Стрітення Господнє

15 лютого християни відзначають Православне Стрітення Господнє. В цей день втілене Слово Боже з'явилося на землю, і це чудове явище побачило кілька людей. Одним з них виявився старець Симеон. Йому було обіцяне життя до того часу, поки він не побачить на власні очі Христа Господнього. Саме Симеон передрік народження Сина Господнього Марією. Однак старець хотів знищити своє пророцтво, оскільки не міг зрозуміти, як непорочна дівиця народить дитину. Тоді до нього з'явився Ангел і сказав, що треба вірити, і тоді Симеон побачить Сина Божого. Коли Спасителя принесли в храм після сорока днів життя, Симеон побачив Дитятко, і після цього Господь забрав його до себе.

Свято Православного Стрітення Господнього вчить нас тому, що Бог завжди вірний своїм Православне Стрітення Господнє словам. Він пообіцяв Адаму і Єві надіслати рятівника для їх роду, так і сталося.

Також Православне Стрітення Господнє — це свято, яке закликає всіх жадати правди і справедливості, оскільки саме для цього приходять люди в цей світ.

http://www.youtube.com/watch?v=9iBWPIFFrrg

Святой мученик Трифон

Святой мученик Трифон родился в одной из областей Малой Азии — Фригии, неподалеку от города Апамеи в селении Кампсада.

С юных лет Господь даровал ему силу изгнания бесов и исцеления различных болезней. Однажды жители его родного села были спасены им от голода: святой Трифон силой своей молитвы заставил уйти вредных насекомых, истреблявших хлебные злаки и опустошавших поля

Особенно прославился святой Трифон изгнанием беса из дочери римского императора Гордиана (238-244).

Помогая всем страждущим, он требовал только одной платы — веры в Иисуса Христа, благодатью Которого он исцелял их.

Когда на царский престол вступил император Декий (249-251), жестокий гонитель христиан, эпарху Акилину было донесено, что святой Трифон смело проповедует веру во Христа и многих приводит ко Крещению. Святой был схвачен и приведен на допрос, во время которого он безбоязненно исповедал свою веру. Его подвергли жестоким истязаниям, били палками, терзали тело железными крючьями, обжигали раны огнем, водили по городу, вбив в ноги железные гвозди. Все пытки святой Трифон мужественно претерпевал, не издавая ни единого стона.

Наконец, он был осужден на усечение мечом. Перед казнью святой мученик молился, благодаря Бога, подкрепившего его в страданиях, и испросил у Господа особую благодать тем, кто будет призывать его имя на помощь. Прежде, чем воины занесли меч над головой святого мученика, он предал душу свою в руки Божий. Это событие произошло в городе Никее в 250 году.

Святое тело мученика христиане обвили чистыми пеленами и хотели предать погребению в городе Никее, в которой он пострадал, но святой Трифон, в видении, повелел перенести его тело на свою родину в селение Кампсаду. Это и было исполнено.

Впоследствии мощи святого Трифона были перенесены в Константинополь, а затем в Рим. Большим почитанием пользуется святой мученик в Русской Православной Церкви.

Существует предание, что при царе Иоанне Грозном во время царской охоты улетел любимый царем кречет. Царь приказал сокольнику Трифону Патрикееву найти улетевшую птицу. Сокольник Трифон объехал окрестные леса, но безуспешно. На третий день, утомленный долгими поисками, он остановился под Москвой, в месте, ныне называемом Марьина роща, и в изнеможении прилег отдохнуть, усердно помолившись перед этим своему святому покровителю — мученику Трифону, прося его о помощи. Во сне он увидел юношу на белом коне, держащего царского кречета, и этот юноша произнес: «Возьми пропавшую птицу, поезжай с Богом к царю и ни о чем не печалься». Проснувшись, сокольник действительно увидел неподалеку на сосне кречета. Он тут же отвез его к царю и рассказал о чудесной помощи, полученной им от святого мученика Трифона Через неко-торое время на том месте, где было явление святого, сокольник Трифон Патрикеев построил часовню, а затем и церковь во имя святого мученика Трифона.

Мученику Трифону особо молятся об исцелении от телесных недугов, в болезненном состоянии, в случаях порчи плодов, во время голода.

13 лютого - святих чудотворців і безсрібників Кира та Івана і святої мучениці Атанасії з доньками її

святі мученики Кир та Іван і свята мучениця Атанасія з донькамиЦього дня Церква Свята (східного обряду) віддає честь пам’яті  святих чудотворців і безсрібників Кира та Івана і святої мучениці Атанасії з доньками її.

Кир святий, угодник Божий, народжений і вихований у Єгипетському краї у граді Олександрії, що його збудував Олександр Македонський. Був же умінням славний лікар і зцілював хвороби тілесні, не беручи винагороди, словами ж своїми богонатхненними і способом доброчинного свого життя лікував душевні недуги в людях. Входячи-бо до хворих, розповідав їм не з Ґалена і Гіпократа, але зі святих пророків і апостолів заповіді: щоб пильнуватися від шкоди гріховної, яка буває причиною хворіб тілесних, бо недуга душевна тяжча є від усіх недуг тілесних, і коли вони гріхами вельми хворіють, часто буває так, що й тіло в тяжку впадає хворобу, бо Бог допускає за гріхи покарання. Так святий хворих повчав, ще ж і Боже проповідував їм слово, багатьох еллінів до пізнання істинного Бога привів і християнами зробив, полікувавши їхні душі й тіла лікуванням найкращим.

У той час царював Диоклитіян, нечестивий цар, і підняв гоніння на християн. Донесли ж на святого Кира, славного олександрійського лікаря, до ігемона олександрійського, що християнином є і християнської віри багатьох навчає. І звелів ігемон зразу взяти його. Святий же Кир, довідавшися про те, утік із града і з краю Єгипетського і в Аравію перейшов. Це ж не тому, що мук і смерти за Христа боявся, але слів Христових слухав: "Коли гонять вас [казав] у граді цьому, втікайте в инший". І тому, що ближнім ще помагати хотів, і тому, що краще себе до страждань за Господа свого підготувати хотів у чернечому чині, тому, в Аравію прийшовши, зразу прийняв на себе чернечий ангельський образ. А найбільше з Божого провидіння був в Аравію прихід його, щоб і там багатьох привести до Христа і, вибавивши від ідольської згуби, на путь спасіння наставити. Залишив же і лікарське своє вміння, прийняв-бо чудотворення від Бога і вже не лікуванням і зіллям, але молитвою і словом всілякі хвороби зцілював. І через такі його чудотворення прославлялося Ім'я Ісуса Христа, і багато ідолопоклонників покидали свій блуд — до Христа, істинного Бога, наверталися.

Іван же святий родом був з Едесу, християнин благовірний, воїнським чином вшанований. Коли постало ж на християн від Диоклитіяна гоніння, покинув сан свій воїнський і славу світу цього, батьківщину, дім, і рід, і багатство — все за полову маючи, і до Єрусалиму перейшов, де ж, якийсь час перебуваючи, чув про святого Кира і про чуда, що бувають від нього, бо розійшлася про нього слава всюди, і вельми забажав бачити його і жиги з таким великим Божим угодником. Пішов-бо спершу в Олександрію, шукаючи бажаного, але там його не знайшов, уважно про нього розпитував, де є. І довідавшися, що в Аравії перебуває, пішов туди з поспіхом, і знайшов його, приєднався до нього всією душею і був самовидцем чудес його і доброчинного його життя наслідувачем ревним. Тим часом взята була на муки за Христа одна боголюбива жінка на ім'я Атанасія з трьома своїми доньками, їх же імена: Теоктиста, Теодотія і Євдоксія. І в град Каноп їх відвели, в ньому ж ідольський жрець був Касіян, градоначальник же Сиріян. Про те чувши, святий Кир з Іваном боялися, щоб не відпали від Христа юні дівчата, не лише погрозами мук настрашені, але самою ласкою зваблені бути могли легко в такі молоді літа, бо найстаршій із них, Теокстисті, було років п'ятнадцять, другій, Теодотії, літ тринадцять, останній же, Євдоксії, років одинадцять. Але і в матері їхній, Атанасії, сумнівався святий Кир, щоб і вона через дітей до еллінства не схилилася, не хотівши доньок своїх, люто мучених, коли кров їхня нещадно проливалася, бачити. Не було ж йому невідомим, наскільки матері через дітей своїх природно вболівають серцями своїми. Тому, вставши, пішов у град, щоб утвердити в ісповіданні Христовому дівчат і матір їхню, небоязливими ж і мужніми в муках зробити. Пішов же за святим Киром і святий Іван, і обидва в Каноп-град до Атанасії з доньками, яких тримали в путах, прийшли, багатьма богонатхненними словами утверджували їх у любові Ісуса Христа, щоб ревно за Нього душі свої поклали. І сповіщено було зразу про те градоначальникові Сиріяну: хтось-бо з нечестивих, прийшовши до нього, сказав: "Двоє якихось нових і незнайомих чоловіків з'явилося у граді нашому, один у чернечому вбранні, а другий у військовому. Вони взятих нині дів навчають, щоб не поклонялися богам нашим, але у своїй нечестивій щоб перебували вірі, ані щоб не підкорялися наказам царським, намовляють їх, щоб одного лише якогось шанували Ісуса і Йому божественну щоб віддавали честь, не зважаючи на смерть". Те чувши, Сиріян люті сповнився, звелів взяти зразу обох і привести перед себе. Взяті ж були святі Кир та Іван і на допит нечестивому судді Сиріянові представлені. Він же, бачивши їх, сказав: "Чи ви, окаянні вороги богів наших, намагаєтеся зманити дівиць і християнську всіма хитростями примножити віру на приниження цареві? Якщо дотепер були безумними, то принаймні нині, суєтну вашу відкинувши віру, всілякого волхвування сповнену, молитвами і жертвами богів собі умилостивіть, щоб не лише уникнути мук, для вас приготованих, але і почестей від нас сподобитися. Якщо ж ні, то пізнайте не Сиріянову лише ані ж Диоклитіянову, але самих богів, яких же хулите, лють на собі і гнів невмолимий. Пізнайте богів, які, хоч і милосердні, та люто за безчестя своє помщають". На це святі Кир та Іван відповідали, говорячи: "У нас є звичай про багато чого мало говорити. Хай буде вам відомо, що ми ані почестей ваших суєтних ніколи не хочемо, ані від Христа не відвернемося, навіть якщо за нього постраждаємо". Тоді Сиріян більшою люттю запалився, заскреготав зубами і сказав до них: "Годилося вам, нечестивим, за суддівське чоловіколюбство вдячними бути, якщо є щось у вас від розуму, і, відкинувши свій блуд, грізних уникнути погроз. Але тому що нічого ин-шого у вас не бачу, окрім гордости, непокори і суєтної зарозумілости, то не треба й багатьох слів, але за саме належить нам взятися діло, так-бо і бажану вам відплату приймете, і наказу царському, хоч і не хочете, скоритеся". Те мовивши, звелів привести дівчат з матір'ю і перед ними почав святих мучеників Кира і Івана всіляко мучити, б'ючи бичами, ламаючи палицями, опалюючи свічками й опалені частини оцтом та сіллю поливаючи, і гострими волосяними потираючи рубищами, ноги ж киплячою смолою поливаючи і всіляких мук винаходи на них накладаючи, — ні одного ж не залишивши катування, і щоб відімстити за дерзновення їхнє, і щоб мужність їхню зламати, і щоб настрашити дівчат юних і матір їхню, що на люте катування дивилися. Але нічого не досягнув богомерзенний кат: ані ж мужности святих страстотерпців не похитнув, ані дівчат і їхньої матері настрашити не зміг. Звелів-бо відв'язати святих, почати святу Атанасію і доньок її мучити також. І, довго мучивши, сповнився великого сорому, бо немічний рід жіночий у мужньому стражданні нічим не відрізнявся від міцних і нездоланних мужів святих Кира і Івана. Ту ж бо, що й вони, мали до Христа любов і віру, і тими ж за нього страждали муками, ту ж мужність, бо Бог зміцнював їх, мали, і страждали — наче в чужому тілі, анітрохи не зважаючи на муки. Взирали-бо до Любого Жениха свого Христа Бога, що дивився з висоти слави Своєї на страждання невіст Своїх і допомогу Свою їм подавав. Звільнив-бо кат святих мучениць із мучилища — засудив їх на посічення мечем. Вони ж на смерть, як на шлюб, ішли, веселячись, — і втяті були у святі голови блаженна мати Ата-насія і її три благословенні доньки — Теоктиста, Теодотія та Євдоксія.

Після убивства святих мучениць знову святий Кир зі святим Іваном на допиті були. До них же кат довгу розпростер бесіду, наче про здоров'я їхнє піклуючись, показуючи дари, і накладаючи муки, і останньою погрожуючи карою, і коли бачив, що марно трудиться, останню на них дав таку відповідь: "Кира, галилейського учителя, й Івана, йому єдиновірного, які царський наказ зневажають і богам великим жертви принести не захотіли, голову відтяти за законом царським наказуємо". І взяли воїни, посікли їх на тому ж місці, де й святі діви з матір'ю поклали душі свої за Господа свого у тридцять перший день місяця січня. Християни ж потаємні, взявши святі тіла їхні таємно, поховали чесно в церкві святого апостола і євангелиста Марка в окремих гробах: в одному — святих мучеників Кира та Івана, у другому ж — святу Атанасію з доньками. По багатьох же літах, за царювання благочестивого царя Теодосія-молодшого, святий Кирило, патріярх Олександрійський, мощі святих мучеників Кира та Івана Божим, через ангела, велінням переніс у село під назвою Манутин для вигнання звідти бісівської сили на славу ж Христа, Бога нашого, з Отцем і Святим Духом славлених навіки. Амінь.

Сьогодні Празник Трьох святителів — Івана, Василя і Григорія

Празник Трьох Святителів є одним з найновіших празників грецької Церкви. Поштовхом до встановлення цього празника була велика суперечка у другій половині XI ст. про те, хто з трьох святих є більш цінним для Церкви. Одні вище ставили святого Василія Великого, другі — святого Григорія Богослова, а ще інші — святого Йоана Золотоустого. Прихильники святого Василія звались василіяни, святого Григорія — григоріяни, а святого Йоана — йоаніти.

Цей спір розв'язали самі Святителі. Вони, спочатку кожен зокрема, а потім усі троє з'явилися Йоанові — єпископові міста Евхаїти, який відзначався мудрістю, знанням та чеснотами, і сказали: «Ми, як бачиш, одне в Бога й нічого нема в нас противного чи спірного, а кожний з нас у своєму часі окремо натхнений Божим Духом навчав, що було потрібно для спасення людей. То ж нема між нами ні першого, ні другого, але як назвеш одного, то за ним ідуть два інші. Встань, отже, і накажи тим, що через нас сваряться, щоб не ділилися, бо як за життя, так і після смерти нашим намаганням є всі сторони світу зводити до миру і єдности. Установи, отже, святкування нашої пам'яти в одному дні так, як ми одне в Бога, а ми будемо помагати до спасення тим, що святкуватимуть нашу пам'ять».

Єпископ Йоан зробив, як йому доручили Святителі. А через те, що свята Церква вже святкувала в січні пам'ять кожного з них зокрема, то він 1076 року призначив їхній спільний празник на 30 січня (за юліянським стилем — 12 лютого). Крім того, склав проповідь на їхню честь, уклав тропарі, канони і стихири. Наші літописи 1076 року згадують про встановлення цього празника в Греції.

Богослужба празника оспівує і прославляє трьох Святителів за їхню гарячу любов до Бога і ближнього, непохитну віру, значення для святої Церкви, світлі чесноти, Божу мудрість та заступництво. «Василій — божественний ум, — співаємо на стиховні малої вечірні, — Григорій — божественний голос, Йоан — прегарний світильник. Хай будуть прославлені три визначні угодники і служителі Тройці». У стихирі на стиховні вечірні сказано: «Духа органи, грому божественного труби, блискавки проповідництва, світильники всесвітлі, золоті і світоносні в Бозі, преблаженний Василію, Григорію всемудрий, всезолотий і всечесний Йоане».

Наводячи як приклад їхню велич, заслуги та значення для Бога, свята Церква закликає вірних до належної прослави Трьох Святителів: «Любителі празника, — співаємо на литії, — зійшовшись, славімо пісенними похвалами Христових Святителів, Отців славу, колони віри і вірних учителів і хоронителів, кажучи: Радуйся, церковне світло, Василію премудрий, і стовпе непорушний. Радуйся, уме небесний, архиєрею преславний, Григорію Богослове. Радуйся, Золотослове, всезолотий Йоане, покаяння ясний проповіднику. Тож, Отці пребагаті, не переставайте завжди молитися до Христа за тих, які вірою і любов'ю празнують ваше священне і божественне торжество».

Працювали ці три святителі Христові на церковній ниві на початку IV ст. після Різдва Христового. Вони дійсно були світильниками віри і світили всім людям, щоб не блукати їм в темряві гріха та поганства. Вони і нині світять своїми богословськими і науковими творами, світять прикладом свого життя і змістом Св. Літургії, яку уложили, показуючи шлях до спасіння усім людям. Три святителі все своє життя молилися за довірених їм людей і своїми молитвами багатьох грішників навернули до Бога. А у Св. Письмі написано: «Хто наверне грішника з його блудної дороги, той спасе його душу від смерті і покриє множество гріхів». А св. ап. Яків каже: «Ревна молитва праведника має велику силу» (Як. 6, 5).

Нині в християнському світі є багато віровизнань, які визнають Ісуса Христа за Бога, але не вірують в молитовне заступництво святих. Однак про силу молитви і заступництво святих кожен правдивий християнин знає зі Св. Письма і власного досвіду. Апостол Яків, підкреслюючи силу молитви, подає такий приклад: «Пророк Ілля, — каже він, — був простою людиною, але коли молився, то три роки і шість місяців Бог не дав ні однієї краплі дощу на землю. І коли після цього знов молився, небо дало дощ і земля зародила» (Яків 5, 18).

Святе Письмо оповідає нам про силу молитви інших, звичайних людей. Так, римський сотник просить за свого слугу і той стає здоровим. Батько просить за свого нещасного сина, а хананейка — за свою дочку; їхня молитовна просьба вислухана Спасителем. Четверо чоловіків приносять до Христа свого розслабленого друга, за їх вірою той отримує оздоровлення. З цих євангельських прикладів бачимо, яку велику силу має молитва. Батька — за сина, матері — за дочку, пана — за слугу, друзів — за товариша.

Особливо велику силу заступництва має молитва спільноти, громади. У книзі Діянь св. Апостолів, в 12-ій главі оповідається про те, як цар Ірод, щоб догодити євреям, які ненавиділи християн, стяв мечем голову ап. Якову, а на великі свята спіймав ап. Петра і посадив до темниці та наказав стерегти його, щоб після свят скарати його смертю. У 5 ст. цієї глави сказано: «...як Петра стерегли у в'язниці, Церква молилася за нього Богові. Сталось чудо. Ангел вночі прийшов до в'язниці, скинув ланцюги з рук Петра, і сказав: «Вставай скоро, одягайся, взуйся і йди за мною»». Ангел врятував Петра від смерті. Ось яку силу має молитва Церкви і заступництво вірних. Ця невидима духовна сила Божого благословення лікує хворих, прощає гріхи, звільняє із в'язниці, рятує від смерті, керує силами природи.

Святі хоч і переставилися, але їхні душі живуть у Бога. Душі праведників бачать, що робиться тут на землі. Коли Ісус Христос преобразився, два пророки явилися апостолам з того світу і говорили про те, що має незабаром статися в Єрусалимі. Це вибрані учні чули і бачили на свої очі.

Душі усопших людей бачать, що робиться тут, на землі, а душі святих людей і ангелів ще й допомагають людям на землі. В Новому Завіті засвідчено, що «…Бог посилає ангелів на послуги тим, хто має наслідити спасення» (Євр. 1, 11). Тому нехай ніхто не думає, що зі смертю все закінчується. Тіло вмирає, а душа живе. «Бог наш є Богом живих». У II книзі Макавеїв читаємо, що Юда Макавей бачив у видінні, як пророк Єремія і первосвященник Онія продовжували в тяжкий час молитися за свій народ і за святе місто Єрусалим.

Іван Богослов бачив, як ангел заносив молитви святих на золотий жертовник, що стояв перед престолом Всевишнього, бачив, як ті молитви святих доходять до Бога.

У Святому Письмі читаємо, яку велику силу має заступництво святих. Бог об'явив Авраамові, що помилує Содом і Гоморру заради десятьох праведників. Задля вибраних Бог скоротить дні туги і скорботи при кінці світу.

Тому на підставі Св. Письма Церква слушно просить святих, а особливо сьогодні, на свято трьох Святителів Христових, щоб вони своїми молитвами перед Божим престолом виблагали миру для світу і Божого милосердя для душ наших. Бо «молитва праведних має велику силу»

Перенесення мощей священномученика Ігнатія Богоносця

Після того, як святий священномученик Ігнатій, згідно наказу імператора Траяна (98 - 117), був в Римі кинутий на поталу звірів у 107 році, християни зібрали його кістки і зберігали в Римі. У 108 році їх перенесли в передмістя міста Антіохії.

Друге перенесення - до самого міста Антіохії - відбулося у 438 році. Після захоплення міста Антіохії персами мощі священномученика були повернені до Риму і встановлені в храмі на честь святого священномученика папи Климента в 540 році (за іншими джерелами, в 637 році).

Священномученик Ігнатій ввів в церковне богослужіння антифонний спів. Він залишив сім архіпастирських послань, в яких містяться настанови вірним про любов і добрі справи. Святитель закликав зберігати єдність віри й остерігатися єретиків, заповідав коритися єпископам і шанувати їх, "дивитись на єпископа як на Самого Христа".
"Слухайте єпископів, щоб і Бог слухав вам... Хрещення хай буде вам, як щит; віра - як шолом; любов - як спис; терпіння - як повне озброєння".

ЄФРЕМ СИРІЙСЬКИЙ

Преподобний Єфрем Сирійський народився на початку IV ст. в місті Низибії в Месопотамії. Його батьки були доброчесними християнами і дали синові правильний напрямок життя. Спершу він навчався в низибійського єпископа Іоанна, котрий постарався дати Єфрему духовну освіту. Після смерті Іоанна Єфрем перебрався в сирійське місто Едессу, де знайшов добрих наставників в науках благочестя.

Одержавши священний сан, Єфрем успішно проповідував, а також писав церковні повчання, котрі читались при богослуженнях. Щоб повніше пізнавати високі духовні істини, він вдавався до далеких мандрівок, щоб сприймати науки великих пустинників. Так Єфрем побував у Єгипетських і Сирійських старців, відвідав св. Василія Великого і повернувся в Едессу. Невдовзі, бажаючи самітного життя, Єфрем поселився недалеко у печері, молився і писав твори. До нього стали сходитись ученики, щоб слухати чернечі настанови і переймати молитви. Одна з таких молитов дійшла і до нас і читається у Великий Піст:

Господи і Владико життя мого, дух млявости, недбайливости, владолюбства й пустослів’я віджени від мене.

Дух же доброчесности і смиренномудрости, терпіння й любовй даруй мені, недостойному рабові Твоєму.

Так, Господи Царю, дай мені бачити гріхи мої і не осуджувати брата мого, бо Ти благословен єси на віки вічні. Амінь.

Молитва так часто повторюється при богослужінні, тому що в ній перелічуються особливим властивим саме цій молитві способом, спершу негативні сторони гріховного стану душі як лінивство, безнадійність, владолюбство і марнослав’я.

Перенесення чесних мощів св. Йоана Золотоустого

Царгородський патріарх св. Іван Золотоустий помер 407 року в місті Комани у Малій Азії. У 434 році за наказом імператора Теодосія нетлінні мощі св. Івана перенесли до Халкидона. Під час перенесення св. мощей зцілився один каліка. Потім святі мощі перевезли до царгородської церкви Святих Апостолів і помістили на патріаршому вівтарі. Того дня під час урочистої св. Літургії зцілилося багато хворих.

Проповідь на Неділю Митаря і Фарисея

Проповідь
Високопреосвященішого Владики Ігоря,
Архиєпископа Львівського

Часто ми, християни, приходимо до храму молитися або стаємо на молитву в нашому домі. Розповідь зі Святого Євангелія говорить про двох людей, що прийшли молитися до храму: один митар, а другий фарисей. Коли сам Господь Ісус Христос звертав на це увагу, розповідаючи цю притчу, то це означало щось дуже важливе, - мабуть, багато людей, а може, і більшість молиться подібно до фарисея? Не відомо, але дуже правдоподібно, що десь у глибині багатьох сердець лунає молитва приблизно такими словами: "Боже, дякую тобі, що я не такий, як інші люди - грабіжники, неправедні, перелюбці, або як оцей митар" (Лк 18, 11). Ми часто починаємо милуватися собою: порівнюючи себе з іншими, завжди бачимо, що ми кращі за будь-кого, побожніші, гідніші перед обличчям Господа Бога. І в такій самохвальбі безмірно виростає гордість, власне "я", настільки, що закриває собою Бога. Ми створюємо собі божка, котрому поклоняємося, і зовсім не бачимо Бога. Це досить небезпечне становище для нас самих і для тих, хто поряд з нами, тому що наша самозакоханість - нарцисизм - перекриває можливість для дії Божої ласки. Ми нібито й молимося, і робимо все, чого навчає Церква, але чомусь не змінюємося, і наша душа залишається без змін на краще. Часто чуємо такі судження: "Навіщо мені ходити до храму, навіщо мені віра в Бога, коли мій сусід, що постійно відвідує церкву, чинить багато зла і не поправляється на краще, хоч вважає себе добрим християнином?" Нам варто замислитися: чому маємо ходити до церкви? Кому віддаємо славу - Богові чи собі? Чи ми справді прагнемо зустрічі з Богом, прагнемо перемінитися, бажаємо, щоб Господь діяв у наших серцях? Якщо так, тоді маємо стати перед Богом, пам'ятаючи, що нелегко визнавати свою неміч і слабкість перед Ним, але це важливо - визнати гірку правду про себе перед Господом, свою грішність. Коли людина починає надмірно шукати уподобання в собі, вона перестає подобатися Господові, забуває про те, що все, чим володіє, отримане від Господа: краса, доброта, побожність, різні інші таланти, - і тільки Йому, єдиному, належить похвала. Коли людина починає гнатися за людською похвалою, вона втрачає правдиві чесноти. Справжня слава належить тільки Богові, а справжня велич - завжди скромна й непомітна. Перебування Ісуса на землі - це приклад скромності, тихості, терпеливості й жертовної любові, чого ми так часто боїмося. Маємо страх тому, що покладаємося на власне "я" і не вміємо довіряти Богові. А терпіння й випробовування показують, ким ми є насправді, і виявляють правду про нас - не ту, що нам диктувала самохвальба, а цю, що ми набули нашим ставленням до Господа. Терпіння наближають нас до Бога й уподібнюють до розп'ятого Ісуса Христа, показують правдивість нашої вірності Йому: "Та й усі, що побожно хочуть жити у Христі Ісусі, будуть переслідувані" (2 Тм 3, 12). Інколи також і переслідування приходять для того, щоб наблизити нас до Бога й визволити від власного самолюбства. "Нічого так не бійся, так не осуджуй, так не остерігайся, як своїх власних вад і гріхів. Усе, що ти вчиниш, нехай не видається тобі чимось великим. Згадай про свої гріхи з великим смутком і гірким жалем і ніколи не думай, що ти що-небудь значиш через свої добрі діла" (Т. Кемпійський, "Наслідування Христа").

Ми мусимо, як митар, пам'ятати про нашу грішність, про наші духовні падіння та про те, що ми нічого не маємо, чим би могли хвалитися, хіба що, як каже святий апостол Павло, - нашими гріхами. Як твердить о. О. Мень, людина, котра зовнішньо сповнює заповіді, а в серці зберігає пиху, гординю і злість, однаково стоїть від Бога далеко. У Бога неможливо відкупитися ні постами, ні пожертвами, тому що псалом говорить, що жертва Богові - дух сокрушений, тобто сум з причини власних гріхів. Серцем сокрушеним та смиренним ти не погордуєш, Боже! Не відкинеш його. Господь глядить на серце людини, тому таким гідним було каяття митаря, який був оправданий перед Богом за усвідомлення своєї грішності та сердечне розкаяння.

Стараймося не перераховувати й не вихвалювати перед Богом і людьми наші добрі діла, Господь їх знає, а принесімо Йому наше серце, відкрите на Його безмежне милосердя. Докладаймо зусиль, аби потонути в Його безмежній величі, силі та безконечній любові. Святі Отці дуже часто застерігали від самозадоволення та високої самооцінки, оскільки таке наше судження може виявитися помилковим і неправильним. "Бог має багато людей, котрих не має Церква (не всі люди доброї волі належать до Церкви). Церква має багато таких, котрих не має Бог (тому що можна перебувати в цій інституції, але не мати Божого життя, не належати до Бога)", - зазначає святий Августин. Нехай притча про митаря і фарисея навчить нас не боятися бути справжніми розкаяними митарями й уникати думки гордого та самолюбного фарисея.

Монастир сестер Св. Йосифа, м. Львів, 01.02.2004.

Загальна молитовна мобілізація

8 лютого пам'ять преподобних Ксенофонта і його дружини Марії та синів їхніх Аркадія та Іоанна

Преподобні Ксенофонт, дружина його Марія та їхні сини Іоанн та Аркадій

Преподобний Ксенофонт, його дружина Марія і їхні сини Аркадій та Іоанн, знатні константинопольські громадяни, жили у V столітті. Не дивлячись на багатство і знатність, вони відрізнялися душевною простотою і добрим серцем. Бажаючи дати своїм синам Іоаннові та Аркадієві, найповнішу освіту, вони відправили їх до фінікійського міста Бейрут. Промислом Божим корабель, на якому відправилися обоє братів, потонув.

Брати були викинуті хвилями на берег в різних місцях. Сумуючи через розлуку, брати присвятили себе Богові і прийняли чернецтво. Батьки довго не отримували звісток про своїх дітей і вважали їх загиблими. Проте преподобний Ксенофонт, вже будучи старцем, зберігав тверде покладання надії на Господа, утішав свою дружину Марію, радив не сумувати і вірити, що діти будуть збережені Господом. Через декілька років подружжя здійснило паломництво по Святих місцях і зустріло у Єрусалимі своїх синів, що трудилися в різних монастирях. Утішене подружжя дякувало Спасителеві, що промислительно з'єднав цілу сім'ю.

Решту свого життя преподобні Ксенофонт і Марія присвятили Богові, прийнявши чернецтво. Преподобний Аркадій та Іоанн, попрощавшись з батьками, відійшли в пустелю, де після довгих подвигів прославилися дарами чудотворень і прозорливості. Преподобні старці Ксенофонт і Марія, подвизаючись в безмовності і строгому постуванні, також отримали від Бога дар творення чудес.