www.zarvanycia.cc.ua 21 жовтня пам’ять прп. Пелагії. Прп. Трифон

  • 21.10.14, 21:29

www.zarvanycia.cc.ua 21 жовтня пам’ять прп. Пелагії. Прп. Трифона, архим. Вятського. Прп. Таїсії

Преподобна Пелагія
IMG_06Преподобна Пелагія була навернена в християнство святителем Нонном, єпископом Едеським. До прийняття спасительного Хрещення Пелагія була начальницею танцюристок в Антіохії Палестинській, проводячи в лінивстві та блуді. Одного разу Пелагія, розкішно одягнута, проїзджала повз храм, біля дверей якого святитель Нонн виголошував проповідь. Віруючі відвернули свої лиця від грішниці, а єпископ. Нонн довго дивився їй в слід. Вражений зовнішньою красою Пелагії і передбачаючи в ній духовну велич, сявтитель в своїй келії довго милився Богу за грішницю, жаліючи при цьому, що убогість одіяннь його душі не може зрівнятися з пишністю одягу і красою блудниці.

На слідуючий день, коли святитель Нонн повчав у храмі про майбутній Суд і відплату, увійшла Пелагія. Повчання так подіяло на неї, що вона, вражена страхом Божим, обливаючись покаянними слізьми, просила святителя про Хрещення. Бачачи щире та повне розкаяння Пелагії, єпископ Нонн хрестив її.

Вночі Пелагії явився диявол, умовляв її повернутися до колишнього життя. У відповідь свята сотворила молитву, осінила хресним знаменням, і диявол щез. Зібравши свої коштовності, преподобна Пелагія принесла їх єпископу Нонну. Святитель звелів роздатиїх біднимс зі словами: « Нехай буде розумно зібране нечесно зібране». Після цього свята оділа на себе волосяницю і пішла на в Єрусалим на елеонську гору. Там вона до кінця свого життя подвизалась під чоловічим ім’ям Пелагій і досягнула великих духовних даруваннь.

Преподобний Трифон, походив від благочестивих батьків, які жили в Архангельській губернії. Коли батьки забажали одружити Трифона, то він, з юних літ відчуваючи покликання до чернечого життя, таємно пішов з дому в місто Устюг, де оселився в приходського священика, постійно перебуваючи в пості та молитві. Потім він жив у містечку Орлеці біля церкви, переносячи голод та холод, а звідти прийшов в Пискорську обитель на річці Камі. Тут преподобний Трифон прийняв постриг від ігкмена Варлаама. 22-літній чернець не пропускав жодної служби і ніс тяжкий послух в пекарні. Коли він тяжко захворів, йому явився святитель Миколай, і зціливши його укріпив у подвизі.

Шукаючи усамітнення преподобний пішов до усті річки Мулянки і оселився на місці, де зараз знаходиться місто Пермь. Тут він навернув до Христа язичників-остяків і вуглів. Потім преподобний Трифон пішов на річку Чусовую і заснував там монастир на честь Успіння Пресвятої Богородиці. В 1580 році він прийшов до міста Хлинова Вятської губернії, також заснував там Успенський монастир, і був поставлений на архимандрита. Будучи суворим подвижником, він носив на тілі волосяницю і тяжкі вериги. Душа старця бажала просвітлення заблудлих святлом Христової віри. Цій святій справі він віддавав всі свої сили. Перед упокоєнням преподобний Трифон написав заповіт, в якому говорилось: « Зібране у Христі стадо, отці і браття! Послухайте мене грішного. Хоча я грубий та гірший за всіх, але Бог і Пречиста Матір Його дозволили мені, убогому, керувати домом Своїм. Молю вас, для Бога і Пречистої Матері Його, майте духовну любов між собою. Без неї ніяка чеснота неє повною перед Богом. Уста Христовіпромовили до учеників: « Любіть один одного»( Ін.13,34). За словами апостола Павла: « носіть тягарі один одного»( Гал.6,2). Не осуджуйте перед Богом один одного, чи в храмі, чи в келії, чи на одинці чи в спілкуванні з братією. Келкйні молитви звершуйте зі страхом. А церковного співу ніколи не пропускайте; хоч би і справа яка була, біжи до церкви Божої на духовний спів. Спочатку віддавайте Боже Богу, а потім виконуйте інші справи».Прреподобний Трифон відійшов до Господа в глибокій старості у 1612 році. Похований у заснованій ним Вятській обителі.

Преподобна Таїсія була вихована матір’ю в дусі далекому від християнського благочестя, вела порочне, розпусне життя. Вона славилась красою, і багатьох спокушала на гріховний шлях.

Слух про блудницю таїсію, розійшовся по всьому Єгипту і дійшов до старця Пафнутія, строгого подвижника, який навернув до спасіння багатьох заблудлих. Перевдягнувшись у світську одіж Пафнутій прийшов до Таїсії і попросив призначити йому побачення де не тільки люди, але й Сам Бог не побачив би їх. Таїсія відповіла, що це не можливо, тому що Бог скрізь присутній, все бачить і знає. Побачивши в її душі іскорку страху Божого старець відкрився їй. Він показав всю тяжкість і бруд її гріхів, розповів, що чекає її, яку відповіть вона змушена буде дати на Страшному Суді.

Слова святого так надихнули грішницю, що вона, зібравши всі свої багатства, накопичені безсоромним шляхом, спалила їх на міській площі і разом зі старцем пішла в монастир, де три роки повела в затворі. Повернувшись на схід Таїсія безперестанно повторювала коротку молитву: « Ти, що сотворив мене! Помилуй мене!». « З тієї хвилини, як я увійшла в келію, всі гріхи мої постійно були перед моїми очима, і я обливалась слізьми згадуючи їх», - говорила преподобна Таїсія старцю перед кончиною. « Саме за це Господь і помилував тебе, а не за строгість затвору»,- відповів їй старець Пафнутій.

Розповідь про святих мучениць та інших Божих посланців для нашого душевного зцілення:
http://www.zarvanycia.cc.ua/

Зарваниця в соціальних мережах:
http://vk.com/zarvanycia ,
https://www.facebook.com/zarvanycia.net ,
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 ,
https://twitter.com/Zarvanycia ,
http://blog.i.ua/user/6200557/ ,
https://www.youtube.com/embed/-whnIAQnAZQ

www.zarvanycia.cc.ua Пам'ять святих мучеників Сергія і Вакха

  • 20.10.14, 20:42

www.zarvanycia.cc.ua Пам'ять святих мучеників Сергія і Вакха

Сергій і Вакх, прославлені воїни, були улюбленцями імператора Максиміана і користувалися великою повагою при римському дворі. Але, незважаючи на загальну повагу до них, Максиміан, ненависник християн, дізнавшись, що вони також належать до віруючих в «сина теслі, якого євреї розіп'яли як лиходія», доклав спочатку всі старання, щоб вивести їх з християнства, але не зумівши подіяти на воїнів ні обіцянками, ні погрозами, відправив їх до Антіоха, правителя однієї із сирійських областей з приписом умовити Сергія і Вакха відректися від Христа або віддати їх на жорстокі тортури і смерть. Антіох, хоча й був відомий лютою ненавистю до християн, але все ж не забув, що зобов'язаний своїм піднесенням колишнім царським улюбленцям - Сергію і Вакху, і, не бажаючи їх загибелі, почав завзято переконувати їх відступитися від християнської віри. Антіох побачив неможливість похитнути віру сповідників і тому наказав відвести Сергія в темницю, а Вакха піддати катуванням. Не витримавши мук, той невдовзі помер. Його останки, викинуті на поживу звірам і птахам, були потайки забрані християнами і поховані в печері. У цю ж ніч Вакх з'явився в сновидінні Сергію, який сумував за нього в темниці, і утішив його повідомленням, що він уже перейшов у світ вічної радості, і зміцнив свого друга на майбутній мученицький подвиг. Недовго довелося чекати і Сергію: наступного ж дня його взули в залізні чоботи з довгими гострими цвяхами всередині і наказали супроводжувати Антіоха, який вирушав у справах служби в інші міста. Цвяхи завдавали нестерпного болю, і, коли прийшли в Розад, змучений тортурами Сергій був ледь живий. Жорстокий Антіох цим не вдовольнився і піддав його новим катуванням, але бачачи, що християнин не збирається відмовлятися від віри, наказав відрубати йому голову. Нині мощі мучеників знаходяться у Венеції. Тропар Удобрение Христовых страстотерпец и очи Христовы Церкве, очи просветите душ наших, Сергие многострадальне и Вакше преславне: молитеся ко Господу, яко да убежим тьмы греховныя и Света явимся общницы невечерняго молитвами вашими, святии.

Розповіді про мучеників та новини сьогодення в Зарваниці:
http://www.zarvanycia.cc.ua/

Зарваниця в соціальних мережах:
http://vk.com/zarvanycia ,
https://www.facebook.com/zarvanycia.net ,
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 ,
https://twitter.com/Zarvanycia ,
http://blog.i.ua/user/6200557/ ,
https://www.youtube.com/embed/-whnIAQnAZQ

www.zarvanycia.cc.ua Святий апостол Фома (Хома, Тома)

  • 19.10.14, 17:58

www.zarvanycia.cc.ua Святий апостол Фома (Хома, Тома)

Через сім днів після Пасхи (Антипасха) та 19-го жовтня (6-го за старим стилем) Свята Церква святкує пам’ять святого апостола Фоми (Хоми, Томи).

Апостол Фома (грецькою – ) був родом з галілейського міста Пансади, займався рибальством. Почувши благовістя Ісуса Христа, все залишив і пішов за Ним. Спаситель обрав Фому до числа Дванадцятьох Своїх учнів.

Про його життя нам відомо небагато. Він відрізнявся, очевидно, деякими особливостями у своєму характері, в якому помічалася, головним чином, схильність до маловір’я, що особливо яскраво проявилося після воскресіння Спасителя.

У велично зворушливих рисах в Євангелії від Іоанна 20:20-29 передається такий факт: коли воскреслий Спаситель з’явився всім учням, зібраним в будинку при зачинених дверях, Фома засумнівався було в Його воскресіння, і Христос дозволив йому вкласти руку в ребра Свої і відчувати рани Свої. «Не будь невіруючим, але віруючим», – сказав йому при цьому Спаситель. «Господь мій і Бог мій!» – була відповідь Фоми. Фома, що був колись слабший за інших апостолів у вірі, – говорить святитель Іоанн Златоуст, – зробився по благодаті Божій мужнішим, ревнішим і невтомнішим всіх їх, так що обійшов зі своєю проповіддю майже всю землю, не побоявшись сповіщати Слово Боже народам диким».

Але ще раніше в Євангелії від Іоанна святий апостол Фома двічі виділяється серед інших учнів, а саме: коли Господь Ісус виявив Свій намір разом з учнями йти до Юдеї для воскресіння Лазаря, Фома сказав їм: «Ходімо й ми, помремо з Ним» (Іоанна 11:16). Іншим разом, коли Господь під час прощальної Своєї бесіди з учнями, перед Своїми стражданнями, сказав їм: «А куди Я йду – ви знаєте, і шлях знаєте», Фома сказав Йому: «Господи! не знаємо, куди йдеш, і як можемо знати дорогу?»(Іоанна 14:4-5).

Після вознесіння Ісуса Христа на небо і зішестя Святого Духа апостоли кинули між собою жереб, куди кожному з них йти для проповідування Слова Божого. Фомі випав жереб іти в Індію, щоб просвітити затьмарені язичництвом країни та навчити істинній вірі різні живші там народи – парфян і мідян, персів та гіркан, бактрийців та брахманів і всіх найдальших мешканців Індії.

Фома дуже сумував через те, що він відсилається до таких диких народів; але йому з’явився у видінні Господь, зміцнюючи його і наказуючи бути мужнім та не боятися, і обіцяв Сам перебувати з ним.

Апостол Фома проповідував у Парфії, Мідії та Індії. Перекази зберегли розповідь про те, за яких обставин пішов св. Фома на справу Євангелія в Індію. Тамтешній цар побажав збудувати собі палац. Св. Фома назвався архітектором і відправився на поклик царя. Після прибуття, св. Фома почав ревно проповідувати віру Христову, багатьох хрестив, а золото, отримане на будівництво, роздавав нужденним. Він знав, що Бог допоможе йому звернути до істини царя, що його покликав, він пам’ятав вчення Христа про скарб на небі (Матвія 6:19-20).

І справді, все більше поширювалося слово Боже, але були й незадоволені. Вони-то і донесли цареві, що Фома, котрий назвався архітектором, і не починав споруджувати розкішного палацу, а проповідує нового Бога, творить чудеса і роздає царське золото жебракам. Розгнівався цар і велів заточити св. Фому до темниці. Тим часом улюблений брат царя сильно занедужав. Під час хвороби піднеслася душа недуги в небесні оселі і, волею Господа, в баченні йому були показані хороми, приготовані для святих, і запропоновано було обрати одне з них. Коли ж він вибрав найкраще, то ангел Божий сказав йому: «Це житло ти не можеш зайняти, тому що Фома спорудив його на золото брата твого, і воно належить твоєму братові – царю».

Прийшовши до тями, хворий розповів про бачення. Зрозумів тоді цар сенс цього бачення, поспішив звільнити св. Фому і просвітився від апостола світлом християнського вчення, а св. Фома подякував Богові за все що відбулося.

У той час, коли Фома просвіщав проповіддю Євангелія індійські країни, настав час успіння Божої Матері і всі Апостоли з різних країн захоплені були на хмарах небесних та перенесені в Гефсиманію, до одра Преблагословенної Діви. Тоді і святий Апостол Фома був захоплений з Індії, але не встиг прибути до самого дня поховання Богопрославленного тіла Пречистої Богородиці. Це влаштовано було Божим повелінням для того, щоб засвідчити віруючим, що Матір Божа з тілом була взята на небо. Бо як щодо воскресіння Христового ми більше утвердилися у вірі через зневіру Фоми, так щодо взяття на небеса з плоттю Пречистої Діви Марії Богородиці дізналися внаслідок уповільнення Фоми (Хоми, Томи). Апостол прибув тільки на третій день після поховання і сумував через те, що не міг бути в Гефсиманії в самий день поховання, щоб проводити з іншими апостолами тіло Матері Господа свого на місце поховання. Тоді, за спільною згодою святих Апостолів, для святого Фоми відкрили гробницю Пресвятої Богородиці, щоб він, побачивши пречесне тіло, вклонився йому й утішився у своїй печалі. Але коли відкрили гробницю, то не знайшли тіла, а тільки одну плащаницю, що лежала там. І звідси всі твердо впевнилися в тому, що Мати Божа, подібно Синові Своєму, воскресла в третій день і з тілом була взята на небо.

Після цього Фома знову з’явився в Індійських країнах і проповідував там Христа, звертаючи багатьох до віри знаменнями і чудесами. Прибувши в Меліапор, він просвітив там багатьох проповіддю Євангелія і затвердив їх у святій вірі наступним дивом. На одному місці лежало надзвичайних розмірів дерево, яке не тільки люди, але навіть і слони не могли зрушити з місця. Фома прив’язав до цього дерева свій пояс і на тому поясі відтягнув дерево на десять стадій та віддав на побудову храму Господнього. Побачивши це, віруючі ще більше зміцнилися у вірі, і з невіруючих багато хто увірував.

Проповіддю своєю, і ознаками та чудами апостол приводив багатьох до Христа до самої мученицької своєї кончини від рук язичників. Заточений до темниці, зазнав він знущань, пройшов через страшні тортури, і, нарешті, пронизаний п’ятьма списами, відійшов до Господа. Один християнин таємно взяв чесні мощі св. Фоми і відніс їх до Месопотамії до міста Едесси. Тут була побудований чудовий храм апостола Фоми, і віруючі з віддалених країн стікалися туди і отримували зцілення. Частини мощів святого апостола Фоми є в Індії, Угорщині та на Афоні.

Святий Апостол Фома та інші святі, новини, розповіді, молитви:
http://www.zarvanycia.cc.ua/

Зарваниця в соціальних мережах:
http://vk.com/zarvanycia ,
https://www.facebook.com/zarvanycia.net ,
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 ,
https://twitter.com/Zarvanycia ,
http://blog.i.ua/user/6200557/ ,
https://www.youtube.com/embed/h-tHukaZmPk

www.zarvanycia.cc.ua Свята мучениця Харитина

  • 18.10.14, 22:02

www.zarvanycia.cc.ua Свята мучениця Харитина

Св.Харитина малою дівчинкою залишилась сиротою. Змилосердився над нею побожний муж Клавдій, що жив в Амисі над Чорним морем, взяв її до себе, виховав і полюбив, як рідний батько. Св.Харитина була дуже гарною. Ціле своє життя присвятила Богові. Вона жертвувала своє дівоцтво Христу-Спасителеві, цілими днями перебувала в молитві і читанні Святого Письма. Багато людей приходило до неї на молитву і навіть погани, бачачи її чесноти, приймали християнство. Таке її чесне і святе життя було для всіх прикладом.

Коли за цісаря Діоклетіяна настало жорстоке переслідування християн, то староста тих сторін Дамитіян послав воїнів, щоб привели на суд святу діву. Налякався Клавдій, коли побачив жовнірів в своєму домі, хотів боронити Харитину, але воїни забрали її силою. Вона потішала Клавдія тим, що йде по вінець вічної слави, а він просив в неї, щоб перед Престолом Божим вимолила і для нього цю ласку, щоб Бог прийняв і його до життя Вічного.

Коли св.Харитина на суді сміло визнала, що є християнкою, то мучитель наказав її бити по цілому тілі. Потім наказав поголити їй голову і посипати жаріючим вуглям, груди проколоти розпеченими залізними прутами, повибивати зуби, поздирати нігті, розпинати на страшному колесі, а всі рани для більшого болю поливати оцтом. Серед таких мук чиста діва передала свою душу в руки свого Нареченого, Ісуса і пішла до неба по Вічну Нагороду за своє святе, повне чеснот життя, і за свою мученицьку смерть.

Замордовано її у 304 році, тіло, зав'язане в мішок, кинули в море, але через три дні хвиля винесла його на берег, а Клавдій поховав мощі Святої Мучениці.

Розповіді про святу мученицю та новини, замітки:
http://www.zarvanycia.cc.ua/

Зарваниця в соціальних мережах:
http://vk.com/zarvanycia ,
https://www.facebook.com/zarvanycia.net ,
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 ,
https://twitter.com/Zarvanycia ,
http://blog.i.ua/user/6200557/ ,
https://www.youtube.com/embed/uB00FeQKcew

www.zarvanycia.cc.ua свщмч. Єротея, єп. Атенського

  • 17.10.14, 22:24

www.zarvanycia.cc.ua свщмч. Єротея, єп. Атенського

Християнське передання переказало нам вістку, що св. Єротей був учнем св. апостола Павла, учителем св. Діонисія Ареопагіта, а згодом єпископом. Він помер мученицькою смертю.

Розповіді про святих мучеників:
http://www.zarvanycia.cc.ua/

Зарваниця в соціальних мережах:
http://vk.com/zarvanycia ,
https://www.facebook.com/zarvanycia.net ,
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 ,
https://twitter.com/Zarvanycia ,
http://blog.i.ua/user/6200557/ ,
https://www.youtube.com/embed/-px1zCr0c_c

www.zarvanycia.cc.ua Священномученик Дионисий Ареопагит, епископ

  • 16.10.14, 20:53

www.zarvanycia.cc.ua Священномученик Дионисий Ареопагит, епископ Афинский

Священномученик Дионисий Ареопагит, епископ Афинский — один из самых выдающихся христианских богословов.

Он жил в городе Афины, где получил эллинское философское образование. Следуя примеру великих мыслителей древности Пифагора и Платона, посетил Египет с целью углубления своих духовных воззрений, где в Гелиополисе вместе со своим другом философом Аполлофаном был свидетелем тьмы, распростертой по земле во время день распятия Иисуса Христа (Мф. 27, 45). Так как эта тьма не могла быть объяснена астрономическими причинами, философы Дионисий и Аполлофан пришли к убеждению, что или «нарушился порядок природы», или «страдает Бог». Это переживание в значительной мере подготовило последующее обращение Дионисия.

Известный своей мудростью, он был введен в состав Ареопага — высшего суда Афин. Свое название Ареопаг получил от места, где проходили его заседания: «холма Арея» ( ). Ареопаг наблюдал за исполнением древних законов, воспитанием юношества и чистотой религиозной жизни. Звание члена Ареопага было пожизненным.

Во время своего второго миссионерского путешествия, проходившего с осени 49 года по осень 52 года, святой апостол Павел посетил Афины, благовествуя о Христе Воскресшем. Его проповедь в городе, известном своей высокой духовной культурой и философскими традициями, вызвала большой интерес. С целью подробного разъяснения нового учения, апостол был приглашен в Ареопаг (Деян. 17, 19), где его слова, несмотря на скептическое отношение со стороны многих представителей стоической и эпикурейской философии, произвели огромное впечатление на ряд образованных афинян, в том числе и на Дионисия Ареопагита (Деян. 17, 34).

После принятия Крещения Дионисий Ареопагит находился в непосредственной близости с апостолом Павлом, введшим его в глубины христианской мудрости, которую он проповедовал «между совершенными… премудрость Божию, тайную, сокровенную, которую предназначил Бог прежде веков к славе нашей» (1 Кор. 2, 6—7). Основы этого учения были впоследствии изложены Дионисием Ареопагитом в ряде творений, из которых до нас дошли: «О Небесной Иерархии», «О Церковной Иерархии», «Об Именах Божественных», «О мистическом Богословии» и десять писем. Сохранилось упоминание еще о семи утраченных произведениях: «О душе», «О свойствах и чинах Ангельских», «Богословские очерки», «Символическое Богословие», «О духовном и чувственном», «Божественные гимны», «О праведном суде Божием».

Согласно Церковному преданию, Дионисий Ареопагит, рукоположенный святым апостолом Павлом во епископа Афин, присутствовал при погребении Богоматери, о чем он упоминает в третьей главе своей книги «Об Именах Божественных».

На православных иконах «Успения Пресвятой Богородицы» святитель Дионисий изображается стоящим у изголовья Пресвятой Девы.

В конце 60-х годов I века великий богослов посещает Рим для свидания с первоверховными апостолами Петром и Павлом, схваченными, а затем и казненными императором Нероном. Сам святитель Дионисий претерпел мученическую смерть за свои христианские убеждения при императоре Домициане в 96 году.

Его творения получили широкое распространение с 30-х годов VI века. Особую известность они приобрели благодаря схолиям Иоанна Скифопольского и преподобного Максима Исповедника. Сочинения священномученика Дионисия Ареопагита явились священным авторитетом для византийских богословов, что подтверждено многочисленными свидетельствами Леонтия Византийского, преподобных Анастасия Синаита, Иоанна Дамаскина, Феодора Студита, Симеона Нового Богослова и Григория Паламы. Огромно влияние святого Дионисия Ареопагита и на развитие православного искусства, благодаря раскрытой им сущности христианской символики.

Древнейшее описание жития и мученической кончины святого Дионисия Ареопагита составлено, по свидетельству Церковного предания, равноапостольным Мефодием Константинопольским в IX веке. Самый ранний из дошедших до нас византийских иконописных подлинников (в отрывке «Из древностей церковной истории Ульпия Римлянина о наружном виде Богоносных отцов»), датируемый 993 годом, передает описание внешности святителя Дионисия, в течение столетий хранимое в благоговейной памяти Церкви Христовой.

Дивовижні історії та новини:
http://www.zarvanycia.cc.ua/

Зарваниця в соціальних мережах:
http://vk.com/zarvanycia ,
https://www.facebook.com/zarvanycia.net ,
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 ,
https://twitter.com/Zarvanycia ,
http://blog.i.ua/user/6200557/ ,
https://www.youtube.com/embed/-px1zCr0c_c

www.zarvanycia.cc.ua Священномученик Киприан и Иустина

  • 15.10.14, 21:36

www.zarvanycia.cc.ua Священномученик Киприан и Иустина

В 3 веке в царствование римского императора Декия жил в Антиохии языческий мудрец, знаменитый волхвователъ Киприан. Он умилостивил жертвами самого князя тьмы, отдал ему во власть всего себя, и тот дал ему в услужение полк бесов и обещал поставить князем по исхождении из тела. Многие обращались к нему в своих нуждах, и он помогал им бесовской силой. Обратился к нему однажды юноша по имени Аглаид, сын богатых и знатных родителей. Однажды увидел он девушку Иустину и поразился ее красотой, и стал с тех пор искать ее расположения и любви, она же отвечала ему отказом: «Жених мой - Христос; Ему я служу и ради Него храню мою чистоту».

Вооружившись тайными знаниями и призвав на помощь нечистых духов, Киприан три раза посылал их соблазнить Иустину. Они внушали ей дурные мысли, разжигали в ней плотскую страсть, искушали льстивыми и лукавыми речами, но Иустина побеждала их постом, молитвой и крестным знамением, и посрамленные и устрашенные крестом Господним, они бежали с позором. Вознегодовал тогда Киприан и стал мстить Иустине за свой позор. Он наслал мор и язвы на дом Иустины и на весь город, как некогда диавол на праведного Иова. Она же усердно молилась, и бесовское наваждение прекратилось. После такой перемены люди стали прославлять Христа, а Киприан прозрев, отрекся от дел диавола, исповедал все местному епископу Анфиму, отдал ему на сожжение все свои книги и умолял совершить над ним святое крещение,

Он вполне изменил свою жизнь, через семь дней после крещения его поставили во чтеца, через двадцать дней — в иподиакона, через тридцать — в диакона, а через год рукоположили в иерея. Скоро он был поставлен епископом и в этом сане проводил такую святую жизнь, что сравнялся со многими великими святыми.

Во время гонений на христиан при императоре Диоклетиане Киприана и Иустину оклеветали, посадили в темницу, потом велели повесить святого и строгать ему тело, а Иустину — бить по устам и глазам. После этого их бросили в котел, но кипящий котел не причинил им никакого вреда. В конце концов, их осудили на усечение мечом.

Видя неповинную смерть мучеников, воин Феоктист объявил себя христианином и был казнен вместе с ними.

Дивовижні розповіді про святих та дивовижні новини:
http://www.zarvanycia.cc.ua/

Зарваниця в соціальних мережах:
http://vk.com/zarvanycia ,
https://www.facebook.com/zarvanycia.net ,
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 ,
https://twitter.com/Zarvanycia ,
http://blog.i.ua/user/6200557/ ,
https://www.youtube.com/embed/PIrowj8pGLE

www.zarvanycia.cc.ua Покров Пресвятої Богородиці

  • 14.10.14, 21:30

www.zarvanycia.cc.ua Покров Пресвятої Богородиці

Поміж Богородичними празниками нашого церковного року на особливу увагу заслуговує празник Покрову Пресвятої Богородиці. Культ Божої Матері як Покровительки нашого народу тягнеться золотою ниткою від княжих часів аж до сьогодні. Секрет того постійного, улюбленого й ревного культу Богоматері як Покровительки, лежить, мабуть, в тому, що тут ідеться не про земне і людське, але небесне й могутнє заступництво. А такого заступництва й опіки хоче кожна людина, родина й народ. Від самого початку існування нашої держави ми постійно мали великих і сильних ворогів. Тож нічого дивного, що наш народ шукав такої допомоги й опіки, проти якої не може встояти жодна людська сила, а тією поміччю був якраз покров Пречистої Діви Марії. Тому празник Покрову завжди був і є для нашого народу днем великого вияву любови і вдячности до Пресвятої Богородиці та днем радісної прослави і звеличення її покрова й заступництва.

ВСТАНОВЛЕННЯ ПРАЗНИКА ПОКРОВУ

Головний мотив, який причинився до встановлення цього празника, це видіння святого Андрія Юродивого. Царгород, столицю Візантії, облягали араби. Ціле місто й народ перебували у великій тривозі. У храмі Пресвятої Богородиці на Влахернах, де зберігалася її риза, правиться всеночне. Молячись, народ переповнив церкву. Між народом ревно молиться про охорону міста святий Андрій Юродивий зі своїм учнем Епіфанієм. Відправа закінчується. Святий Андрій бачить, як від царських дверей — так звалися у греків головні вхідні двері церкви — йде світлом осяяна Пресвята Богородиця у супроводі святого Йоана Хрестителя і святого Йоана Богослова та при співі великого хору святих. Божа Мати підходить до престолу, вклякає, довго молиться і заливається сльозами. Відтак встає, здіймає зі своєї голови преясну хустку-покров-омофор, по-грецьки мафоріон, і широко простирає її над народом у церкві. Видіння зникає. Святий Андрій та Епіфаній, які бачили це видіння, зрозуміли, що Пресвята Богомати прийшла, щоб врятувати місто. Звістка про чудо блискавкою розноситься по всьому місті. Вороги відступають. Місто врятоване.

Від тієї хустки-покрова і празник дістав свою назву. Покров-омофор став символом опіки і заступництва Пречистої Діви Марії.

Ким був святий Андрій Юродивий? Назагал історики вважають, що він за походженням був скитом-слов'янином з південних земель Руси-України. Разом з иншими невільниками опинився в Царгороді в одного багатого пана. Тут пізнав і полюбив християнську віру. Роздумуючи над словами святого апостола Павла: "Ми нерозумні Христа ради, ви ж у Христі розумні" (1 Кор. 4, 10), — він почав поводитися, як нерозумний-юродивий, звідси і його назва. Діставши від пана свободу, він багато часу проводив у молитві й читанні святих книг.

Коли жив святий Андрій і коли було чудо покрова? На це питання тяжко дати чітку й задовільну відповідь. Думки істориків розділилися. Одні кажуть, що святий Андрій жив за панування цісаря Льва І Великого (457-474), тобто у V ст., більшість пересуває роки життя святого Андрія на часи цісаря Льва VI Мудрого (886-911), тобто на початок X ст.

Свято Покрову у греків було місцевим празником і після падіння Царгорода в 1453 р. його перестали святкувати. Не знати також, чому якраз 1 жовтня стало днем празника. Можливо, що того дня святий Андрій мав видіння, а можливо тому, як дехто думає, що того дня Східна Церква відзначає пам'ять святого Романа Сладкопівця, який склав багато гимнів у честь Пречистої Діви Марії. Наступного дня після празника наша Церква святкує пам'ять святого Андрія Юродивого.

Празник Покрову має службу великих свят зі всеночним, але не належить до 12 великих празників. Він не має ані перед- ані попразденства. Львівський Синод 1891 p., редукуючи празники, наказав цей празник переносити на неділю

ПРАЗНИК ПОКРОВУ В УКРАЇНІ

Східна Церква у своїх богослужбах залюбки підкреслює три найбільші привілеї Пресвятої Богородиці: її богоматеринство, її вседівицтво і її заступництво за нас перед Богом. І якраз цей третій привілей Божої Матері найбільше припав до серця нашому народові. Наші князі, королі, військо, козаки й гетьмани радо вибирають Пречисту Діву Марію за свою покровительку й опікунку.

Князь Ярослав Мудрий у 1036 році розбиває печенігів і з вдячности до Бога і Його Пресвятої Матері будує в Києві собор святої Софії і храм Благовіщення на Золотих Воротах. У 1037 році у церкві Благовіщення він віддає увесь народ під опіку Божої Матері. І так, з волі нашого монарха Пресвята Богородиця стає офіційною Заступницею, Покровителькою і Царицею нашого народу.

До неї в тяжкі хвилини звертаються наші князі і їхнє військо. Князь Мстислав, що княжив у Тьмуторокані, у бою з черкесами обіцяє збудувати церкву в честь Божої Матері, якщо вона допоможе йому перемогти ворога. Він перемагає і радо виконує свою обітницю.

Князь Володимир Мономах у своїх споминах каже, що перемогу над половцями завдячує Богові і Пречистій Діві Марії. Він навіть укладає окрему молитву в її честь. Наші князі і їхнє військо, йдучи в похід проти половців у 1103 p., складають обіти Богові і Пречистій Діві Марії і вщент розбивають половців. Князь Ігор Святославич, герой епосу "Слово о полку Ігоревім", після втечі з неволі, йде з поклоном до чудотворної ікони Божої Матері Пирогощі, щоб подякувати їй за допомогу і рятунок. Галицький король Данило після успішного походу на Чехію поспішає з подякою до ікони Пречистої Діви Марії в Холмі та складає до її стіп багаті дари.

Деякі наші князі на своїх печатках використовують іконки Божої Матері або молитви до неї. У нові часи в Україні знайдено дуже старовинні золоті, бронзові й мідні нашийні іконки, які по-грецьки називають енколпіями. Один з таких енколпіїв має грецький напис: "Богородице, будь моїм покровом і охороною, амінь".

Наші славні запорожці на Січі збудували церкву в честь Покрову Пресвятої Богородиці з іконою її покрову. На іконі понад Пречистою був надпис: "Ізбавлю і покрию люди моя... ", а від запорожців, що під іконою, простягнена лента вгору до Божої Матері з написом: "Молим, покрий нас честним Твоїм покровом і ізбави нас от всякого зла". Вибираючись в похід на ворога, козаки вислухували молебень до своєї Покровительки і ревно співали "Под твою милость". Вернувшись щасливо з походу, поспішали до неї зі щирою подякою. В їхній бойовій пісні "Нумо, хлопці, до зброї" є такі слова: "Нам поможе святий Юр ще й Пречиста Мати турка звоювати".

Геройська Українська Повстанська Армія 30 травня 1947 року проголосила празник Покрову своїм офіційним святом.

За прикладом своїх провідників й увесь наш народ плекав глибоку набожність до Пресвятої Богоматері як своєї Опікунки, Покровительки і Заступниці. Він завжди з великим довір'ям звертався до неї і благав її допомоги чи то в справах особистих, чи родинних, чи в часи всенародного лихоліття. Її свята ікона знахо¬диться в кожній українській хаті. Історія нашого народу записала багато чудесних випадків допомоги Божої Матері, передусім під час нападу ворогів на нашу землю.

Хто не знає чудесну охорону почаївського монастиря в липні 1675 року перед турецькою облогою? На ревну молитву монахів і вірних Пресвята Богородиця з'явилася над монастирською церквою і своїм омофором заслонила монастир. Ту чудесну подію увіко-вічнила пісня в честь Божої Матері "Ой, зійшла зоря вечеровая, над Почаєвом стала".

Почитання Пресвятої Богородиці в українському народі, як Заступниці і Покровительки, найкраще з'ясовує сільська хроніка Яжова Старого в Галичині. Згадуючи про страшні татарські напади і небесну опіку Пречистої Діви Марії, у хроніці сказано: "Нарід перестрашений і збідований втікав до своєї церковці, падав на коліна перед іконою Божої Матінки, молився гаряче й ніколи не був позбавлений її опіки".

ДУХ БОГОСЛУЖЕННЯ ПРАЗНИКА

Богослуження цього празника віддзеркалюють глибоку і давню віру Східної Церкви й нашого народу в заступництво й опіку Пресвятої Богоматері.

На стихирах малої вечірні Церква закликає всіх вірних святкувати празник Покрову: "Прийдіть, всі любителі празника, і прославмо чесний покров Божої Матері. Вона бо до Сина благально руки простерла, а її святим покровом увесь світ покритий. Тому устами й серцем, піснями і співами духовними, з усіма, що прибігають, празнуймо світло".

У стихирах вечірні й утрені, у тропарі й каноні свята Церква виливає і оспівує свою дитинну любов, беззастережне довір'я в її могутню опіку і швидку допомогу, її значення в нашому спасенні та превелике материнське милосердя. "Богородице чиста, — співаємо в першій стихирі великої вечірні, — ти велике заступництво для печальних. Ти скора помічниця, спасення й укріплення світу. Ти глибина милости, джерело Божої мудрости, для світу покров. Величаймо, вірні, і славімо невимовно її світлий омофор. Благодатна, радуйся з Тобою Господь, що подає світові велику милість".

У сідалні на третій пісні канона сказано: "Ревна й непобідна Заступнице, уповання певне й бездоганне, стіно, покрове і пристановище прибігаючих до Тебе, Приснодіво чиста, моли з ангелами Твого Сина й Бога, дати світові мир і спасення і велику милість".

Тропар дев'ятої пісні канона славить її привілей зціляти недуги душі й тіла та вибавляти від усіх бід: "Ти приняла від Бога дар, щоб, як Божа Мати, зціляти недуги всіх християн і від бід вибавляти і гріхи прощати і з неволі та від усякої нужди спасати. Тож і нами не погорди, Госпоже, бо ти знаєш, чого потребуємо: здоровля для тіла і спасення для душі".

Святий Отець Пій X в 1912 році сказав до нашого єпископа Микити Будки такі слова: "Ваш народ не може загинути, бо має дві запоруки: ваш народ любить Євхаристійного Ісуса і Пречисту Діву Марію. З цими запоруками народ не може пропасти".

Так, ми сильно віримо, що гаряча набожність нашого народу до Пресвятої Богородиці, як своєї Покровительки й Заступниці, є найкращою запорукою, що вона ніколи не опустить нашого народу і заступиться за нього перед своїм Сином та випросить у Нього ту превелику ласку, що на наших рідних землях упаде царство тьми й неволі і знову запанує царство її Божого Сина. А тоді знову, як колись, наш народ сотнями й тисячами попливе до її престолів, щоб віддати їй честь, як своїй вірній і невтомній Заступниці, Опікунці й Цариці.

Історія Свята Покров Пресвятої Богородиці та новини:
http://www.zarvanycia.cc.ua/

Зарваниця в соціальних мережах:
http://vk.com/zarvanycia ,
https://www.facebook.com/zarvanycia.net ,
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 ,
https://twitter.com/Zarvanycia ,
http://blog.i.ua/user/6200557/ ,
https://www.youtube.com/embed/GsotfEm4FEM

www.zarvanycia.cc.ua 14 жовтня - Свята Покрова. Проща в Зарваниц

  • 13.10.14, 23:03

www.zarvanycia.cc.ua 14 жовтня - Свята Покрова. Проща в Зарваниці 13-14 Жовтня.

PokrovaЧотирнадцятого жовтня відзначається одне з найбільш шанованих свят в Україні - свято Покрови Пресвятої Богородиці, або, як зазвичай кажуть, "Покрови" чи "Святої Покрови".

За легендою, у цей день військо давніх русів на чолі з Аскольдом взяло в облогу Константинополь. Мешканці міста в гарячій молитві звернулись до Божої Матері з проханням про порятунок. Богородиця з'явилася перед людьми та вкрила їх своєю покровою (омофором). Після цього вороги вже не могли побачити цих людей. Як вказують деякі джерела, вражений Аскольд та його дружинники прийняли святе хрещення і стали християнами.

На території України найдавнішою церквою, присвяченою святу, є церква в селі Сутківці Хмельницької області, зведена у 1467 році як фортеця.

Для козаків Покрова була найбільшим святом. Цього дня відбувалися вибори нового отамана.

Наші лицарі вірили, що свята Покрова охороняє їх, а Пресвяту Богородицю козаки вважали своєю заступницею і покровителькою. На Запорожжі була церква святої Покрови. Козаки збудували також багато однойменних храмів та шанували особливо ікони Покрови. Деякі Покровські храми, переважно ХVIII століття, вціліли до нашого часу. Перлинами української архітектури можуть вважатися Покровський собор Харкова, зведений у 1689 році, у стилі мішаного козацько-московського бароко, та київська трибанна церква Покрови на Подолі, збудована у 1766 році Григоровичем-Барським.

Відомий дослідник звичаїв українського народу Олекса Воропай писав, що після зруйнування Запорозької Січі в 1775 році козаки, що пішли за Дунай в еміграцію, взяли із собою образ Покрови Пресвятої Богородиці. Впродовж століть в Україні це свято набуло ще й козацького змісту та отримало другу назву - Козацька Покрова. З 1999 року свято Покрови в Україні відзначається як День українського козацтва.

1942 року в цей день було офіційно утворено Українську Повстанську Армію, яка теж обрала собі свято Покрови за день Зброї, віддавшись під опіку святої Матері Богородиці. Українська Повстанська Армія боролася за самостійну Україну, воювала проти польської Армії Крайової, гітлерівської Німеччини і Радянського Союзу. Таким чином, Покрова святкується в нас не тільки як народно-релігійне, а й національне свято.

"Покрова накриває траву листям, землю - снігом, воду - льодом, а дівчат - шлюбним вінцем". В українських селах до сьогодні дотримуються давньої народної традиції грати весілля після Покрови. Шлюбна пора в Україні - від Покрови і до початку Пилипівки. До Покрови завершувався період сватань і приготування до весіль, який починався після Першої Пречистої.

Дівки, яким надокучило дівувати, молилися: «Свята мати Покровонько, покрий мені головоньку, хоч ганчіркою, аби не зостатися дівкою», «Мати-Покрівонько, покрий Матір сиру Землю і мене молоду».

А на Поділлі дівчата казали: «Свята мати, Покровонько, завинь мою головоньку, чи в шматку, чи в онучу — най ся дівкою не мучу!»

У Карпатській Україні до Покрови поверталися всі пастуші отари з полонин і завершували останню мандрівку чумаки.

Для того, щоб усі члени сім'ї були здоровими, на Покрову старша господиня брала вишитого рушника, що був над іконою Богородиці, і розвішувала його над вхідними дверима.

В народі збереглося повір'я, що у Пресвятої Діви є опікун Покров, якого просили: "Батеньку Покров, накрий нашу хату теплом, а господаря - добром".

Інша версія розповіді про свято та про прощу у Зарваниці:
http://www.zarvanycia.cc.ua/

Зарваниця в соціальних мережах:
http://vk.com/zarvanycia ,
https://www.facebook.com/zarvanycia.net ,
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 ,
https://twitter.com/Zarvanycia ,
http://blog.i.ua/user/6200557/ ,
https://www.youtube.com/embed/B2YU7UmBPj4

www.zarvanycia.cc.ua 13 жовтня - святого священномученика Григор

  • 13.10.14, 21:01

www.zarvanycia.cc.ua 13 жовтня - святого священномученика Григорія, єпископа Вірменського і тих, що з ним

священномученик Григорій єпископ ВірменськийЦього дня Церква Свята (візантійсбкого обряду) віддає честь пам'яті святого священномученика Григорія, єпископа Вірменського і тих, що з ним.

Духовний просвітник Великої Вірменії святий Григорій народився від батьків, не потемнених невір'ям, а світлих доброродством і саном. Батько його був на ім'я Анак, один із великих боляр у землі Персидській, родом партянин, з племені царського, родич цареві перському Артабану і брату його, царю вірменському Курсару. А прийшов він згодом до Вірменії таким чином.

У царстві Персидському, що було в Партяновій області, від Артабана-партянина тяжко було персам, бо іноземці ними володіли. Мали ж бо перси одного вельможу найпершого, на ім'я Артасир; той, погодившись із однодумними друзями своїми, підняв війну на царя свого Артабана і вбив його, а сам сів на престола Персидського царства. Курсар же, цар вірменський, почувши про забиття брата свого Артабана, пожалився вельми і, зібравши всю свою силу вірменську, воював на персів, творячи відомсту за пролиття братської крові. Войована ж була Персида від вірменів десять літ і численну мала від них шкоду, через це Артасир у великій печалі та недомислі був, радився з болярами своїми, яким би чином ворогів-нахідників перемогти. Обіцяв же: коли б хто Курсара, царя вірменського, вбив, то поставить того другим царем у Персидській області. У раді тій був Анак, батько Григорієвий, той обіцяв без війни Курсара перемогти і вбити його хитрим якимось помислом. Артасир же і каже: йому: "Коли це учиниш, покладу вінця на голову твою і будеш за мною співцарювати; Партянське ж бо царство буде тобі й сімені твоєму". Так урадили і, слово утвердивши, розійшлися. Анак-бо взяв брата свого у поміч до знаміреного діла і піднялися з усім домом, з жінками й дітьми, і з усім маєтком як вигнанці із Перейди, ніби від рук Артасирових утекли, та й прийшли у Вірменію до родича свого, царя вірменського. Той же прийняв його люб'язно і дав поселення у землі своїй, учинивши їх і дорадниками собі, а найбільше Анаку ввіряв усі свої ради та й себе самого і сотворив його найпершим у сінкліті своїм — вкрався-бо Анак лестощами в серце цареве, у своєму ж серці мислячи, як би царя вбити, і шукав до того пригідного часу.

Був якось цар на горі Араратській, і побажав Анак із братом, щоб цар побесідував із ними на осібному місці: мав, — каже, — таємне якесь слово сказати добропотрібне та корисне. І зайшли вони самі до самого царя і вдарили його мечами, і, поранивши його смертно, відійшли і, сівши на коней, до себе помчали, бажаючи встигнути до Перейди. По малому часі увійшли покойові до царського покою і знайшли царя на землі, як у крові лежав ледь-що живий, і жахнулися страхом великим. Довідавшись, що сталося, звістили тоді всім воєводам та болярам і гнали услід убивцям; їх-бо досягли на якійсь річці, вбили у і воді потопили. Поранений же цар Курсар, умираючи, повелів вбити весь дім Анаковий, жінок їхніх та дітей, — і сталося так.

Один із родичів Анакових, що у Вірменії жив, коли дім Анаковий нищився, сховав двох малят, синів Анакових, що були в пелюшках, цього Григорія святого і другого, брата його, і, утаївши в себе, годував їх. Тоді учинилося сум'яття у Вірменії велике, про що довідався Артасир, цар персидський, і прийшов із силою своєю у Вірменію та й воював її, узяв царство Вірменське і підкорив своїй владі. Залишилося після царя Курсара також дитятко мале, на ім'я Тиридат, якого Артасир помилував і в ув'язнення у Римську країну послав, де у вік прийшовши і силу тілесну велику маючи, у воїнському був чині, а збережені Анакові діти від убивства один був узятий у Перейду, другий же, названий Григорієм, про якого й буде наше слово, відісланий був у Римську державу, там і виріс, перебуваючи у Кесарії Каппадокійській, навчився вірі в Господа нашого Ісуса Христа і був добрий та вірний раб Господній. З'єднався там законно із жінкою і народив два сини, Артана і Ростана, та й віддав їх із пелюшок на службу Господу. Ортан же, вирісши, сподобився пресвітерського сану, а Ростан став пустиножильцем. Після народження тих двох боговгідних дітей, дружина Григорія невдовзі померла і почав блаженний вільніше служити Богові, безпорочно ходячи у всіх заповідях та законах Господніх.

У той час Тиридат, служачи в римському війську як такий, що мав царське походження, пошановувався певним почесним саном. Почув про нього святий Григорій, пішов до нього, відаючи, що батько його Анак убив батька Тиридатового Курсара, одначе, таємницю ту бережучи, почав служити Тиридату вірно за гріх батька свого, вірною своєю службою виміряючи і віддаючи Курсаровому сину. Полюбив же Тиридат Григорія, бачучи його вседбалу йому службу, одначе довідавшись, що він християнин є, уразився на нього і ганив його. Той же, не дбаючи про неправедний гнів пана свого, непорочно беріг віру у Христа Господа.

У ті дні було нашестя готів на римські країни, і постала потреба тодішньому римському царю вийти на брань супроти готів. Коли ж побіч себе були римляни й готи, і став полк супроти полка до битви, готський князь закликав римського царя битись у поєдинку. Римський же цар боявся вийти і шукав такого воїна замість себе, щоб міг братися із готським царем. І знайшов Тиридата, хороброго воїна, його зробив замість себе царем і, одягнутого в царську зброю, поставив супроти готського князя. Коли Тиридат зійшовся із ним у битві, то без меча переміг готського князя, схопив його живого і до царя римського привів, і все воїнство готське тоді було переможене. Через це римський цар вивів Тиридата на престол батька його, і царем його у Вірменії поставив, і з персами йому мир учинив. Блаженний же Григорій пішов із ним до Вірменії як вірний слуга. Коли ж цар Тиридат творив ідолам жертви, а найбільше богині Артеміді, до неї найбільшу мав дбалість, багато разів і часто просив Григорія, щоб разом із ним поклав жертви ідолам. Григорій-бо не бажав, але ісповідав Христа, що немає Бога окрім нього ні на небі, ані на землі. Почувши ці слова, Тиридат повелів святого Григорія міцно мучити: спершу-бо між вуста і між зубів уклав дерево, що насильно вельми розверзало губи, аж годі їм було стулитися і щось проказати, так і камінь великий соляний (у Вірменії такий камінь із землі викопується), до шиї йому прив'язавши, ногами догори повісили — так сім днів, висячи, перетерпів святий. Восьмого дня повішеного били зверху нещадно палицями, закурили димом від гною під ним і морили його тим димом — доліголів висів інших сім днів. Він же при тому славив ім'я Ісуса Христа і, скільки можна було йому, (вийнято вже було дерево із вуст) навчав людей, котрі там стояли і дивилися на його муки, щоб вірили в єдиного істинного Бога. Потім, коли у вірі нерушним, а в терпінні мужнім його побачили, ноги йому у дошках стисли і шнурами міцно обв'язали, у п'яту й передню частину стопи залізних цвяхів набили і звеліли ходити. Він же, ходячи, співав псалма: "За словом уст твоїх я ходив дорогами жорсткими" і знову-таки: "Відходячи вони відходили та плакали, покидаючи насіння своє, а вертаючи, прийдуть у радості, збираючи снопи свої". Звелів йому мучитель якимсь знаряддям голову зігнути, в ніздрі вливши сірку та сіль, голову міхом, наповненим сажею та попелом, зав'язати, і так шість днів пробув святий. І знову, за ноги його почепивши, стрімголов його повісили, і безліч води насильно в утробу йому лили; мучачи, за одно й наругу творили святому: не було жодного сорому в їхніх очах, бо наповнені всіляких безсоромних нечистот. Після того зваблювався страждалець лукавими царськими словами до ідолопоклонства, але не схилився до зваби. Знову повісили його мучителі і кігтьми залізними шарпали ребра його, зідравши все тіло тими залізними кігтьми, по землі голого по гострих залізних цвяхах волочили. Коли ж усе перетерпів мученик, у темницю був кинутий, а там став здоровий силою Христовою.

Назавтра виведений був із темниці, з веселим лицем став перед царем, не маючи жодної рани. Це побачивши, цар здивувався, одначе ще сподівався, що Григорій волю його сповнить, говорив до нього мирно, приводячи його до злочестя свого. Коли ж святий Григорій не підкорився лестивій мові царській, тоді в чоботі залізні ноги його взув і в колодки забив, до третього дня стерегти повелів. Після трьох днів закликав його до себе і рече йому: "Марно уповаєш на Бога свого, адже жодної помочі від нього не маєш!" Григорій же рече: "Безумний царю, ти сам собі муку готуєш, я ж, уповаючи на Бога мойого, не знеможу, не бережу плоті своєї його ради, "наскільки нищиться зовнішній наш чоловік, настільки відновлюється внутрішній". По тому (мучитель) повелів розтопити олива котел і облити тим оливом по цілому тілі святого; він же, терплячи, ісповідував Христа безперервно. Гадав Тиридат, як змінити неодмінне Григорієве серце, тоді один із наближених каже до нього: "Умертви, царю цього чоловіка, сина Анакового, що батька твого убив і царство Вірменське персам у полон передав". Почув це цар, наповнився ревності великої за кров батька свого і повелів у місті Артаксаті Григорія у рів глибокий укинути, зв'язавши руки й ноги. Рів же той був вельми страшний навіть тому, хто тільки подумав про нього, оскільки викопали його для смертної кари лютої засудженим, і наповнений був болота, і зміїв, і скорпіонів, і всіляких лютих гадів та черв'яків. До того рова вкинуто було святого Григорія і чотирнадцять літ пробув у ньому неушкоджений від гаддя. Одна ж удова, за промислом Божим, щодня крайку хліба кидала йому, з того і живий був. Гадав отож Тиридат, що уже загинув Григорій і мислити про нього перестав. По тому воював із персами і землю їхню полонив аж до Сирії, і з великою перемогою та славою повернувся.

У ті часи Діоклитіян, цар римський, послав по всій області своїй знайти йому до подружжя дівчину більше всіх краснішу, і знайдено було таку дівчину християнську, на ймення Рипсимія, що в монастирі дівочому під доглядом ігуменії Гаїанії жила в пості в молитвах, дівство своє заручивши Христу. Тієї дівчини подобу посланці написали й послали царю. Це побачивши, цар полюбив красу Рипсиміїну вельми і вразився нею та й послав мирно до Рипсимії, бажаючи, щоб зволила бути йому дружиною. Вона ж у серці своєму рече до Христа: "Не відступлю від Тебе, Женише мій Христе, і тобі не сотворю огуди, святе моє дівство". Отож таємно раду учинила із сестрами і з ігуменією своєю Гаїанією — всі зібралися і з нею втекли, та й до Вірменії прийшли з великою і невимовною бідою, що в дорозі прийняли, голод і труд великий винісши і, поселившись перед містом Арарат, жили поміж виноградів. Із них дужіші ходили у місто й працювали в людей, харч собі та іншим за те здобували. Було ж бо їх усіх числом тридцять і сім, які зволили отак страждати, мандруючи заради дівства і всілякі нестатки та скорботи терплячи. Дізнався Діоклитіян, що у Вірменію утекла Рипсимія із іншими сестрами, і послав писання до Тиридата, вірменського царя, із ним же у великій любові був, звіщаючи йому і кажучи, що "Рипсимію хотів узяти собі за жінку, звабили ж її деякі християни, тож зволяє із ганьбою по чужих землях тинятися, аніж мені жінкою бути. Тож, знайшовши її, чи ж до нас пришли, чи ж, коли захочеш, собі жінкою май її".

Тиридат же повелів тоді всюду шукати її і, дізнавшись, де пробуває, повелів охрест поставити сторожу, щоб не втекла. Звістився ж від тих, що бачили Рипсимію, що краси вона предивної, розпалився пожаданням її і послав до неї всі прикраси, вбрання, достойні царському сану, щоб у них убралася і до нього щоб була приведена. Вона ж, навчена Гаїанією, котра її з юних літ виховала, всі оті обладунки відкинула і йти до царя не захотіла. Каже й і Гаїанія до посланців: "Уже всі ці діви Небесному Царю є обручені і неможливо, щоб котра із них пішла в земний шлюб". Вдарив же раптовий грім страшний, і голос із небес почувся до дів, що віщав: "Дерзайте і не бійтеся, із вами-бо я є!" Настільки від голосу грому того посланці застрашилися, що попадали на землю. Деякі із упалих із коней померли, вдарені бувши кінськими ногами. Даремно тож повернулися послані із жахом великим і все, що сталося, оповіли цареві. Він же, ярості наповнившись, одного із князів із багатьма, вошами послав, щоб усіх дів мечами посікли, а Рипсимію щоб привели до нього силою. Коли прийшли туди воїни із оголеними мечами, рече Рипсимія до князя: "Не погубляйте цих дів, мене ж ведіте до царя вашого". І, взявши її, повели, не учинивши зла іншим дівицям, що після того, як відійшли вони, заховалися. Рипсимія, йдучи, закликала в поміч Христа, Жениха свого, і волала до нього: "Від зброї збережи мою душу, одиначку мою з руки пса". Уведена була у царську ложницю, звела горі очі свої тілесні та духовні і старанно зі слізьми молилася до Бога, шоб всесильною рукою зберіг неушкоджене дівство її, згадуючи чудесну й милостиву його поміч, явлену колись людям, що в біду потрапили: як Ізраїля від руки Фараона і від потоплення врятував, і Иону в череві китовім цілим зберіг, і блаженну Сусанну збавив від перелюбників-старців, так і щоб собі спасенній бути від Тиридатового насилля, молилася. У той час цар до неї зайшов і побачив незвичайну її красу, здивувався і вельми вразився з неї. Лукавим же духом і тілесною похіттю зрушений, приступив до неї, обійняв і хотів її поцілувати та й насилля їй учинити захотів. Вона ж, силою Христовою укріплена, противилася йому сильно, і довго цар боровся з нею, не можучи їй ніякого зла учинити, сильніша-бо в Бозі та свята діва тоді була більше Тиридата, славного і сильного воїна. І хоч колись князя готів без меча переміг і персів побив, не зміг однієї Христової дівиці здолати, з виші-бо їй надавалася сила, як колись першомучениці Теклі. Не досяг же цар нічого, вийшов із ложниці і звелів послати за Гаїанією, знаючи, що вона навчителькою її була. її швидко розшукали й привели. І просив її цар, щоб переконала Рипсимію і щоб та вволила волю його. Гаїанія ж, прийшовши, каже до неї римською мовою, щоб вірмени, які були поруч, не зрозуміли сказаного нею. Мовила ж не те, що царю було догідне, а що дівочій чистоті корисне, — навчала-бо Рипсимію старанно й наказувала, щоб Христу заручене свою дівство зберегла до кінця; хай пам'ятає про любов Жениха свого і про вінця дівства, якого їй приготовано; хай побоїться Страшного суду та геєни, що пожере тих, котрі не дотримаються обітниць своїх, і сказала: "Ліпше тобі, діво Христова, тут померти тимчасово, аніж там вічно. Чи ж не знаєш, що в Євангелії говорить найкраснійший Жених твій Ісус Христос: "І не лякайтесь тих, хто тіло вбиває, а душі вбити не може". Не зволяй отож на гріх ніколи; хоч тебе нечестивий цар і вб'є, — це ліпша буде похвала дівству твоєму перед чистим і нетлінним Заручником твоїм небесним". Дехто із наближених римську мову знав і розумів, що Гаїанія говорить до Рипсимії, — сказали про те іншим слугам. Ті, почувши це, камінням в уста били Гаїанію, і зуби їй повибивали, наказуючи їй говорити те, що цар повеліває. Коли ж не перестала Гаїанія навчати Рипсимію страху Господньому, відтягли її звідтіль. Цар же багато трудився, борячись із Рипсимією, і побачив, що нічого не досягне, почав як біснуватого товкти себе і кидати на землю, і в той час, ніч тоді настала, вставши, втекла Рипсимія і подалася за місто, ніхто її й не побачив. Знайшла ж своїх сестер, звістила їм про свою над ворогом перемогу, що неоскверненна прибула. Всі ж хвалу слали й дякували Богу, що не віддав на ганьбу наречену свою, і всю ніч ту співали, молячись Христу, Жениху своєму. Назавтра знову нечестиві схопили Рипсимію і лютою смертю її убили. Спершу язика їй відрізали, потім оголили її і, до чотирьох стовпів руки й ноги розтягши, прив'язали та й свічками палили, по тому живота їй гострим каменем розтяли, і всі нутрощі із неї випали. Нарешті очі їй викололи, і всю н

Продовження ...

Надзвичайні розповіді про життя святих, екскурс по християнстві:
http://www.zarvanycia.cc.ua/

Зарваниця в соціальних мережах:
http://vk.com/zarvanycia ,
https://www.facebook.com/zarvanycia.net ,
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 ,
https://twitter.com/Zarvanycia ,
http://blog.i.ua/user/6200557/ ,
https://www.youtube.com/embed/bYrZzibEadk