12 квітня Лазарева субота

Сьогоднішній день в церковному календарі називається Лазаревою суботою. Він є особливим, бо згадує нині Свята Церква про одне з найвеличніших чуд, сотворених Господом під час Його земного служіння, – дивне воскрешення Праведного Лазаря.

Прослухавши сьогоднішнє Євангельське читання ми стаємо свідками цієї події, яка засвідчує видимо перемогу Христа над смертю. Зі Священного Писання дізнаємось, що Лазар жив у Вифанії – невеликому селищі неподалік від Єрусалиму. Відомо, що він був друг Христів і брат двох сестер Марфи та Марії. Ця родина давно була знайома з Ісусом Христом і Господь часто гостював у них.

Наближалося свято Пасхи і Спаситель вже йшов на добровільні страждання. Злоба книжників і фарисеїв досягла своєї вершини і ці нечестивці, сповнені гордощів, злоби, заздрощів, властолюбства та інших пороків, прагнули схопити і вбити Ісуса. Коли Лазар занедужав, то сестри поспішили повідомити про це свого Божественного Учителя. Коли Христос почув про хворобу Лазаря, то сказав: «...ця недуга не на смерть, а на славу Божу, щоб через неї прославився Син Божий» (Ін. 11. 4). Господь, будучи серцевидцем, знав, що Його друг помре, проте, пробув ще два дні в Переї. Потім сказав ученикам: «...підемо знову до Юдеї» (Ін. 11. 7).

Якщо ми прослідкуємо, то побачимо, що в інших випадках Христос ніколи не говорив наперед куди Він має намір йти. Для чого ж Він повідомляє про свій намір цього разу? Як навчає нас блаженний Феофілакт, єпископ Болгарський: «Повідомляє наперед, щоб вони не збентежились несподіванкою, коли б Він несподівано повів їх в країну, в котру йти вони боялись. Так як вони боялись і за Нього, тому що не мали ще досконалого знання про Нього». Ученики пам’ятали, як нещодавно юдеї прагнули вбити Ісуса і боялись також і за своє життя. Але Господь підбадьорює їх, говорячи: « Хто ходить удень, той не спотикається, тому що бачить світло світу цього; а хто ходить уночі спотикається бо не має світла з ним» (Ін. 11. 9-10).

Святі Отці навчають, що під світлом слід розуміти Самого Господа, Який і є Світлом Істинним, перебуваючи у якому, справжнім ученикам Христовим немає чого боятися. Ті ж, хто творить беззаконня, ходять в темряві, і покриті мороком гріха спотикаються, падають і йдуть у погибель, бо не мають спасительного Світла Христового з собою. Господь говорить до учеників: «Лазар, друг наш, заснув; але Я йду розбудити його» (Ін. 11. 11). Апостоли вважали, що Ісус говорить про звичайний сон, який є ознакою одужання під час недуги, і тому говорять до свого Божественного Учителя: «...якщо заснув, то одужає» (Ін. 11. 12). Тоді Христос прямо вказує на смерть Лазаря (Ін. 11. 14).

Як розповідає далі апостол і євангеліст Іоан Богослов, коли Господь підходив до Віфанії, Лазар вже чотири дні як був у гробі. Його сестри дуже сумували і зійшлося багато іудеїв з Єрусалиму, щоб утішити їх в цьому горі. Спаситель спеціально прийшов на четвертий день після упокоєння Лазаря, щоб це диво стало явним і ніхто із супротивників Христових не міг його заперечити. Першою дізналась про пришестя Ісуса Марфа і таємно іде на зустріч Йому. Марфа мала віру в Христа, але вона в неї не була ще повною і належною. Це ми бачимо зі слів: «Господи! Якби Ти був тут, не помер би брат мій» (Ін. 11. 21).

Блаженний Феофілакт, єпископ Болгарський, пояснює: «сказала вона це, без сумніву, тому, що не вірувала, що Він, якби захотів, то, й не будучи присутнім особисто, міг би запобігти смерті брата її». Потім Марфа виявляє ще більшу слабкість віри, говорячи: «...коли чого не попросиш у Бога дасть Тобі Бог» (Ін. 11. 22). З цих слів видно, що вона вважає Ісуса за благочестивого чоловіка, якого може послухати Бог, а не втіленого Господа, Який Своїм єдиним словом сотворив Небо і землю, все видиме і невидиме. Христос каже до Марфи: «воскресне брат твій» (Ін. 11. 23) і потім продовжує « Я є воскресіння і правда і життя; хто вірує в Мене, якщо і помре, оживе» (Ін. 11. 25), тобто, той, хто вірує в Христа не повинен боятися смерті, бо Христос має владу дарувати інше, краще, вічне життя.

Наближався момент створення одного з найбільших чудес, яким Христос хотів навернути до Себе серця зачерствілих людей, дати їм можливість покаятись. Бачачи сльози Марії і тих хто був з нею, Сам зворушився та заплакав. В цьому прояві скорботи ми можемо побачити дію людської природи Христа. Євангеліст Іоан Богослов влучно вказує на те, як вороги Ісуса навіть при такому горі сповнені ненависті глузували: «...чи не міг би Цей, що відкрив очі сліпому, зробити так, щоб і цей не помер?» (Ін. 11. 37).

Ми бачимо, що вони через ненависть не називають Господа навіть по імені, а з призирсвом говорять: «Цей». Також, вони піддають сумніву створення чуда над сліпим. Прийшовши на місце поховання Лазаря, Спаситель звелів відкрити печеру, в якій знаходився покійний. Та Марфа, через свою слабку віру,  заперечувала Христу: «...вже смердить, бо чотири дні, як він у гробі» (Ін. 11. 39). Так вона сказала тому, що не вірила в можливість воскресіння брата. Але для Бога не має неможливої жодної речі, тому Христос говорить до неї: «...коли будеш вірувати, побачиш славу Божу...» (Ін. 11. 40). Господь знав, що книжники і фарисеї приписують творення Ним чудес силі бісівській і через це в голос підносить молитву до Отця Небесного, хоча Він не мав потреби в цій молитві,тому що рівний Отцю. Промовив же Він її, щоб не могли нечестивці стверджувати, що чудо це створене силою князя темряви. Христос власним голосом вигукнув: «Лазарю! Вийди геть» (Ін. 11. 43) і покійний вийшов із гробу. Сказав Він ці слова як Той, що має владу, а не підвладний, тобто, як Бог. Багато юдеїв, бачачи таке велике чудо, увірували в Христа, а найбільш жорстокосерді пішли і розповіли про це книжникам і фарисеям. І синедріон після цього виніс остаточний смертний вирок Спасителю. Вони хотіли вбити також і Лазаря та Лазар після воскресіння прожив ще більше тридцяти років і згодом став єпископом на острові Кіпр.

У воскресінні праведного Лазаря особливо чітко відобразилась найвища чудотворна сила Господа Ісуса Христа, як Владики світу і Джерела життя. Це було особливе чудо, заперечити яке не могли навіть найзапекліші Його вороги. Про особливість та світлість Лазаревої суботи красномовно говорить нам Церковний Устав, ті відмінності, якими богослужіння цього суботнього дня вирізняється серед інших днів у році. Воно є своєрідним передсвятом великого Дванадесятого свята – Входу Господнього в Єрусалим.

Дорогі браття і сестри! Згадуючи сьогодні воскресіння праведного Лазаря, не будьмо подібні до жорстокосердих книжників і фарисеїв, а прославмо Христа – Переможця смерті, співаючи: «Осанна в вишніх, благословен, Хто йде в ім’я Господнє». Амінь.

підготував протоієрей Миколай Капітула,
магістр богослів’я, викладач РДС,
клірик Свято-Покровського собору, м. Рівне

Прп. Йоана Ліствичника

Місце народження святого Йоана та обставини, що передували його вступові до Синайської обителі, невідомі. З його творів видно, що здобув він добру освіту, але бажання перебувати з Богом спонукало його покинути світ і славу його та усамітнитись у Синайській обителі, що славилась мудрими Отцями. Вступив він до неї шістнадцятирічним хлопцем. Там навчався чернечого життя під проводом старця Мартирія, який через чотири роки, на двадцятому році життя Йоана, постриг його в монаший стан. Йоановий послух старцеві був такий великий, що, здавалося, він зовсім зрікся своєї волі. З братами поводився просто й смиренно, не вивищуючись ні перед ким.

Прожив святий Йоан зі своїм старцем дев'ятнадцять літ, а після його смерти вибрав для себе усамітнене місце, зване Тола, віддалене від обителі на п'ять стадій. Там пробув він сорок літ. Його життя на самоті пливло мирно і спокійно, в суворому подвижництві, яке він, однак, умів приховувати, не виділяючись посеред братії нічим особливим.

Щосуботи й неділі приходив він до обительського храму на Богослужіння, щоб причаститися там святих Христових Тайн, побесідувати зі святими Отцями і перевірити, за їхніми вказівками, свій стан. У товаристві святий Йоан нерідко промовляв, і його поучення, природно, мали перевагу над повчаннями інших монахів. Смиренних це радувало, а декотрі недосвідчені почали звинувачувати мудрого бесідника в марнославстві. Тоді святий Йоан, щоб не спокушати немічних, наклав на себе цілковите мовчання, якого суворо дотримувався протягом року; заговорив лише після наполегливих благань тих же, що примусили його засудити себе на такий подвиг.

Після сорокалітнього життя в безмовності святого Йоана вибрали ігуменом Синайської обителі. Але він провадив духовною паствою лише чотири роки й незадовго до своєї смерти, яка прийшла на вісімдесятому році його життя, 563 року знову усамітнився.

На прохання ігумена Раїтського святий Йоан написав Ліствицю духовну, в якій у тридцяти повчаннях показав ступені сходження до духовної досконалости. До Ліствиці він ще додав і Слово до Пастиря про обов'язки духовного провідника.

З тридцяти повчань Ліствиці робимо вибірку під такими заголовками:

1. Загальні початки подвижництва.
2. Про покаяння.
3. Про чесноти та боротьбу з пристрастями.
4. Про вісім головних пристрастей і боротьбу з ними:

    а) з духом черевоугодництва;
    б) з духом розпусти;
    в) з духом грошолюбства;
    г) з духом гніву; ґ) з духом печалі;
    д) з духом нудьги;
    е) з духом марнославства; є) з духом гордости.

5. Про безпристрасність.

Папа Франциск: Диявол існує й у ХХІ столітті

Вчитися у Євангелії боротися проти спокус диявола заохотив вірних Папа Франциск, проповідуючи у каплиці ватиканської резиденції «Дім святої Марти» у п’ятницю, 11 квітня 2014 року. Він підкреслив, що всі ми маємо спокуси, бо лукавий не хоче нашого освячення, але християнське життя полягає саме у боротьбі проти зла.

«Усе життя Ісуса було боротьбою. Він прийшов, щоб перемогти зло, перемогти князя цього світу, перемогти диявола», – зауважив Святіший Отець, пригадуючи, що диявол «багато разів спокушав Ісуса». «І ми також, – сказав він, – буваємо спокушувані, стаємо об’єктом нападів диявола, тому що злий дух не хоче нашої святості, не хоче християнського свідчення, не хоче, щоб ми були учнями Ісуса».

Щоб досягти цієї мети, віддалити нас від Христового шляху, злий дух, за словами Папи, має власний метод, його спокуси «мають три характеристики», які ми повинні знати «аби не потрапити у його пастку». «Спокуса розпочинається злегка, але росте, постійно зростає, – зауважив проповідник. – По-друге, зростає, заражає іншого та йому передається, намагається стати спільною. Врешті, щоб заспокоїти душу, сама себе виправдовує. Отож: зростає, заражає та виправдовується».

Як приклад, Святіший Отець навів розповсюдження пліток: «Скажімо, я трохи заздрю цій чи іншій людині. Цю заздрість ношу в собі, але відчуваю потребу поділитись нею, і тоді йду до когось іншого». Таким чином, плітка передається далі. Тому потрібно завжди бути уважними, «коли у своєму серці відчуваємо щось такого, що може знищити» інших людей. Бо якщо «не зупинимо вчасно цього маленького струмочка», він може стати потоком, що приведе нас тільки до виправдання зла.

«Усі ми, – підсумував Папа, – зазнаємо спокуси, адже такий закон духовного життя. Наше християнське життя є боротьбою. А це тому, що князь цього світу, диявол, не бажає нашої святості, не хоче, щоб ми наслідували Христа. Може хтось з вас міг би сказати: Отче, але ж Ви застарілий! Говорити про диявола у ХХІ столітті – це смішно! Однак, вважайте: диявол існує. Диявол існує і в ХХІ столітті, і ми не повинні бути наївними, чи не так? Ми повинні вчитися з Євангелії, як з ним боротися!».

Текст із сторінки http://uk.radiovaticana.va/news/2014/04/11/папа_франц..
сайту Радіо Ватикану

Проща до Зарваниці

Сьогодні у смт. Міжгіря Мукачівської греко католицької єпархії відбудется Хресна дорога . В якій візьмуть єпископ Мілан і духовенство Міжгірського деканату.

ДЕВ’ЯТНИЦЯ ДО ВОСКРЕСІННЯ ГНІХ
                   
Молимося за ласку витривання у св. Католицькій вірі, за Боже благословення для священиків і вірних наших парафій.
Христос воскресе із мертвих, смертію смерть подолав, і тим, що в гробах життя дарував (3 р.).

Нехай воскресне Бог, і розпорошаться вороги Його, і нехай від лиця Його повтікають Його ненависники!
Христос воскресе із мертвих, смертію смерть подолав, і тим, що в гробах життя дарував (3 р.).

Як дим розвівається, так їх розвій, як топиться віск від огню.
Христос воскресе із мертвих, смертію смерть подолав, і тим, що в гробах життя дарував (3 р.).

Отак несправедливі загинуть перед Божим лицеем, а праведні будуть радіти, і будуть тішитися перед Богом, і веселитися в радості будуть!
Христос воскресе із мертвих, смертію смерть подолав, і тим, що в гробах життя дарував (3 р.).

Це день, що його створив Господь, радіймо та тішмося в нім!
Христос воскресе із мертвих, смертію смерть подолав, і тим, що в гробах життя дарував (3 р.).

Слава Отцю і Сину і Св. Духу і нині і повсякчас і на віки вічні. Амінь
Христос воскресе із мертвих, смертію смерть подолав, і тим, що в гробах життя дарував (3 р.).

11 квітня пам'ять мчч. Марка, єп. Арефусійського, Кирила, диякона, та інших багатьох

Священномученик Марк
Священномученик Марк, єпископ Арефусійський, постраждав за віру в Христа при імператорі Юліані Відступнику (361-363). За вказівкою рівноапостольного імператора Костянтина Великого (пам'ять 21 травня) він зруйнував ідольське капище. Коли вступив на престол Юліан, то почав переслідувати християн і відроджувати язичництво, вороги вирішили помститися святому Марку. Старий єпископ спочатку пішов від переслідування, але, дізнавшись, що язичники в пошуках його віддають катуванням багатьох людей, він добровільно віддав себе на муки. Серед зневаги і знущань святий старець був проведений через все місто і відданий на катування. Йому рвали волосся, терзали тіло, волочили по дорозі, занурювали в болото, підвішували пов'язаного і різали ножами. Вимагаючи від святого єпископа викуп за зруйноване капище, гонителі винаходили все нові і нові муки, стискали старця в лещатах ноги, міцними лляними нитками обрізали вуха і, нарешті, намазавши тіло святого мученика медом і жиром, в спекотний полудень підвісили його в кошику на здобич бджолам . Але святий старець наче не помічав болю, і це ще більше дратувало мучителів. Жителі міста Арефусії, бачачи незламну твердість святителя, відпустили його на волю. Пізніше багато хто з них під впливом його бесід навернулися до Христа. Про страждання святого Марка оповідає святитель Григорій Богослов (пам'ять 25 січня) в Першому слові на Юліана.
Блаженний Феодорит розповідає про святого мученика диякона Кирила, який за царювання рівноапостольного Костянтина Великого знищив багато ідолів у місті Іліополі. За це він був убитий при Юліані Відступнику. Язичники розсікли його тіло і, як дикі звірі, кусали його, за що Господь покарав мучителів сліпотою, виразками і іншими страшними хворобами.
В цей же час в палестинських містах Аскалоні та Газі язичники замучили багатьох християн - священиків, а також жінок і дів, які присвятили себе Богу. Мучителі розсікали їх тіла, обсипали ячменем і кидали на розтерзання свиням. За страшні муки святі мученики отримали переможні вінці в Царстві Небесному, а мучителі справедливу заплату - вічну муку в пеклі.

Прп. Іоанн, пустельник
Під час гонінь на християн благочестива вдова Юліанія ховалася від переслідувань з двома малолітніми дітьми Іоанном і Фимістією. Своїх дітей вона постійно вчила молитвам і читанню Священних Книг. Час від часу отрок Іоанн таємно відвідував ближню обитель, піддаючи себе небезпеці. Одного разу йому зустрівся благочестивий чоловік, який порадив знайти для молитов більш пустинне місце. Повернувшись додому, отрок сказав матері, що йде до одного благочестивого чоловіка. Думаючи, що син скоро повернеться, мати відпустила його. Іоанн вирушив до пустельника Фармуфія і, прийнявши від нього благословення, пішов у пустелю. Молодий подвижник знайшов порожній глибокий колодязь, в якому було багато змій, скорпіонів та інших гадів, і, помолившись, кинувся вниз, але, чудесно підтриманий Ангелом, залишився неушкодженим. На дні колодязя він провів у молитві з хрестоподібно складеними руками без їжі і сну сорок днів, поки змії не покинули колодязь. Одного разу Ангел, що приносив їжу пустельнику Фармуфію, приніс хліб і для святого Іоанна. Ангел не приносив хліб прямо Іоаннові, щоб юний подвижник не возгордився. З тих пір святий отрок отримував Небесну їжу через Фармуфія. Юному подвижнику довелося випробувати багато спокус від диявола. Біси приймали образ матері, сестри, родичів і знайомих святого Іоанна, щоб розжалобити подвижника і змусити його перервати подвиг. Всі вони з плачем по черзі підходили до колодязя, просячи преподобного Іоанна вийти до них. Весь цей час святий не припиняв молитви і після закінчення її вимовив: "Відійдіть від мене", - і біси зникли.
До самої своєї блаженної кончини, що настала в IV столітті, святий Іоанн жив в колодязі, невпинно борючись в пості і молитві. Промислом Божим для його поховання прийшов чернець Хрисихій, що трудився в пустелі протягом тридцяти років. Напередодні кончини преподобний Іоанн після довгих прохань докладно розповів Хрисихію про своє житіє і подвиг спасіння. Після його смерті біля місця його подвигів відбувалися численні чудеса.

Святитель Євстафій, сповідник Вифінійський
Святитель Євстафій сповідник, єпископ Вифінійскій, вже на початку подвигу був ревним ченцем, лагідним і мудрим, сповненим великої віри і любові до ближніх. За своє добродійне життя він був поставлений єпископом міста Віфінії (римська провінція на північному заході Малої Азії) і багато років керував своєю паствою, показуючи приклад доброчесного життя і досконалості. Під час іконоборчої єресі святий Євстафій сміливо виступив проти єретиків, захищаючи шанування святих ікон. Вороги-іконоборці донесли на нього імператорові, і святителю довелося зазнати ув’язнення до в'язниці і жорстокі побої. Нарешті святого єпископа Євстафія позбавили кафедри і заслали в ув'язнення. Помер святий сповідник в IХ столітті на засланні, протягом трьох років переносячи образи, утиски, голод і злидні.

Преподобні Марк та Іона
Преподобні Марк, Іона і Васса вшановуються як родоначальники Псково-Печерського монастиря.
Точно невідомо, коли поселилися перші монахи-відлюдники при струмку Кам'янці в самородних печерах гори, яку місцеві жителі називали "святою горою". Монастирський літопис передає розповідь очевидців, звіроловів з Ізборських на прізвисько Селиши: "Раз випадково прийшли ми з батьком на край гори, де нині церква Богородиці, і чуємо як ніби церковний спів; співали злагоджено, благоговійно, а співаків не видно було, і повітря наповнене був пахощами ладану ".
З перших старців Псково-Печерської обителі на ім'я відомий лише один Марк. Про нього засвідчується: "На початку спершу якийсь старець жив біля потоку Кам'янця при печері, його ж декотрі ловці бачили біля трьох камнів, що лежить над церквою Пресвятої Богородиці печерної; але про це відомо не могли знати, який старець це був, і якого роду, або яким чином і звідки на це місце прийшов, і скільки часу прожив, і коли упокоївся ". Другий ігумен Печерської обителі вніс ім'я старця Марка в монастирський синодик. Преподобний ігумен Корнилій (пам'ять 20 лютого) засумнівався у вірності цього запису і велів згладити його ім'я з синодика. Раптово він тяжко захворів і отримав одкровення, що покараний за те, що наказав викреслити ім'я преподобного Марка з монастирського диптиха. Попросивши прощення слізної молитвою біля гробу старця Марка, ігумен Корнилій відновив його святе ім'я. Коли була викопана печерна церква Успіння Пресвятої Богородиці та розширені похоронні печери, ігумен Дорофей знайшов гріб преподобного Марка зотлілим, а мощі і одяг неушкодженими.
У 1472 році селянин Іван Дементьєв рубав ліс на обриві гори. Одне з зрубаних дерев покотилося вниз, здираючи землю і вириваючи з коренем інші дерева. Обвал відкрив вхід до печери, над якою був напис: "Богом збудована печера". (Є передання про те, що якийсь юродивий монах Варлаам часто приходив до печери і стирав цей напис, але вона всякий раз чудово відновлювалася.)
На це святе місце, намолене першими подвижниками, прийшов священик Іоанн на прізвисько "Шестнік" - переселенець. Він був родом з "Московської країни" і священнодіяв у Юр'єві (нині Тарту) в "правовірній церкві, поставленої псковичами" в ім'я святителя Миколая і великомученика Георгія, разом зі священиком Ісидором духовно оформляли русських людей, які жили там. У 1470 році батько Іоанн був змушений тікати з родиною в Псков від переслідувань німців-католиків. Дізнавшись про мученицьку кончину свого товариша (пам'ять священномученика Ісидора 8 січня), Іоанн вирішив піти в новоявлену "Богом збудовану печеру", щоб там, на самому кордоні з Лівонією, заснувати монастир як твердиню Православ'я.
Незабаром захворіла його дружина і, прийнявши чернечий постриг з ім'ям Васса, померла. Праведність її була засвідчена відразу ж після смерті. Її чоловік і духовний батько поховали преподобну Вассу в стіні "Богом збудованої печери", але вночі її гріб був "вийнятий із землі невидимою Божою силою". Отець Іоанн і духівник преподобної Васси зніяковіли, вирішивши, що це сталося тому, що вони не повністю здійснили чин відспівування, вдруге відспівали її і знову поховали тіло, але на ранок воно знову опинилося "на верху землі". Тоді стало ясно, що це - знамення Боже. Гріб преподобної Васси поставили в печері з лівого боку. Вражений дивом Іоанн прийняв чернецтво з ім'ям Іони і став подвизатися ще старанніше.
Власноруч викопав печерну церкву та дві келії на стовпах, він став просити священиків Псковського Троїцького собору освятити її, але ті зважилися не відразу, "заради незвичайного місця". Тоді преподобний Іона попросив благословення у Новгородського архієпископа Феофіла.
15 серпня 1473 печерний храм був освячений на честь Успіння Пресвятої Богородиці. При освяченні сталося диво від ікони Успіння Пресвятої Богородиці - прозріла сліпа жінка - "послав Милосердний Бог початок Своїх великих дарів Пречистою Своєю Матір'ю". (Ця ікона, яку називають "старою" на відміну від іншої чудотворної ікони Успіння Пресвятої Богородиці з житієм Її, написаної близько 1521 псковським іконописцем Олексієм Малим, зберігається зараз у вівтарі Успенського храму на горньому місці. Ікона з житієм - храмова ікона печерної церкви. ) День освячення печерного храму вважається офіційною датою заснування Псково-Печерського монастиря. Преподобний Іона подвизався в печерній обителі до 1480 року і мирно відійшов до Господа. Після смерті на його тілі виявили кільчастий панцир, який був повішений над його гробом як свідок даних подвигів преподобного, але при набігу німців він був викрадений.
Мощі преподобного Іони спочивають в печерах поряд з мощами преподобного старця Марка й преподобної Васси. Одного разу при нападі на монастир Ливонський лицар, насміхаючись над святими мощами, хотів мечем відкрити кришку гробу преподобної Васси, але його обпалило що вийшли з гробу святої подвижниці полум'я. Сліди цього караючого вогню до цих пір видно на гробі преподобної Васси.

10 квітня - преподобного Іларіона Нового, святого Стефана, чудотворця

Цього дня Церква Свята (східного обряду) віддає честь пам’яті преподобного Іларіона Нового, святого Стефана, чудотворця.

Преподобний Іларіон з юности монахом був, хрест несучи і за Розп'ятим ідучи. Підкорив пристрасті плотські повстримністю, усіх монахів чеснотами перевищив і, в темній хатині себе замкнувши, без усілякого гамору прожив літ багато, і просвітився безпристрасністю. Тим і священичого сподобився сану, і став ігуменом монастиря, який Пеликита називався, що в Азії був, поблизу Єлеспонта. І чинив чуда надзвичайні: тваринам, які шкодили збіжжю, що росло, наказував і відганяв їх словом з нив і вертоградів, град великий утвердив молитвою, землю спраглу хмарами напоїв, течію ріки, як Єлесей-пророк, розділив, висохлу руку чоловікові зцілив, сліпцеві дав прозріти і кривим ходити дарував, бісів відігнав, рибалкам, які довго в ловитві марно трудилися, рибами багатьма сіті наповнив. Пише ж про нього преподобний Йосиф Піснеписець у восьмій пісні канону, що за шанування чесних Спасителевих ікон гоніння перетерпів, мучений від катів. І мучеником його називає: жив-бо за царювання [як же місяцеслов розповідає] Лева Вірменина, який ікони святі потоптав. Иншим же здається, і це на правду подібно, що жив за царювання Лева Ісаврянина і сина його Копроніма багато років перед Левом Вірменином, постраждав за святі ікони в той час, коли воєвода Копронімів Лаханодракон на монастир, що називався Пеликита, напав із військом несподівано у святий Великий четвер Спасителевих Страстей, коли правилася Божественна Служба. Увійшовши в церкву, у вівтар, нахабно звелів співам замовкнути і скинув Святі і животворні Христові Таїнства на землю. Тоді, найвибраніших ченців сорок два взявши, залізними кайданами скував, решті — одним, рани люті наклавши, тіла їхні розшматував, иншим бороди і лиця, смолою обмастивши, обпалив, иншим — носи повідрізав. Тоді монастир із церквою підпалив, а закованих сорока двох найвибраніших отців у далекі ефеські краї вигнав і там, у якійсь сільській лазні замкнувши, насильницькою смертю заморив. У той-бо час і преподобний цей Іларіон, так розуміємо, як найголовніший серед отців тих, ігуменства чин маючи, постраждав.

святий Степан

Стефан преподобний, Христовий ісповідник, жив у роки царя Лева Вірменина, змолоду постницьке життя полюбив, усіма чеснотами прикрасився. І став ігуменом Триклійського монастиря за благаннями монахів, що там були. І багатьох людей ученням своїм переконав богоугодно жити і в чистоті перебувати. Тоді злочестивий цар чесні і святі ікони почав скидати і гоніння люте на правовірних підняв — прикликав преподобного Стефана і примушував його відректися від пошанування святих ікон і проти православної віри на запекле іконоборство рукою своєю підписатися. Преподобний же не лише те зробити відмовився, але і цареві докорив, назвавши його нечестивим і правдивій вірі чужим. Мучений був довго ранами і в'язничними путами, тоді у вигнання відісланий. Злостражданнями ж і хворобами стомлений, перейшов до Христа Бога, за Нього ж великі підняв подвиги і перетерпів муки.

Згідно «Житія святих» Димитрія Туптала (Ростовського).

9 квітня - святої Матрони, що в Солуні

Цього дня Церква Свята (східного обряду) віддає честь пам’яті святої Матрони Солунської.

Свята Матрона була рабинею однієї юдейки, Павтіли на ім'я, жінки солунського воєводи. Матрону, з юности християнської віри навчену, примушувала пані до своєї юдейської віри, коли ж не скорялася Матрона, — кривдила дуже, багато ран часто накладаючи. Свята ж усе терпіла ревно Христа ради і до церкви таємно від пані своєї ходила. Одного ж дня довідалася Павтіла, що Матрона в церкві християнській була, сказала їй: "Чому не йшла ти до синагоги, але в християнську ходила церкву?" Відповіла блаженна Матрона сміливо: "Бо в християнській церкві живе Бог, із синагоги ж відступив Він, через те не ходжу в синагогу, але в церкву". Тоді найбільше розгнівалася Павтіла, била її без жалю і в комірчині темній замкнула зв'язану. Зранку ж побачила, що свята, з пут Божою силою визволена, славословила Христа. І знову господиня била її сирими жилами ледь не до смерти, і, міцніше зв'язану, знову замкнула в комірчині тій, і двері запечатала, щоб ніхто не увійшов і не вчинив їй якої відради. І перебувала свята у в'язниці тій без їжі і пиття днів чотири, Богом підкріплювана.

  Після цього Павтіла, печаті знявши й відчинивши двері, побачила, що вона знову з пут звільнена і стоїть на молитві. І, більше розлютившись, палицями важкими била її сильно, і, ледь дихаючу, у тій же в'язниці замкнула, де ж і кінець прийняла свята, Богу дух свій передала. А тіло її жорстока жінка скинула з муру вниз: високо було її мешкання. І взяли християни багатостраждальне тіло святої мучениці Матрони, поховали його чесно. Пізніше ж Олександр, Тесалонікійський єпископ, збудував церкву в ім'я святої і чесні її мощі в ній поклав. А мучительницю Павтілу, за заслугами, суд Божий знайшов скоро: де-бо святої Матрони тіло з висоти муру долі скинула, там сама, випадково послизнувшись, впала і, розбившись, погано викинула грішну свою душу.

Собор Архангела Гавриила

Архангел Гавриил (икона 14 века) 26 июля Собор Архангела Гавриила празднуется православной церковью дважды в году - на следующий день после Благовещения (8 апреля) и 26 июля. Архангел Гавриил был избран Господом для того, чтобы благовестить Деве Марии, а с Нею и всем людям великую радость о Воплощении Сына Божия. Поэтому на следующий день после Благовещения, прославив Пречистую Деву, благодарят Господа и почитают Его посланника Архангела Гавриила. А поводом к установлению второго дня празднования (26 июля), как считается, послужила дата освящения в 17 веке в Константинополе храма, воздвигнутого во имя святого Архистратига. Имя Гавриил означает «крепость Божия» или «Божья твердыня». На иконах Архангел Гавриил изображается с райской ветвью, принесенной им Деве Марии, или со светящимся фонарем в правой и зеркалом в левой руке.

http://vk.com/zarvanycia?z=video174147137_168164653%2Fc659163162d4ed445e