* * *

 Задивляюсь у твої зіниці

 Голубі й тривожні, ніби рань.

 Крешуть з них червоні блискавиці

 Революцій, бунтів і повстань.

 Україно! Ти для мене диво!

 І нехай пливе за роком рік,

 Буду, мамо горда і вродлива,

 З тебе дивуватися повік…

 Одійдіте, недруги лукаві!

 Друзі, зачекайте на путі!

 Маю я святе синівське право

 З матір’ю побуть на самоті.

 Рідко, нене, згадують про тебе,

 Дні занадто куці та малі,

 Ще не всі чорти живуть на небі,

 Ходить їх до біса на землі.

 Бачиш, з ними щогодини б’юся,

 Чуєш — битви споконвічний грюк!

 Як же я без друзів обійдуся,

 Без лобів їх, без очей і рук?

 Україно, ти моя молитва,

 Ти моя розпука вікова…

 Гримотить над світом люта битва

 За твоє життя, твої права.

 Ради тебе перли в душу сію,

 Ради тебе мислю і творю…

 Хай мовчать Америки й Росії,

 Коли я з тобою говорю.

 Хай палають хмари бурякові,

 Хай сичать обращи — все одно

 Я проллюся крапелькою крові

 На твоє священне знамено.

                                                   1961 рік

…«Та читайте од слова до слова,
Не минайте ані титли,
Ніже тої коми,
Все розберіть… та спитайте
Тоді себе: що ми?
Чиї сини? Яких батьків?
Ким? За що закуті?
…Учітеся, брати мої,
Думайте, читайте,
І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь»..  

                      

                                                                        

                                            

Думи мої, думи мої,

Квіти мої, діти!

Виростав вас, доглядав вас —

Де ж мені вас діти?..

В Україну ідіть, діти!

В нашу Україну,

Попідтинню, сиротами,

А я тут загину.

Там найдете щире серце

І слово ласкаве,

Там найдете щиру правду,

А ще, може, й славу...

Привітай же, моя ненько!

Моя Україно!

Моїх діток нерозумних,

Як свою дитину.

Тарас Шевченко