісус –

Людину мав він намір врятувати,

Щоб менш було в майбутньому Іуд

І не було у Світі зради.

А ми толочем у світи шляхи,

Шукаємо свого під сонцем місця.

Чи будемо колись не вороги?

Чи опануємо ми Світ цей?

Де взяти достойного чоловіка.

Де взяти достойного чоловіка?             Виховати!  

До жінок: мам і бабусь я намагаюся донести думку - для виховання справжнього в майбутньому мужчини дуже важлива участь чоловіка у вихованні їхнього сина чи онука.

Зараз я замислився – як же виховували мене? Пишу експромтом.

Відколи себе пам’ятаю, у неділю батько гукав мене у свою постіль між ним і мамою. Це були хвилини сімейного щастя для дитини.

У мене був розумний і люблячий батько. М’який, співчутливий, інтелігентний. Мати часто говорить: «Я знаю, що ти дужче любив батька.» Я радий що він повернувся з війни і народив мене. Я був єдиною у них дитиною, доглянутою і, по можливості, нагодованою.

Батько не дозволяв матері мене бити. Навіть тоді, коли я повиносив на вулицю голодним дворовим товаришам пиріжки, напечені мамою до якогось свята. Пам’ятаю як він стояв між мамою і мною, розставивши руки і удари віника припадали на його руки.

При мені він ніколи не сквернословив і не бив, та й взагалі - я не чув від нього лихих слів. Тому його моральні покарання я сприймав як справедливі і беззаперечно їх виконував.

Дуже важливе по життю! – Батько навчив мене порядку. Один раз і назавжди він показав мені як скласти на стілець скинуту ввечері одежу. І привчив мене щовечора складати свої іграшки.

Він мені казав: «Коли живеш серед жінок не можна уникнути іноді жіночого волосу у їжі. Стався до цього терпляче, з розумінням». До цього часу у мене вже 7 жінок: мама, дружина, 3 дочки і дві онучки. Так що ця його порада виявилася для мене актуальною. Я спокійно витягую волос з рота.

Він відчував, вгадував і трішечки випереджав мої іще не сформульовані мною проблеми. Коли я досяг повноліття, він ініціював прийняття на квартиру дівчини ровесниці, мабуть, щоб компенсувати мені нестачу спілкування.

 

Висновки, які я роблю для Вас. Актуально при легалізації гомосексуалізму. Щоб стати повноцінним мужчиною:

1.       З раннього дитинства хлопчик має відчути флюїди сімейного щастя.

2.       Ніколи від жіночої статі навіть заслужене покарання, особливо фізичне.

3.       Сприяти його дружбі і спілкуванню з дівчатками.

4.       Своєчасно консультувати хлопця з статевих питань.

5.       Сприяти доступному спілкуванню з дівчиною чи молодою жінкою…

Якщо ваші чоловіки не дістали належного сексуального виховання, то  мабуть варто врахувати це для ваших дітей та онуків, щоб поширювати сімейне щастя.

Башмачок і змія.

Башмачок - як попільничка, матеріал: бересток.

 

на другому плані змія

 змія поруч з башмачком.  

Змія з коріння соснового дерева 

Атестат зрілості.

Я вже пестив її кілька разів. Але боязкість десятикласника дозволяла мені лише обмацувати її тіло і вести відверту, як мені здавалося, розмову. Мене палило від дотику до її шиї, грудей, потім до цицьок і сосків. Про більше я поки що і не мріяв.
Зіна була моя однолітка і далека родичка. Вона приїхала із села в столицю, щоб вступити до училища, і зупинилася в нас тимчасово - поки улаштується в гуртожиток. Мої батьки на вихідні їздили на дачу. Щотижня, принаймні на одну ніч, ми із Зіною залишалися вдвох. З перших відвертих розмов я довідався, що хлопець у неї був, і зрозумів, що вона вже жінка. Однак моя делікатність, мабуть, навіть боязкість, не дозволяли мені відразу почати активні і, як я думав, грубі дії.
На наступний тиждень і, приблизно, третю спільну нашу ніч я перший раз ліг із нею в постіль, під приводом, що у більшій мірі потрібен був мені, ніж їй, - навчитися цілуватися. Так уже із самого початку розподілилися ролі: вона вчитель - я учень. Зіна, за характером досить бойова і рішуча, усе-таки зробила поступку моїй делікатності і такий розподіл ролей прийняла з терпінням, зробивши це грою.
Отож, ще тиждень, тобто дві ночі, я як, очевидно скаже хтось, - “витратив” на пестощі, що були досить стримані, як я знаю тепер. Але тоді це було постійне, стрімке сходження в гору, що викликало в мене задишку й запаморочення. Обсяг пестощів стрімко наростав, хоча усі вони доходили тільки до гумки трусиків.
Але от черговим вечором, коли мої батьки знову поїхали на електричці, я зрозумів, що час нарешті робити більш рішучі кроки. Зіна прийняла душ і зібралася виходити з ванни. Але я її випередив, сам увійшов у ванну кімнату, обгорнув її, здивовану, рушником, так і хочеться сказати “підхопив” на руки. Хоча у свої 17 років я піднімав у спортзалі 60-ти кілограмову штангу, я зрозумів, що вага у Зіни була усе-таки більша за штангу. Я рвонув цю масу, притиснув Зіну до себе і поніс у спальню, підпираючи її знизу своєю п'ятою кінцівкою. Злегка похитуючись, я доніс її до заздалегідь розісланої постелі, ривком підняв її до свого обличчя, утнувся в чарівну чебурашку, порився носом у вологих кучериках, що залоскотали мені ніс. Я голосно чхнув, впустив Зіну на постіль і звалився на неї.
Програвши в прискореному темпі всі наші вже звичні пестощі, я випитав дозволу і вперше ліг на неї зверху. Я відчував політ у мене прорізалися крила, я вже не кажу про свій бантик, що начебто прагнув розв'язатися. Мої поцілунки по її гарячому тілу і сухим губам металися зі скаженою швидкістю й непослідовністю. Ще не маючи необхідної рішучості, я сказав:
- Зіна в мене проблема! Мені заважають мої труси.
- Андрію, так зніми їх.
Нарешті зелене світло семафора отримане. Знявши свої труси, я знову пірнув обличчям у шовковисту чебурашку. Золотисті кучерики обволікали мій ніс, струменіли по щоках і пахнули шампунем. Здавалося це було недовго, та я не міг відірватися. Нарешті я зробив крок на руках і її пересохлі губи зустріли мої палаючі губи. Зіна розсунула ноги, а я взявся за свій бантик і притулив його до палаючого горну, розсовуючи зігнутим суглобом вказівного пальця чебурашкові вуха. Палахкотіння раковини я відчув ще на підході, на відстані. Але живиця, що виступила на ній, рясно змочивши навіть зовнішню частину губ, була для мене таким одкровенням її бажання і, ймовірно набула на мій бантик свою “хімічну” дію, що я негайно викинувся нескінченним фонтаном, що пульсував із загасанням протягом тривалого часу. Такого відчуття з того разу більше не було і донині. Я провалився свідомістю, заснув і літав усю ніч на дельтаплані над зеленим морем.
Прокинувся я на світанку, сонця ще не було, я сходив у туалет і у ванну і повернувся. Зіна спала, підігнувши ноги. Не бажаючи розбудити її, я радісно прихилився до неї, обережно рихлячи рукою її пшеничне поле. Через якийсь час я відновив у пам'яті минулий вечір, а заодно витрачені сили. Нагору, по тещиній доріжці, я пройшов губами до цицьок і потонув там, укривши своє обличчя однією з них. Зіна прокинулася й сказала:
- Андрій, твої ласки приємні дуже, але жінка чекає ще чогось більшого.
-Я і сам про це здогадуюсь, але шлях мого бантика до твоєї чебурашки був таким тривалим, що ми не витримали цього виснажливого марафону. А тепер ми з ним усвідомили свій промах і готові реабілітуватися.
Зіна опорядилася і через кілька хвилин повернулася в постіль. Тепер мої дії були розміреними і більш цілеспрямованими. - Мені чого заводитися, - подумав я, завести треба Зіну, а це було зовсім нескладно. Повторення вчорашніх пестощів, якими, як я зрозумів, вона все ж таки була обділена досі, тепер швидко набули свою дію. Зіна взяла мене за лікті і притягла на себе.
У цей раз я обійшовся без допомоги рук. І ось я там!… Боже! Яке блаженство!… Прекрасно усе - жеребчик рухається туди!…, рухається назад!…, зупинився..., щось зтискає його там!…, тепер він відповідає на потиск своїм киванням. Зіна завела протяжливу степову пісню: - О-о-о...У-у-у...А-а-а-х, чебурашка зашелестіла свою. Я зміркував, що мені треба відволіктись, подумати про щось проблемне, наприклад, - до вечора можуть повернутися батьки; можливо незабаром Зіна перейде в гуртожиток; цей рік буде напруженим – попереду у мене іспити на атестат зрілості.
Зіна перейшла на ще більш високу тональність, її пісня задзвеніла як марш. Вона схопила мене за сідниці і стала притискати, як би вштовхуючи мене мене туди по пояс. Чебурашка судорожно стисла тепер жеребчика і вибухнула могутньою хвилею, мене ледве не змило, але жеребчик втримався усередині, а я на Зіні. Я продовжував розмірені ритмічні рухи. Зіна поступово поверталася з Нірвани. Вочевидь, певна “хімічна” дія на жеребчика все-таки була: він обм'як і вгамувався. Я не хвилювався. Я вже зрозумів: якщо жінка співає, - я на коні.
Так і сталося. Трохи поговоривши, склавши план на сьогоднішній день, Зіна знову переключила увагу на мого жеребчика, що не припиняв фрікцій. Я уперше говорив їй вульгарні, але ласкаві слова, шукаючи дорогу до жіночих почуттів через вуха. І зрозумів, що ця дорога з двостороннім рухом. Досить було визнання з її боку моїх чоловічих здібностей, як ми з жеребчиком загордилися й пустилися в чергову скачку. У цей раз оргазм був одночасним для обох, бурхливим і дуже тривалим. Мені здавалося, що навіть мій мозок витікає через бантик. Я почув Зіну!, її вокальну партію і приспівався до неї другим голосом. У мене знову росли крила, – я позбавився найважчого юнацького комплексу. З того дня я почав писати вірші.
Бог знав – як зробити людей рабами любові і продовжити рід. Алкоголіки й наркомани – невдалі істоти, що не перебороли в абсолюті власних комплексів, інакше не стали б шукати заміну «божественному наркотику».
Я в той рік успішно закінчив школу. Зіна поступила до училища. Поки вона там вчилася ми зустрічалися по вихідним, якщо батьки їхали на дачу. Ми здали іспит на атестат зрілості: досконало освоїли техніку сексу, виробили в себе витонченість почуттів і розїхались друзями.
Сьогодні, моїй Зіні більше 60-ти років, у нас у кожного своя гарна родина. Ми обоє щасливі в шлюбі. З тих юних років у нас прекрасні дружні відносини і нескінченно сильна взаємна прихильність. Із тих юнацьких пір наша любов стала платонічною.

Я гвалтувався.

(Інструкція для самотніх жінок.)

         Коли в мене стала друга зміна, сусідка самотня і «не сексуальна» погукала мене налагодити її телевізор. Він вимикався сам собою і так же довільно міг ввімкнутися. Я не майстер по телевізорах, але зрозумів що проблема в його ненадійному живленні струмом. Я одразу зробив весь комплекс профілактичних робіт: свіжу пайку вводу шнура, підтягнув гвинтики у вилці і у розетці. Ввімкнув телевізор і одразу відчув його стабільну роботу. Почав збирати інструмент. Але Клава, так звали мою сусідку, вмовила мене почекати і перевірити що більше технічної відмови не буде.

         Я присів поки остигне паяльник. Клава ввімкнула «мильний» серіал. Я поривався піти, але вона мене утримувала. Почався еротичний епізод. Я звернув увагу на екран: «дон Педро» ґвалтував «Сільвію». Клава декілька разів сказала що мужчина не може один зґвалтувати жінку. В усякому разі,  з нею це не вдалось би нікому. Врешті вона нав’язала мені цю дискусію. Непомітно я «завівся» логічно переконуючи її у природній перевазі самця. Вона стояла на своєму.

         Я взяв її за руку і по дивану підтягнув до себе. Вона пручалася і говорила що це іще нічого не значить. Я послідовно демонстрував їй переваги чоловічої сексуально спрямованої сили.  Вона продовжувала усе заперечувати, навіть тоді коли я поставив її  на дивані навколішки і задрав халат так що стало видно її пухкі сідниці.

-      «Ну що. Визнаєш?».

-      «Ні! Бо я не розтулю ніг».

         Я спіймав себе на тому, що вже хочу її. Але певна невпевненість, все ж таки сусідка, іще стримувала мою агресію. Клава не намагалася обсмикнути халат. Навпаки вона хитнулась назад і притулилася до моїх ніг. Я подумав: продемонструю їй досяжність «контакту» і відпущу. Однією рукою опустив до колін її труси і притулився до сідниці. Вона не переставала «пручатись» крутити сідницями. Але, як виявилось, її рух був назустріч мені.

         Мені нічого не залишалось як опустити джинси і свої труси. На диво -  він легко ввійшов до упору. Клава видихнула як компресор, потужно, об’ємно і з глухим присвистом. Я ще деякий час неадекватно оцінював реальну ситуацію. Що ж буде? Я ж не підступно, а в запалі суперечки. А Клава «відходила» від першого відчуття.

-      «Ну що ти завмер? Давай продовжуй!» і підштовхнула мене коливатись до і від сідниць. Коли ми двічі, по черзі, а потім разом досягли вершини, і розпались на дві складові, Клава сказала:

-      «Це вдалося тільки тобі, бо ти дуже сильний, і ніякий Педро так не зміг би». Я не став відновлювати суперечку – «Ну що ж, так вийшло».

         Я дійсно вірив у те, що просто ситуація сама вийшла з під контролю. Наступні дні я переживав по новій цю ситуацію і пригадував незначні, на перший погляд, деталі. Її вишита білизна, волоси пахли свіжим шампунем,  та й тіло мало приємний штучний запах, який я відчув вже потім. Був  обраний час, коли усі інші на роботі і в школі. Можливо, це не випадково? Я знайшов телепрограму на поточний тиждень. Так і є!, відповідна серія серіалу демонструвалася напередодні ввечері і повторювалася наступного ранку у зручний (безпечний)час. Схоже на «сплановану акцію»  - перевірю.

         Я підстеріг сусідку біля дверей.

-      «Як телевізор?»

-      «Дуже дякую. Працює!»

-      «А як серіал?»

-      «Та в мене немає часу його дивитись...». Так, дійсно вона працює допізна і іноді повертається з купою листків.

-      «Я хотів би перевірити чи міцно тримається зроблена мною пайка».

-      «Нехай, я скажу коли».

Перевіряючи свою пайку, я побачив на проводі слід колишнього навмисного надрізу! З тих пір я іноді заходжу до сусідки, щоб перевірити контакти. Про чоловічу перевагу вона зі мною більше не сперечається.

Про Слово.

                       

                «Слово не поляже»,                    (Т.Шевченко)

                Слово буде жити,

                Всім знання підкаже, –

                Істині служити.

Слово, хоч поранене,

В бій завжди готове.

Зрозумій ти, головне:

«Першим було Слово.»                             (Біблія)

                Над усім Людину

                Піднімає Слово.

                Геніїв й донині

                «Світ» і досі «ловить».                                (Г.Сковорода)

Душа починає                               

Словом подих перший.            

Влучна епітафія

Шлях Земний завершить.

                З Слова починають

                Навчати дитину,

                Його закликають

                Єднати родину.                              (прізвище)

Слово – географія,

Що була одвіку.

Слово – біографія

Роду й чоловіку.                            (національність)

                Віднаходить істину

                В історії – Слово.

                Похибки, воістину,

                Воно вдало ловить.                      (Се бір)

Колись і Богів Своїх

Мали, дерев’яних,                                      

Бо жили на землях цих

Пращури – Слов’яни.                 

                Древньому Шумеру:

                Ур-, Урук-країна

                Хрещеною стала

                Трипілля У-країна.

Віднайду я Імена,

Просвітлію знову –

Це ж прадавня Україна –

Батьківщина Слова!

Ми були студентами.

Ми були студентами. Двічі на рік їздили у обласний центр здавати екзаменаційну сесію. На проживання влаштовувались у готель. Чергові 4-го поверху вже знали нас як облуплених. Для прикладу, розмова з нами однієї з них, літньої: -

-  Хлопці а ким ви будете?

– Інженерами.

– А ким працюєте зараз?

– Іженером, - нормувальником, - начальником дільниці.

– Так для чого ви вчитесь, якщо вже займаєте такі посади?

– Не будемо навчатись виженуть з посади.

А взагалі вони нас любили, підгодовували картоплею звареною у електрочайнику, з олією принесеною з дому, особливо Тоня, середня за віком. Ми з нетерпінням чекали її чергування. Третя, наймолодша, але заміжня Галя завжди посміхалась нам і любила жартувати і підначувати

– Усе вчите! Краще сходіть на танці!

– Почекай, ось здамо сесію і загуляємо.

– Так можна усе життя прочекати.

І ось одного разу мої товариші зранку пішли до ВУЗу на консультацію, а я, оскільки цей залік вже отримав, залишився готуватися до наступного. У двері постукали, і зайшла горнична Галя.

– Студент, позич мило – бо  я йду у душ.

– Бери будь ласка. А помічника тобі не треба? (жартома) Прийду спинку потерти.          – Приходь!

І ми посміялись. А я продовжив читати. Та наука щось не йшла у голову. Вона сказала «Приходь»…? Але ж вона жартівниця. Так, та для чого їй просити мило, якщо вони розкладають його у номерах. Вона контролює ситуацію на поверху. Мабуть постояльці розійшлись по службових справах і на поверсі нікого немає. Так, у мене є певний час прийняти рішення – чи я іду до душу. Вона ж чекає, якщо не так, зведу на жарт. Я вийшов, зачинив ключем двері свого номера і пішов в кінець коридору. Торкнув ручку душової – вона не зачинена.

- Галя, ти тут?

- Заходь, зачиняй двері, не впускай холоду! Роздягайсь.

         Я так і зробив і пішов до кабінок. Галя вийшла назустріч, обхопила мою шию і підтяглася на руках. Я допоміг їй, підхопивши руками під сідниці. Наші губи зєднались у поцілунку, а тіла у повному контакті. Я стрибав коником і танцював летку-єньку. Врешті Галя сповзла по мені, як по водостічній трубі. Ми стали під різкі струмені води. Через хвилину вона озвалась.

         - Так ти ж маєш потерти мені спину.

         Я прийшов до неї, милив її спину, а вона сідницями діставала моїх ніг. З пятого торкання я присів і спіймав її на «шампур». Зрозуміло, що тепер я переключив увагу з тертя спини на інше тертя. Там довелось терти довше, але й результативніше. По тому ми знову розійшлися по різних кабінках.

         Я обмився і пішов у передбанник витиратися. Коли я присів на стілець щоб одягати штани, вийшла Галя, сіла мені на коліна, почала мене цілувати, потім уткнула моє обличчя у свої цицьки. На це я відреагував остаточно, підняв її за сідниці і всадовив її верхи на «коника», надавши їй ініціативу. Вона з дрібної рисі перейшла на галоп і загнала мене до змилення. Коли ми вгамувалися, довелося іще йти під душ. Я одягався першим і звернув увагу на свою мильницю, що лежала на стільці. Галя перехопила мій погляд і сказала:

- Візьми своє мило, дуже дякую. Іди, я приберу, бо після обід заїзд нових поселенців.

         Я вийшов, тримаючи своє сухе мило, і дякуючи власній логіці, яка так вчасно проявилась, несучи її світлу до власних конспектів. 

 

Як заблукати.

Це я, в селі, обмежений

В стосунках і зв’язках.

Будинками із вежами

Ви бавитесь в містах.

         Не заблукати в лісі! Як?

         Як того б не хотів.

         В який би бік не вийшов я,

         Навколо: хат! й хуторів!

Усі одразу знатимуть:

Чого я в лісі був.

Слідом гриби збиратимуть.

Як чихнув – хтось почув.

         У місті – мегаполісі

         Враз вдасться заблукати:

         У натовпі, серед усіх, –

         Не зможуть відшукати.

Тож в місто їду радо я,

Як городяни в ліс.

Який? Ніхто не знатиме,

Мене попутав біс.

2 ч. Ода жінці.

Хочеш бути щасливою – шлях один маневруй. Май кому поплакатись, але знай: проблеми вирішувати все одно тобі, а зволікання у цьому лише збільшує втрачений у житті час. Головне питання міцності відносин пари (довго підбирав наступне слово) балансуй на межі можливого у сексуальній складовій цих відносин. Визначимо межі сексуальності. Для чоловіка: від «завжди хочу» і не терпітиму – до «не завжди можу». Для жінки «Завжди можу, але не завжди хочу» і не буду, - «нехай знає». Вираховуємо, як в математиці, межі, які задовольняють обидва рівняння. Непорушними кордонами є фізіологічні межі. Цікаво, що для чоловіків з віком вони звужуються, а для жінок, навпаки, розширюються. Отже найкращій твій вибір – виходити з того,що маємо, тобто у любий бік терпіти. Балансувати заморилась, або «не буду» - альтернатива, як у гуморесці Андрія Сови «Шукай собі більшу кухню, або меншу жінку», тобто, інший претендент, як заміна, або як доповнення. Тож, терпи і поступово привчай терпіти його, якщо вдасться.

         Психологія мужчини – дружина моя, усі інші жінки наші. Жінка від природи терпляча, стабільна, якби не обставини, та не «козел» попався, то й було б. Але ж іще «жорстока» демографія, на якій дехто паразитує. А як перекошену демографію компенсують у інших державах, релігіях. У мусульманській релігії виходять з того що жінка має бути чиєюсь. Цю проблему вирішує, певним чином, полігамний брак. Так як пояснив мені колись давно у Київському готелі узбек-пенсіонер (можливо Афганець), три його дружини живуть у трьох окремих будинках, наче по хуторах, а він ходить до них почергово. А після смерті чоловіка дружина переходить у спадок його брату, або іншому родичу і не залишається безхозною, тобто є кому піклуватися.

         У Українському звичаї був інститут кумівства, який передбачав хоч і не заміну померлого, але таки ж допомогу з боку хрещеного батька, або хрещеної матері. Щоб підсилити відповідальність, у хрещені батьки часто брали родичів: двоюрідних братів чи сестер, або іншу рідню. У народних піснях часто куми виписані канвою як пара. Іще проблема парування для самотніх вирішувалась за звичаєм у Купальську ніч: ні один мужчина не смів відмовити самотній зачати разом дитину, яка народжувалась на Благовіщення і була під божим захистом.

         Варто нам мислено «приміряти» на себе полігамний брак. Люди прилаштовуються до демографії. У одному штаті в Індії чисельність мужчин перевищує чисельність жінок втричі. Тому там жінка може мати до трьох чоловіків. Вони разом успішно ведуть хазяйство, бо жінка лягає на ніч з тим, хто сьогодні краще попрацював вдень у хазяйстві. Так що полігамним брак може бути в обидва боки. Я знаю чоловіків, які і зараз зареєстрували б другий шлюб, щоб самим приймати участь у вихованні своїх не менш любимих «позашлюбних» дітей. Від полігамного шлюбу можуть виграти в першу чергу діти, для яких узакониться біологічний батько. Якщо є самотні подруги нещасливі в особистому житті, то можливо їм допоможе в житті один чоловік для двох, порівняно з його повною відсутністю. Якщо спокійно порозмислити не такі вже й «ненаситні», хоч як задоволені, жінки. А ділити жінку чи чоловіка з другом, чи подругою краще ніж плакатись на плечі одне у одного вірного і не замінимого.

         Якщо ви перша дружина і чоловік вас що називається «задовбав», а домогосподарство вимотує, то можливо краще узяти під контроль позашлюбні звязки чоловіка і самій прийняти другу жінку, помічницю у господарстві. Або в протилежному випадку вимагати другого чоловіка, як допомогу своєму вже «підтоптаному». До речі, чув стримані висловлювання чоловіків, що нехай би хтось зробив по господарству і у додаток йому свою дружину, щоб самому відпочити. У любому випадку ця ситуація, як чиряк, - прорве, коли визріє.

         Залишається чекати як це сприйме наше суспільство, позицію, якого у цьому питанні формуєте виключно ви, жінки. Або не чекати, а діяти. Товариш розповідав що у радянські часи у Грозному були мужчини які мали декілька жінок. Приходить влада з формальним запитанням - Хто твоя дружина? – Оця. – А та? – А то подруга моєї дружини, приїхала погостювати. – Давно гостює? – Три роки. – Вона народила? – Так. Що ж мені її виганяти? Жалько, нехай живе. Місця вистачить, хліба теж. Це, якби зараз сказали приховане багатоженство. Нехай живуть. Бог їм суддя і він більш людяний.

         Клята демографія, несприятливе життя, безробіття, погіршується середовище людського існування, жінки переходять у категорію товару. Втримаємось у житті тільки разом. А хочеться ж добре прожити це життя з першої спроби. Єдина втіха - моя дружина, вважай що мати. Притулюсь, заховаюсь, поскаржусь. Кажуть: Маленька дівчинка – вже мати; старий мужчина – то ще дитина.

         Мужні наші жінки, був би я Жириновським пообіцяв би кожній по окремому забезпеченому, або підприємливому чоловіку, беріть усі, мені не шкода, але ж демографія. Старий чаклун Джин з пляшки, вкинувши на одне футбольне поле 20 мячів, сказав: «Я хоч і чаклун, але створювати не вмію. Можу лише перерозподілити, скажімо, перенести вже наявне у світі – в інше місце». Так що, якщо вам до душі перерозподіл, то я навчу як зробити розумно.