Ні, все-таки бидло безсмертне. Якщо народилося лисеньким, таким і помре…Свого часу з усіх сил допомагав я одним людям вибратись з провінції на столичні асфальти. Із самого, що не є задрипаного закутку. І з роботою, і з житлом посприяв. Були начебто притомні українські люди. Навіть кепкували над почутим масним суржиком в електротранспорті....Оце днями, мабуть, через десяток літ, випадково зустрічаю: не пам’ятаю, коли вже й бачились...- О, - каже він, - пашлі я кілішок налью в благодарность за...

Читати далі...

Край, де я знайшовся і виріс вважається вишнево-яблуневим, сливовим раєм. Поділля, Вінниччина, вельми щедра, благодатна земля. У нашому районі за радянських часів було аж три радгоспи плодово-ягідного тресту, які вирощували відбірні фрукти для Москви та Ленінграда. Окремі сорти пакували в спеціальні серветки. Бо тільки там вони родили найкраще.Іще у двох селах - Мурафі та Рахнах-Лісових віддавна працювали плодоконсервні заводи, які ще за комуністів на за кордон готували таке полуничне і...

Читати далі...

Здається, із класу сьомого середньої школи стали мене відправляти на учнівські районні олімпіади. На них я неодмінно перемагав, і їздив на подібні змагання до Вінниці. Оскільки ті суперництва відбувалися чомусь саме весною, а нашу південну частину області річка Південний Буг, який в давнину називали, між іншим, не Буг, а Бог, котрий під селищем Тиврів неодмінно виходив із берегів, і зносив у далеке синє море всі тимчасові переправи, котрі споруджували за рік від весни до весни, бо капітального...

Читати далі...

Учора ввечері (14 серпня 2018 року), проїхався центром Києва – вулицею Великою Васильківською, Шота Руставелі, проспектом Лесі Українки і, що називається, не повірив своїм очам. Враження таке начебто столиця повернулася в дрімуче радянське минуле, або ж ми всі перенеслися до московітської Пензи чи В’ятки – добра половина рекламних афіш, вивісок в українській столиці повернулася до російськомовного варіанту. Якщо навесні тут практично зовсім не було жодного напису па руські, то нині їх десятки і ...

Читати далі...

Що ж, пані й панове, продовжимо щиру розмову про Албанію. Там на відпочинку перебувають мої добрі друзі, професори із Києва Анатолій Іванович Салюк та його дружина Олена Анатоліївна М’яловицька. Мандрівники-кочівники побували в багатьох країнах світу. Нинішнього літа вибралися до оригінального краю на Балканах – Албанії. Мій шкільний товариш продовжує розповідь з далекого узбережжя Іонічного моря:-За неповний тиждень перебування на Балканах ми чітко і однозначно переконалися в тому, що це...

Читати далі...

Зараз, можливо, я подивую вас химерним запитанням, пані й панове: чи знаєте ви, що таке Шаргород? Де він знаходиться і хто там мешкає?Не чекаючи на відповіді, поясню сам. Це районний центр на південному заході Вінниччини, регіон поміж знаменитою Жмеринкою і Могилевом-Подільським – містом, що стоїть на самому Дністрі, на протилежному березі якого розкинулася квітуча черешнево-виноградна Молдова.Століттями Шаргород був унікальним єврейським містечком. Аж по недавні часи. Тут і по нині збереглися...

Читати далі...

Учора Фейсбук із архіву своєї пам'яті видав мою публікацію річної давнини. Це була стаття "Фото в сауні для газети". Картинку з давно минлих днів журналістської молодості. Я про неї розповів торішного серпня. Повторюю для свіжого прочитання:Мабуть, у році 1989-му, а то й у дев’яностому, коли я трудився в газеті «Правда України», справи службові завели мене поспіль із нашим редакційним фотокором Петром Приходьком у Дубно Рівненської області. На тамтешній масло- чи сирзавод, гарне тоді...

Читати далі...

Я уже повідомляв, вельмишановне товариство, що нещодавно на відпочинок у світові простори вибрався мій побратим, професор одного з київських вишів Анатолій Салюк. І дістався він морських курортів мало нам відомої Албанії. Вирішив відпустку провести у цій, донедавна загадковій, для всіх закритій країні. Саме звідтіля я публікую для вас, друзі, добірку свіжих світлин Анатолія Івановича, надісланих любителем далеких мандрів та короткі пояснення до зображень. Насолоджуйтесь пейзажами далеко...

Читати далі...

Є гарний індикатор руху України чи то взад, чи вперед – зовнішня реклама. Куди вона прямує не важко зрозуміти, проїхавшись по місту, оглянувши вивіски. Починаючи, звісно ж, із залізничного вокзалу.За останній місяць я уже втретє (!) поспіль пишу і виставляю у соціальній мережі та на ресурсах Інтернет видань куток приміської столичної залізничної станції, куди прибувають електропоїзди, де щодоби вертиться десятки тисяч людей. Спершу тут з’явилася невеличка, скромна російськомовна вивіска-реклама,...

Читати далі...

Проснувся вранці з почуттям свята у душі. І зрозуміло чого. 6 серпня – день народження мого друга – односельчанина, товариша з паралельного класу школи, професора одного із вишів Києва. Людини, котру в такий день ніколи не можу побачити наяву, привітати, позаяк він завжди зникає за межами моєї досяжності.Раніше у цей день він обов’язково тікав на теплі води до Криму. Із деяких пір перетворив серпень, якраз напередодні дня народження, на щорічне зарубіжне турне. У такий спосіб Анатолій Іванович...

Читати далі...