…"Шелл – убийца наших детей, Шелл – убирайся вон отсюда, Хватит убивать нашу природу"… Звісно, це зовсім неповний перелік тих погрозливих гасел, що лунають звідусіль стосовно роботи компанії Шелл в Україні….

   Сланцевий газ (далі – "сланець") – доволі популярна останнім часом тема, що мимоволі поділила небайдужих українців на два табори: прибічників та противників. Прибічники стверджують, що прихід Шелл і, разом з тим, початок розробки покладів сланцевого газу враз вирішить всі енергетичні проблеми України на наступні –дцять років. Мовляв, зіскочимо з "російської газової голки" та ще й продаватимемо надлишки Європі. От заживемо! Лави противників, навпаки, волають щодуху про отруєну воду, пустелі навколо місць розробки, підвищення радіації, кислотні дощі та ще безліч лих, що неодмінно відбудуться в разі початку видобутку сланцю. Хто ж насправді має рацію, а хто тільки підбурює й без того знервоване суспільство?  

   Спробуємо розібратися, бодай, в основних перипетіях даного питання. Один зі способів видобутку природного газу – гідророзрив (далі – ГРП) пласта. Для цього буриться свердловина – і при досягненні нею продуктивного пласта, власне, й проводиться ГРП: до свердловини закачують робочу суміш води, піску та хімреагенту, котрі під потрібним тиском розривають пласт, унаслідок чого утворюються тріщини до 50 м в діаметрі, в результаті чого отримують приплив газу (він вивільнюється з породи). Залишки використаної суміші закачують у використані газоносні площі (утилізують). Слід зазначити, що дана технологія більше 30-ти років успішно застосовується газовидобувними підприємствами України для видобутку традиційного ПРИРОДНОГО газу. Ніхто ще не захворів, вода не втратила своєї свіжості. Відмінність полягає в тому, що Шелл робить це за допомогою високотехнічних технологій з чітким дотриманням норм і правил, а ми – з маніакальною впертістю працюємо ще за радянськими лекалами та із сумнівної якості хімреагентами, які часто-густо просто зливають у поле. 

Йдемо далі. На даний час в рамках угоди про спільну діяльність проводиться буріння пошуково-розвідувальної свердловини № 400 (Біляївська) в Первомайському р-ні Харківської обл., що за 100-120 км від Юзівської площі (Донецька обл.). Відчуваєте відстань? Тобто, іншими словами, станом на березень йде мова про отримання результатів буріння, на підставі яких буде ухвалене рішення (тільки тоді!) про доцільність подальшої ПРОМИСЛОВОЇ РОЗРОБКИ родовищ традиційного газу. .

   Важливим є той факт, що щороку в Україні, зокрема в Східному регіоні, бурять кілька десятків свердловин – це абсолютно нормальний процес і ніхто не б`є при цьому на сполох. Саме тому видимих причин для хвилювання щодо ще однієї – немає. Скажу просто: умови праці та, так би мовити, дозвілля наших буровиків в порівнянні з Шеллівськими не йде в жодне порівняння. Наступний момент: глибина свердловин в даному регіоні складає 3-6 км, глибина залягання водоносних горизонтів 200-500 метрів. Мені не відомий жоден випадок потрапляння у водоносні пласти будь-яких забруднюючих речовин, навіть за нашого підходу до виконуваних робіт. Сумніваюся, що Шелл працюватиме гірше за нас. Зважаючи на всю серйозність ситуації, можу абсолютно достовірно сказати, що в даному випадку про СЛАНЕЦЬ не йдеться взагалі. Оскільки технологія буріння на сланець передбачає при досягненні газоносних горизонтів переходити в ГОРИЗОНТАЛЬНИЙ спосіб проходки (на глибині 1500 – 2 000 м), а в даному випадку Шелл бурить стандартну ВЕРТИКАЛЬНУ свердловину завглибшки більше 5 000 метрів, то, цілком очевидно, мова йде про можливі перспективи видобування ТРАДИЦІЙНОГО природного газу.

   Всі розмови, мітинги, промови – не більше, ніж елементарна непрофесійність та добре завуальований вплив конкурентів (кого саме – вам видніше). Як це не дивно, спротив чинять, зокрема ті, хто мав би обома руками бути "за" просування даного проекту – деякі працівники нафтогазової галузі. Здавалося – парадокс!? Ні. Їх можна зрозуміти: при переході з одного газоносного горизонту на інший виконують так звану герметизацію колони (змінюють діаметр спущених труб – НКТ). Тільки-от Шелл робить це за допомогою алюмінієвих заглушок, котрі не шкідливі та легко потім усуваються, а ми – цементуємо (при цьому левова частка цементу та інших хімреагентів елементарно розкрадаються). Ми можемо бурити подібні свердловини 2-2,5 роки, вони – півроку. Уявляєте к.к.д. в динаміці? А скільки при цьому крадуть дизпалива, бензину та інших матеріально-технічних цінностей – тільки Богу відомо!.. От вам і аргументи!. Звісно, ніхто цього не озвучує, позаяк багато хто має власний інтерес. От і вся ціна питання.

    Наостанок. Лише оціночні (читай – попередні) запаси природного газу складають близько 2 трл. м3 газу на Заході України, та 4,5 трл. м3 – на Сході, з яких такими, що можливі до вилучення, вже називають близько 3 трл. м3 (Україна щорічно споживає біля 50 млрд. м3, з яких на комунальні потреби йде 20 млрд. м3). Як Вам цифри? Враховуючи досвід роботи, зауважу, що під час промислової розробки вуглеводневих родовищ ці цифри завжди уточнюються і зростають. Не мені вам пояснювати, що означає початок розробки додаткових ВЛАСНИХ родовищ вуглеводнів для України в цілому та її мешканців зокрема.

   За умови дотримання ЕЛЕМЕНТАРНИХ вимог до умов праці та екологічних аспектів ми ризикуємо стати провідною державою на світовій арені! А якщо, дійсно, там виявлять ще й сланцевий газ? Та впровадимо енергозберігаючі технології… Я навів лише основні моменти, зрозумілі широкому загалу. Висновки за вами, шановні читачі. Далі буде.

…Де техніка? Де ті й… машини, де вони, я питаю!? Ми стоїмо тут вже вісім часов, но не продвинулись ні метра… Блін, ми нікому на… не нужні…Хоть би хто чаю підвіз, чи шо…Даже дорогу ніхто не посипав, казли!..

Це цивілізований уривок розмови з одним моїм знайомим шофером, якого примхлива доля зупинила між Києвом та Житомиром. Потім у нього сів телефон і зв`язок урвався. Додам, що в житті це спокійна та врівноважена людина. Але ж то в житті, а не в ж…

Спалахи телекамер вихоплюють закоцюблі та обліплені снігом скелети фур, автобусів та легкових авто. Скрізь завірюха, повсюди панує снігова круговерть. Рідкісні щасливці, котрим вдалося вирватися до початку основної хуртовини, дуже емоційно переповідають про свої враження та ставлення до відповідальних за цей безлад.

Натомість у недільних новинах жвавий вусань бадьоро запевняє, що все добре, все під контролем. Треба було бачити вираз обличчя журналістки, що інтерв`ювала цього вельми поважного пана. Не знаю, я би на її місці не витримав – зацідив би у пику, напевно. Рідко коли чуєш таку нахабну та цинічну брехню, та ще й з уст очільника столиці європейської країни.

Ранкові новини сповістили "радісну" звістку: сніг чистять – біля КМДА та Верховної Ради. Ура! Подолали негоду. Кортеж Яновича виїхав на ранковий променад та успішно застряг на "практично чистих дорогах". Сміх та й годі – то за гріх, аби не брехав. Цікаво, може хтось пропонував йому лопату, щоб, так би мовити, з народом, "покращувати"… Укргідрометцентр у шоці, експерти висувають гіпотези, пережовують версії.

Тим часом, затор завдовжки у 80 км чекає теплих променів весняного сонця, бо більше там нікого чекати. Адже всі повідомлення про нібито активні роботи зовсім не відповідають дійсності. Великий стратег, якого заледве відкопали зі снігу на правому березі Дніпра, доручив "…розробити чіткі регламенти дій та механізм координації заходів на випадок надзвичайних снігопадів"…В кінці березня…План на літо, не інакше.

"…надзвичайна ситуація, яка виникла через екстремальні снігопади, виявила цілий ряд недоліків щодо координації діяльності служб в неординарних випадках. Відсутність напрацьованих регламентів дій завадило оперативно приймати рішення…" – поважно додав він і поставив тверду "трійку".

Який план, яка координація!? Та в нас такого зроду не було, й хтозна, чи буде коли-небудь. Невже події двомісячної давнини нічому не навчили? Ну вдарив же вдруге грім ще й у Львові! Й далі пішов циклон. Ніхто навіть не почухав потилицю – може пронесе…

Я не знаю, що потрібно аби розворушити владне болото. Навіть надзвичайні ситуації з масштабами на дві третини країни, що тривають протягом останніх тижнів, не в змозі зсунути камінь під назвою "а нам плевать" з місця. А Гарант взагалі самоусунувся, до Межигір`я дороги чистять регулярно, а раби хай собі, як хочуть…

Та що там вони! Хотілось би спитати в усіх відповідальних осіб: за який х.. ми платимо вам, шановні, шалені податки на утримання всіх чиновницьких апаратів, скільки можна тягти все під "нуль", тупо нічого не роблячи. Виникає непереборне бажання потримати всім відомих "діячів" за "кадик". З душею так потримати, любовно зазираючи у "чесні" оченятка.

До речі, для тих, хто вірить у слова: жоден із вельмишановних борців за краще життя, що тільки прагнуть "до корита", а разом із ними й тих, що вже біля нього – й пальцем не поворухнули задля елементарної допомоги тим, що на трасі, тим, що лізуть на пузі через кучугури до пологового будинку, тим, що мерзнуть без електрики та тепла, що сидять без хліба і продуктів (навіть у столиці виникли затримки у постачанні хліба та деяких продуктів, що вже казати по регіони)…Де вони, ці пустобрехи? Немає…Та й браві хлопці в плямистих формах теж не були помічені на розчищенні заметів, куди їм, убогим, вони ж тільки цивільних можуть ганяти, а для важкої роботи – зась, сил не вистачає…

Все ж схиляюсь у поклоні перед нашими людьми, що не кажіть, не всі спаскудилися та зажиріли. Незважаючи на повну байдужість влади, природні катаклізми та інші негаразди, люди допомагали одне одному у боротьбі з природною стихією: міцні хлопці на позашляховиках витягали тих, хто вилетів на узбіччя й кого повністю замело снігом. Їх ніхто не просив, вони нічого з цього не мали – просто витягали. Працівники АЗС, мешканці сіл, поблизу яких поставали "на прикол" подорожні машини, без зайвих зволікань та абсолютно безкоштовно давали бензин потребуючим (факти, не вигадка!), а також гарячий чай та каву, а то й просто бутерброди…

Й ніхто не звертав увагу на мову спілкування, соціальний статус та марку машини. Бо стихія всіх об`єднала, миттю зітерла всі соціальні та класові відмінності, поставивши всіх на один щабель…

…Знайомий вийшов на зв`язок, повідомивши, що скоро вже побачить "вогні столиці". А подробиці, мовляв, при зустрічі, бо там на цілу книгу набереться.

Як уже набридло це все.

Знов і знов наріжним каменем суспільства стає українська мова. Ніби проблеми вже всі залагодили, давайте й цю вирішимо. Вже скільки її гнобили, калічили, забороняли-дозволяли, забували, карали носіїв...

Воістину, ми – найтерплячіша нація світу. Де, скажіть на милість, в якій країні СВІТУ піддають сумніву, та що там, – люто ненавидять та знищують власну ідентичність та культурну спадщину? У Польщі, чи може у Франції, а може на Туманному альбіоні вирішили заборонити державну? Не силкуйтеся – все одно не знайдете такої країни (хіба якісь тумба-юмба, але ж ми не такі).

Мова селюків, укробидла, галицайська говірка, малоросійський суржик...Безліч "епітетів", максимум зневаги. Мільйони наклали головами за те, що сьогодні паплюжать та винищують...

Я – українець. Це не просто слова. Я належу до великої нації, що має одну з найгарніших мов світу. Для мене не існує питання засобу спілкування – я народився на Україні, українська – мова моєї держави, а значить – і моя мова.

Я не калічу людей за те, що вони розмовляють іншою мовою, я не ображаю їх право на вільне виявлення власних емоцій мовою своїх пращурів. Але я – на своїй землі, тому вимагаю поваги до моєї мови та культури, землі та традицій.

На гроші платників податків – тих злиденних, що ще не повтікали звідси, а й досі вірять словам; тих, кого владні мужі не вважають за людей та повсякчас грабують та зневажають – утримуються ВСІ державні установи та чимала армія чиновників.

Прямий ОБОВ'ЯЗОК державних діячів та працівників усіх без винятку держустанов: розмовляти, провадити діловодство, популяризувати власним прикладом ДЕРЖАВНУ мову. Держави, що їх годує. А вдома – хоч китайською, як дозволить сумління.

Наші діти повинні отримувати освіту ДЕРЖАВНОЮ мовою: починаючи від дитсадочка аж до робочого місця по закінченні ВИШу.

Вмикаючи телевізор ми не повинні бачити обличчя радянської партноменклатури, що нахабно плює в лице європейській державі, провокуючи, тим самим, бійки та дестабілізацію в країні. Те саме варто сказати про книги чи медіа-видання...

Всі ці заклики до "другої державної", "двомовної Швейцарії" є не що інше, як провокації та спекуляції на почуттях людей. Це – банальне окозамилювання, під час якого розкрадаються останні землі, виводяться в офшори чергові мільярди, розподіляються фінансові потоки на майбутнє.

Мова окупантів і поневолювачів, що століттями мордували Україну не повинна стати державною, бо це – шлях у небуття.

Нехай ВСІ чиновники на чолі з Гарантом складають іспити на знання української мови та історії держави. Не склав – аріведерчі! Не хочеш – до побачення, і без розмов!

Українська мова повинна панувати в усіх сферах суспільно-політичного життя країни. Від затрапезної сільради – до засідання членів уряду та виступу вищих осіб держави. ВСІ повинні поважати Україну та дотримуватися букви Закону. Щоби Україна в очах іноземців не виглядала: "матрьошка", "водка", "русский", "спасибо", "пожалуйста"...

Не бійтеся бути українцями в Україні. Я – україномовний у Харкові. Всі мене чудово розуміють і деякі, навіть, (о диво!) переходять на українську, бо в більшості випадків розуміють. Нехай і не все, але суть – точно. При цьому я володію російською навіть краще за багатьох її носіїв (та й не тільки я).

Бо в цьому все наше єство: при звертанні російською – очі додолу, хаотичне пригадування і – російська відповідь з українською інтонацією. Колоніальне минуле міцно засіло на генному рівні.

Ми тут господарі, нехай вони – очі додолу і пригадують. Давно вже час підвестися з колін у власній свідомості та вчинках. Це – в наших силах. Ми ж можемо звернутися державною, скласти без помилок документ, побороти спокусу "бути, як усі" та покращити, бодай на йоту, життя. В наших силах спілкуватися українською вдома, на роботі, з власними дітьми...

Варто, лишень, почати, і все у нас вийде. Не чекайте, що за Вас це зробить хтось інший, почніть із себе, будьте в авангарді.

Що!? Кажете російська – скрізь? Неправда! Це ми її підтримуємо своїми лінощами та меншовартісними комплексами. Це з нашої мовчазної згоди нас русифікують, а ми ще й чублимося одне з одним за право першими підгавкнути на "общепонятном" та отримати крихти з панського столу.

Так, ви не помилилися, лейбмотивом даної статті є те, що єдиною ДЕРЖАВНОЮ, без зазіхань і поза всяким сумнівом, повинна бути УКРАЇНСЬКА МОВА. Є незгодні? Вас ніхто не тримає, де знаходяться вокзали, ви знаєте...

Без мови нема нації.

Газ уже давно став геополітичним питанням, що затьмарює очі багатьом, навіть далеким від політики індивідуумам. Погодьтеся: яскраві політичні прапори, палкі промови, сміливі висловлювання та популістські гасла – все це стало невід`ємними атрибутами гарячих баталій, на тлі яких спритні шахраї та пройдисвіти від політики прагнуть добряче погріти руки.

Підписана нещодавно Україною в Давосі угода з компанією "Shell" вже спричинила черговий виток всезагальної істерії та масових виступів, що дуже негативно позначилося на настроях пересічних українців, які й так ледь животіють в боротьбі за елементарне виживання.

Солідні дядьки з високими регаліями, що не вилазять з телеекранів, стверджують, що цим рішенням ми торуємо собі вірний шлях до загибелі; Інтернет рясніє статтями про екологічні лиха, що неодмінно настануть в разі початку робіт, ведучі всіляких сумнівних ток-шоу з великими очима переповідають всі жахи та страхіття, що впадуть нам на голови, якщо, бодай, щось таке розпочнеться…

Особисто мене найбільше вразило те, що в нагнітанні й без того напруженої ситуації в країні (неначе більш немає нічого важливішого) найактивніше беруть участь медіа, що, принаймні, декларують свою українськість та державність. Прикро було читати блоги деяких читачів (діячів?), зокрема й на цьому сайті. Непрофесійність, а часто-густо відверті фантазії та порожні слова "фахівців" викликають в мене багато емоцій: від гомеричного реготу до елементарної знервованості, шкода…

Скажу відверто: мене важко запідозрити в любові до можновладців, особливо теперішніх. Ба, більше, я відверто висловлюю своє "захоплення" з приводу "пакращень", що безперестанку "полегшують" наше з вами життя. Трохи поміркувавши, я все ж наважився сказати кілька слів на дану тему з погляду професіонала, якому не байдуже майбутнє його держави.

Річ у тім, що в даному випадку насправді не йдеться про сланцевий газ. Чому? Все дуже просто: після реорганізації НАК "Нафтогаз України", що була стрімко та успішно проведена на початку цього року під газовими гаслами, утворилося декілька товариств з вельми цікавими правами та доволі широкими можливостями.

Так, зокрема, одна з основних "дочок" - ПАТ "Укргазвидобування" (далі – ПАТ "УГВ") є монополістом у видобуванні газу на території України. Тобто, весь газ, що офіційно видобувається в державі, є результатом праці саме ПАТ "УГВ".

Більшості з читачів це ні про що не скаже – спробую пояснити на хлопський розум. Наприкінці жовтня минулого року "Shell" почала бурити на Харківщині першу свердловину в рамках угоди про спільну діяльність з ПАТ "УГВ", що була підписана задовго до Давосу. І відразу ж почали ширитися чутки про близький "гаплик" усьому живому. Підпис Януковича в затишній Швейцарії лише спричинив справжній вибух пристрастей та емоцій…

Знаєте, я в цій галузі вже років із п`ятнадцять, та й батько присвятив понад 30-ть років свого життя праці на ниві зміцнення енергонезалежності України. За цей час нічого не змінилося: кирзові чоботи, засмальцьовані "кохвайки", просякнуті хімреагентами рукавиці, жахливі умови праці – та півжиття посеред поля в старезних вагончиках, придатних лише на брухт.

Після буріння свердловини передаються видобувним організаціям, де стан речей теж бажає лишатися кращим: вбоге обладнання, що було у вжитку (обов`язково пофарбоване в синьо-жовті кольори), відверта байдужість до процесу, окрім виконання "ПЛАНУ" за будь-яку ціну, геніальні схеми власного збагачення. Й так далі…

В якості винагороди тим, хто дотягне до пенсії: купа болячок і копійчана пенсія. На тлі бруду, що ллється на нас, на фоні фантастичних масштабів корупції в Компанії та "лівих" схем співпраці з приватними фірмами, скажу прямо – в нашій галузі ще є люди, які дійсно працюють, попри все, і вони, без перебільшення, є героями своєї справи. Саме завдяки їм ми ще й досі є незалежними…

ПАТ "УГВ" видобуває природний газ, що після відповідної обробки потрапляє в наші з вами оселі. Це нормальний природний газ, не сланцевий. Ми видобуваємо його з м`яких порід, що їх легше розбурювати, а відтак – мало би бути менше цільових витрат та економія часу. Це в цивілізованих країнах, але ж ми лише крокуємо в Європу.

"Shell" хоче видобувати природний (а не сланцевий – зауважте!) газ з твердих порід, які ми оминаємо внаслідок власної недолугості та відсталості (на мотлосі 70-х років минулого століття далеко не заїдеш). Це робиться на глибині 5 тис. метрів і глибше. А сланцевий газ видобувається на глибині 2-3 тис. метрів максимум. Відчуваєте різницю?! Там зовсім інші принципи та технології, що не мають жодного відношення до того, що зараз відбувається. При виявленні неврахованих м`яких прошарків, що містять газ, "Shell" повідомляють нам (!) їх координати та йдуть далі. Коментарі зайві.

Гідророзриви, якими вже скоро лякатимуть дітей, є технологією, що вже понад 30-ть (!) років використовується в нафтогазовій галузі. Щороку газовидобувними підприємствами проводяться десятки подібних гідророзривів пласта з метою збільшення видобутку вуглеводнів. Десятки!!! Із застарілими технологіями та устаткуванням! А скільки тонн хімреагентів просто зливаються в поле, бо так простіше й дешевше, ніж їх утилізувати. Ви навіть уявити собі не можете, якої екологічної шкоди іноді при цьому завдається навколишньому середовищу. Ось де треба кричати, ось де треба по-справжньому перейматися та контролювати!

Я бачив, що таке "Shell" - це дійсно передові технології, це справді відповідальний підхід до виконуваної роботи, кваліфіковані фахівці, яким, подекуди, не знайшлося місця в структурах НАК "Нафтогаз України". А також це активна наукова співпраця з Українським НДІ природних газів (м. Харків). Я би дуже хотів, щоби ми працювали за їхніми стандартами – тоді би й екологія у нас помітно покращилася, й добробут.

Жодним чином (боронь Боже!) я не рекламую цю компанію. В даній темі я абсолютно незаангажована особа. Дикість ситуації полягає у відвертій брехні та некваліфікованості можновладців усіх рівнів, що вводять народ в оману. Гадаю, в деяких випадках це роблять свідомо. Деякі чиновники прямо вимагають захмарні хабарі за допуск до роботи… Бо впровадження, бодай, на якомусь рівні запропонованих новітніх технологій зведе нанівець крадіжки при цементуванні колони свердловин, призведе до економії труб (читай - металопрокату), значно скоротить витрати часу на всіх етапах: від буріння до експлуатації (економія паливно-мастильних матеріалів, хімреагентів тощо), покращить умови праці пересічних робітників... Тож, цілком очевидно, кому і що конкретно вигідно в даній ситуації...

А в разі успіху цього проекту передбачаються нові робочі місця, відновиться інфраструктура, яка на Донбасі (та й не тільки) перебуває в коматозному стані…

Дивним чином у даному випадку ініціатива влади збіглася з інтересами держави. Нам це й справді потрібно й шкоди природі не завдасть. Повірте, я знаю, про що кажу! Інша річ, як це буде реалізовуватися, та ще й з нашим менталітетом. Та й те, що дехто планує просто казково збагатитися на цьому теж не останній момент. Отут пишіть, знімайте, виводьте на чисту воду – непочатий край роботи! Бийте наосліп – влучите!

Мене хвилює інше: за нинішнього стану речей у державі, навіть такий позитивний намір перетворюють на казна-що! Цей цирк не був би таким кумедним, якби не був таким сумним. Почали за "здравіє", а закінчимо… напевно, як завжди.

Хоча, знаєте… Замість того, щоби склавши руки сидіти й чекати Божої благодаті, може варто самим наводити порядок: кожен на своєму рівні, по мірі сил, га? Згадаймо про тих, хто в полі, без надприбутків, на ентузіазмі…Про тих, хто з мізерною пенсією; про тих, хто гибіє на чужині; про тих, хто працює за копійки, але ще тут… Можливо, наші спільні зусилля дадуть позитивний результат? Бо, як відомо, слово б`є сильніше…

З повагою!

- Бодя, де техзаданіє, што я тєбє давав? Нада сдєлать, а то з нас потом спитають, капєц, блін, – спотикається на словах один мій знайомий співробітник на днях. Родом з Тернопільщини. Нещодавно українець. А я відразу пригадую студентські роки. Франківськ, кінець 90-х – початок 2000-х. Я – з Харківщини, невідомий, для місцевих – москаль. За півроку – свій, для багатьох взагалі місцевий. Хлопці частенько питають, як правильно українською той чи інший технічний термін або взагалі, розмовні викрутаси. Мені пощастило, я – з української родини, з відповідними поглядами та традиціями. Тому місце проживання для мене не мало значення. Ті, хто приїхав разом зі мною (хто не вилетів), так і поїхали "ШТОкая" і "КАКая" додому, так і не вивчивши, бодай кільканадцяти слів українською. Феноменально! Найбільше закарбувалося в пам`ять те, як місцеві намагалися навчити української кримчан та східняків. Відверте глузування та знущання. Але тепер, по кількох роках я бачу їх тут, де вони ґвалтуючи власну свідомість намагаються розмовляти на "вєліком і могучєм". Аж корчі їх ламають. Сміх, та й годі. Чи варто було хизуватися, щоби потім плазувати? Постійно зіштовхуюсь із деяким нерозумінням своєї позиції. На моє прохання дати сірники продавчиня довго дивиться на мене великими очима і лише за третім разом, слідкуючими за моїм вказівним второпала, що мені потрібно. В Євпаторії на звертання українською мені в спину просичали "Бандєра..". Прикладів – безліч. Зараз, стікаючи піною, захисники "язика межнаціонального общєнія" та їм подібні кричать, щось на кшталт: "Русскій – наш родной!". Нема питань, читаю документи, складені посадовими особами, і волосся мені стає дибки: таких "перлів" ще пошукати. А розмовну взагалі краще не слухати – вуха в`януть назавжди. Заходжу в соцмережі… "Джынцы", "вот такая я рада…", "ни знаю", "красатуличка", "супир", "Динис…"…Повний капець! Лукавлять безбожно: i тi, й iншi. Легко зраджують власнi гасла, коли iм це вигiдно.

Золотавий Ілліч, під радісні вигуки одних на чолі з людиною із конячим хвостом на голові та під істеричні зойки інших, важко зітхнувши та поглянувши востаннє у світле майбутнє, похилився та розпався в хмарі пилу та бруду, залишивши на полатаному асфальті заштатного райцентру згадку про колись величні ілюзії...

...Всі на Гостинний двір! Це – наш останній оплот! Ні кроку назад! – неначе на останній бій закликали пересічних громадян хлопці з мегафонами та повнощокі діячі від політики та інших заробітних професій. Імітації сутичок зі здорованями у камуфляжах, картинно-героїчні лежання на запиленій долівці, ламання дверей та ходіння по головах – неодмінні атрибути подібних акцій зібрали чимало вдячних глядачів біля моніторів та екранів телевізорів...

...Ніяких виборів в 2015 році не буде! Ми йдемо збирати народ! – героїчно заявив чолов'яга у вишиванці та пішов... додому, бо там жінка, діти та й взагалі – значно тепліше та комфортніше, ніж у наметах під крижаними вітрами.

...Інший чоловік міцної статури з ієзуїтською посмішкою і поглядом досвідченого шулера запевнив, що головний козир – народ України, у нього ще в рукаві, мовляв, "Як тільки, так і зразу!"...

...Купка людей з непевним минулим та туманним майбутнім під гучною назвою "українська опозиція" оголосила про всеукраїнську акцію протесту "Вставай, Україно!" - й відразу зарясніли друковані та Інтернет-видання українського медіапростору, здійнявши чергову хвилю запеклих дискусій на кшталт "Пішов ти!..", "Ти п..с!", "Бий чужих!.." і .д.

...Прилизаний молодик у імпозантному костюмі з польсько-єврейським прізвищем "не витримав тяжкої долі..." та не перенісши заборони доповідати в одній з найвищих державних установ України мовою окупантів, картинно образився та накивав п'ятами від "оголтєлих націоналістов"...

Ось уже кілька останніх тижнів новинні стрічки шанованих (та не дуже) українських видань нагадують собою дані з передової на лінії фронту, а не країни, що територіально є центром Європи та прагне закріплення цього статусу юридично. Давно прагне.

Про нинішню "опозицію" можна казати або добре, або ніяк. Ті люди, що, нібито, захищають все українське особисто у мене (гадаю, що в багатьох також) не викликають абсолютно ніякої довіри та будь-яких надій.

Я їм не вірю. Це люди, що мають спільне комуністично-комсомольське минуле з їх, начебто, злісними опонентами. Вони - одна когорта, поділена про людське око на різні групи та угрупування. Спільний бізнес, родинні зв'язки, дітки вчаться в одних і тих самих школах, посиденьки на банкетах, навіть мова спілкування – ВСЕ спільне! Над деякими ще тяжіють співпраця з "органами" та підписані папірці...

Вони далекі від простого люду, що пхнеться по маршрутках та вечеряє "сельодкою" та вареною картоплею. Їм глибоко нецікаві ті повсякденні проблеми, що, немов круки, обсіли більшість громадян України...

Ситий голодному не вірить. Золоті слова! Т. зв. "опозиції" абсолютно байдуже, чим насправді скінчиться експеримент "синьо-білих" з Україною та людьми, вони лише чекають слушної нагоди, щоби вирвати владні атрибути з ослаблих рук "попередників".

Скажіть, на милість, ну хіба можна на щось сподіватися, якщо ми тільки руйнуємо та мітингуємо? Всі досягнення "опозиції" можна охарактеризувати кількома фразами: "злиті" вибори за крихти із панського столу; небажання, бодай, елементарної співпраці поміж собою; постійні бійки та лемент; руйнування та блокування Верховної Ради; хвалькуваті заяви та порожні заклики...

А, тим часом, ухвалений Держбюджет із драконівськими витратами на утримання владної верхівки та її обслуги (в томі числі й "опозиційних" депутатів та клерків), ухвалення мовного Закону та швидке втілення тотальної русифікації на теренах країни, повальна смертність дітей від щеплень та таємниче зникнення вкрай необхідних ліків для потребуючих; стрімке знецінення життя простих смертних на тлі фантастичної корупції в усіх сферах громадсько-політичного життя України...

Цей перелік можна продовжувати ще довго. Від того нічого не зміниться. "Опозиція" закликає боротися...Але, хіба можна боротися із самим собою? Вони – частина цієї системи, як це не прикро усвідомлювати і є лише вправними та вміло керованими акторами на державній сцені.

Мені щиро шкода тих, хто ще й досі сліпо вірить їм та ладен "віддати останню сорочку чи голову скласти".заради нічого не вартих, добре оплачених слів...

Знаю, чимало дорікнуть мені, мовляв – кращих немає або ти симпатизуєш владі. Будуть неправі ті та інші. Вважаю, що нинішні балакуни мають відійти у небуття, їх місце вже давно на смітнику історії.

Панове, нам треба почати з нуля, нам потрібні зовсім інші люди. На кшталт тих, що були на початку 90-х – можливо трохи наївні у своїх сподіваннях, проте щирі у поривах та емоціях. Україні потрібні ті, хто дійсно прагне жити в заможній, сильній та прогресуючій європейській державі. Можливо, вони не будуть надпрофесіоналами, проте дивитимуться на світ крізь призму українських інтересів. А брак досвіду та професійні навички – то справа наживна, було б бажання.