www.zarvanycia.cc.ua Страждання святої великомучениці Параскеви-П’ятниці

10 листопада Православна Церква молитовно вшановує пам'ять святої великомучениці Параскеви-П'ятниці. Свята Параскева народилася у ІІІ ст. в Іконії (тепер м. Конья у центральній частині району Анатолія –  південь Туреччини), в родині заможних і благочестивих християн, які з особливою повагою ставились до дня страстей Господніх – п’ятниці. Отож, коли сім’ї Господь послав у цей день доньку, то й назвали її Параскевою (грецькою «?????????» – п’ятниця).

Несучи пам`ять страстей Христових у власному імені, свята Параскева зберігала їх і у своєму серці та й зрештою сама прилучилась до страстей Христових своїми стражданнями.

Рано осиротівши, юна християнка принесла обітницю дівства, роздала своє майно убогим й почала опікуватись наверненням до християнської віри язичників в Іконії. Частина городян, слухаючи Параскеву, увірувала в Христа, проте багато хто з обуренням озброївся проти неї. Така ревна проповідь християнства не сподобалося і тодішньому правителю Лікаонської області Аетію і за це святу діву кинули до в`язниці, а потім піддали пекельним тортурам. Це сталося за царювання імператора Діоклетіана (284-305 рр.).

Страшними були тортури, що їх довелося зазнати юній Параскеві. Лютий мучитель наказав підвісити святу Параскеву на дереві й шматувати її тіло залізними цвяхами, а потому, понівечену до кісток, кинути до в’язниці. Та вночі Господь чудесно зцілив мученицю.

Нове чудо сталось, коли ввели святу в ідольське капище – за її наказом усі ідоли в капищі попадали і розсипались на порох. За це Параскеву почали обпалювати свічками, але полум`я повернулось до її мучителів і обпалило багатьох з них.

Частина людей, які спостерігали за цими подіями злякалися і кинулися тікати. Але багато хто з тих, хто бачив чудеса Параскеви, увірували в Христа і вигукували:

- Великий Бог християнський! Ми віруємо тепер в цього Бога.

На кінець розлючений правитель наказав відтяти християнці голову.

Мучениця  прославила Бога і радісно преклонила голову під меч. Коли кат відсік голову святій, повітря наповнилося незвичайними пахощами, а з неба пролунало:

- Радуйтеся, праведники, бо увінчалася мучениця Христова Параскева!

Християни з благоговінням похоронили тіло святої мучениці в домовому храмі родинного будинку. Так завершилося багатостраждальне життя славної Параскеви.

В Україні святу великомученицю Параскеву-П’ятницю шанують із часів Київської Русі. Немає такого куточка нашої країни де не було б храму, присвяченого цій дивній мучениці. Християни звертаються до неї як до цілительки у найтяжчих душевних і тілесних хворобах, а також покровительки сімейного благополуччя.

Новини, ікони, молитви, замітки, розповіді та новини:
http://www.zarvanycia.cc.ua/

Зарваниця в соціальних мережах:
http://vk.com/zarvanycia ,
https://www.facebook.com/zarvanycia.net ,
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 ,
https://twitter.com/Zarvanycia ,
http://blog.i.ua/user/6200557/ ,
https://www.youtube.com/embed/sybg55-ec7k

www.zarvanycia.cc.ua Преподобний Нестор Літописець

Преподобний Нестор Літописець – киянин, народився 1056 року в Києві. У той час, коли преподобний Антоній у безмовній тиші печери вимолював прощення для роду людського, а блаженний Феодосій розбудовував монастир, прийшов Нестор сімнадцятирічним юнаком до святої обителі. Прийняв його сам засновник монастиря преподобний Феодосій.

З молодих літ він явив навики в усіх чернечих чеснотах: у постійному прагненні і дотриманні чистоти тілесної й душевної, в добровільній бідності, глибокому смиренні, безвідмовній покорі, суворому пості, безперервній молитві на вічних рівноангельських подвигах, яскравим прикладом яких служили життя перших святих Печерських – Антонія і Феодосія.

Свій постриг Нестор прийняв за ігумена Стефана (1074-1075) і згодом був висвячений на ієродиякона. Маючи перед собою великі праведні діла двох світил Православія, він натхненно возвеличував і прославляв Бога «в тілесі своїм і в душі своїй».

З роками гамуючи тілесні пристрасті, чесноти його зростали, але ченцеві хотілося зовсім звільнитися тілесної плоті і досягти абсолютної духовності, аби стати істинним достойником Бога. Він добре пам’ятав слова, сказані самим Господом: «Дух є Бог». Головним його послухом у монастирі стала книжна справа. «Велика буває користь від учення книжного, – говорив він, – книги наказують і вчать нас шляху до розкаяння, бо від книжних слів набираємося мудрості й стриманості... Той, хто читає книги, бесідує з Богом або святими мужами».

Тернистий і багатотрудний свій шлях до істини Нестор яскраво і повно висвітлив у літописних працях. Він завжди виявляє глибоку смиренність та постійно змиряє себе, самохарактеризуючись «недостойним, грубим, ницим та переповненим численних гріхів». Історія безпомилково розставляє свої оцінки, а особливо – духовна.

Преподобний Нестор належить до найосвіченіших людей Київської Русі кінця XI – початку XII століття. Окрім богословських знань, мав виняткові здібності до історії та літератури, досконало володів грецькою мовою.

З його праць збереглися життєписи святих князів страстотерпців Бориса і Гліба, преподобного Феодосія, перших преподобних Печерських.

Найвизначніший твір Нестора Літописця – «Повість временних літ», складений на основі раніше написаних літописів, архівних, народних переказів та оповідань, з поєднанням сучасних авторові подій.

Ця виснажлива й тривала праця включала в себе й ретельну пошукову роботу.

З метою глибшого й повнішого пізнання своєї історії преподобний Нестор у 1907 р. вирушає на пошуки першоджерел. Літописець відвідав Володимир-Волинський та Зимненський Святогірський монастирі. Наслідком подорожі стало включення майже в повному обсязі до «Повісті временних літ» Волинського літопису.

Свою титанічну працю великий подвижник завершив близько 1113 року. Це був результат майже двадцятилітнього щоденного подвигу. Хроніку подій у ньому було зведено до 1110 року.
Упокоївся преподобний Нестор Літописець ймовiрно у 1113 роцi.

Будь-яка подія чи явище були б назавжди втрачені для нащадків, якби вони не були зафіксовані словом. Завдяки Нестору нам відкриваються немеркнучі славні сторінки минулого, аби підтримувати й надихати наступні покоління на благородні справи, спонукати до пошуку істини. Безцінність написаного літописцем вимірюється не тільки втіленим у слові і збереженим для нас часом, але й подвижницькими діяннями, що викарбувалися у його непорочній душі нетлінним золотом чернечого досвіду. Цією працею він і самого себе включив у книги живота вічного, удостоївшись почути благословенне: «Радуйтеся, бо імена ваші написані на небесах».


Святий мученики та новини:
http://www.zarvanycia.cc.ua/

Зарваниця в соціальних мережах:
http://vk.com/zarvanycia ,
https://www.facebook.com/zarvanycia.net ,
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 ,
https://twitter.com/Zarvanycia ,
http://blog.i.ua/user/6200557/ ,
https://www.youtube.com/embed/M8Hw5Sleqvw

www.zarvanycia.cc.ua Святого великомученика Димитрія християни, що живуть за Юліанським календарем, вшановують 8 листопада

Особливе місце у церкві займають мученики. Ті з них, які відзначилися великою ревністю віри та чудами, мають свої урочисті празники у церковному календарі. До них належить і святий великомученик та мироточець Димитрій. Східна Церква вшановує його 8 листопада (26 жовтня – за старим стилем). В Україні це один з найбільш шанованих святих.

Св. Димитрій жив у другій половині ІІІ століття у м. Солуні (Фессалоніки), місто зустрічі слов’янської і грецької цивілізацій, звідки родом були великі слов’янські просвітителі Кирило і Мефодій. Батько Димитрія був високим імператорським достойником. Після його смерті імператор Максиміліян призначив Димитрія проконсулом Фессалонікійського регіону. Основними обов’язками молодого стратега були: охорона міста від варварів та винищення християнства, а відповідно до цього – і християн.

Та Димитрій сам був християнином. Його батьки були таємними християнами. Ще немовлям охрестили його у домашній церкві та виховували у християнському дусі. До речі, існує думка, що батьки Димитрія були слов’янського походження.

Одразу після свого призначення та повернення до Фессалонік Димитрій відкрито виголосив своє ісповідання віри. Замість страти християн, він навертав язичників до християнської віри та викоріняв ідолопоклонство. Автор його Житія Метафраст стверджує, що Димитрій став для Фессалонік “другим апостолом Павлом” – саме цей апостол заснував у місті першу громаду християн.

Коли імператор з військом увійшли в Фессалоніки, Димитрій виголосив перед ним своє ісповідання віри та осудив багатобожжя. За таку поведінку цісар наказав вкинути протоконсула до в’язниці. Там Димитрій благословив Нестора, свого вихованця, на боротьбу з імператорським непереможним гладіатором Лієм. Виступивши проти гладіатора з хрестом у руках, Нестор (Церква відзначає його пам’ять наступного дня після св. Димитрія) поборов його. Коли про це довідався цісар, то наказав вбити і Нестора, і Димитрія. Мученика Димитрія закололи списами 306 року.

Після смерті Димитрія відомі різноманітні чуда за його посередництвом. Окрім того, коли після століття з дня його смерті, відкрили гріб святого, його тіло виявили нетлінним, а кості мученика видавали пахуче миро-олій, яке зціляло недужих.

За часів правління імператора Константина (306-337) над гробом св. Димитрія побудували храм. Новий великий храм звели там сто років після того, тоді ж виявили нетлінні мощі святого. Празник святого великомученика Димитрія, як пише у Книзі “Пізнай свій обряд” о. Юліан Катрій, встановили 740 року.

Західна Церква відзначає пам’ять великомученика Димитрія 21 жовтня.

Щодо культу святого Димитрія на українських землях, то о. Андрій Трух у книзі “Життя святих” пише: “У Русі-Україні святий мученик Димитрій утішався великим почитанням. Почин до цього дала облога Царгорода нашим князем Олегом. Літописець Нестор згадує, що коли руські війська зломили грецьку силу, то “убояшася греци і рекоша: ність се Олег, но святий Димитрій послан на ни от Бога”. А пізніше, коли християнська віра поширилася між нашим народом, тоді князі, їх війська й усі вірні віддавали себе святому Димитрієві в опіку”.

Близько 1057 року князь Ізяслав (хресне ім’я Димитрій) Ярославич заснував у Києві монастир на честь святого Димитрія, відомий нам пізніше як Свято-Михайлівський Золотоверхий монастир. 1197 року князь Всеволод (Димитрій) Юрійович отримав як дар зі Солуня дошку з труни та сорочку святого Димитрія. З дошки сочилося миро, яке лікувало хворих. На честь святого Димитрія цей князь збудував на княжому дворі у Володимирі величний храм, де склав згадані мощі.

Загалом на українських землях збудовано багато храмів на честь святого Димитрія. Нерідко зустрічаються й ікони святого мученика.

Остання напередодні Димитрія субота називається поминальною, а у деяких регіонах – пам’ятною.

У Київській Церкві є кілька днів поминання предків, зокрема, на Сиропусний тиждень, субота перед Трійцею, субота перед днем св. Димитрія та на Світлий тиждень.

За дослідженнями Василя Скуратівського, наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. у Димитрівську суботу жінки вранці несли до церкви три хлібини (калачі, паляниці) та їжу, яка колись смакувала небіжчикам, і картки з іменами померлих, щоб відслужити заупокійну. За народними віруваннями, перша хлібина призначалася давно померлим пращурам, друга – дідам і бабам найближчого роду, а третя – тим, що померли раптовою смертю на війні, у воді чи вогні.

Загалом, у поминальну суботу перед празником Димитрія Церква згадує всіх померлих воїнів та молиться за упокій їх душ.

Святий мученики та новини:
http://www.zarvanycia.cc.ua/

Зарваниця в соціальних мережах:
http://vk.com/zarvanycia ,
https://www.facebook.com/zarvanycia.net ,
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 ,
https://twitter.com/Zarvanycia ,
http://blog.i.ua/user/6200557/ ,
https://www.youtube.com/embed/e9vpcb1OQH0

www.zarvanycia.cc.ua Святий мученик Арета і ті, що з ним

Жив у кінці V ст. в місті Неграні в Палестині, де більшість жителів були християнами. Дунаан, мабуть, араб, що прийняв юдейську віру, за допомогою своїх одновірців підступно зайняв це місто і хотів насильно змусити людей перейти на єврейську віру. Він наказав убивати кожного християнина, який не захоче відступити від своєї віри.

Арета, провідник оборонців міста, і 340 його вірних побратимів рішуче відмовилися відректися Христа, за що їх було жорстоко вбито. З ними разом загинули мученицькою смертю усі місцеві священики, диякони і ченці, яких спалили живцем. Загинули тоді також Аретова дружина з двома доньками й чотири тисячі християн. Діялося це 523 року.

Преподобний Арета, затворник Печерський

Преподобний Арета був родом з Полоцька. Проживаючи в монастирі, він зберігав у своїй келії багато багатства. Одного разу злодії обікрали його. Шкодуючи про втрачене майно, преподобний Арета став нарікати на Господа, за що був покараний тяжкою хворобою. Будучи при смерті, він бачив, як прийшли до нього Ангели і демони і почали сперечатися між собою. Біси заявляли, що за скупість і нарікання на Бога він повинен бути відданий їм, Ангели ж, повернувшись до нього, мовили: “Нещасна людино, якщо б ти дякував Богові за вкрадене майно, це б тобі було зараховано як милостиню”. Після видіння преподобний Арета повернувся до життя. Останні свої дні він провів у затворі та каятті за гріхи, відрікшись від усього світського.

Помер святий Арета не пізніше 1190 року.

Спробувати наблизитись до Бога можна тут :)
http://www.zarvanycia.cc.ua/

Зарваниця в соціальних мережах:
http://vk.com/zarvanycia ,
https://www.facebook.com/zarvanycia.net ,
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 ,
https://twitter.com/Zarvanycia ,
http://blog.i.ua/user/6200557/ ,
https://www.youtube.com/embed/Ilc053tPOZ0

www.zarvanycia.cc.ua Святой апостол Иаков, брат Господень по плоти

Высоким действующим лицом в первенствующей Церкви является св. Иаков, брат Господень по плоти. Ему Господь особенно являлся по воскресении Своем, по свидетельству св. ап. Павла (I Кор. 15, 7). К нему первому послал св. ап. Петр известить о своем чудесном освобождении из темницы: возвестите, говорит, Иакову и братиям сия (Деян. 12, 17). Он присутствовал, занимал важное место в лике апостолов на первом соборе Церкви апостольской: он первый утвердил голос Петра и дал свое предложение, которое принято всем собором. К нему в дом, как знаменитейшему из апостолов, незадолго до своих уз, приходил св. апостол Павел, и собрались все пресвитеры, дабы слышать повествование об обращении язычников. Он назван у св. Павла братом Господним, столпом Церкви, прежде апостолов Петра и Иоанна, и вместе с ним подал руку Павлу и Варнаве в знак согласия и, вероятно, с своим мнением, чтобы Павел и Варнава шли на проповедь к язычникам, а Петр и Иоанн к обрезанным – к иудеям.

Св. брат Господень не предпринимал трудных шествий апостольских для проповеди евангельской; однако ж, ему достался жребий едва ли не самого трудного служения апостольского. Из всех народов, современных апостолам, самый упорный и злой народ был иудеи, из всех городов был Иерусалим. Чернь, книжники и фарисеи, архиереи и старцы, – все дышало ненавистью и враждою против апостолов и евангелия. И здесь-то, в этом городе и народе, оставлен был св. Иаков, брат Господень, блюстителем веры и юной Церкви Христовой, всеми гонимой. Можно себе представить, какой великий и тяжкий подвиг предлежал ему. Необходимы были не только высокие дарования духовные, но и видимые знаки власти и важности иерархической. Посему он возведен в сан епископа или Самим Господом Иисусом, как думает св. Златоуст, или собором и избранием апостолов, – что все равно в таком обществе, которое, видимо, управлялось Духом Святым. Его Церковь называлась матерью всех церквей. Его иерусалимская кафедра апостольская сделалась точкою соединения для правителей юной Церкви. К нему, как мы видели прежде, относились или же лично приходили посланники Божии из разных земель и народов с донесением об успехах проповеди евангельской, и для решения встречавшихся недоумений. Он первый положил основание благочинию и порядку церковно-богослужебному, по внушению Св. Духа составив божественную литургию. Это та самая литургия, которую мы доныне слушаем в храмах Божиих, только сокращенная св. Василием Великим и Златоустом немощи ради человеческой. Но ее и доселе вполне совершают сирийские христиане. Не выходя из Иерусалима, св. апостол и брат Господень умел действовать, как лицо вселенское; и можно сказать, что он был первым вселенским патриархом нового завета.

Общественная и частная жизнь св. Иакова, его чудеса и способ учения были так славны, что им удивлялись не только христиане, но и самые враги христианства. Талмудисты, эти неистовые враги и лжецы на христиан, говорят о св. Иакове, как о чудотворце, и даже указывают на виллу или мызу Шеханию, из которой, будто бы, происходил он. Вот их свидетельство. Одно: "Раввина Елеазара, сына Дамагова, ужалила змея; и пришел Иаков, муж родом из мызы Шехании, исцелить его во имя Плотника". Другое: "Приступил Иаков, из мызы Шехании, исцелить его во имя учителя своего Иисуса". Знаменитый писатель иудейских древностей, Иосиф Флавий, не упоминая о других апостолах, отмечает, однако же, мученическую кончину св. Иакова, брата Господня, и, по мнению многих древних писателей, почитает эту кончину причиною разрушения Иерусалима.

Христианская древность единогласно прозвала св. брата Господня праведником и справедливейшим из людей. Епифаний, Егезипп, Никифор, Иероним и другие изображают св. апостола величайшим подвижником. Он был во всю жизнь девственником, почему имел особенное общение и дружбу с Иоанном Богословом. Ходил босыми ногами; вина и сикера не пил; не умазался елеем и не мыл тела своего в бане; бритва не восходила на голову его: носил одежду льняную. Пища его была – один хлеб, питие – простая вода. Молитвы и коленопреклонения его были так часты и продолжительны, что от них кожа на коленях его сделалась тверда, как верблюжья. Подобно древнейшему подвижнику, св. пророку Илии, он сводил с неба дождь во время засухи. "За высоту жизни, философии и благочестия", он так был уважаем в Иерусалиме и любим от народа, что не только верующие, но и неверные за великое благо почитали хоть прикоснуться к одежде его. Во время общественных смут и бедствий народ видел в нем оплот для себя, почему он и называл его обли или офли – оплот, убежище народа. Только эта любовь народная и высшая степень праведности, дающей мудрецу способность примирять самые враждебные партии в состоянии объяснить, как св. Иаков в мятежном городе-Христоубийце мог удерживаться на епископском престоле около 24-х лет и управлять Церковью почти спокойно. В книге Деяний апостольских видим возмущение иерусалимлян против Стефана первомученика, против Иакова Заведеева, против Петра и Павла, – и ничего не находим против праведного брата Господня. Петр и Павел временно появились в Иерусалиме, – и народ с яростью восстает на них. Св. Иаков постоянно пребывает в Иерусалиме, управляет тою самою Церковью, которую преследуют в лице других апостолов, – и народ не касается его, более двадцати лет не только терпим, но и глубоко уважает предстоятеля Церкви. Иерусалим повседневно видит, как проповедь христианского епископа похищает детей его и пленяет их в Христову веру, – и не возбраняет проповеднику.

Особенными временами проповеди Иаковлевой были великие праздники иудейские – Пасха, Пятидесятница и Кущей. На эти праздники стекались в Иерусалим, в бесчисленном множестве, из разных земель и городов, иудеи природные, язычники, обратившиеся к иудейству, и даже язычники никуда не обращенные. В эти-то времена епископская кафедра Иакова превращалась в кафедру всемирную; брат Господень являлся учителем вселенной и был апостолом в собственном смысле, посольствуя по Христе к людям из всякого народа, иже под небесем. Богодухновенная мудрость учения его видна из послания, написанного им верующим из всего израильского народа. Успех же проповеди был и причиною мученической кончины Иаковлевой. Св. брат Господень пострадал при иудейском первосвященнике Анане, на девяносто шестом году своей богоугодной жизни, и около двадцать четвертого года по вознесении Спасителя. Иудейский историк Флавий пишет о смерти св. Иакова так: "Анан, вообразивши, что теперь-то настало для него удобное время (ибо правитель Фест умер, а Альбин был еще в дороге), созывает синедрион судей, приводит в оный брата Иисуса, называемого Христом, – Иаков имя ему, и некоторых других, взводит на них вины, как будто на преступников закона, и предает на побиение камнями" (Древн. кн. 20, гл. I).

Анан, кажется, для того и появился в сане великого архиерея, чтобы доставить св. Иакову мученический венец. Он был первосвященником всего три месяца, и низвержен Альбином именно за смерть Иакова и некоторых других (см. у Флав. там же).

Христианские историки гораздо подробнее изображают мученичество св. Иакова. Они говорят, что в праздник Пасхи, когда в Иерусалим стеклись народы со всех краев света, фарисеи и книжники пришли к св. брату Господню и умоляли его, чтобы он, как человек всеми уважаемый, поучил народ отступлению от Христа. Возвели апостола на крило Соломонова храма, – и апостол вслух всего народа началпроповедовать о Христе Спасителе, как об истинном Мессии. Обманутые фарисеи и книжники свергнули св. благовестника с высокого крила церковного. Изнемогающий от падения Иаков стал на колена и молился; буйная толпа изуверов бросила на него тучу камней. Некто из сынов Рихавовых хотел защитить праведника; но из толпы ринулся ремесленник и белильным деревом (валек, которым сукно валяют) нанес апостолу смертельный удар в голову. Он скончался, повторяя молитву брата и Господа своего Иисуса Христа: "Господи, отпусти им грех сей; не видят бо, что творят".

http://www.zarvanycia.cc.ua/

Зарваниця в соціальних мережах:
http://vk.com/zarvanycia ,
https://www.facebook.com/zarvanycia.net ,
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 ,
https://twitter.com/Zarvanycia ,
http://blog.i.ua/user/6200557/ ,
https://www.youtube.com/embed/GbC3arw6pao

www.zarvanycia.cc.ua Преподобний Іларіон Великий

Святий Іларіон відправився для вивчення наук в Александрію, де він познайомився з християнами і прийняв святе Хрещення. Почувши про ангельське життя преподобного Антонія Великого, св. Іларіон вирушив до нього, щоб навчитися богоугодного життя.

Згодом святий Іларіон повернувся на батьківщину. Батьки його вже померли. Роздавши майно родичам і вбогим, Іларіон оселився в пустелі біля міста Маіума. Преподобний посилено боровся з нечистими помислами, які бентежили розум і розпалювали плоть, перемагаючи їх важкою працею, постом і старанною молитвою.

Диявол страшив святого привидами і примарами. Під час молитви святий Іларіон чув плач дітей, ридання жінок, рев левів та інших звірів. Преподобний розумів, що ці жахи наводять біси, щоб прогнати його з пустелі, тому перемагав страх за допомогою старанної молитви.

Одного разу на преподобного Іларіона напали розбійники, і він силою свого слова переконав їх полишити злочинне життя. Скоро про святого подвижника дізналася вся Палестина. Господь дарував преподобному Іларіону владу виганяти нечистих духів. Цим благодатним даром він звільнив від уз багато недужих. Хворі приходили для зцілення, і преподобний лікував хвороби безплатно, кажучи, що благодать Божа не продається. Нюхом святий дізнавався, якою пристрастю одержима та чи інша людина. Приходили до преподобного святого і ті, хто хотів спасати свою душу під його керівництвом.

З благословення преподобного по всій Палестині почали виникати монастирі. Переходячи з однієї обителі до іншої, він утверджував у них строгий подвижницький спосіб життя.

За сім років до смерті (†371 – 372) преподобний Іларіон оселився на Кіпрі, де трудився в безлюдному місці, поки Господь не покликав його до Себе.

Пам'ять святого Іларіона Великого звершуємо 3 листопада (за н.ст.).

Життя святих, розповіді, новини та опис подій:
http://www.zarvanycia.cc.ua/

Зарваниця в соціальних мережах:
http://vk.com/zarvanycia ,
https://www.facebook.com/zarvanycia.net ,
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 ,
https://twitter.com/Zarvanycia ,
http://blog.i.ua/user/6200557/ ,
https://www.youtube.com/embed/XFRa8U3DhHM

www.zarvanycia.cc.ua Память 20 октября/2 ноября

Святой великомученик Артемий

Святой великомученик Артемий происходил из знатного римского семейства, имел звание сенатора и был одним из выдающихся военачальников в правление равноапостольного царя Константина Великого (306 - 337, память 21 мая/3 июня), а затем - его сына и преемника, Констанция (337 - 361). Вместе со святым Константином он наблюдал на небе чудесное знамение Креста и утвердился в вере христианской. Святой Артемий был близок императорскому дому, а Констанций считал его лучшим другом и давал самые почетные поручения. Так, ему было поручено перевести из Ахайи в Константинополь мощи святых апостолов Андрея и Луки. Артемий имел много наград за отличную службу и отвагу и был поставлен наместником Египта. В этой должности он много сделал для распространения и укрепления христианства в Египте.

Императора Констанция на престоле сменил Юлиан (361 - 363). Император-отступник, желая возвратить язычество, вел непримиримую борьбу с христианством, отправляя на смерть сотни христиан и дерзко глумясь над святынями. В Антиохии он приказал истязать двух ученых пресвитеров – Евгения и Макария, не желавших отречься от Христовой веры. В это время в город пришел по своей службе святой Артемий. Он услышал, как нечестивый Юлиан хулит своими скверными устами имя Господа Иисуса Христа и, исполнившись ревности,  бесстрашно при всех обличил Юлиана («царя мерзскаго») в бесчеловечности и богоборчестве. Разгневанный Отступник повелел подвергнуть святого тяжким пыткам, сказав: «Я погублю его не одною казнею, но множеством казней». И святого отдали в руки палачей. Но мученик Артемий во время страшных истязаний проявлял подлинно сверхчеловеческое терпение. Он не испустил ни единого стона, ни единого звука, не показал ни одного знака своего страдания. После этого великомученика бросили в темницу вместе с мучениками Евгением и Макарием. Всю ночь они в заточении славили  Христа, сподобившего их пострадать за веру. Мученик Артемий непрестанно молился: «Благодарю Тебя, Владыко, за то, что увенчал меня Твоими страданиями! Молю, доведи меня до конца по пути исповедничества, не дай мне оказаться недостойным сего предначатого мною подвига, ибо я возложил свое упование на Твои щедроты, преблагий Господи Человеколюбче!»

Наутро Юлиан Отступник призвал мучеников и, не подвергая допросу, разлучил их: Артемия оставил при себе, Евгения же и Макария направил в Оасим аравийский – местность, где никто не выживает больше года. Там пресвитеры  вскоре достигли блаженной кончины (память 19 февраля/ 3 марта), а Артемий потерпел много мучений. Вначале Юлиан Отступник попросил мученика принести жертву Аполлону, обещав сделать его верховным жрецом, то есть вторым лицом после себя в государстве. Он также обвинил святого в убийстве своего брата – христианина Галла. Однако мученик Артемий с возмущением отказался отречься от Христа и отверг ложное обвинение. Тогда разъяренный богоотступник повелел обнажить мученика и проколоть бока его раскаленными шилами, а в спину вонзить острые трезубцы. Святой вновь молча претерпел ужасные страдания. Его унесли в темницу и принялись морить гладом и жаждою. Мученик же Артемий не переставая молился Богу.

И вот, во время его горячей молитвы мученику явился Сам Христос в окружении Ангелов и сказал: «Мужайся, Артемий! Я с тобой и избавлю тебя от всякой боли, какую причинили тебе мучители, и уже готовлю тебе венец славы. Ибо как ты исповедал Меня пред людьми, на земле, так и Я исповедую тебя пред Отцем Моим Небесным. Итак, будь мужествен и радуйся - ты будешь со Мною в Моем Царстве». Услышав это от Самого Господа, святой обрадовался и стал горячо благодарить и славословить Его.

На следующий день Юлиан опять потребовал, чтобы великомученик Артемий признал языческих богов. Встретив решительный отказ, император велел скинуть на святого страдальца огромный камень, который всего его сплющил и раздробил со страшной силой. Подвижник перенес всё без единого стона.  К изумлению всех, великомученик даже встал на свои раздробленные ноги и предрек Юлиану, что скоро тот получит справедливое возмездие за зло, причиненное им христианам. Разъяренный Юлиан повелел убить святого. Перед казнью во время молитвы великомученик Артемий услышал глас с неба: «Войди со святыми принять уготованную тебе награду». После этого святой Артемий был усечен мечом (362 или 363 г.).

Его останки были благоговейно положены диакониссой Антиохийской Церкви Аристой в ковчег, умащены драгоценными ароматами, отправлены в Констинтинополь и с почестями погребены христианами. От них истекало много чудотворений.

После же кончины святого великомученика Артемия сбылось его пророчество о скорой гибели Юлиана Отступника. Юлиан со своим войском вышел из Антиохии для сражения с персами. Около персидского города Ктезифона ему встретился старый перс. Он обещал предать соотечественников и быть проводником войску Юлиана. Но старик обманул Отступника и завел его войско в Карманитскую пустыню, в непроходимые места, где не было ни воды, ни пищи. Истомленное голодом и жаждой греко-римское войско Юлиана было вынуждено вступить в бой со свежими силами персов.

Божественное возмездие настигло здесь и самого Отступника. Во время битвы он был смертельно ранен невидимою рукою, незримым оружием. Юлиан тяжело застонал и, умирая, произнес: «Ты победил, Галилеянин!» Погребен Юлиан был без отпевания как богоотступник.

Розповіді про святих мучеників, молитви та новини:
http://www.zarvanycia.cc.ua/

Зарваниця в соціальних мережах:
http://vk.com/zarvanycia ,
https://www.facebook.com/zarvanycia.net ,
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 ,
https://twitter.com/Zarvanycia ,
http://blog.i.ua/user/6200557/ ,
https://www.youtube.com/embed/Vlc6tdhOlto