Рашомовне захоплення Києва почалося з вивісок і реклами

Учора ввечері (14 серпня 2018 року), проїхався центром Києва – вулицею Великою Васильківською, Шота Руставелі, проспектом Лесі Українки і, що називається, не повірив своїм очам. Враження таке начебто столиця повернулася в дрімуче радянське минуле, або ж ми всі перенеслися до московітської Пензи чи В’ятки – добра половина рекламних афіш, вивісок в українській столиці повернулася до російськомовного варіанту. Якщо навесні тут практично зовсім не було жодного напису па руські, то нині їх десятки і десятки, а, можливо, й сотні. Як кажуть знаючі люди, така тенденція зберігається практично все нинішнє літо.

Про що це свідчить?

А тільки про те, що в Києві потужно працює московітський сепаратистський підривний центр. Як мені розповідали, приходять до директора магазину, чи власника закладу кремезні руські люди, кидають на стіл декілька сот американських доларів і вимагають, щоб за тиждень на фронтоні висіла рекламу по руські. Одиниці тих, хто не йде на зговір із совістю…

А все, знаєте, починалося з того, на що я звертав увагу ще місяць тому. Забив тривогу з приводу того, що на приміському залізничному вокзалі столиці невідомі люди облаштовують величезну рекламу мережі кав’ярень (по їхньому – кафєєн) «У пчЁлки».

Ніхто на це не звернув увагу. Дехто взяв навіть мене на шпичаки і кпини. А один великий, але геть безтолковий діяч, який начебто є і редактором патріотичного сайту десь скопіював і виставив такий коментар до моєї публікації: «No comments».

У принципі я знаю, чому він так написав. Він просто сам нічого не пише: не мастак - не дано. Тільки копіює готове і постить.

Невдовзі я виступив ще з однією статтею на сайті "Патріотів України" з приводу московського реваншу на залізничному вокзалі. По мені стали йорзати свої ж патріоти і націоналісти, мовляв, нічим йому займатися, бере дурне до голови, «руській мір» у Києві вже почив у бозі. Довелося публічно доводити що це далеко не так. Я опублікував третю статтю.

Що це не мій доморобний жарт, переконливо доводив представлений у публікації фотознімок: якщо раніше реклама ворожої, окупаційної «У пчЁлки» займала, можливо, метр на метр стінки вокзалу, то тепер вона розрослася аж до 25-30 квадратних метрів – як мінімум. За цей мордор мав зашпортатись, кожен, хто з’являвся на приміському залізничному вузлі столиці. Ось тобі й українська Україна, коли тут хазяюють жалючі московітські бджоли…

Аби привернути увагу до цього матеріалу, я його копії повісив на Фейсбучних сторінок декількох відомих буцімто патріотичних діячів, борців за українізацію. Виставляючи статтю на їхній стіні, я вгорі крупно написав: «Чому мовчите?»

О, що тут почалося! Я тут же отримав блискавичний відлуп. 
Дивно, але факт, усі мої кореспонденти, немовби змовившись, написали. Мовляв, вина у тому, що на залізничному вокзалі з’явився вулик чорних ворожих мух тільки ваша, себто, моя. Бо я, помітивши це неподобство, мав не писати аж три статті на цю тему поспіль в Інтернет виданнях, а поїхати до керівництва «Укрзалізниці», столичного вокзалу і зажадати, добитися того, щоб весь цей російський мотлох негайно демонтували…

Вельмишановні, пані й панове! Ви добре знаєте, що я не політичний, не громадський діяч, не представник певної політичної сили чи якоїсь там організації. А лише журналіст. Сказати б, збудник мас. Силою слова. Моя лопата, молоток чи лом – комп’ютер, славнії хлопці і дівчата. Мені немає перед ким вислужуватись, заробляти очка і бали у виборців. Я був переконаний, що це саме вам належало б, як політикам, навіть майбутнім кандидатам у президенти після публікації такої тривожної статті ринутися на залізничний вокзал, ледве не самотужки демонтувати цю московітську рекламу. Одначе ж, не зрозуміли, все переклали на мене, і ось що з того вийшло.

Рашівська зараза розповзлася по всьому місту. І це зрозуміло чому. У «п’ятій колоні» бачать, що нікому до того немає ніякого діла, що радянщина впевнено повертається в Київ, що мовковщина розповзлася по столиці. Адже за моїм переконанням, немає ніякої різниці в тому, що ти вивісив на магазині – рашомовну рекламу, вивіску чи прапор ворожої держави. Ось як треба ставити питання, пані й панове!

Я тільки дивуюся, де наше СБУ? Вони, що не в Києві мешкають? Не бачать того, що мені видно, очі виїдає...

Для чого все це робиться ворожою стороною?
Кажуть, що підривна «п’ята колона» поставила собі за мету до 1 вересня ц.р. весь Київ рекламно-вивісковий перетворити на стовідсотково російськомовний. Щоб у Кремлі уже на початку осені можна було сказати – люди не витримують україномовного гніту, «ані хатят общаться только па русскі». «Ім блієжє і раднєє русская траскріпція…», «в Кієве живуть только русскіє», сталіца Украіни русскій город…»

Що за цим може відбутися, фантазувати не буду. Ви не гірше мене знаєте можливий варіант розв’язки…

На завершення тут варто сказати дещо про інше?

1. Чия в Києві влада? Українців чи п’ятої московської колони на чолі з одним, на голову травмованим спортсменом?

2. Якими дурнями треба бути, 120-и депутатом Київради, які начебто правильно прийняли рішення від 17 квітня 2017 року. , де записали, що вся реклама, всі вивіски, оголошення в столиці України повинні виконуватися державною мовою. Але навіть не заїкнулися про санкції, у разі порушення цих стандартів, не створили мовної інспекції, не розробили штрафних санкцій…

3. Я не дивуюся В. Кличку, котрий і сни дивиться російською. Але що відчувають, кажуть, як реагують на повернення радянської реклами «па русскі» в Києві віце-прем’єр-міністр з гуманітарних проблем Вячеслав Кириленко, цей геть яловий міністр культури Євг. Ніщук? А, можливо, і їм це подобається? Як ви гадаєте, друзі?

*** 
З цього починалася експансія Києва рашарекламою. До речі, і по сьогодні цей чорний вулик висить на вокзалі. Ніхто його не демонтував...