преподобного Акакія, єпископа Мелитинського

Мелитина, град вірменський, виростив цього угодника Божого Акакія від батьків благочестивих і богобоязливих, які неплідними були, молитвою і постом випросили собі від Бога цей плід благословенний. Його ж виховавши в книжому навчанні, привели до єпископа града того й віддали на службу Богові: так-бо обіцяли, коли в Бога плід той просили. Був же тоді єпископом града Мелитини блаженний Отрій, він же на Другому Вселенському Соборі святих Отців, який на Македонія-духоборця був, за царювання Теодосія Великого, одним зі ста п'ятдесяти святих Отців був, добре боровся за благочестя разом зі святим Григорієм Богословом і з иншими ревнителями і захисниками правовір'я, твердо стоячи й подвизаючись проти єресі. Такому богонатхненному мужеві Отрію святому вручили батьки блаженного отрока Акакія. Святий Отрій-єпископ, Божу в хлопцеві благодать побачивши, зробив його клириком церковним, і йшов Акакій від сили в силу, у чеснотах вдосконалюючись і до церковних трудів беручись, літами, і розумом, і життям богоугодним до досконалости і святости приходячи, й иншим був на користь і науку. Від нього й преподобний Євтимій Великий, коли дитиною був, навчався книг, як же про те в житії Євтимієвому згадано. Не лише для дітей, а й для старших був учителем Акакій блаженний словом і прикладом добродійного свого життя, навіть тоді, коли вже й на священичий ступінь зійшов і доручене мав піклування про спасення душ людських. Був же вибраним посудом Духа Святого, відтак архиєрейського сану сподобився як достойний. Коли-бо святий Отрій, єпископ Мелитинський, до Господа з життя цього відйшов, замість нього блаженного Акакія всі одноголосно вибрали і на престол той за чином возвели, як світлу свічу на золотому свічнику поставили, аби вселенну освітлював. Настільки ж архиєрей цей Богові догодив і великий був святістю, що й чудотворення дару сподобився.

Годиться ж із багатьох деякі чуда його тут коротко викласти. Одного року, коли посуха була велика і голод, і скорбота людська примножилася, пішов святитель Божий до голодних людей до церкви святого великомученика Євстафія, що була за градом, просячи страждальця Христового бути з ними в молитві, щоб разом випросити в Бога дощу для землі висохлої. І за церквою, на одному місці гарному, в полі просто неба, на світлі звелів приготувати жертовник і престол Божий, щоб безкровну почати здійснювати жертву, слізні до неба зводячи очі. Не розчинив же в чаші святій вина водою, як же звичай був розчиняти, але, ум до Бога спрямувавши, ревно молився, щоб той Сам зверху водою дощовою розчинив чашу, разом і висохлі борозни землі напоїв. І настільки сильна і спроможна була його молитва в Господа, що зразу пролився дощ великий, і не лише вино в чаші розчинив, а й землю напоїв досить — розчинилася і печаль людська там спільною радістю, веселилися всі й дякували Богові, і був у той рік щедрий плодів достаток молитвами угодника Божого Акакія. Ріка одна в тому краю багато разів виходила з берегів, затоплювала поселення людські. Одного разу незвично настільки наводнилася, що й великі хати, які близько були, до решти затопила, а инші зруйнувала, і година за годиною більше наводнювалася, загрожуючи затопленням багатьом населеним місцям. Святитель же Христовий Акакій немалу кривду для людей своїх від потопу того бачачи, пішов до ріки тої і, помолившись до Бога, поклав камінь недалеко від берега і заборонив ріці виходити за покладену межу. І зразу зібралася вода в береги свої, і видно було, як від великого наводнення вище від землі текла, з берегів не розливаючись далі, лише по той камінь, яким святитель, наче замком якимось, замкнув ріку в її межах.

Було ж одне місце еллінське, від граду за вісімнадцять стадій, що називалося Міясини, вельми гарне, рівне та просторе, долина між двома горбами, що розходилися на два боки розлого. Посередині ж ріка швидка чиста, що Азорос чи Азур називалася, текла до сходу, й озера оточували долину ту. Було ж там на окремому найкращому і найгарнішому місці капище ідольське, і дерев доброплідних сад навколо, що напувався з озера вод Азурових, але осквернявся бісівськими мерзотами, бо збиралися там елліни, які давнього ідолопоклоніння трималися, здійснювали нечисті свої жертви. Наслідувач Христа Акакій святий те місце захотів очистити — багато підняв трудів, бо кумирослужителі вельми тому противилися, не допускаючи до місця свого ідоложертовного. Коли ж святий почав будувати там церкву в ім'я Пресвятої Богородиці, тоді ті погані люди вночі робили пакості: те, що вірні вдень будували, вночі нечестиві ідолопоклонники руйнували. Але озброївся святитель Христовий Акакій молитвою на них, переміг супротивних силу, допомогою Божою зруйнував ідольське капище і збудував храм Божої Матері. Й, освятивши його, зробив місце те, що раніше було бісівським домом, мешканням для святих ангелів, й обитель при храмі Богородичному влаштував для добродійних ченців. І там, де криваві нечисті дияволу робилися треби, там безкровні чисті приносилися Богові жертви й повсякденні славословлення та молитви. І здійснювалися чуда благодаттю Пречистої Богоматері молитвами ж чудотворця Акакія — бачивши їх, елліни залишали нечестя своє і до Христа Бога наверталися. Згадаймо ж одне, що там було, преславне чудо.

Трапилося так, що верх церкви чомусь недобре був зроблений. Коли святитель Божий у вівтарі правив Божественну Службу, верх схилився і міг впасти всередину церкви. І вже починав падати, а святитель возвав: «Господи, захиснику життя мого, кого маю боятися». І зразу затрималося склепіння, і зупинився, повисши в повітрі, верх, молитвою святого, наче стовпом міцним, підпертий, допоки святитель не закінчив Служби і не вийшов геть із клиром своїм. Коли він вийшов, впало склепіння з великим шумом на землю, ніхто ж від того не постраждав.

В иншому одному храмі, на місці, що Самурія називалося, цей добрий пастир словесному стадові своєму пропонував духовну їжу — проповідь Божого слова. Коли говорив він до народу, багато ластівок, що там були, співом своїм голосним тихому голосу його заважали, заглушуючи слухачам вуха, і не добре чути було слова з богомовних архиєрейських уст. Трохи в бесіді до людей спинившись, учитель до ластівок слово своє звернув, наказуючи їм іменем спільного всіх Творця, щоб замовкли й не кричали. І зразу ластівки затихли — німотою були зв'язані, і не лише замовкли, а й полетіли геть, покинувши свої гнізда. І з того часу не гніздилися там, а якщо котрась із ластівок і прилітала випадково до хатини тої, то не могла видати природного свого голосу, але, наче німа, політавши трохи, зразу відлітала звідти, наче кимось гнана. Дім цього чудотворця був перед градом — у ньому жив перед прийняттям єпископського сану. Коли ж прийняв престол святительський, зробив дім свій лікарнею і притулком для убогих і недужих і часто приходив до них з відвідинами, потрібне подавав і сам прислуговував хворим. Якось у час жнив до хворих прийшов, спитав їх, чого їм бракує, чи не бракує кому чогось потрібного. Вони ж казали, що всього їм вдосталь, лише ту одну мають скорботу, що багато мух надокучають їм, падаючи на рани і струпи їхні, і боляче кусають тіла їхні. Святий же помолився до Бога, відігнав молитвою мух звідти і закон поклав, щоб не було там мух ніколи, — і було так аж до кончини угодника Божого. З того-бо часу у всі роки жодної мухи не видно було в домі тому. Такі чуда дивний той муж благодаттю Божою робив. Жабам, що в озері вельми кричали і слух глушили, заборонив те робити, мовчання наклавши: через якийсь час помилував їх, звільнив від безголосся, проте не зовсім: тихо-бо дозволив їм видавати свої голоси, а не голосно, як раніше. У місці безводному із сухого каменю джерело води живої вивів і спраглих напоїв, й иншими багатьма Божих чудес діяннями світ здивував чудотворець винятковий. На Соборі вселенському третьому, який в Ефесі за царювання Теодосія Молодшого був, зі святим Кирилом, патріярхом Олександрійським, і з иншими Святими Отцями злочестивого Несторія, патріярха Царгородського, Пречистої Діви Богородиці хулителя, скинув й анатемі передав. І всі Святі Отці любили і хвалили його, благочестивий цар вельми шанував його. Пас же Церкву Христову досить років і пребагато чуд зробив, до Господа відійшов, і поклали його при гробі святого мученика Полієвкта. З ним же нині в ликостоянні святих славить Отця, і Сина, і Святого Духа, одного Бога, якого все творіння славить навіки. Амінь.

http://zarvanycia.cc.ua/
http://vk.com/zarvanycia
https://www.facebook.com/zarvanycia.net
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557
https://twitter.com/Zarvanycia
http://blog.i.ua/user/6200557/

30 квітня - преподобного Симеона, що в Персиді та інших

Коли в Персіі сильно збільшилося число християн і вони мали свої церкви, єпископів, священиків і дияконів, язичницькі волхви, бачачи це, прийшли у велику лють і гнів на християн. Ці волхви, ведучи своє походження від найдавніших волхвів, були захисниками і охранителями нечестивого перського лжевірія. Разом з ними повстали на християн і іудеї, повсякчасні вороги християнства. Змовившись з волхвами, вони навчили Перської царя Сапора гонити християн. А ще раніше цього вони обмовили перед ним святого Симеона, який був єпископом міста Селевкії - Ктезіфона, сказавши, що цей християнський єпископ ворожий перському царству і дружить з грецьким царем, якому він ніби то доносив про все, що відбувається в  Персії.

Тоді цар Сапор насамперед наклав на християн великі і дуже важкі податки і наказав суворим мужам спостерігати за сплатою податків. Потім він став відкрито умертвляти священиків і служителів Божих, став грабувати церковні майна і розоряти самі церкви, зриваючи їх до основи; єпископа ж Симеона, як мнимого ворога перського царства і супротивника нечестивого , він наказав схопити і привести до себе на суд. Згідно з царським розпорядженням до царя був приведений святий Симеон з двома священиками, Авделаем і Ананієм. Єпископ взятий воїнами і скутий залізними путами не тільки не злякався гніву царя, але навіть і не вклонився йому. Тому цар, вельми розгнівавшись, запитав святого:

- Чому ти не вклоняєшся мені, як раніше кланявся?

Святий відповідав:

- Раніше мене не приводили до тебе так, як я приведений тепер, - і я схилявся перед тобою, віддаючи гідну честь твоєму сану. Тепер же, коли я приведений, щоб відректися від мого Бога й відступити від своєї віри, мені не личить вклонятись тобі, ворогу мого Бога.

Цар став його переконувати поклонитися сонцю і обіцяв йому за це багато подарунків і почестей, погрожуючи в іншому випадку винищити зовсім християнство у своєму царстві. Коли ж цар побачив, що святий мужньо і ні ласками, ні погрозами не схиляється до його нечестя, то повелів посадити його у в'язницю.

У той час, коли святого вели з царських палат в темницю, його побачив євнух Усфазан, вже похилий літами, що виховав царя Сапора від днів дитинства його і користувався від усіх великою пошаною, так як був найближчою людиною до царя. Цей євнух сидів тоді біля царських палат і, побачивши, що виводять святого Симеона єпископа, зараз устав з свого місця і низько вклонився архієрею Божому. Але святий Симеон відвернув від нього своє обличчя і голосно докоряв його за відступництво, бо він спочатку був християнином, а потім вклонився сонцю зі страху перед царем. Усфазан після цього почав сильно журитися, став плакати і ридати, зняв з себе дорогоцінний одяг, зодягнувся в просту і грубу одежу і, сидячи біля дверей царського палацу, зі сльозами говорив собі: "Горе мені окаянному! Як я стану перед Богом моїм, від якого я відрікся? Ось Симеон, і той відвернув від мене своє лице за моє відступництво; як же подивиться на мене Творець мій? "

Говорячи так, він невтішно ридав. Дізнавшись про це, цар Сапор зараз покликав його до себе і, побачивши, що він плаче, запитав його:

- Яка причина твоєї печалі? Що таке скорботне сталося з тобою в царському палаці?

Усфазан відповідав:

- Ні, зі мною нічого не сталося лихого чи сумного в твоєму палаці, хоча я і бажав би перенести всі нещастя світу, печалі і біди, ніж одне те, про що тепер я журюся серцем і плачу, - саме, що досі живу на землі : Тож старий роками і давно вже мені мало б померти, а я ще дивлюся на сонце, якому поклоняюся як богу. Краще б я помер, ніж відступив від Бога, Творця всієї тварі, поклонившись створенню замість Творця. Але це учинив я не по щирому своєму бажанню, а лицемірно, бажаючи бути угодним тобі, а тому я гідний страти з двох причин - по-перше, я відрікся від Христа, Бога мого, а по-друге, виявився невірним в старості моїй тобі. Але, клянусь Богом, Творцем неба і землі, що я вже більше не зроблю такого гріха. Не розгнівався більш Господа і Бога мого Ісуса Христа, Безсмертного Царя, заради царя смертного; не схиляючись вже більше колін моїх перед сонцем, створенням Божим, але буду поклонятися Самому Творцю з нинішнього дня до кінця.

Вислухавши Усфазана, цар Сапор вельми здивувався такій несподіваній зміні в ньому і почав ще більше гніватися на християн, думаючи, що вони будь-яким чарівництвом звабили Усфазана. Шкодуючи ж старця, він став просити його, як батька, щоб він не робив їх богам такого приниження, собі безчестя і царського дому печалі, і вмовляв його до цього то ласками, то погрозами. Але Усфазан відповідав цареві:

- Досить з мене і того нерозсудливості, яке я допустив раніше; тепер же не буду робити так, не буду почитати творіння замість Творця.

Після довгих і різноманітних умовлянь цар, бачачи, що Усфазан непохитний, засудив його на усікання мечем. Ведений на страту, блаженний Усфазан підкликав до себе одного свого вірного друга, євнуха і царського кубікуларія, і просив його, щоб він пішов до царя і передав йому останні слова його. Він сказав так:

- Цар, - так говорить Усфазан, - згадай мою службу, згадай, як від днів моєї юності я служив спочатку батькові твоєму, а потім тобі до останнього часу зі всякою пильністю. Для підтвердження цього не треба свідків, тому що ти сам добре знаєш це. За всю цю службу я прошу у тебе одну нагороду: зроби відомим усьому, за що я вмираю. Повели глашатай гучно скрикнете про це, щоб всі князі, знатні люди і весь народ знали, що не за якесь злочин і провину перед царем вмирає Усфазан, але що він помирає за те, що він християнин і не захотів відректися від свого Бога.

Коли це прохання дйшло до царя Сапора, він погодився виконати його, так як сподівався привести у великий страх всіх християн, якщо вони почують, що і старця Усфазана, чесного і лагідного чоловіка, царського вихователя, цар не пощадив, але за сповідання імені Христового без милосердя зрадив смерті. Святий же Усфазан думав інакше: він думав, що християни, яких він настрашив і засмутив своїм відступництвом від християнства, дізнавшись про його зверненні і мученицької смерті за Христа, зрадіють і зміцняться до твердого перенесенню подібних же страждань. Таким чином святий мученик був усічений, при гучному вигуку глашатая, що Усфазан пішов на страту не за якусь іншу провину, окрім тієї, що він сповідує Христа.

Про таку кончину Усфазана дізнався святий єпископ Симеон, який перебував у темниці зі священиками і з іншими християнами. Вони справдилися невимовної радості і прославили Бога, який звернув Усфазана від омани і увінчав його мученицьким вінцем. Через деякий час, будучи вдруге покликаний до царя, святий Симеон багато з відвагою говорив перед ним про віру християнську і не хотів поклонитися сонцю, а також схилитися перед царем.

Тоді, розгнівавшись, цар повелів усіх християн, які містилися у в'язницях і в кайданах, вивести на умертвіння в день рятівного страждання Господа нашого Ісуса Христа. Всіх виведених на страту було числом сто чоловік, серед яких було багато священиків, дияконів та кліриків. Всі вони були засуджені царем на усікання мечем перед очима Симеона, а після всіх повинен бути умертвлений і Симеон. Коли вели пов'язаних християн на смерть, найстаріший з волхвів гучно вигукував: "Якщо бажає хто-небудь з вас залишитися в живих, то нехай разом з царем поклониться сонцю, і негайно відпущений буде на свободу".

Але жоден християнин не відгукнувся на його поклик - ніхто нічого йому не відповів, бо ніхто не бажав віддати перевагу тимчасовому життю над, але кожен хотів з радістю померти за Христа Життєдавця. Святий же єпископ зміцнював всіх до безбоязного перенесення мук і смерті, наставляючи всіх словами Святого Письма і зміцнюючи всіх до перенесення страждань надією на вічне життя в Царстві Небесному. І всі вони були усічені мечем. Потім же і святий Симеон, пастир свого словесного стада, що послав перед собою стадо своє до Христа, Начальнику пастирів, після всіх і сам поклав свою главу під меч і відійшов до Господа. Разом з ним були вбиті і обидва пресвітера, взяті з ним, Авделай і Ананія, обидва старі літами. Коли дійшла черга до Ананія схилити свою голову під меч, то він почав боятися і тремтіти від страху. Стояв же біля нього якийсь знатний чоловік, на ім'я Фусік, колишній начальником усіх нижчих служителів у палаці, що сповідав таємно християнство, побачивши, що священик Ананія злякався усічення мечем, вигукнув, звернувшись до нього:

- Не бійся, старець! Закрий очі твої і будь сильний, бо негайно побачиш Божественне світло.

Лише тільки цей чоловік сказав це, негайно він визнаний був християнином; його схопили і привели до царя. Він же безбоязно сповідав себе перед царем християнином і відрікся від нечестивої віри перської.

Чуючи його слова, цар прийшов в сильний гнів і наказав убити його, але не через усікновення мечем, а іншим яким-небудь болісним способом. Розрізавши його шию позаду, вийняли звідти язик його, і відрізали його, потім здерли шкіру з усього тіла святого; в таких муках і був убитий святий. У той же час мучителі схопили і його дочку дівицю, по імені Аскітрею, і після болісного катування умертвили і її. При цьому були побиті і багато інших сповідники віри в Господа Ісуса. Через рік після цієї події, також у Велику п'ятницю, був умертвлений святий Азат, скопець, найулюбленіший царський слуга і з Ним тисячу святих мучеників. Свята Церква обчислює число замордованих за Христа за весь цей час у тисячу сто п'ятдесят чоловік. Церковні ж історики Созомен і Никифор Калліст в своїх творах оповідають, що в цей час було вбито незліченна безліч християн, в самий день страждання Христового і в день святої Пасхи. Бо як-тільки вийшло повеління нечестивого царя Сапора - умертвити всіх християн в його країні, негайно віруючі обох статей, старі і юні, самі з поспішністю виходили зі своїх будинків і без страху віддавали себе на побиття, з радістю вмираючи за свого Господа.

Коли ж був умертвлений святий Азат-скопець, цар вельми шкодував про нього, так як сильно любив його, і тому наказав припинити вбивства; тільки наказав своїм волхвам відшукувати і зраджувати мукам учителів і наставників християнських, єпископів і пресвітерів, а решти християн повелів щадити. Ми ж, шануючи пам'ять усіх святих мучеників, прославляємо Подвигопокладця і вінцедавця Христа, Спасителя нашого, з Отцем і Святим Духом рівнославимий вічно. Амінь.

http://zarvanycia.cc.ua/
http://vk.com/zarvanycia
https://www.facebook.com/zarvanycia.net
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557
https://twitter.com/Zarvanycia
http://blog.i.ua/user/6200557/

Агапія, Ірина та Хіонія, свв.

Святі мучениці Агапія, Ірина і Хіонія були рідними сестрами і жили в кінці III - початку IV століття поблизу італійського міста Аквілєї. Вони залишилися сиротами в юному віці. Дівчата вели благочестиве християнське життя і відкидали пропозиції численних наречених. Їх духовним керівником був священик Зінон. Йому було відкрито в сонному баченні, що найближчим часом він помре, а святих дів візьмуть на муки. Незабаром передбачене здійснилося. Священик Зінон помер, а трьох дів було схоплено і направлено на суд до імператора Діоклеціана (284 - 305).

Побачивши юних прекрасних сестер, імператор запропонував їм відректися від Христа і обіцяв знайти знатних наречених з своєї свити. Але святі сестри відповідали, що мають одного Небесного Нареченого - Христа, за віру в Якого готові постраждати. Імператор переконував їх відректися від Христа, але ні старші сестри, ні наймолодша з них не погоджувалися. Вони називали язичницьких богів ідолами, зробленими людськими руками, і проповідували віру в Істинного Бога.

Тоді святих Агапію і Хіонію було спалено, а Ірину вбито стрілою.

http://zarvanycia.cc.ua/
http://vk.com/zarvanycia
https://www.facebook.com/zarvanycia.net
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557
https://twitter.com/Zarvanycia
http://blog.i.ua/user/6200557/

Церковь празднует память святых апостолов от 70-ти: Аристарха, Пуда и Трофима

Святые апостолы Аристарх, Пуд и Трофим были из числа 70-ти апостолов, которых Господь Иисус Христос послал перед Собою с Евангельским благовестием (Лк. 10, 1–24).
Церковь празднует память святых апостолов от 70-ти: Аристарха, Пуда и Трофима

Святой апостол Аристарх, сотрудник святого апостола Павла, стал епископом сирийского города Апамеи. Имя его неоднократно упоминается в книге Деяний святых апостолов (Деян. 19, 29; 20, 4; 27, 2) и в Посланиях апостола Павла (Кол. 4, 10; Флп. 1, 24).

Святой апостол Пуд упоминается во 2-м Послании апостола Павла к Тимофею (2 Тим. 4, 21). Он занимал высокое положение члена римского Сената. В своем доме святой принимал первоверховных апостолов, собирал верующих христиан. Дом его был обращен в церковь, получившую название «Пастырской». В ней, по преданию, священнодействовал сам святой апостол Петр.

Святой апостол Трофим происходил из города Едессы. Имя его упоминается в Книге Деяний святых апостолов (Деян. 20, 4) и во 2-м Послании апостола Павла к Тимофею (2 Тим. 4, 20). Он был учеником и спутником святого апостола Павла, разделяя с ним все скорби и гонения.

Все три апостола приняли мученическую кончину в Риме при императоре Нероне (54–68), одновременно со святым апостолом Павлом († ок. 67).

http://zarvanycia.cc.ua/
http://vk.com/zarvanycia
https://www.facebook.com/zarvanycia.net
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557
https://twitter.com/Zarvanycia
http://blog.i.ua/user/6200557/

Папа Франциск проголосив святими Католицької Церкви Римських Єпископів Івана ХХІІІ та Івана Павла ІІ

Сотні тисяч паломників, яких не стримав навіть дощ, молячись, співаючи та беручи участь у різних принагідних заходах на вулицях і площах поблизу Ватикану, протягом ночі з суботи, 26 квітня, на неділю очікували на початок урочистого Євхаристійного богослуження з нагоди проголошення святими Римських Єпископів Івана ХХІІІ та Івана Павла ІІ, яке у неділю, 27 квітня 2014 р., здійснив Святіший Отець Франциск.

З Главою Католицької Церкви співслужили вислужений Папа Венедикт XVI, 150 кардиналів, понад 700 єпископів та величезна кількість священиків. Серед них – Блаженніший Святослав Шевчук, Глава УГКЦ, та Преосвященніший Мечислав Мокшицький, Голова Конференції Римо-Католицьких Єпископів України, який свого часу був другим особистим секретарем святого Івана Павла ІІ.

Богослуження розпочалося проказуванням Коронки до Божого Милосердя та Літанії до всіх святих, під час якої відбувся процесійний вхід служителів. Після літургійного початку Святої Меси постулятори звернулися до Святішого Отця з проханнями про визнання святості, після чого, проказавши молитву до Святого Духа, Вселенський Архиєрей зачитав формулу канонізації. Під час співу антифону внесено та покладено на призначеному місці мощі новопроголошених святих. Їх принесли Флорібет Мора Діаз з Коста-Ріки, зцілена за заступництвом святого Івана Павла ІІ, та племінники святого Івана ХХІІІ. Після обкадження мощей продовжилося Євхаристійне богослуження, яке закінчиться проказуванням молитви «Царице Неба».

У неділю, 27 квітня, базиліка святого Петра залишатиметься відчиненою від 14-ї до 22-ї години, щоб паломники могли помолитися перед мощами новопроглошених святих.

http://zarvanycia.cc.ua/ ,
http://vk.com/zarvanycia ,
https://www.facebook.com/zarvanycia.net ,
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 ,
https://twitter.com/Zarvanycia ,
http://blog.i.ua/user/6200557/

У храмах Росії та України плаче Богоматір

У десятках монастирях Росії та України одночасно почали плакати ікони. Дані випадки стали фіксувати в Сумах , Рівному, Одесі , Новокузнецьку і Ростові- на -Дону. Про це повідомляє польське видання Fronda .

Необхідно відзначити , що плаче ікона вважається страшним знаменням , вона закликає всіх людей до покаяння.

Варто нагадати , що останній раз аналогічні явища в Росії і Україні відбувалися перед розпадом СРСР і перед Жовтневою революцією . Такий випадок можна оцінити як Боже застереження .

«Напевно таким чином Бог хоче попередити про настання важких часів і закликає всіх людей до покаяння. Необхідно молиться . Молитви ніколи не буває багато. Для християн кожна така подія є закликом до зміни життя і знаком прийдешнього » , - розповів польський журналіст Терліковскій.

http://zarvanycia.cc.ua/
http://vk.com/zarvanycia
https://www.facebook.com/zarvanycia.net
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557
https://twitter.com/Zarvanycia
http://blog.i.ua/user/6200557/

Мученики Антоний, Иоанн и Евстафий

Святые мученики Антоний, Иоанн и Евстафий пострадали за Христа при великом князе Литовском Ольгерде (1345 - 1377).

Князь был женат на православной Витебской княжне Марии Ярославне (+ 1346). Сам он был крещен и при жизни супруги дозволял проповедь христианства. Два родных брата, придворные Нежило и Кумец, приняли от духовника княгини священника Нестора святое КрещениеКрещение и получили имена Антоний и Иоанн. По просьбе Марии Ярославны в Вильне была даже построена православная церковь.

Но после смерти супруги князь Ольгерд стал открыто поддерживать жрецов-огнепоклонников, которые начали преследование христиан. Святые Иоанн и Антоний старались не показывать свою принадлежность к христианам, но не соблюдали уже и языческих обычаев, не стригли волосы, как это делали язычники, по постным дням не ели скоромной пищи.

Вскоре князь заподозрил братьев в вероотступничестве, допросил их, и они исповедали себя христианами. Тогда заставили их съесть мясо (был постный день). Святые братья отказались, и князь заключил их в темницу. Целый год томились братья в неволе. Иоанн испугался предстоящих мучений и объявил, что исполнит все приказания великого князя. Обрадованный Ольгерд выпустил обоих братьев и приблизил к себе.

Но Антоний не изменил Христу. Когда он снова отказался есть мясо в постный день, князь опять заключил его в темницу и подверг жестоким истязаниям. Отрекшийся брат остался на свободе, но с ним как с предателем не общались не только христиане, но и язычники. Раскаявшись в грехе, Иоанн пришел к священнику Нестору и просил его быть ходатаем перед братом, чтобы тот простил его и принял в общение. "Когда он открыто исповедует Христа, всё у нас будет общее", - ответил мученик Антоний. Однажды, прислуживая князю в бане, святой Иоанн наедине сказал ему о своем примирении с Церковью. Ольгерд не выказал гнева и дал понять, что это его личное дело и что можно верить во Христа, но вести себя, как все язычники. Тогда святой Иоанн исповедал себя христианином в присутствии многочисленных придворных. Его жестоко били палками и отправили в заключение к брату. С радостью встретились мученики в темнице и в тот день причастились Святых ТаинПричащение.

Толпы народа приходили к темнице, чтобы увидеть нового исповедника. Своей проповедью братья многих обратили ко Христу. Темница превратилась в христианское училище. Испугавшиеся жрецы требовали казни братьев, но теперь они уже не боялись временной разлуки. Утром 14 апреля 1347 года мученик Антоний после принятия Святых Тайн был повешен на дереве. Этот дуб, считавшийся язычниками священным, стал с тех пор поистине священным для православных литовцев.

Надежды жрецов на то, что со смертью святого Антония прекратится проповедь о Христе, не оправдались. Множество народа по-прежнему собиралось у стен темницы, где находился святой Иоанн. 24 апреля 1347 года его удавили и мертвого повесили на том же дубе. Честные тела обоих мучеников были погребены христианами в церкви во имя святителя Николая ЧудотворцаЖитие.. Святитель Николай Мирликийский, чудотворецИкона. Святитель НиколайМолитвыХрамы.

Третьим страдальцем за веру Христову стал Круглец. При Крещении священник Нестор дал ему имя Евстафий. Он был родственником святых братьев. В дружине великого князя Литовского Круглец выделялся красотой, мужеством, храбростью, но еще более умом и душевной добротой. Любимец Ольгерда, он мог рассчитывать на прекрасное будущее. Но однажды и он подобно братьям-мученикам отказался за торжественным столом есть мясную пищу. Святой Евстафий открыто объявил, что он христианин и не ест мяса из-за Рождественского поста. Его тут же стали бить железными палками, но юноша не издал ни одного стона. Князь стал изощряться в пытках. Был лютый мороз. Ольгерд приказал раздеть мученика донага, вывести его на улицу и лить ледяную воду в уста. Но это не сломило духа святого. Тогда раздробили ему кости от подошвы до колен, вместе с кожей сорвали с головы волосы и отрезали уши и нос. Святой Евстафий переносил истязания с такой радостью и бодростью, что сами мучители поразились той Божественной силе, которая укрепляла его. После пыток мученик Евстафий был приговорен к смерти и повешен на том же дубе (+ 13 декабря 1347), где ранее приняли мученическую кончину святые Иоанн и Антоний.

В течение 3-х дней не разрешалось снимать тело мученика, облачный столп защитил его от хищных птиц и зверей. На холме, где пострадали святые мученики, был впоследствии воздвигнут храм. Троица честных страстотерпцев прославила Истинного Бога во Святой Троице поклоняемого, Отца и Сына и Святого Духа - поэтому храм был освящен во Имя Пресвятой Троицы. Престол храма был утвержден на основании священного дуба, на котором приняли смерть мученики. Вскоре были обретены их нетленные мощи. Уже в 1364 году Константинопольский Патриарх Филофей (1354 - 1355; 1362 - 1376) прислал преподобному Сергию РадонежскомуЖитие.. Преподобный Сергий Радонежский.Икона. Преподобный Сергий РадонежскийМолитвыХрамы (+ 1392, память 25 сентября) крест с мощами святых мучеников. Церковь установила праздновать память всех трех мучеников в один день, 14 апреля.

Подвиг святых мучеников имел громадное значение для всего западного края. Виленский монастырь во Имя Пресвятой Троицы, в котором хранятся святые мощи, стал оплотом Православия и мира в том крае. В 1915 году, при наступлении немцев, эти святыни как самые драгоценные в Прибалтийском крае были взяты в сердце России - Москву.

В памяти верующих Вильнюса и по сей день живут грустные воспоминания о прощании со святыми мучениками и радостные - о торжественной встрече мощей святых страстотерпцев в 1946 году в Виленском Свято-Духовом монастыре. Дата их возвращения - 13(26) июля - с тех пор ежегодно торжественно отмечается в монастыре.

http://vk.com/zarvanycia
https://www.facebook.com/zarvanycia.net
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557
https://twitter.com/Zarvanycia
http://blog.i.ua/user/6200557/

27 квітня, Святитель Мартин Сповідник, папа Римський (655).

Святитель Мартин Сповідник, папа Римський, був уродженцем Тосканської області в Італії. Він здобув хорошу освіту і вступив до клір Римської Церкви. Після смерті Папи Феодора I (642 - 649) пресвітер Мартін був обраний на престол.

У той час світ Церкви був порушений єрессю монофелітов, що отримала широке розповсюдження.

Нескінченні спори монофелітов з православними відбувалися у всіх верствах населення. Імператор Констанс (641 - 668) і Константинопольський Патріарх Павло II (641 - 654) також були прихильниками єресі монофелітов. Імператор Констанс видав єретичний "Зразок віри" (Тіпос), обов'язковий для всього населення. У ньому заборонялися всякі подальші суперечки.

Цей єретичний "Зразок віри" був отриманий в Римі в 649 році. Святий Папа Мартін, твердий поборник Православ'я, скликав у Римі Помісний Собор, який засудив монофелітскую єресь. Святитель Мартін одночасно послав Константинопольському Патріархові Павлу послання з благаючи повернутися до православного сповідання. Розгніваний імператор наказав військо збирає Олімпію доставити святителя Мартіна на суд. Але Олімпій, прибувши в Рим, побоявся духовенства і народу, що зійшовся на Собор, і підіслав воїна, щоб таємно вбити святого Папу. Коли вбивця наблизився до святителя Мартіну то несподівано осліп. Переляканий Олімпій поспішно виїхав до Сицилію і незабаром був убитий в битві.

У 654 році імператор послав до Риму з колишньою метою іншого воєначальника, Феодора, який пред'явив святителю Мартіну тяжкі звинувачення в таємному спілкуванні з ворогами імперії - сарацинами, богозневаги Пресвятої Богородиці та неканонічному вступі на папський престол. Незважаючи на висунуті римським духовенством та мирянами докази повної невинності святого Папи, воєначальник Феодор вночі із загоном воїнів схопив святителя Мартіна і відправив його на один з Цікладскіх островів (Наксос) в Егейському морі. Цілий рік нудився святитель Мартін на цьому майже безлюдному острові, терплячи нестатки і образи від варти. Потім змученого сповідника направили на суд до Константинополя.

Святитель Мартин, Сповідник, папа Римський

Хворого старця принесли на ношах, але судді грубо наказали йому піднятися і відповідати стоячи. Поки йшов допит, воїни підтримували ослаблого від хвороби святителя. На суді виступили лжесвідки, спаплюжене святого в ізменніческій зв'язках з сарацинами. Упереджені судді не стали навіть слухати виправдань святителя. У глибокій скорботі він сказав: "Господу відомо, яке велике благодіяння подасте ви мені, якщо скоро зрадите смерті".

Після такого суду святителя в роздертою одязі виставили на знущання натовпу, яку змушували кричати: "Анафема Папі Мартіну!" Але ті, хто знав, що святий Папа страждає безневинно, зі сльозами йшли. Нарешті сакелларій, посланий імператором, підійшов до військо збирає й оголосив вирок - позбавити Папу сану і зрадити смертної кари. Напівголих святителя закували в ланцюги і потягли до в'язниці, де уклали з розбійниками. Вони були більш милосердні до святителя, ніж єретики.

Святитель Мартин, Сповідник, папа Римський

Тим часом імператор прийшов до вмираючого Константинопольському Патріархові Павлу і розповів йому про суд над святим Мартіном. Той відвернувся від імператора і сказав: "Горе мені! Ще нове діяння до мого засудженню", - і просив припинити тортури святителя Мартіна. Імператор знову послав до святителя до в'язниці нотаря та інших осіб для додаткового допиту. Святитель відповідав їм: "Якщо навіть і роздрібнять мене, не буду в спілкуванні з Константинопольської Церквою, поки вона перебуває в зловеріі". Мучителі були вражені мужністю сповідника і замінили смертну кару посиланням у віддалений Херсонес Таврійський.

Там святитель і помер, виснажений хворобою, нуждою, голодом і злиднями (+ 16 вересня 655). Він був похований поза містом у Влахернській церкви в ім'я Пресвятої Богородиці.

Єресь монофелітов була засуджена на VI Вселенському Соборі в 680 році. Мощі святого сповідника папи Мартіна були перенесені до Константинополя, а потім у Рим.

http://vk.com/zarvanycia
https://www.facebook.com/zarvanycia.net
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557
https://twitter.com/Zarvanycia
http://blog.i.ua/user/6200557/

Боже милосердя

Боже Милосердя — католицький культ служіння, започаткований святою Марією Фаустиною Ковальською, відомою як апостол милосердя. Суть культу Божого милосердя полягає у християнській довірі до Господа Бога і діяльній любові до ближніх. Христос прагне, щоб його шанувальники виконали протягом дня хоча б один акт любові ближнього.

Фаустина Ковальська мала кілька видінь, в яких до неї зверталися Ісус Христос і Діва Марія, про що вона розповіла в книзі Щоденник: Боже милосердя в моїй душі.

Важливим елементом служіння є поклоніння образу Божого милосердя в Неділю божого милосердя, через тиждень після Великодня[1][2].

Служіння дотримуються понад 100 млн католиків у світі. Воно визнане також Універсальною англіканською церквою.
Іван Павло ІІ як апостол милосердя

Папа римський Іван Павло ІІ, подібно, як і сестра Ковальська Фаустина, став у свій час апостолом Божого Милосердя і який у 2002 році у Кракові-Лаґевніках сказав: «Поза Божим Милосердям немає ніякого іншого джерела надії для людських істот».

Це свято є днем особливого величання Милосердного Бога а також і часом особливих ласк для усіх людей.

Величність цього свята випливає з незвичайних обітниць, які Господь Ісус зробив. «Хто в цей день приступить до Джерела Життя, — сказав Христос, — той отримає цілковите відпущення (Щ. 300). У цей день відкрита глибина Мого Милосердя, виливаю ціле море милостей на душі, які наблизяться до джерела Мого Милосердя; (…) хай не боїться наблизитися до Мене жодна душа, навіть якщо її гріхи були як пурпур» (Щ. 699).

Щоб отримати користь для наших душ, потрібно мати довір'я до Божої доброти та дієвої любові ближнього, а також бути в стані освячуючої ласки (без тяжкого гріха) й гідно прийняти святе Причастя. «Не знайде жодна душа виправдання, — пояснив Ісус, — доки не звернеться з довірою до Мого Милосердя, і тому перша неділя після Великодня повинна бути святом милосердя, а священики повинні у цей день говорити душам про це велике і незглибиме Моє Милосердя» (Щ. 570).

Івана Павла ІІ називають «Папою Милосердя» не лише тому, що він канонізував Сестру Фаустину Ковальську, але й написав енцикліку «Бог, багатий милосердям» та встановив свято Божого Милосердя. Також і в енцикліках Папи Венедикта XVI — «Бог є Любов» та «Надією спасенні» — багато говориться про Милосердя Боже.

Все що ми робимо і що може мати відношення до милосердя, ми його чинимо на зразок милосердя, яке Бог має до нас і відносно чого дав нам чітку вказівку: «Будьте милосердні як і Отець ваш Милосердний» (Лк. 6:36). Таїнство Божого Милосердя є для кожної людини загадкою. Ісус нам показав Милосердя Отця: «Бог так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, а жив життям вічним. Бо не послав Бог у світ Сина світ засудити, лише ним — світ спасти» (Ів. 3:16-17). Христос об'являв безконечне Милосердя і любов Бога Отця, головно у притчах про Заблукану вівцю та Доброго Пастиря, про Блудного Сина і Милосердного Батька, у якій Ісус виразно об'явив тайну Божого Милосердя, що невгасно горить у Серці Отця Небесного.

Серед блаженств Христос наголошує: «Блаженні милосердні, бо вони зазнають милосердя» (Мт. 5:7). А остаточний його висновок такий: «Будьте милосердні, як і Отець ваш Милосердний» (Лк. 6:36). Пише свята Ковальська Фаустина: «Душі, які поширюють Моє Милосердя, оберігатиму їх протягом усього життя, як ніжна мати своє немовля, а в годину смерті не буду для них Суддею, а милосердним Спасителем» (Щ. 1075).

http://vk.com/zarvanycia
https://www.facebook.com/zarvanycia.net
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557
https://twitter.com/Zarvanycia
http://blog.i.ua/user/6200557/

Томина Неділя

Наступна неділя після Христового Воскресення має різні назви.

Неділя Томина — від події у святому Євангелії, де говориться про зустріч апостола Томи з воскреслим Христом.

Неділя Антипасхи, що з грецької означає "замість Пасхи", бо для перших християн вона була наче повторенням празника Пасхи. У Щоденнику паломництва Сильвії Аквітанської (IV ст. ) читаємо, що восьмого дня після Христового Воскресення в Єрусалимі були окремі торжества та, що того дня читали святе Євангеліє про навернення апостола Томи.

Неділя Нова, або Оновлення, бо вона перша після Пасхи і в ній наче оновлялося празнування Пасхи. Цього дня Ісус Христос своєю появою обновив для апостолів радість свого Воскресення. "У цей день, — каже синаксар Томиної неділі, — в другу неділю по Пасці, празнуємо оновлення Христового Воскресення і святого апостола Томи діткнення".

Неділя Біла, або "в білому". Колись давно новохрещенці, прийнявши хрещення у Велику суботу, упродовж цілого Світлого тижня ходили в білих одежах, а в неділю Томину при осібній церемонії ці одежі скидали. Західна Церква до сьогодні називає цю неділю "неділя в білому".

Неділя Провідна. Деякі автори виводять цю назву від того, що ця неділя проводить і продовжує празник Пасхи. У нашого народу був звичай у Томину неділю організовувати проводи, тобто поминання померлих, осібною трапезою та молінням за душі померлих на цвинтарі.

Святкування восьмого дня після Пасхи, як завершення торжеств світлої седмиці, з давніх-давен вважалося окремим празником. Темою богослужень цього празника, як і седмиці, що наступає після нього, є євангельська подія, що описує появу Ісуса Христа восьмого дня після Воскресення та зворушливе навернення і визнання віри святого апостола Томи. Про значення святкування цього празника святий Григорій Богослов († 389) у своєму слові в Томину неділю так каже: "Давній і в добрій цілі установлений закон шанує день оновлення, або радше кажучи, з днем оновлення шанує нові добродійства. Чи ж не був днем оновлення і перший воскреслий день, що наступив по священній і світлоносній ночі? Чому даємо цю назву сьогоднішньому дневі? Той (тобто Великдень) був днем спасення, а цей — днем згадки про спасення. Той день розділяє собою погребання і воскресення, а цей — є днем зовсім нового народження... Справжню онову ми сьогодні празнуємо, переходячи від смерти до життя. Тож скиньте зі себе старого чоловіка й оновіться та жийте в обнові життя".

Наша Церква святкує пам'ять святого апостола Томи б жовтня, а латинська — 21 грудня. Про апостольську працю апостола Томи святий Йоан Золотоустий у проповіді на Томину неділю виголошує таку похвалу: "Він колись був слабшим від инших апостолів у вірі, а за ласкою Божою став відважнішим і невтомнішим, як вони всі. Він своєю проповіддю обійшов майже всю землю, не боячись проповідувати Боже слово народам лютим, диким і кровожадним". Традиція каже, що святий апостол Тома загинув смертю мученика за Христову віру в Індії.

http://vk.com/zarvanycia
https://www.facebook.com/zarvanycia.net
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557
https://twitter.com/Zarvanycia
http://blog.i.ua/user/6200557/