Албанська запряжка для "Мерседеса"

Що ж, пані й панове, продовжимо щиру розмову про Албанію. Там на відпочинку перебувають мої добрі друзі, професори із Києва Анатолій Іванович Салюк та його дружина Олена Анатоліївна М’яловицька. Мандрівники-кочівники побували в багатьох країнах світу. Нинішнього літа вибралися до оригінального краю на Балканах – Албанії. Мій шкільний товариш продовжує розповідь з далекого узбережжя Іонічного моря:

-За неповний тиждень перебування на Балканах ми чітко і однозначно переконалися в тому, що це справді країна бункерів і «Мерседесів», «Мерседесів» та бункерів.

Бункери – це оборонні металево-бетонні об’єкти, вогневі укріплення, з важкими дверима, вогневими цілями в зоні можливого обстрілу, котрі зустрічаються буквально на кожному географічному півдвищені. На кожному кроці. Це масова сталінська шизофренія в усій своїй красі ісиіл. Це ущербний, хворобливий слід від минулої несамовитої соціалістичної тиранії правителя-параноїка Енвара Ходжі, котрий очолював Албанію з 1944 по 1985 рік. Себто, 41 рік! Цілу трагічну вічність.

За цей час у маленькій державі, котра займає 149 місце в світі за масштабами території, наплодили стільки цих бетонних мішків, що навіть важко уявити собі, як це було можливо створити таке безумство. За деякими даними бункерів споруджено, за пріоритетами державної політики, понад 700 000. (Уся економіка працювала на це!) З огляду на те, що за статистичними даними за 2017 рік в Албанії населення складає понад 2,8 мільйона осіб, це вийде фактично по бункеру на кожну сім’ю. Погодьтесь, що це справжнє безумство, і якого не так то просто тепер позбутися. Спробуйте знищити такий бетонно-металевий об’єкт.

Друга, але вже, напевне ж, приємна ознака сучасної Албанії – кількість авто класу «Мерседес». Скільки, куди не їдеш, йдеш – повсюдно припарковано, біжать назустріч різнокольорові жеребці з емблемами трипромінної у сталевому кільці марки «Мерседес». Літають тут, звичайно, і інші, доволі часто вельми «круті» «тачки», здебільшого європейського виробництва, зрідка – тихохідні та економні японці, корейці, але «Мерседеси» - це, як нашестя саранчі на шляхах і вулицях містечок і сіл. Тут вважається, що кжен більш-менш пристойний албанець повинен мати авто саме цієї показної, вишуканої марки.

Я читав десь перед приїздом сюди, на Балкани, що, мовляв, в Албанії багато старих, іржавих подібних транспортних засобів. І справді зрідка зустрічаються «Мерседесів» з десятилітніми власними історіями. Але нам чомусь здебільшого трапляються на очі дуже пристойні і навіть надзвичайно дорогі, сучасні машини. Переважно розкішні «Мерседеси» класу люкс і супер-люкс. Немовби з пропагандистської картинки. Так і хочеться прокататись у котромусь, бо й дороги, - підкреслює мій резидент на Іонічних пляжах, - тут також просто люксові на трасах.

Пильнуючи за цим, сказати б, мерседесним нашестям, можете лишень уявити, як оживилися, зраділі ми, - продовжує професор А.І. Салюк, - коли побачили, буквально наштовхнулися на авто з нашими рідними жовто-блакитними державними номерами. А поруч з ним стояли і весело розмовляли українською (!) четверо привітних та радісних людей – двоє чоловіків і двоє жінок. Дві гарні, привабні сім’ї, як виявилося з наших славних Чернівців. Як згодом повідомили вони, це вже їхня третя поспіль далека і захоплююча мандрівка своїм власним автотранспортним ходом по Албанії. Земляки такі задоволені, аж просто щасливі від згадки про свою чергову турпоїздку. Все їх влаштовує у дорозі.

Кажуть, що майже вже всюди побували, позаяк що тут насправді цієї середземноморської держави – вона один в один за територією як наша Полтавщина. Я, чесно кажучи, їм просто по-доброму позаздрив. Так би хотілося помандрувати за кермом, адже тут надзвичайно багато різноманітних фортець і музеїв…

Зробив Анатолій Іванович і декілька висновків за спостереженнями свого албанського турне.

-Загалом, - каже він, - місцеві мешканці акуратні люди. Вони не прийдуть на пляж, роздягнувшись, не ляжуть беззастережно не лежак. Завжди з собою мають простирадла чи підстилку. Мене приємно вразило те, що буваючи над морем з дітьми, тутешні відвідувачі не влаштовують гармидера. Я ніколи не чув, не бачив, щоб діти бігали, репетували, мами з криками воювали з вихованцями, як таке часто відбувається у нас. Відношу це все до певного елементу культури виховання тутшніх людей, які помітно переважають контингет відпочиваючих у нашій місцевості...

Кинулось у вічі й те, що албанці в різних кафе, ресторанах часто збираються сім’ями. (Таке ви побачите і на моїй світлині). За столом сидять великими гуртами – і малі, і літні громадяни. Розраховується завжди хтось один, хто, як правило, в розквіті сил, мабуть, із фінансовим достатком…
У меню переважають рибні страви