Це давня легенда. Колись на світі панували звірі, а люди тільки-тільки з'явились з глини. 
     Дуже-дуже давно, коли народилась перша дитина, зібрались усі звірі, птахи та риби і стали радитись: а хто ж принесе її батькам.
     Першим вийшов цар звірів Лев, і сказав: 
     - так, як я є царем над усіма звірами, попрошу доручити цю справу саме мені. Я сам принесу людям їхнього первістка.
     Усі погодились, але виникла проблема, потрібно було далі перенести дитину через Море-Океан. Лев не міг впоратись сам. Тоді з води випірнула Риба-Кит і мовила:
     - я перенесу людське дитя на своїй спині, хай Лев тільки донесе його до Моря-Океану.
     Добре,- сказали звірі. - Але за Морем-Океаном є великий непрохідний Ліс-Праліс, потрібно якось перенести немовля і через нього.
     Тут наперед вийшов чорний Орел. 
     - Я перенесу через Ліс-Праліс.
     Звірі погодились, та старий Вовк заперечив:
     - ти Орле, - сказав він, - незаперечно, самий сильний і сміливий птах, літаєш вище усіх, але Ліс-Праліс дуже великий. Чи вистачить тобі сил донести дитину, подолавши таку відстань?
     Орел задумався. Так, він самий сильний, літає найвище, його усі бояться, та віддаль була дійсно великою.
    - Гаразд, - погодився Орел. - Дійсно, це для мене може стати перешкодою. Тому, замість мене полетить Лелека. Він долає дуже великі відстані, він подужає.
     Наперед вийшов білий-білий Лелека. Поклонився усім присутнім, та подякував за честь і довіру. 
     - А для того, щоб тебе ніхто не посмів зачіпати чи ображати по дорозі, - мовив далі Орел, - я дам тобі свою відзнаку.
     І провів своїм чорним крилом по крилі Лелеки. Кінчики крил білого Лелеки почорніли - тепер усі знали, що то ознака Орла, і не варто зачіпати цю птицю.
   На тому й порішили.
     Так, як час був уже пізній, вирішили відправити усіх в дорогу наступного ранку.
     А зранку впав сніг - прийшла Зима.
     Звірі знову зібрались і зажурились. Як бути тепер? Зима, Сніг та Мороз можуть зашкодити.
     Думали, думали і вирішили, що необхідно сповити дитину в білі пелюшки. Саме білий колір захистить, зігріє та сховає немовля від зимової негоди. Та і Лелека також білий - зима його не помітить.
     Так і зробили звірі. Спочатку Лев приніс дитину до Моря-Океану, потім Риба-Кит несла її на своїй спині, а далі Лелека переніс через Ліс-Праліс. Немовля було закутане в білі пелюшки і Зима не помітила ні її, ні білого Лелеку. А чорні відзнаки на крилах птиці відлякували недоброзичливців.
     З того часу і повелось, що дітей нам приносить Лелека, бо люди його бачать останнім. Насправді ж до цієї справи причетні і інші звірі, як от Лев чи Риба-Кит. І навіть, коли настає Зима, вона не може завадити. Тому, що білий колір ховає усіх від її негод. А Лелека прилітає і взимку, просто його не видно...

   Це дуже древній звичай. Його коріння сягають глибини сивих віків. З самого початку свого існування, люди дуже любили власні сорочки, вони пишались ними, оберігали їх як зіницю ока, передавали з покоління в покоління. Сорочки ставали, нерідко, причиною збройних сутичок та воєн. Так от, в результаті одного з такий військових походів, один з керманичів воюючої сторони в бою втратив рукава своєї самої улюбленої сорочки. Він був так засмучений, що незважаючи на свій високий військовий ранг, заплакав. Його сльози капали і капали на залишки сорочки... яка перетворилась на жилетку. Саме з того часу і пішла ця дивовижна народна традиція - плакати в жилетку.