Дерьмо, дерьмо, дерьмо

Дерьмо, дерьмо, дерьмо
Из толкового словаря В.И.Даля
Дерьмо (сущ. род ср. дерьма, дерьму, дерьмом, в дерьме) отход жизнедеятельности  человека. Прил. дерьмовый, - ая, -ое. Синонимы: говно, гомно (диал.)
Пример употребления: "из дерьма пуля" "Все в мире дерьмо... кроме мочи"
---------
Британские ученые всесторонне исследовали состояние нирваны, включая процедуру впадения в  нее (и выпадения, но об этом отдельно)
Как известно, состояние нирваны достигается в процессе многократного повторения буддийской мантры "Ом мани падмэ хум", что переводится как "Сокровище (или жемчужина) в цветке лотоса"
При многократном повторе организм настраивает голосоваой аппарат таким образом, чтобы тратить на произнесение минимум энергии. Это достигается инстинктивным нахождением оптимальной частоты, возникновением носоглоточного резонанса от многократных мычащих звуков и появлениием стоячей волны внутри черепной коробки, которая массирует серое вешество и производит определенное физиологическое воздействие. В сочетании с религиозной экзальтации от осознания присутствия в окружающем мире Сокровища комплексное психофизиологическое воздействие и вызывает нирвану.
________
Я поднял глаза и задумался - а какой же акустический эквивалент нужен русскоязычному уху, дабы впасть нафиг в эту нирвану... какой общепонятный символ следует представить многострадальному русскому мозгу? Долго я мычал на разные лады, но резонанса не поймал и не смог промычать 
ничего осмысленного.  Должно же что-то быть... иначе не постичь мне нирвану никогда.
И наконец, после многократного и продолжительного мычания я всердцах произнес:
Все в Мире гоМноооо... кроМе Мочи...
И нирвана вспыхнула!!! и осветила начальника, зорко глядящего мне в спину!!! и наглого вороватого прокурора - он тоже говно! Все, кроме мочи!
Впрочем, и моча - тоже гомно.
Примечание. Правильность и глубину моего открытия подтвердил админ сайта Луркмор... он повисел в недоумении, а потом (с кем-то посоветовался?)  с визгом удалил публикацию. Два раза.

Куда нас зовут.

На сайте УНТП я набрел на публикацию… приведу ее полностью: Іслам – релігія «нової Європи» http://www.untp.kiev.ua/index.php?id=1020

В Бельгії обговорюють пропозицію високопоставленого службовця адміністрації міста Антверпена. Він висловив ідею переобладнати церкви, що не використовуються під мечеті. За словами чиновника, дуже багато міських церков пустують, тому ними могло б скористатися мусульманське населення.

Філіп Хейлен, заступник мера, сказав, що хотів би «порушити табу» відносно майбутнього міських церков, прихожан яких стає все менше, а їх вік - все більше. «Це питання назріває. В той же час, здається, висунути його на обговорення неможливо. Церкви були побудовані як місця поклоніння, і вони і не повинні використовуватися як торгівельні центри. Ми зверталися до різних релігійних груп, і отримали позитивну відповідь від членів мусульманкою общини, яка позитивно віднеслася до ідеї переобладнати їх», - відзначив він.

Пропозиція дозволить мусульманам Антверпена обзавестися відповідними місцями для поклоніння, замість гаражів і приватних будинків, де частенько доводиться збиратися прихильникам Ісламу зараз, повідомляє IslamNews з посиланням на Радіо Нідерландів. Хейлен також відзначив, що його пропозиція – альтернатива будівництву нових мечетей, що залишається «болючим» питанням.

Пропозиція Хейлена викликала негативну реакцію з боку християнських священиків. Багато хто з них стверджує, що їх церкви виконують важливу роль залучення нових віруючих, визнаючи при цьому, що за останніх 50 років вони помітно спустіли.

А тепер подумаймо, що прийде в Європу на змінну християнству? 

А теперь давайте мы подумаем, чего добивается автор этой публикации. То есть совершенно очевидно, что он скорбит об утрате христианством доминирующих позиций в Швеции. И, вероятно, стремится предупредить – мол, «мужики! Народ! Гибнет христианская культура! Спасайте собственную православную идентичность от басурман!» В общем, что-нибудь в этом духе.

Но ведь факт свидетельствует совсем об ином. По мере роста культурно-образовательного уровня и благосостояния населения все меньше людей в развитых демократических странах обращаются к религии.

За что же ратует автор  публикации? За всеобщий регресс и умственную деградацию?

Да… хороши у нас политики.

Подобным прогрессирующим умственным параличом отличается не только эта мелкая скудоумная партийка.

С развалом Союза по личному примеру кем-то запуганного Ельцина толпа политиков наперегонки ринулась завоевывать девственные пустыни религиозного сознания широких масс.

А широкие массы под давлением политиков все тупеют и тупеют. Уже превратились из самой читающей страны в самую пьющую. По результатам международных социальных исследований первое место по пьянству среди подростков заняла Украина, второе (кто бы мог подумать!) – Израиль. Народ Книги бухает по-черному.

Но они-то с этим справятся. И что будет тогда? Первое место прочно закрепится за подростками Украины. А они взрослеют и…(Прощай, вечный аргумент об исконном пьянстве москалей…) А ведь сегодняшние подростки – это завтрашнее наше все.

Сон із Жолдаком

Спроба анатомії творчої методи Андрія Жолдака. Спектакль «Життя з ідіотом» за оповіданням Віктора Єрофеєва.

 

Власне немає жодної таємниці у цій методі.

Просто починаючи читати твір - майбутню виставу - Андрій уважно дослухається до власних асоціацій, ловить найглибшу, приховану, витягає її нагору і на основі її будує виставу.

Прикладом такої генеральної асоціації (однієї з!) у спектаклі «Життя з ідіотом» за оповіданням Віктора Єрофеєва може служити спогад про колись бачений (або навіть почутий) квартал червоних ліхтарів Амстердама, де розкішна жіноча плоть просто виставлена на вітрині. Звідти пішла й перебудова сценічного об’єму – вітрини у приховане зазвичай життя, а поява вітрин у стінах невеличких локалізованих кімнат обумовила появу проекційних екранів, щоб зробити простір дії доступним глядачеві… а метод показу дав нові інтимні, властиві лише кіно можливості візуалізації, створив нових персонажів-операторів-прозекторів...

І звідти ж веселий рекламно-неоновий напис OPEN на однієї з кімнат-просторів, який згодом перетворюється на жахливе апокаліптичне зеро… зіпсований блимаючий символ пекла, ніщо.

Ще один асоціативний «рядок» пов'язаний з асоціаціями самого Єрофеєва. Морква! «Это я, твой Вовка-моуковка!» - так хтивий анекдотичний Володя Ульянов стукав у двері Надії Костянтинівни. «Наденька, откуой. Откуой! Феликс Эдмундович, ломайте двей». (Це вже з моїх спогадів, а недарма ж рецензія названа «Сон із Жолдаком». )

Митець снить сам, але не заважає сновигати глядачеві. Це ще одна притаманна творчості Жолдака риса, і я-глядач в цім упевнився, почувши трактування моєї колеги – цей спектакль за її баченням – послідовна демонстрація розкладу, смертних гріхів… Важко мені судити її особистий сон, але я насамперед побачив у спектаклі не звертання до бога, а саме зневіру ба навіть атеїзм з цинічним ухилом… нехай – от вже відсутністю демократичності Жолдака не покартаєш.

Непостійність, ім’я твоє  –жіночність. Frailty, thy name is Womаn… Спогад виринає  відносно «Сна про Гамлета»… королева-мати, що почергово робить міньєт покійному королеві та його вбивці… найяскравіший символ зради… ремінісценції з Далі, інший спектакль – невблаганні фігури часу, що байдуже котять важкі сріблясті кулі у вікнах сценічного простору… всі ці дотичні думки виникають у сцені розкриття зради… а Дружина каючись у зраді молить… дозволу? прощення? цілуючи вимазані Вовиним лайном двері – в чому ж причина тієї зради? У прихованих та очевидних материнських почуттях, жаги надати турботу, піклування нещасному ідіоту, дитинному та дорослому разом… а він, брудний, мастурбуючий у нестямному жаданні любові й ласки, той, що є об’єктом та суб’єктом деменціальної любові та знаходить в ній сліпучій спокій… Звучить вальс Доги, з фільму «Мой ласковый и нежный зверь». Мовна, культурна  та музична асоціації безпрограшні, в цей момент публіка, чудова, розумна наша театральна публіка аплодує.

Сутність жінки, її чисте мрійливе «щось» отримало зовнішність янгола… Дружина-Фражина…  Ходити замріяно під м’яко спадаючим снігом… далеко від побуту… чекаючи щастя… і крила, вже підлатані скотчем… а зранку скривавлені, втрачені з крил пера від чергових побутових незгод та нестям… І коли вже втрачено все, «любовная лодка разбилась о быт», а янгол, загорнутий в ковдру, унесений на цвинтар або ще гірше –на некрофільське свято двох дбайливих підарасів – лишився лише потяг до чистоти, до скривавіння рук чистити, мити содою скелет крил – і він обертається на гладенький полірований каркас, на неживе. І тоді – патентована рідина для розпалювання мангалу, запальничка… як біля індуського поховального вогнища: син Індіри Ганді дбайливо підпалив ліворуч та праворуч коханого обличчя… все починається та закінчується вогнем, мовив Азазелло…

Спектакль супроводжує жорстокий, сталевий звук відрізання, удар катани з просвистом, з падінням та кінцевою втратою відрізаного минулого, остаточно перегорнутої сторінки Пруста, з його безкінечними, на кілька листків періодами. (Пруст символізує снобізм Чоловіка, його інтравертну надію на існування чогось високого та особистий спосіб досягнення рівноваги через самоповагу… і неможливість впрост дочитати клятий п’ятий том… небагато ж тих, хто спромігся та не втратив рівновагу від абсолютної заміни цінностей).

Щоправда, в фінішних «кадрах» місце катани займає постріл... але глядач здригається від цього доленосного звуку-просвисту сталі.

Відгримали касками шахтарі. Відгуркотіли овації.

Відобнімалися Жолдак з Єрофеєвим.

За мною гучно брязнули важкі двері… то свиснула катана, і відвалився кривавий шмат прожитого біля сцени життя. 

Я, затинаючись, спустився викривленими морозом сто років тому кам’яними сходинками до Хрещатику, де гульбонив та торохтів новий псевдо-квазі-майдан.

Життя з ідіотом тривало,.. спливало.

Велика Татарія


Я пам’ятаю цю карту з дитинства. Серед батькових паперів знайшлася вона одного разу, старанно загорнена у лист цупкого строкатого паперу. Я заліз на батькові коліна, вмощуючись там зручніше, і ми разом почали розглядати тонкі  лінії та незрозумілі мені написи. На стіні батькового кабінету, який водночас служив нам гостинною, висіла велика карта СРСР, і я міг їх порівнювати.

Знайшли ми і чудернацькі обриси Нової Землі, і відсутність Ленінграду – батько пояснив мені, що це місто з’явилось у 17 сторіччі, збудоване на кістках будівельників волею талановитого та жорстокого  царя Петра, і навіть прочитав мені декілька сторінок книги «Петр и Алексей» Мережковського… пізніше я читав і Толстого… книг було дуже багато. (А ще багато пізніше я вже й сам купив та приніс батькові трилогію В. Яна, яка врешті-решт пояснила, чому ця карта називалася так чудернацько - Велика Татарія).

Розповів мені ще батько, як відрізнити глибоку та високу печать, і я зрозумів, що карта друкована з великої мідної або свинцевої пластини, краї якої виразно віддрукувалися обабіч малюнку. Малюнок же карбувався на цій пластині вручну, інструментом,який називався штихель.. це німецькою… а от написи на карті зроблено французькою… І ще у світі є сотні мов, одни подібні до інших, як родичі, а є й такі, що зовсім не схожі. От наприклад угорська книжка, сказав батько. Ця мова несхожа на сусідню румунську, зате подібна до далекої естонської та фінської. Дивися, оці дві літери читаються як одна «с». А от схоже сполучення у знайомій тобі польській – як «ч». А скільки ж ти мов заєш,спитав тоді я.

Батько замислився, ворушачи губами. Щось з десятка півтора… або може й більше.  Коли кілька мов знаєш, то вже якось легше нову вивчати. А звідки жтиїх знаєш – спитався. Те так якось.. і з дитинства… і з війни… і так… радіо слухав, книжки читав. Ось ця, бачиш, грецькою. Тут літери наче знайомі,  і читаються схоже. А от ця на санскриті. Це прамова мов. Такі квадратні літери і згори під лінійкою.

Розібралися ми й у тім, що таке папір «верже», розглядаючи інші старовинні гравюри. Папір цієї карти чомусь був не такий, але пухнастий та крихкий, і треба було тримати його дуже обережно. У час, коли карту було (мабуть, для проби) надруковано та розмальовано, верже, у тоненьку рельєфну смужечку – відбиток сітчастого пресу,на якім робили папір – був надто дорогий, вироблявся в Нідерландах та розповсюджувався для дорогих видань, які прикрашали королівські та ясновельможні бібліотеки… от дивись, сказав батько. Нідерландську можна відрізнити від німецької, бо там багато літер подвійних… і ці «умляути» трішечки не такі.

 Дуже мені сподобалась картинка у лівім нижнім кутку, де були пречудно одягнені люди, краєвиди, які непомітно перетворювались на Каспійське  Море.

- А оце ім’я картографа. Це та людина,що малювала карту. Член Королівської Академії Наук, Пьєр Вандер, згідно з привілеєм. Велика Татарія, на основі новітніх досліджень. А це коротеньке слівце значить «і так далі». Це латиною. Етсетера. Слівце те зазвичай скорочували до трьох літер.

- А ще нижче - масштаб, це скільки, скажімо, кілометрів зображує така лінійка на карті.. Але тут не кілометри. Тут німецька та французька старовинні міри, льє. От не пам’ятаю, як називалася німецька міра. А Пьер Вандер теж не знав, та написав «німецькі льє».

І батько занурився в пошуки в енциклопедіях, які вишикувались на кількох полках похиленого дерев'яного стелажу…

А через шістдесят років вандал відколупав бронзовий батьковий барельєф з гранітного пам’ятнику на Берковцях… п’ять кіло бронзи…

О, Велика Татарія…


Звернення Народу України

 Я, Народ України,

усвідомлюю за собою виняткове право на кінцеве правосуддя - право обирати суддів і відкликати, право карати корумпованих і поважати добросовісних. Судді повинні обиратися мною для того, щоб застосуванням законів (що визначають виключно узгоджену мною міру покарання за знехтування моїми правами), захистити мої головні і природні права, записані в Конституції. Я позбавляю суди права тлумачити мої права. Я наполягаю на прямому застосуванні конституційних норм. Я вимагаю дати мені знаряддя для захисту моїх прав і встановити порядок, при якому ніхто не посміє їх порушити.

Я невсипущо мільйонами очей стежу за брудом і розтлінням у всіх рівнях судово-чиновницької кліки. Я довготерпеливий. Але моє терпіння не нескінченне.

Тому в моїй ображеній душі зріє важке рішення.

Через моїх кращих представників я, Народ, готовий почати правосуддя над суддями.

Далі, я наполягаю на повній люстрації діючих працівників прокуратур всіх рівнів і збудженні проти них невідворотних розслідувань по звинуваченню в хабарництві, покриттю злочинів всіх видів, безпосередній участі в діяльності злочинних угрупувань.

Я заявляю про те, що для мене не існує терміну давності у відповідальності за злочини, як прямі, так і непрямі, пов'язані з невиконанням основного обов’язку - контролю за дотриманням моїх прав.

Я готовий у кожному окремому випадку порушень моїх прав примусити пройти порушника через всі круги пекла, які вони створюють мені, НАРОДУ, своїми ДІЯМИ або БЕЗДІЯЛЬНІСТЮ.

І хай страждання і кров моїх дітей впаде на їх голови.

Публикация 2009 г. Уничтожена почти одновременно на портале Хайвей и в этом блоге. Совпадение?

А что у нас, ребята, в кошельках, или как мы платим налоги

Новое правительство Украины декларирует новую налоговую политику, которая должна  стимулировать рост предпринимательства.

Расчет суммарного налога на 2000,00грн. начисленной зарплаты работнику.

Налог работника

1.     Пенсионный фонд -3,6% (2000,00*3,6%= 72,00грн.)

2.     Подоходный налог - 15% (2000,00 - 72,00) * 15% = 289,20грн.

3.     Военный сбор -1,5% (2000,00*1,5%= 30,00грн.)

Всего с работника удерживается 391,20грн.

Выплата работнику составляет 2000,00 - 391,20 =1608,80грн.

Налог работодателя

Пенсионный фонд - 38,52% (2000,00 * 38,52% = 770,40грн.)

Суммарное снятие на зарплату со счета работодателя (2000,00+770,40 = 2770,40 грн.)

На сумму 2770,40 грн. никто не дал налоговую накладную, т.е. это резкльтат деятельности предприягия, добавленная стоимость, поэтому работодатель платит с этой суммы НДС (новый, уменьшенный… ха. Ниже поймете, почему ха).

2770,40:6= 461,67грн.

Итого: работник получил на руки - 1608,80грн.

работник заплатил налог - 391,20грн.

работодатель заплатил налог в сумме  770,40 +461,67 = 1232,07грн.

Общая сумма налога - 1623,27 грн. в т.ч. (1232,07грн + 391,20 грн. =1623,30грн.)

На руки работник получил - 1608,80грн.

Сумма общего налога по отношению к выплаченной зарплате  составляет 100,89%. (1623,27: 1608,80 * 100 =100,89%)

Во всей истории утешает то, что два года назад этот процент был примерно 106.

То есть полегчало.

Но мы-то в Европу хотим? Или куда? Или как?

 

А поглядим, как это делается у ближайшего европейского соседа -  в Польше.

 

Основных налогов для юридических лиц в Польше три. С ними мы и ознакомимся.

Налог на добавленную стоимость

Он составляет 23%. Но могут также применяться льготные тарифы – 5% и 8%, они действуют на определенные товары или услуги.

Декларации в налоговую юридическим лицом подаются каждый месяц (в некоторых случаях их можно сдавать раз в квартал). К ним прилагаются отчет и платеж налогов, который должен быть проведен до 25 числа.

Некоторые услуги или товары могут быть освобождены от такого налога:

·         Молочные продукты

·         Почтовые марки и услуги почты

·         Медицинские услуги

·         Банковские услуги и страхование

·         Экспортные услуги

·         Образование, искусство, наука

Те предприниматели, которые имеют оборот в год меньше 150 000, также не будут платить данный налог.


Налог на прибыль

Он составляет 19% и касается каждого юридического лица. Такой налог платят все фирмы, которые работают в Польше, управляются поляками или иностранцами. Если выплачиваются дивиденды, они также облагаются налогом.

Акцизный сбор

Акцизом облагаются приблизительно 200 товаров. К такой группе можно включить продукты топлива, легковые авто, табак, спиртное, соль, лодки, оборудование с применением новейших технологий и многое другое.

На каждый товар устанавливается свой налог, в зависимости от его стоимости или рассчитанной ставки. Платит налог импортер и производитель.

И там, ребята, НИКОГДА НЕ ПЛАТЯТ НАЛОГ С ОТРИЦАТЕЛЬНОГО БАЛАНСА. Думаю, пояснять не надо. Правда, проверят качественно и укажут на твои ошибки. Если ты сам не допетрал.

 

Налог с физических лиц платит каждый, кто вообще получает доход, например,. получает заработную плату  или получает доход в результате предпринимательской деятельности.

 Метод расчёта налога — это так называемые налоговые пороги. В Польше есть два налоговых порога: если налогоплательщик заработал в течение года менее 85 528 зл он находится в первом налоговом пороге, если более 85 528 зл – во втором. Налоговые пороги применяются в первую очередь для лиц, выполняющих работу в Польше, за которую они получают заработную плату.

К лицам, осуществляющим предпринимательскую деятельность, применяется так называемый линейный налог, который составляет 19 % от полученного дохода.

 Принципы расчёта каждого из порогов отличаются:

·         Если основа расчёта налога составляет 85 528 злотых или менее (то есть человек заработал до 85 528 злотых в год) то налог составляет 18% этой основы минус 556 злотых 2 гроша.

·         Если основа расчёта налога превышает 85 528 злотых, то налог составляет 14 839 злотых + 32%  излишка более 85 528 злотых.

Примечание: лица,  которые получили очень низкие доходы получит возврат налога. В 2012 году сумма, необлагаемая налогом составила 3091 злотых. Это означает, что человек, который в данном году заработал менее 3091 злотых получит возврат уплаченного налога (авансового платежа). В этом случае обязательно предоставить налоговую декларацию

Грубое сравнение с Украиной тут не проходит. Налог предпринимателя, осушествлюящего деятельность с привлечением наемных работников, определяется автоматически по основному результату его деятельности – прибыли, и скорректирован учетом добавленной стоимости. 19%  с прибыли и 23 %  НДС. Если производишь подакцизный товар –акцизный сбор. (Ну да это святое. Нечего спаивать народ фуфловой водкой да травить гадостным куревом). Итак, чем больше в конечный продукт вложено РАБОТЫ, (а не перепродажи всякой дряни, тем меньше будет твоя прибыль. Бабло уйдет на зарплату работников (и твою), и налог катастрофически (ха!) уменьшится. Но если будет большое расхождении с нормой НДС, тебя могут поправить. Без летального исхода.  Это вам не Украина.

Налог на зарплату работника-это проблема самого работника. Кроме того, он сам осуществляет отчисления в пенсионный и страховой фонд. Правда, может это делать через бухгалтерию работодателя.

В результате реформы 1999-го года, возникла система индивидуальных пенсионных счетов, на которые каждый поляк отчисляет 19,5% зарплаты. Эта сумма делится на две части: 12% идет в государственную Систему социального страхования, а 7,5% в обязательном порядке на счет Открытых пенсионных фондов, которыми управляют частные компании.

Итак, польский работник платит в среднем 20% подоходного налога, и 19,5% пенсионного сбора. Но работодатель обязан платить ЧЕЛОВЕЧЕСКУЮ зарплату, а прибыль у него обычно составляет 3-8% с оборота. Если будет больше, то и отстегивать Жечи Посполитей придется больше. А спекулировать прошлогодним снегом и мятым секондхендом  и левачить – звыняйте, не дадут.

Предприниматель заинтересован выплачивать БЕЛУЮ ЗАРПЛАТУ, иначе у него прибыль по балансовому отчету запрыгнет. Все равно отдашь, но не работяге и себе любимому, а державе. Чтоб ей обидно не было.

Что ж, из сказанного ясно: наше налогооблажание (иначе не скажешь) 


стимулирует уход в тень, проведение наличных платежей

·          грабеж предпринимателем наемного работника

·          лишение работника пенсионной поддержки

·          стремление к диким сверхприбылям при сокращении реальных производственных действий

·          стремление исключить производство из круга поддерживаемых занятий и ограничиться торговлей (а на деле примитивной спекуляцией).

Места для занятий серьезной наукой, искусством (при отсутствии защиты авторских прав) в Украине вообще нет.

А перспектива?

А догадайтесь.  Ведь у каждого есть своя извилина.  Но большинство вынуждено… на ней сидеть.

Запах варенья

  • 11.03.20, 20:32

Запах варенья

Я сидел позади мамы за высоким кухонным столом и нюхал влажный душистый пар, поднимавшийся от большого алюминиевого таза. Большой деревянной ложкой мама снимала розовую пенку и постукивала по краю щербатой миски, сбивая ее. Время от времени я сползал с шаткой высокой табуретки, подкрадывался к миске и съедал пенку, вымазывая ее хлебной, запасенной заранее коркой.

Мне хотелось, чтобы пенки было побольше, и я канючил: «мама, а вон в том углу сними…и еще… а вот опять!»

Жене трудно стоять у плиты, она сортировала ягоды сидя. Не очень крупные, но плотные и душистые, как нельзя лучше они подходили для варенья. Варенье у жены получается вкусное, с плотными, как будто живыми, свежими ягодами. Почти точно такое же, как у мамы. А может быть, и лучше.

Я поднял большой таз и поставил на песок, покрыв его газетой.

Впереди мерцало и поплескивалось море, я шагнул в него, стягивая на ходу несвежую футболку. Лицом вниз плыть было покойно и тихо, воздух тихо булькал в трубке. Вдыхая воздух, я отчетливо ощущал запах пенки и неведомых цветущих кустов. Перед глазами, избегая черных шевелящихся игл морских ежей, мелко суетились разноцветные рыбки. Коралловые, тоже разноцветные ветки, покрытые блестящей живой слизью, не шевелились в движении морских струй. Прикоснувшись к ним, можно почувствовать неожиданно каменную твердость, а приглядевшись, можно заметить, как через микроскопические устьица, равномерно покрывающие поверхность кораллов, высовываются крошечные не то червячки, не то глазки, осматриваются-обнюхиваются и дружно, как по команде взводного командира доблестного капитана вооруженных сил Ищенко, прячутся назад, в скользко-бархатистую темноту.

Я поднял таз и поставил его на подоконник.

За окном солнце плавило асфальт. От  асфальта поднималось осязаемо душное марево. Море незримо плескалось за спиной, густой запах варенья напоминал об экзаменах, о тополином пухе, поджигаемом вдоль обочин увлеченными пацанами.

Крупный мясистый фиолетово-красный цветок упал с дерева прямо передо мной.

Я шагнул в сторону с тропы и сразу утонул в ягельнике почти по колено. Тяжелый мешок, лежащий на рюкзаке, неумолимо тянул вниз. Сделать шаг в перед было почти невозможно, потому что в сизом ягеле прятались ветви и стволы давно упавших деревьев, а кое-где почти к поверхности поднимались обломки дикого камня. Я со вздохом стащил с себя мешок и, кряхтя, выбрался назад, на узкую звериную тропу.

Не стоило и пытаться срезать петлю. Но пока не попробуешь, ни за что не догадаешься.

За плоскогорьем, далеко позади, облака подсвечивало снизу неяркое отраженное сияние Байкала. Тихо шелестела вокруг мошка, иногда  в слепой жажде крови ничтожные тельца бились о надетый на голову полиэтиленовый мешок, как будто начинал моросить дождь. Подпухшими губами прямо через густой самодельный накомарник я сжимал окурок и время от времени заново прикуривал тухнущую сигарету.

Кислорода не хватало даже костру.

Полосатый бурундучок неторопливо и бесстрашно проследовал мимо меня по своим делам.

Я перевернулся на спину, снял маску и трубку, прикрыл глаза от слепящего египетского солнца и с наслаждением вдыхал чуть солоноватый, но узнаваемый аромат пенки клубничного варенья. Жена на лежаке под тростниковым зонтом помахала мне рукой.

Мне жаль было маму, которая никогда не увидела этого солнца в иссиня-фиолетовой вышине… склонившись над плитой, она там, в вечном далеко помешивала густую массу и заботилась о нас, беспокоилась о предстоящей долгой зиме.

Слеза старческой сентиментальной жалости смешалась с густосоленой водой Красного моря.

Стучу! кому? Нащадкам пращурів?

По-перше, розберемось з назвою.

Пращур за змістом — представник попередніх поколінь

Скажімо, як прадід. Але чом саме пращур, а  не пралюд або не прамудр?

Мабуть, щось-таки пращури прозрівали у темряві майбуття. А ввижалися їм, ясно ж, нащадки - щури.

А чому — стане зрозуміло з контексту.

Фіг.. 0 — так виглядав наш підземний перехід  пару років тому. Нормальна - тільки підлога. І з чого б це її міняти? Здогадайтеся...

Наприкінці літа у підземному переході, що розташований на Чоколовському бульварі, раптом з'явилася групка людей у респіраторах, з бутлями розчинників, щітками та скребками. Розчистили графіті на частині стіни. Наступного дня їх прийшло більше, оснащені були краще та старанно очистили весь перехід.

А днів через два-три підходячи до переходу, я почув шалений гуркіт та брязкіт.

Зазирнув усередину та отетерів

Велика бригада з перфораторами збивала старанно відмиті кахлі та штукатурку, грузчики виносили сміття нагору.. терикони росли.

Пройшло пару днів... мене знову здивували.

Парапет переходу з самого початку був оздоблений сірими гранітними полірованими плітами. Це матеріал, яким покривали поверхню наприклад, піраміди Хеопса, та доки не вкрали потомки єгиптських пращурів, пломенів на сонці невстановлену низку тисячоліть... а тут міняють? На що та навіщо?

Сірі поліровані плити сирітськи лежали на асфальті  (фіг. 1).


Фіг. 1

А незабаром десь поділися.

(Ліричний відступ. Я назвав ілюстраційні фото як було прийнято у пращурів, фігурами. На знак пошани їм . Так мені заманулося. А ле читач має право бачити те, що написано, а саме Фіг!).

Як моментально ж зникли демонтовані вночі огородження, зроблені, до речі з нержавійки ще старанням покійного міністра інфраструктури, який незабаром застрелився ДВОМА пострілами в голову...

 


Фіг. 2 Зліва   - приблизно так виглядав парапет переходу до ремонту. Справа -після ремонту. Щось мені здається, що європейській столиці країни з власними покладами граніту більш лічить правий, тим більш безкоштовний варіант. Архітектори, чи я не правий?

 

Але це був лише початок. Бригада штукатурів вже встановлювала маячки по стінах, як раптом прийшли спеціалісти по підлозі.

До того часу підлога виглядала десь так (фіг. 3, див. також фіг 0. Документ.)


Фіг. 3

ЇЇ знімали вручну, намагаючись не пошкодити, та штабелювали на піддони.

А потім її кудись вивезли (гадаю, не на свалку) та привезли і поклали нову, різнобарвну. Поклали, до речі,  паскудно, як новачки (фіг 4).


А потім з оглушливим ревом запустили шліфувальну машину та старанно здерли фарбований шар з камінчиків!!! У переході!!! де немає опадів та не буває слизько!!!

За деякими оцінками та рекламою, підлога з пресованої бетонної цегли може служити років сто-триста.  Тим більше, в переході, до по ним не їздять танки та  джипи, не ллють кислотні дощі та не палають коктейлі молотова.

У Ефесі  тротуари із звичайнісінького мармуру та вапняка стоять вже 3 тисячі років. Міста немає, а вони є . Римський пантеон збудовано з бетону близько 126 року н. е. У Барселоні тротуарна плитка зберіглася з початку 20 століття. У Львові також.  Як нащадки пращурів наважилися вкрасти вічну плитку віиробництва нащадків Омельченка, неясно... а... здогадався. У них же й нову купили! Попит на ринку  впав, обсяги реалізації зменшилися, треба забезпечити.

А потім з'явилася камнерізна машина та з вищанням прорізала уздовж підлоги канавку, де уклали жовту полосу керамічних  плит для покращення орієнтації сліпих...

Ліричний відступ.

У часи  бунтів безробітних ткачів Велика Британія винайшла так звані соціальні роботи. (не плутайте із сучасними соцробітниками) Одна бригада голодних рабів виїздила у чисте поле та копала довжелезні канави. Отримувала за це  харчі на полпенні  денно. Наступного тижня інша команда приїздила та старанно закопувала канави. Отримувала харчі на полненні денно. Щось це мені це нагадує, га? Не чую...

 

Дійшло до сходів.

Роком раніше замінили одни сходи на бетонні. Монументальна споруда. Цього разу почали й інші репарувати.

Розібрали неремонтовані сходи ущент. Привезли купу заліза та зварили сталевий каркас, пофарбували та поклали на каркас такі ж непідйомні брили, що й на відремонтованих.

Начебто усе добре. Але є таке явище — електрокорозія від наведених струмів. Вона з'їдає за рік-два незахищену сталеву конструкцію. Фарбовану, навіть спеціальною фарбою, думаю, зїсть за три-чотири. Поруч проходить тролейбусна лініи з напругою живлення 6 кіловольт та токами у сотні ампер. Та ще сіль, якою взимку усе  посипають... з'їсть та не поперхнеться.

...І коли вже перестали грюкати та стукати, одного вечора я побачив на власні очі, як

 МІНЯЮТЬ НОВІ, ТОРІК ВІДРЕМОНТОВАНІ СХОДИ!!!

Аж дух в мене перехопило.

*************************************

Кожну з цих зірочок читач може вільно замінити на будь-які непідцензурні слова, речення та монологи. За власним розсудом.

 

Остання пісня. Поручні. Їх і робили наостанок.

Очевидно, кошторис видався замалим. Тому зробили так (нова фіг 4;. кілька десятків зайвих тисяч гривень з міського бюджету). Хто мені пояснить, до чого та для кого поручні на площадці?


Фіг 4, красномовна.

 

Фіг 5, розцінки

 

Роздум наостанок.

Наш народ мабуть  навіки призначено бути володарями власних кравчучок та кучмовозів.

А спробуйте підняти по цій доріжці (фіг 7) інвалідний візок.... тю... засіб для пересування людей з обмеженими можливостями.


Фіг.6, образлива та нахабна.

 

А між іншим, у Києві діє стандарт,за яким схил для візка має бути вісім градусів і не більше. За цим стандартом наїзджають на магазини та аптеки. А київська влада,яка наїзжає, його не виконує.

Дехто каже, інколи важко виконати. Брехня. Важко бажати виконати, бо наступного року знову зможуть прийти будівельники та порушити цю красу неймовірну та видрати з бюджету кількадесять мільярдів гривен наперед

Хоча можна було  це зробити одразу.та витратити гроші доцільно та ощадно.

Ось вам фіг  7, варіант рішення для саме  нашого переходу


Пандус має бути завширшки 1,2 метра та кут нахилу не більше 8 градусів. При заглибленні біля 4 м довжина пандуса не більше 30м.

А грошей витрачено стільки, що  навіть можна було змонтувати ліфт! (фіг 8)

 

 

 

 

Фіг 8, остання врешті

Кому сподобалися… фіги, які так і хочеться напхати в дурну та жадібну щурячу пельку та виникло бажання долучитись, пишіть olegkats1@gmail.com

Пропозиції розглядатимутьсяJ

 

Післямовочка.  Коли врешті все скінчилося, я бачив, як два щурячих прораби переміряли обсяги робот для виконавчого кошторису. Це була казка! Вони міряли надсучасним приладом, схожим на гігантський курвіметр, довжину парапету довкола переходу. І увага – міряли не вісь споруди, як треба робити, а довжину зовнішньої частини парапету. А йшлося про площу верхнього покриттяJ

Хоча багато чого можна ще сказать..... о, країна Великих Щурів!!!

Как уничтожили свободных журналистов на портале Хайвей

Началось пару лет назад, когда сопредельное гсударство испытало компьютерные вирусы, и часть публикаций слетела.
Хотя нет, началось гораздо раньше, когда Дмитрию Дубилету наскучило его творение (или деньги понадобились, или и то и другое, и он продал свой хайвей... неведомо кому, потому что Дубилета знают все, а нынешний бенфициар - неведомо кто. Покупатель, потребитель, пожиратель..
И вот несколько дней назад были тихо уничтожены многолетние работы лучших журналистов
К слову сказать, они не очень опечалились, потому что из-за непонятной, но неприятной политики новых.. или сверхновых? владельцев портал утратил свою популярность.
Мне сложно определить, сколько учетных записей уничтожено. Похоже все, из старых сохранилась кажется Виктория Ивченко.
Большинство новых публикаций не имеют ни остроты, ни гражданской направленности, ни полемичности
У меня там было около сотни статей, значительная часть (более половины) получила топовую оценку сообщества
Вот перечень некоторых из них
http://h.ua/story/423457/ про вибори мера
http://h.ua/story/414709/ про податки
http://h.ua/story/403619/ донбас_програма
http://h.ua/story/312800/ сбербанк
http://h.ua/story/309126/ http://h.ua/story/237729/ захоплення критичної власності атомного комплексу
http://h.ua/story/304557/ житловий кодекс
http://h.ua/story/301937/ та http://h.ua/story/302433/ публікаціії, які дещо змінили
http://h.ua/story/298460/ заклик у безодню
http://h.ua/story/294619/ перемога (дрібна, але)
http://h.ua/story/274634/ грабіж України
http://h.ua/story/260622/ как отстоять
http://h.ua/story/218878/ вітроенергетика криму
http://h.ua/story/217455/ загибель імперії - в цей момент путін почав справжню війну
http://h.ua/story/194156/ судова бездіяльність
http://h.ua/story/173383/ ЗВЕРНЕННЯ НАРОДУ УКРАЇНИ
http://h.ua/story/101820/ анатомія терориста
http://h.ua/story/45481/ есе про якість
http://h.ua/story/45039/ різниця українець -росіянин 2007р перша публікація
По этим ссылкам интересующиеся могут найти копии в вебархиве
Я периодически буду восстанавливать здесь некоторые публикации, которые кажутся мне интересными или важными
А это скриншот профиля, сделанный мною после сотой статьи

К слову сказать, пока с порталом работал Дубилет, гонорары выплачивались, но большинство журналистов, как и я считали что даже эти символические выплаты брать не следует. Но кто нуждался, получал. Когда я, обидевшись, попробовал получить гонорар, мне даже не удосужились ответить))) как и другим. Ну и бог с ним..
Кстати, одним из первых, еще до моего прихода, портал покинул Шарий, тогда совсем молодой и азартный охотник на наркоторговцев.

Партия любителей писать

Я предлагаю создать такую партию. В наш век предлолагемого торжества демократии.

***

...Город Эфес тысячелегия назад перестал быть международным портом и там, поднявщись в катаклизме высоко в горы, стал памятником дрквнейшей демократии. И это сделало его вечным.

Несмотия на пропасть прошедших лет, он поражает туристов.

 Прежде всего тонким ароматом иссущаемой солнцем хвои, азалий, каких-то местных пряных трав.

Чистотой мощеных мрамором улиц.

Сохранившимся фасадом Библиотеки Цельса.

Больницей Гиппократа.

Указатнлями дороги к дому свиданий

Зданием первого в мире демократического парламента.

Высокими колоннами вдоль улиц, на вопрос о назначении которых гиды, чаще всего студенты Бакинского университета, пожимают плечами.

Открою эту нехитрую тайну. К навершиям колонн привязывались прочные веревки, натягивались поперек улиц, и на них крепились тростниковые, а у домов побогаче и  тканные полотнища, чтобы скрыть уважаемый публикум от палящего солнца.

Мальчишки бегали по улицам, таща в изукрашенных амфорах прохладительные напитки и вино,

Все это жадно поглощалось и требовало выхода.

И выход предоставлялся в виде общественных туалетов, содержащихся в образцовом порядке и сохранившихся доселе!

(Кстати, они были бесплатными. Идея платных туалетов спустя тысячу лет осенила «экономного» Флавия Веспасиана, крестьянина и лавочника, ставшего Римским императором, в правление предшественника которого был распят Сын Божий, а сын которого Тит разрушил Иерусалимский храм, а чтобы не возиться с обдиранием золоченых крыши и стен, просто наполнил храм дровами, заготовленными для жертвенных костров, поджег, и золото солнечными ручейками стекло в жадные подставленные руки. Деньги не пахнут, сварливо говаривал Веспасиак).

Глашатай на входах в  город хрипло возвещал правила благопристойного поведения, а тут же у колонны, в которой была специальная дыра,  наглядно томился злостный очередной нарушитель оных санитарных правил, на  руку которого надевалась деревянная колодка, не дававшая вытащить из дыры   злополучную руку, «направившую свой зловонный уд в палисадник уважаемой вдовы Писикакис», как уныло продолжал возглашать усталый служащий на всех средиземноморских языках.

Было жарко...

Красивая и притягивающая картинка нарисовалась.

Совсем другая картина ждет Вас,  читатель, на улицах нашего исключительного города.

Моя память не простирается в античные времена. Но я еще помню мэра-коммуняку, который рьяно следил за соблюдением санитарных норм на улицах цветущего Киева, самого зеленого города мира.. Фамилия его была Згурский. Вы не поверите, но при нем в каждом дворе был действующий туалет. Множество их было построено и на городских улицах. Конечно сооружения были «бюджетными» в самом уничижительном смысле. НО ОНИ БЫЛИ!

На моей родной Чоколовке первой жертвой нового мэра пал туалет на ул. Ереванской, у дворца пионеров. Застройщик лихо сэкономил на земляных работах, и большой, даже благоустроенный подэемный туалет превратился в подвал элитного дома

Человек, произведший колоссальную антисанитарную революцию в Киеве, может и не заслуживает упоминания, но город должен знать своих героев. Александр Омельченко положил начало преступной застройке городского центра и парков, покрыл плиткой, изготовленной на заводиках родни и друзей, киевские тротуары и - главное — уничтожил большинство общественных туалетов.  Последним на моей памяти пал большой подземный туалет на ул Мицкевича, даже не застроенный, а просто засыпанный. Перед ним остроумно «накрылся» туалет на стоянке автобусов Аэрофлота у пл Победы, использованный для установки подземных резервуаров автозаправки, построенной, если мне память не изменяет, пресловутым Табачником. (вот кстати и путь к бенефициару взятки, если кому-то интересно)

Уважаемые киевляне!

 Никакой новый президент не будет решать вопросы туалетной инфраструктуры. Это наша с вами проблема.

Лично я люблю Париж, но не до такой степени, чтобы не замечать, как утром бывшие обитатели Сирии приходят рано утром, дабы дружно отметиться у стен здания центрального вокзала... когда туалеты его закрыты на уборку..

Но Париж нам не светит. Там туалеты откроются, а у нас нет.

Удивляет меня еще кое-что.

Например, вокруг парка Ушинского, где и стоит упомянутый памятник с постоянно воруемыми бронзовыми буковками*, находится два магазина сетей свежего пива, три кофейныж заведения, три магазина с прохладительными напитками. В «свежем пиве» не разрешается открыть и глотнуть пенный напиток — лицензия ограничена покупкой.

Естесственно, покупатель выходит в жару, снедамый жаждою, нарушает водный баланс организма и благодушно отдыхает на солнышке. Но нарушенный баланс немедленно требует восстановления.

Выпученно озираясь, посетитель парка видит что? Зеленые насаждения. Кустики. Привлекательные особенно в вечернее отдохновительное время.

Теперь Вы наконец поняли, как правильно ставить ударение а названии этого опуса.

 ПРИЗЫВАЮ ВСЕХ ВСТУПАТЬ В ПАРТИЮ ЛЮБИТЕЛЕЙ ПИСАТЬ !

 Место ежедневного сбора предлагаю назначить на Крещатике, у мэрии, к мэру, (воспитаннику Омельченка, автора несметного множества деревенских цацек на Майдане) который говорят немного научился говорить - и будем учить его писать! Приходите отметиться!

Вспомнил еще один далекий провинциальній городок, Лондон называется. Маленький скверик в районе Оксфорда, площадью 150 кв. м. Оборудован прекрасным туалетом с пандусом и широкой дверью для въезда инвалидов. Убирает его муниципальный работник, освещение от светодиодов  с фотопанелью на крыше, водосноабжение от сети фонтана в сквере. Ремонт и содержание- - за счет маленького бара напротив. Там состоялось первое партсобрание моей партии(-:)

 *На памятнике Ушинскому при открытии было написано «Выдающийся русский педагог и общественный деятель... потом слово «русский» исчезло, потом появилось «Видатний російський педагог та громадський діяч...” потом исчезло слово “російський” и надпись обновили, а ныне, в бронзовый век — т.е. эпоху дефицита цветных металлов-— часть букв пошла на восполнение этого самого дефицита.

 

Страницы:
1
2
предыдущая
следующая