<?xml version="1.0" encoding="windows-1251"?><rss version="2.0" xmlns:dc="http://purl.org/dc/elements/1.1/">
<channel>
<title><![CDATA[Фенікs - BLOG.I.UA]]></title>
<link>http://blog.i.ua/user/5347682/</link>
<description><![CDATA[Заметки в блоге Фенікs на BLOG.I.UA]]></description>
<image>
<url>//i.i.ua/avatar/2/8/5347682_242169881.jpg</url>
<title><![CDATA[Фенікs - BLOG.I.UA]]></title>
<link>http://blog.i.ua/user/5347682/</link>
</image>

<item>
<title><![CDATA[З одного діалогу в вайбері.]]></title>
<link>http://blog.i.ua/user/5347682/2424346/</link>
<guid>http://blog.i.ua/user/5347682/2424346/</guid>
<description><![CDATA[<span style="font-size: 13.4413px;">А написати захотіла, бо вчора передивлялась один з перших відомих фільмів Оксани Байрак &quot;Снігове кохання або сон в зимову ніч&quot;. Люблю цей фільм. Він мені зараз вже більше не про кохання, помилки і їх наслідки, а про мирне життя 2003 року. Там така мінорна музика через весь фільм, мирне засніжене улюблене місто - Київ, і ностальгія, спогади, як я тоді жила...&nbsp;</span><div><span style="font-size: 13.4413px;">Так от, вперше цього разу я почула, чи звернула увагу на один манюсінький момент(а дивилась я його на -дцять разів, щороку, а то і двічі на рік(як цього разу). Ти пам&quot;ятаєш, як звали в фільмі героя Орлова, головного редактора газети, в якій працювала головна героїня і який за сумісництвом був її коханцем(одруженим)?&nbsp; Чи взагалі ти чула його ім&quot;я там у фільмі?&nbsp;</span></div><div><span style="font-size: 13.4413px;">А його там звати Орест. Є маленький діалог між дочкою Лялею і мамою(героїнею Лідії Вележевої), напрямок розмови такий - що &quot;Он&quot; поганий, бо приходить до них в дім, усамітнюється з мамою дівчинки, а сам одружений, обманює свою дружину. Головна героїня питає, чому Ляля говорить на нього &quot;он&quot;, а та каже, що &quot;ти, мама, сама його лише на прізвище кличеш - Орлов&quot;. Мама відповідає, &quot;у него такое неприятное имя&quot;,&quot; какое же?&quot;, та відповідає в російському звучанні з наголосом на першу букву - &quot;Арест&quot; . Мала каже, тіпа, фу, как некрасиво,&nbsp; арест, заключение какое-то. Мама уточнює, &quot;пишется не через &quot;А&quot;, а через &quot;О&quot;&quot;. І все, поїхали вони далі. Мене наче кип&quot;ятком обдало.. Як я цього не чула раніше?...&nbsp;</span></div><div><span style="font-size: 13.4413px;">Це ж придумати так вишукано познущатись з українського імені та з нас всіх вцілому... Яка гидота.. і я наче вимазана в цю гидоту, бо не бачила, не чула, не придавала значення...&nbsp;</span></div><div><span style="font-size: 13.4413px;">А зараз...&nbsp;</span></div><div style="margin-top: 10px"><a href="http://blog.i.ua/user/5347682/2424346/" style="font-size: 85%" target="_blank">Комментировать</a></div>]]></description>
<dc:creator><![CDATA[Фенікs]]></dc:creator>
<pubDate>Mon, 21 Oct 2024 14:38:00 +0300</pubDate>
</item>
<item>
<title><![CDATA[Мабуть про дитинство)]]></title>
<link>http://blog.i.ua/user/5347682/2419809/</link>
<guid>http://blog.i.ua/user/5347682/2419809/</guid>
<description><![CDATA[В нинішньому році якось сподобалось мені смакувати аромати, або як ще може це гарно звучати - пахощі. Вперше таке помітила за собою на свій день народження, коли син влаштував мені дегустацію гарних вин. То я вперше не на смак сприймала напої, а на аромат. Бо всього було багато, і якщо все куштувати так, як наливали(ну плюс/мінус 30 грам), то крайнього смаку можна вже було б і не відчути. І я реально відчувала шалене задоволення від аромату, по декілька хвилин то встромляючи носик в бокал, то відводячи його в бік, щоб оновити сприйняття. І кожен наступний експонат був з більш насиченим ароматом(і смаком, звісна річ), ніж попередній, ну дуже вишукано, смачно і вражаюче. В кінці вечора він, таки, мене запитував - &quot;мам, все добре?)&quot;, бо я трошки голосно стала коментувати свої враження)) мабуть надихалась) Але ароматний вечір був чудовий)&nbsp;<div>&nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp;Сьогодні пригадала цю історію, бо вийшовши на вулицю прогулятись, я зависла в садку сусідньої з нашим підприємством садиби. Там ніби все розквітло - абрикоси, сливи, алича та персики, а ще нарциси, фіалки та барвінок. Ясне діло, що далеко ще не все, але біло-рожеві хмари розквітлих шапок дерев не давали шансів для розмірковувань в цьому плані. І до чого ж смачно було затримуватись&nbsp; на декілька хвилин біля квіточок кожного виду. Вмить відлітала в дитинство, в бабусин садок - то сливи, в сусідський садок - то абрикоси, барвінок - то дорога до маминої батьківської хати, коли ходили поза городи між покинутими хатами, де колись жили мамині родичі, однокласники, де, за давніми розповідями мами, вона й сама бігала малою. Здається, що я раніше і не помічала, як чарівно пахне суцвіття аличі, аж до запаморочення. І знов якісь спогади з дитинства, або з давнього минулого, але такі приємні, такі бажані враження, що хотілось вхопитись за ці спогади і хоч трошки затриматись в тому стані..&nbsp;</div><div>&nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp;Раптом пригадалось, як ми вже дорослими йшли з подружкою поза городи старою догогою до хатинки моєї бабусі, де я часто проводила з братом літні канікули. Обходячи корову, яка була припнута на довжелезному ціпку до дерева, нам довелось залізти в чужий садок. Там ми й побачили на старенькому тиночку&nbsp; догори дном декілька глиняних глечиків. Так це колоритно і гарно виглядало, ммм... Нам край їх захотілось..&nbsp; Зайшли на обістя зі сторони саду подивитись, чи нема там собаки злої чи не злої,&nbsp; і зрозуміли, що там давно ніхто не живе. Подвір&quot;я заросло бур&quot;яном, шибки в хаті вибиті, тинок від вулиці похилився.. Але там, де колись були квітники, купами росли нарциси та пізні тюльпани, біля хати на всю розквітнув бузок і криниця серед подвір&quot;я була &quot;живою&quot; - на цямрині стояло відро причіплене міцним ціпком до корби. Ніби не живе обістя, але й живе... Води з тієї криниці ми напились, згадавши дитинство, посиділи на ослінчику біля криниці, вмились криничною водичкою... І такий азарт дитячий на нас напав..,&nbsp; що ми, довго не думаючи зняли два глечики з тиночка - кожній по одному, нам більше не потрібно, і заховали їх в високій траві сусіднього садка, щоб не &quot;спалитись&quot; і не носити важке, а на зворотній дорозі забрати додому. Вкрали, іншими словами кажучи..&nbsp; Всю дорогу ми обговорювали, яка крута пригода з нами сталась, як ми згадали себе малими, і як ми по-дитячому вкрали чужі глиняні горщики.. Говорили, говорили.. Але ж сумління... Як стали повертатись назад, нам стало соромно забирати ті горщики, хоч вони й вигшлядали зовсім безхозними та нікому не потрібними. Ех.. Назад ми пішли повз це обістя по вулиці. Зайшли до сусідньої хати, познайомились з бабусею, розказали їй про наш бЕшкет, а вона посміхнулась по доброму й каже - &quot;Там жила колись моя мама, але її вже давно нема. Беріть горщики і не вважайте, що взяли їх без дозволу, мені вони не потрібні а вас, як бачу, порадують.&quot; От що я згадала, коли сьогодні нюхала аромат сливового цвіту)&nbsp;</div><div>&nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp;А ще пригадалось, як бабуся колись розказувала, що не можна зривати квітки барвінку, якими встелено було схили долини, котра вела до старого кладовища. Не можна і все, бо можна захворіти... То ж я до дорослого віку боялась барвінку, поки не зустріла його в великій кількості в іншій місцевості, де дівчата плели з нього вінки. В голові швиденько розклалось по своїх місцях і я перестала боятись цієї красивезної квітки. То барвінковий запах мені нагадав про бабусю і її піклування про мене..</div><div>&nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp;Захотілось про те все написати, зафіксувати)&nbsp;</div><div>&nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp;От до чого спонукають аромати)</div><div style="margin-top: 10px"><a href="http://blog.i.ua/user/5347682/2419809/" style="font-size: 85%" target="_blank">Комментировать</a></div>]]></description>
<dc:creator><![CDATA[Фенікs]]></dc:creator>
<pubDate>Fri, 05 Apr 2024 14:55:00 +0300</pubDate>
</item>
<item>
<title><![CDATA[Без заголовку]]></title>
<link>http://blog.i.ua/user/5347682/2411828/</link>
<guid>http://blog.i.ua/user/5347682/2411828/</guid>
<description><![CDATA[як читала на початку війни публікації наших військових у фейсбук з розповідями про те, як недбало ними управляють їхні керівники, що нема матеріального забезпечення, що їх безголово наражають на ризик з одними автоматами, я дуже обурювалась, вважала, що таке не можна писати в соціальних мережах, мені це виглядало як зрада національних інтересів, хоча переживала за хлопців, бо писали мої земляки, я їх знала особисто, але хотілось і хочеться, щоб працювали інші механізми, законні, а не надія на публікації у фейсбук...&nbsp;<div>а тепер про їнше..</div><div>нажаль, в звичайному житті нас часто оточують бики в людській подобі, такі собі хамовиті, наглі, не рідко полюбляючі хильнути зайвого, розпустити руки чи язика, щось прикарманити.. але, якщо то в звичайному житті, то можливо є спосіб обійти таких іншою дорогою, не стикатись у спілкуванні..&nbsp;</div><div>а от якщо знаходишся майже у замкнутому просторі в дуже напружених умовах, та ще й у прямому підпорядкуванні в таких биків по натурі, то дуже складно не лише виконувати на тебе покладені функції, а й просто якось зберегти себе..&nbsp;&nbsp;</div><div>бо як той бухий та обкурений бик бере в руки зброю, то ти просто віддаєш своє життя за &quot;фук&quot; і зовсім не на полі бою...&nbsp;</div><div>від цього ця війна ще страшніша..&nbsp;</div><div><br></div><div>ps. я вже не впевнена, чи хочу навіть це публікувати, але нехай буде, може скоро видалю.&nbsp;</div><div style="margin-top: 10px"><a href="http://blog.i.ua/user/5347682/2411828/" style="font-size: 85%" target="_blank">Комментировать</a></div>]]></description>
<dc:creator><![CDATA[Фенікs]]></dc:creator>
<pubDate>Thu, 03 Aug 2023 16:10:00 +0300</pubDate>
</item>
<item>
<title><![CDATA[Коротко і навпростець.]]></title>
<link>http://blog.i.ua/user/5347682/2407940/</link>
<guid>http://blog.i.ua/user/5347682/2407940/</guid>
<description><![CDATA[Сьогодні отримала від знайомої повідомлення &quot;С Днем победы!&quot;&nbsp;<div><br><div>Я була в шоці від своєї реакції.. Мені стало так огидно..&nbsp;</div><div><br><div>Думаю, як сьогодні в нас може звучати це&nbsp;<span style="font-size: 13.4413px;">&nbsp;</span><span style="font-size: 13.4413px;">&quot;С Днем победы!&quot;?? Ми ж цим привітанням об&quot;єднуємо себе з тими козлами, які ведуть проти нас війну, об&quot;єднуємо і ставимо на одну сторону терезів, де знаходяться всі вони, ті, хто все перекрутив, перевернув з ніг на голову і знущаються над нами і всім світом.&nbsp;</span></div><div><span style="font-size: 13.4413px;">Світла пам&quot;ять тим, хто в тій війні став на захист тієї країни, де жили наші дідусі і бабусі.&nbsp;</span></div><div><span style="font-size: 13.4413px;">Але зараз з підйомом і радістю вітати один одного, та ще й в контексті війни, яка ламає наші життя вже другий рік... це зашквар!!</span></div></div></div><div style="margin-top: 10px"><a href="http://blog.i.ua/user/5347682/2407940/" style="font-size: 85%" target="_blank">Комментировать</a></div>]]></description>
<dc:creator><![CDATA[Фенікs]]></dc:creator>
<pubDate>Tue, 09 May 2023 10:37:00 +0300</pubDate>
</item>
<item>
<title><![CDATA[Ночь. Улица. Фонарь.]]></title>
<link>http://blog.i.ua/user/5347682/2384623/</link>
<guid>http://blog.i.ua/user/5347682/2384623/</guid>
<description><![CDATA[Не, не так. Получится, конечно, не так складно, но однозначно через точку.<div>Дождь. Мужчина. Без зонта.</div><div>Уже третью неделю наблюдаю за мужчинами в дождь. Благо, такой возможности хоть отбавляй, ибо последнее время, как пишут шутники в Фейсбук, дожди,&nbsp; собровождаемые ливнями, следующие за дождями в промежутках между дождей.&nbsp;</div><div>Так вот, пешеходные мужчины не берут с собой зонты. Пару десятков мимо уже пробежали. Все без зонтов. И без дождевиков. Все!</div><div>&nbsp;Вот сегодня(как и вчера и позавчера) со мной рядом в ожидании маршрутки сорок минут стояли четыре мужчины, в курточках на голую голову.. А сорок минут, это вам не перебежать три метра. И у нас в Одессе, если уж осадки, не важно что, снег, дождь или просто морось туманная, это однозначно заторы километровые и часовые. И они, эти мужчины, знают такую ситуацию. И вот стоят они, уже с носа капает, курточка насквозь промокла, а он все всматривается вдаль за фуры, пытаясь разглядеть нужное маршрутное такси.&nbsp;</div><div>И на прошлой неделе было так же. И завтра начерно так будет.</div><div>&nbsp;Стою, смотрю на них, и на проходящих мимо голомозых и думаю, к чему бы это? Может к тому что им, мужикам, море по-колено, они ж мужики или еще какая фигня...</div><div>&nbsp;Вы не знаете?</div><div><br></div><div style="margin-top: 10px"><a href="http://blog.i.ua/user/5347682/2384623/" style="font-size: 85%" target="_blank">Комментировать</a></div>]]></description>
<dc:creator><![CDATA[Фенікs]]></dc:creator>
<pubDate>Mon, 13 Dec 2021 09:00:00 +0200</pubDate>
</item>
<item>
<title><![CDATA[Мой  инсайт)]]></title>
<link>http://blog.i.ua/user/5347682/2380671/</link>
<guid>http://blog.i.ua/user/5347682/2380671/</guid>
<description><![CDATA[<p><span style="mso-ansi-language:UK">Наконец-то
поняла, ощутила(хоть и не собственной шкурой), что такое мотивация отличная от
материальной. Во тесть у нас штатный психолог, которая всякое тестирование
проводит по заданию работодателя</span>. Типа, хотят улучшить что-то для
работников, чтобы производительность труда выросла, но при этом денег больше не
особо тратить… </p>

<p>Среди прочих вопросов есть вопросы о мотивации, которые, как
я понимаю, самые важные в контексте задачи поставленой психологу. Например, что
кроме финансовой выгоды вас мотивирует на работу? </p>

<p>И ты такой сидишь, глядя на эту анкету и пытаешься
придумать, что же такое меня может мотивировать на работу, кроме денег???<span style="mso-ansi-language:UK"> </span><span style="mso-spacerun:yes">&nbsp;</span>Нууу… Коллектив. У нас тут тепло. Мы тут часто
сеансы психологической разгрузки устраиваем, жалуемся, то есть, друг-другу на
какие-то горькие моменты, или делимся впечптлениями о фильме, книге, предаче,
интервью, тем самым обмениваемся информацией и энергией. Кроме этого,<span style="mso-spacerun:yes">&nbsp; </span>мы конечно же иногда сотрясаем внутри него
воздух и трошки бросаем молнии, но опять-таки, это обмен энергией. Все. Больше
ничего придумать не могу. </p>

<p><span style="mso-ansi-language:UK">Наверно такой
узкий кругозор в этом вопросе обусловлен, все же родом моей деятельности.. Я –
бухгалтер. Но в целом, я хочу понимать!!! У меня, как-будто затык какой-то,
будто это непонимание, незнание ограничивает какие-то мои возможности.. </span></p>

<p>И вот в реальной жизни(не примененной ко мне) я не находила
для себя понятной формулы мотивации, которая не финансы. Ну вот не открывалось
мне. Как с<span style="mso-spacerun:yes">&nbsp; </span>Библией было, начинаешь
читать ее за жизнь несколько раз и все она тебе кажется не понятной, закрытой,
что ли. А очередной раз берешь в руки и кажется таким все простым. Ну, это я
хватила, конечно, но примерно так, не видишь просто очевидного. </p>

<p>Вчера такой инсайт испытала... Всего-навсего посмотрела
интервью Евгения<span style="mso-spacerun:yes">&nbsp; </span>Черняка с<span style="mso-spacerun:yes">&nbsp; </span>Аленой Гудковой о ее благотворительной
барахолке. То есть, цель ее бизнеса именно благотворительность. Не ради
зарабатывания денег для себя лично( об этом много было сказано), а для других. <span style="mso-spacerun:yes">&nbsp;</span>Разговаривали они о многом и о всяком, в кадр
попадали разные люди, и они были вовлечены в процесс интервью. Но однозначно,
что я поймала, уловила с первых слов, это энергия, драйв, полет, КУРАЖ в том,
чем она и ее команда занимается. Наверно надо бы поподробнее об этом написать,
но не хочется. <span style="mso-ansi-language:EN-US"></span></p>

<p>Вот для чего мы зарабатываем деньги, кроме поесть, одеться и
оплатить комунальные и обычные хознужды? Для того чтобы сходить в кино, театр,
ресторан/кафе, куда-то поехать, научиться танцевать, научиться рисовать... То
есть, для того, чтобы получать новые впечатления, чтобы получать удовольствие,
испытывать кураж. </p>

<p>И како- же чудо, когда то, чем ты занимаешься 8-10 часов в
день(то есть, работаешь), <span style="mso-spacerun:yes">&nbsp;</span>приносит тебе
эти ощущения, кураж, драйв, кайф. И я прекрасно понимаю теперь, что когда твоя
работа – в кайф, деньги не первостепенны. </p>

<p>Я конечно же это и раньше слышала, не на необитаемом же
острове живу) Но это звучало как-то мимо меня, неощутимо моим нутром. А тут,
прямо озарение)) </p>

<p>Может я как ребенок сейчас реагирую) но сейчас именно так. </p>

<p>&nbsp;</p><div style="margin-top: 10px"><a href="http://blog.i.ua/user/5347682/2380671/" style="font-size: 85%" target="_blank">Комментировать</a></div>]]></description>
<dc:creator><![CDATA[Фенікs]]></dc:creator>
<pubDate>Fri, 15 Oct 2021 12:19:00 +0300</pubDate>
</item>
<item>
<title><![CDATA[Только не бросайте в меня камни..]]></title>
<link>http://blog.i.ua/user/5347682/2380574/</link>
<guid>http://blog.i.ua/user/5347682/2380574/</guid>
<description><![CDATA[<p><span style="mso-ansi-language:UK">Есть фильмы,
которые сколько ни смотри, каждый раз видишь какие-то нюансы, которых раньше не
видел. Какие-то фрагменты диалогов, будто<span style="mso-spacerun:yes">&nbsp;
</span>впервые слышишь, какие-то движения или жесты и будто появляется новый
смысл, ранее нге уловленый.</span></p>

<p><span style="mso-ansi-language:UK">Есть один фильм,
который перевернул к нему отношение на диаметрально противоположное. </span></p>

<p><span style="mso-ansi-language:UK">В 2001 году вышел
на экраны<span style="mso-spacerun:yes">&nbsp; </span>теплый новогодний фильм «Приходи
на меня посмотреть» еще и с любимыми с детства актерами. В котором, по
счастливому стечению обстоятельств главная героиня, женщина в возрасте «под-сорок»
живет с больной, сидящей только в инвалидной коляске мамой, <span style="mso-spacerun:yes">&nbsp;</span>вдруг, не выходя из дома находит свое счастье –
богатого не глупого и в принципе с хорошими манерами мужчину. И это ее счастье
таким положительным образом повлияло на больную маму, что та встала и начала
ходить. Так было трогательно и романтично. <span style="mso-spacerun:yes">&nbsp;</span>Я умилялась и плакала от радости за главных
героев. </span></p>

<p style="text-align:justify"><span style="mso-ansi-language:
UK">Жизнь течет, меняются какие-то жизненные обстоятельства, проходишь какой-то
новый опыт или просто приходит что-то новое с чем ты живешь.. Но что бы ни
менялось, есть у меня такая мода – пересматривать понравившиеся фильмы через
какое-то время. Особенно, если они новогодние. </span></p>

<p style="text-align:justify"><span style="mso-ansi-language:
UK">Пересмотрела я недавно этот фильм. И будто смотрела совсем другой, новый.
Вот все события те же, а видишь совсем другое, просто совсем. <span style="mso-spacerun:yes">&nbsp;</span>Главной фигурой фильма я увижела пожилую
больную эгоистичную женщину, которая <span style="mso-spacerun:yes">&nbsp;</span>сломала жизнь своей дочке. А глупая дочка
кинула свою жизнь под ноги маме, в угоду ей, ее капризам и желаниям, решив, что
ее собствення личная, социальная и всякая прочая жизнь это такая ерунда, что о
ней даже думать не нужно, главное, чтобы лююбимая мама была довольна и
счастлива. Пусть это счастье и зависит полностью от несчастья родной дочки. <span style="mso-spacerun:yes">&nbsp;</span>А в конце-концов, когда пришла реальная
необходимость, мама встала и пошла по комнате…</span></p>

<p style="text-align:justify"><span style="mso-ansi-language:
UK">И вот смотрела двадцать лет назад его и тоже ведь думала, что дочь
абсолютно правильно делает – разве у нее может быть что-то свое, если родная
мама больна и не ходит, она должна быть с мамой, ухаживать за ней и
обеспечивать ей и общение(читать маме вслух книги, хотя мама с этим справляется
сама), и питание, и полностью подчиняться ее желаниям – ведь она мама, как
иначе? </span></p>

<p style="text-align:justify"><span style="mso-ansi-language:
UK">Сейчас всю эту ситуацию вижу иначе, но разве та или такая же пожилая мама из-за
своей гордыни «я же МАМА!!!» может увидеть, что проблемы со здоровьем могут
решаться иначе, что любить своего ребенка, это совсем другое, а не привязывать
возле себя, манипулируя и контролируя?... </span></p>

<p style="text-align:justify"><span style="mso-ansi-language:
UK">Брррр… Тяжелый фильм. </span></p><div style="margin-top: 10px"><a href="http://blog.i.ua/user/5347682/2380574/" style="font-size: 85%" target="_blank">Комментировать</a></div>]]></description>
<dc:creator><![CDATA[Фенікs]]></dc:creator>
<pubDate>Wed, 13 Oct 2021 13:31:00 +0300</pubDate>
</item>
<item>
<title><![CDATA[про бабушек и дедушек)]]></title>
<link>http://blog.i.ua/user/5347682/2376605/</link>
<guid>http://blog.i.ua/user/5347682/2376605/</guid>
<description><![CDATA[<p style="text-indent:35.4pt"><span style="mso-ansi-language:
UK">Заметила, что у нас в Лузановке отдыхает более колоритная публика</span>,
чем на других пляжах. В этом году езжу на Продмаш, так там никто не радует меня
своими житейскими перлами. Туда едут местные(хотя достаточно и отдыхающих, конечно)
и ведут себя сдержанно. Курить отходят в сторонку, чтобы дым не распространялся
на всех, и пива наливается меньше, да и продавцам креветок, пахлавы и кукурузы
практически ничего не перепадает. Или я нашла идеальное место для спокойного
отдыха, хотя не интересного в плане впечатлений. </p>

<p style="text-indent:35.4pt">Другое дело Лузановка. Во первых,
пляж значительно более населенный. И пользующийся большей популярностью у
гостей нашего города, то бишь, поселка Котовского. Ну, пожалуй, это и
во-вторых, и в третьих)</p>

<p style="text-indent:35.4pt"><span style="mso-spacerun:yes">&nbsp;</span>В былые времена, я не возвращалась с него без
какой-то запоминающейся или даже гламурной истории, подсмотренной или
подслушанной, лежа на песочке, которую тут же хотелось записать или рассказать
кому-то. Детишки со своей непосредственностью, семейные пары, мамы с детьми… </p>

<p style="text-indent:35.4pt">Особый интерес представляли
бабушки и дедушки, отдыхающие в части пляжа для пенсионеров. Для меня очень
контрастно и показательно. Поражает и восхищает их жажда к жизни.</p>

<p style="text-indent:35.4pt"><span style="mso-spacerun:yes">&nbsp;</span>Вот она идет от трамвая, еле переставляя свои
ножки, опирается на две палочки. Попутно останавливается насыпать корма
тамошним кошкам, по-у-сю-сюкает с ними, погладит и дальше опять на свои четыре
и со скоростью черепахи, но с четкой целью она добирается к морю, людям и своей
радости. </p>

<p style="text-indent:35.4pt">Или другая в свои лет 65-70
приходит на пляж в некогда ярком, слегка растянутом купальнике с правильно
подобранными заколкой в волосах, <span style="mso-spacerun:yes">&nbsp;</span>сережках в ушах и алой помадой на губах. Да, и
очки на пол лица с широкой белой оправой. Все в цвет полоскам на купальнике. И
выходит из воды не спеша, покачиваясь на волнах и улавливая равновесие. И такая
задорная и провоцирующая внимание..</p>

<p style="text-indent:35.4pt">А дедули, с обвисшими трусиками
на тоненьких ножках, как правило, рядом с упитанными подругами лет своих
суровых, ухаживающие за ними(подругами), то подавая полотенце, то открывая воду
в бутылке, каждые пол-часа то и дело передвигая подстилку в тень
навеса(солнце-то движется)) Так мило.. </p>

<p><span style="mso-tab-count:1">&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; </span>И они
все уже знают друг-друга по именам, знают, как зовут детей, внуков, где
работают и как они учатся. И все обсуждают наперебой делясь своими домашними
историями.&nbsp;А озвученные
рецепты пирожков, блинов, голубцов и рыбы маринованой чего стоят!!&nbsp;<span style="text-indent: 35.4pt;">А жалобы на соседей, рассказанные
с пристрастием) Про очереди в соцслужбы, толкучку в трамваях, беспорядок в
поликлинниках, нерадивого президента..</span></p><p style="text-indent:35.4pt"></p>

<p style="text-indent:35.4pt">И тут, кто-то достает карты)) «Ой,
Галя, где ж ты была до сих пор?»)) И пошла резня в дурака или «очко». <span style="mso-spacerun:yes">&nbsp;</span>И так живо, естественно, шумно, радостно и со
смехом. </p>

<p style="text-indent:35.4pt">Завидую, радуясь за них.. <span style="mso-ansi-language:UK"></span></p><div style="margin-top: 10px"><a href="http://blog.i.ua/user/5347682/2376605/" style="font-size: 85%" target="_blank">Комментировать</a></div>]]></description>
<dc:creator><![CDATA[Фенікs]]></dc:creator>
<pubDate>Tue, 17 Aug 2021 10:41:00 +0300</pubDate>
</item>
<item>
<title><![CDATA[Новости 2021]]></title>
<link>http://blog.i.ua/user/5347682/2376492/</link>
<guid>http://blog.i.ua/user/5347682/2376492/</guid>
<description><![CDATA[В этом году меня постигла неисправимая потеря. С этой потерей многого уже нет и не будет никогда. С этой потерей нет никакого &quot;сейчас&quot; и &quot;сегодня&quot;. Многое стало только прошлым . Очень острым и со слезами на сердце. С этой потерей изменилось все. Цвет, вкус, тактильные ощущения. Но сынуля мой мне сказал, надо идти дальше. И это не пафос, а такая простота жизненная. И я пошла...<br />
И так, зима-лето  года. <br />
*** Впервые на концерте группы 'Без обмежень&quot;. Очень круто!! <br />
Через пару месяцев захотела повторить. Окунулась ещё раз. Поняла, что больше не будет. Повторяются)<br />
*** В конце мая - Дубно, тонель любви, Таракановский форт. Особенно тонель любви, вернее, лес и озера, окружающие его. Моя стихия. <br />
*** Впервые летела самолётом)<br />
Впервые была Турция. А с ней много чего прочего - впервые. Особенно, полет на воздушном шаре, причудливый рельеф Каппадокии и ущелье Аладаглар(просто кровь в жилах стыла, круче полета, да-да)<br />
*** Впервые пошла пешком к себе на Куяльник. Оказалось близко совсем. А больше десяти лет только смотрела на него с балкона) и фиксировала, как солнце садится за склоны его холмов. Есть даже целая серия фоток &quot;Мои закаты&quot;)) <br />
*** Купалась голышом в ночном море и устроила фотосессию прямо там же))<br />
*** Наконец-то!!! Прокатилась на &quot;самом опасном&quot; виде транспорта - морском &quot;банане&quot;. Совсем не страшно оказалось. И прикольно. <br />
****************************<br />
Надо ещё как минимум -  встретить рассвет или провести закат на каяках;<br />
встретиться с одноклассниками - 30 лет как ни как;<br />
женить племянника(просто будет красивое и торжественное мероприятие);<br />
съездить в Карпаты, <br />
ну и придумать ещё пару-тройку приятностей для этого года.. Может прыгнуть с парашютом или покататься на лошадях..<div style="margin-top: 10px"><a href="http://blog.i.ua/user/5347682/2376492/" style="font-size: 85%" target="_blank">Комментировать</a></div>]]></description>
<dc:creator><![CDATA[Фенікs]]></dc:creator>
<pubDate>Sun, 15 Aug 2021 15:18:00 +0300</pubDate>
</item>
<item>
<title><![CDATA[Про хорошо)]]></title>
<link>http://blog.i.ua/user/5347682/2376119/</link>
<guid>http://blog.i.ua/user/5347682/2376119/</guid>
<description><![CDATA[<p>Оказывается, одному в ночном море купаться страшновато. Но
бодрило то, что давнее желание искупаться нагишом сбывается прямо сейчас)<span style="mso-spacerun:yes">&nbsp; </span>И не холодно выходить из воды на песок. Хоть
и ночь. <span style="mso-spacerun:yes">&nbsp;</span>Даже обсохнуть можно было
немножко. И не нужно полотенце и куча прибамбасов, для «сохранить лицо». Просто
сейчас захотела раздеться и окунуться..<span style="mso-spacerun:yes">&nbsp;
</span>и разделась и вошла)) <span style="mso-spacerun:yes">&nbsp;</span>Да и всем
на тебя все-равно, кому нужна чужая жизнь? У всех своя) Ну и ночь на дворе - прикрывает)</p>

<p><span style="mso-ansi-language:UK">Лишь спутница
обеспокоено вглядывалась в темноту, разыскивая глазами русалку в волнах)) </span></p>

<p><span style="mso-ansi-language:UK">И да, </span><span style="mso-spacerun:yes">&nbsp;</span>разговаривать ни о чем с близким человеком <span style="mso-spacerun:yes">&nbsp;</span>- сразу «о чем», приобретает смысл. И легко. И
летне. И смешно. И вкусно. И ночная импровизированная фотосессия в стиле<span style="mso-spacerun:yes">&nbsp; </span>«ню»,<span style="mso-spacerun:yes">&nbsp;
</span>как взрыв. </p>

<p>А после этого захотела еще прыгнуть с резинкой с моста, но
его(ее) по близости не было)) А настроение было самое то).</p><p>ps. тут внизу должно было быть мое фото. Но оно ж &quot;ню&quot;))&nbsp;</p><p><br></p><div style="margin-top: 10px"><a href="http://blog.i.ua/user/5347682/2376119/" style="font-size: 85%" target="_blank">Комментировать</a></div>]]></description>
<dc:creator><![CDATA[Фенікs]]></dc:creator>
<pubDate>Tue, 10 Aug 2021 09:48:00 +0300</pubDate>
</item>
<item>
<title><![CDATA[форшмак...]]></title>
<link>http://blog.i.ua/user/5347682/2366375/</link>
<guid>http://blog.i.ua/user/5347682/2366375/</guid>
<description><![CDATA[<div><div style="font-family: inherit; animation-name: none !important; transition-property: none !important;"> </div><div style="font-family: inherit; animation-name: none !important; transition-property: none !important;">..или фаршмак, как его называла мама на моем родном голованевском украинском языке..</div></div><div><div style="font-family: inherit; animation-name: none !important; transition-property: none !important;">С самого детства обожала форшмак. Просто обожала. Возможно, потому что мне его не разрешали много кушать. Мама его мастерила перед самым ужином, в темные длинные вечера в основном зимою к картошечке пюре. Наколдует целую миску, эдак, на литр, не меньше. Папа ее с хозяйским видом придвинет к себе и столовой ложкой в прикуску к картошке уплетает  до самого донышка миски. А нам, детям, разрешали взять только пару ложечек, потому что очень острая штука была и  мама переживала, что наши детские желудочки не выдержат такой нагрузки. Ох и вкуснючим был этот форшмак… Буквально один из вкусов детства..  Рецепт специально записывать не нужно было, ибо, невозможно забыть ингредиенты, которые мама ловко нарезала и складывала в ту эмалированную мисочку)) Но со временем,  это блюдо ушло из нашего рациона. Как-то само-собой незаметно просто не стало и все.</div><div style="font-family: inherit; animation-name: none !important; transition-property: none !important;"> И осознала я это только тогда, когда попробовала…   Нет, не попробовала, а увидела и обалдела от  форшмака в гостях у новых родственников в Одессе. Что-то такое бледное неопределенного цвета, не имевшее яркого запаха стояло на праздничном столе. Бледный вид меня здорово смутил. Ведь «наш» был ярко-алым…. А тут… Что-то стремное, а носятся с ним, как с писаной торбой.. </div><div style="font-family: inherit; animation-name: none !important; transition-property: none !important;">Поскольку родственники новые – брат влюбился в девочку из Одессы, решил жениться и пустить корни в этом городе, я не спешила с расспросами и, тем-более, критикой. Взяла паузу, как говорят)) Дождалась торжественного выноса (или вноса) гренок из ржаного хлеба (хотя, тоже не понимала, зачем обязательно  он к форшмаку нужен) и стала наблюдать за разворачивающейся  картиной. Гости наперебой стали расхватывать греночки пачками и почти драться за салатницы с этим вот непонятным форшмаком. Глазея на это, я поняла, что еще пару секунд и я не попробовав это «нечто» так и останусь в непонятках. Я среагировала мгновенно.. Передавая тарелку с последними кусочками гренок на другой край стола, я просто «случайно» скинула их себе в тарелку...  </div><div style="font-family: inherit; animation-name: none !important; transition-property: none !important;"> И вот, я уже зачерпнула форшмак ножом и нанесла его на гренку… </div><div style="font-family: inherit; animation-name: none !important; transition-property: none !important;">И все, я пропала!! </div><div style="font-family: inherit; animation-name: none !important; transition-property: none !important;">Такой вкуснятины я не ела никогда) </div><div style="font-family: inherit; animation-name: none !important; transition-property: none !important;">Я ела греночки с закрытыми злазами, узнавая,  смакуя, раскрывая вкусы и угадывая, из чего состоит эта прелесть – одесский форшмак. О своем шоке я больше не вспомнила и вечер вообще пролетел на &quot;Ура&quot;.. </div><div style="font-family: inherit; animation-name: none !important; transition-property: none !important;">Теперь я и сама живу в Одессе и форшмак делаю не только по праздникам. Уже давно блюда одесской кухни  обожаемы и стали часто появляться на моем столе, особенно, если приезжают гости  из других регионов и хочется блеснуть одесским колоритом) </div><div style="font-family: inherit; animation-name: none !important; transition-property: none !important;">PS. Да, совсем забыла рассказать, почему наш форшмак был алым и  из чего он состоял)) Его мама готовила из отборных красных квашеных помидоров, нарезанных мелкими кубиками, с добавлением большого количества мелко нарезанного лука, чеснока и приправленый обязательно домашним «жареным» подсолнечным маслом.</div></div><br />
Это просто два разных блюда с одним название. ;)<div style="margin-top: 10px"><a href="http://blog.i.ua/user/5347682/2366375/" style="font-size: 85%" target="_blank">Комментировать</a></div>]]></description>
<dc:creator><![CDATA[Фенікs]]></dc:creator>
<pubDate>Wed, 17 Mar 2021 13:10:00 +0200</pubDate>
</item>
<item>
<title><![CDATA[когда выключили свет..]]></title>
<link>http://blog.i.ua/user/5347682/2348221/</link>
<guid>http://blog.i.ua/user/5347682/2348221/</guid>
<description><![CDATA[..сегодня.&nbsp;<div>На работе))&nbsp;<div>А телефон работал и интернет был))</div><div>И было время залипнуть))</div><div>*********************************</div><div>Не помню, говорили мы когда-то об этом или нет.. <br>
Бываааееет.. мы задаемся вопросом о счастье &quot;счастлив(а) ли ты?&quot;)) И когда даем себе ответ на этот вопрос, говорим, нууу.. в принципе все хорошо, плохого ничего нет, значит я счастлив(а).. Это я, например, о себе..  Иногда делаю поправочку и уточняю, что испытываю это ощущение, ощущаю, что счастлитва, в конкретные моменты. Например, когда радуюсь чему-то, не важно чему, но радуюсь искренне и живо.. Но чаще всего это определение счастья, все же, размыто и не конкретно.. И как-то жизнь представляется какой-то сероватой. И как-то не верится, что в своем большинстве времени ты живешь не счастливым))<br>
Сегодня для себя немного расширила диапазон времени, когда я бываю счастлива. Слушала интервью одного известного коуча, и  там прозвучало что у нее счастье состоит из четырех составляющих, коорые &quot;работают&quot; одновременно. Самым первым пунктом из четырех было - делать то, что нравится. <br>
Меня как-будто кто по носу щелкнул. Я подумала, реально, все то, что мне нравится делать и есть счастьем.. И надо это запомнить. Это свое новое определение(пускай и с подачи коуч-тренера)..<br>
ps. Момент фиксации при этом остается обязательным, понимать, что тебе это нравится делать, еще лучше, если ты сейчас испытываешь удовольствие, кураж. </div></div><div style="margin-top: 10px"><a href="http://blog.i.ua/user/5347682/2348221/" style="font-size: 85%" target="_blank">Комментировать</a></div>]]></description>
<dc:creator><![CDATA[Фенікs]]></dc:creator>
<pubDate>Thu, 19 Nov 2020 16:18:00 +0200</pubDate>
</item>
<item>
<title><![CDATA[Забираю крик обратно.. (с)]]></title>
<link>http://blog.i.ua/user/5347682/2347168/</link>
<guid>http://blog.i.ua/user/5347682/2347168/</guid>
<description><![CDATA[Михаил Жванецкий <br />
<br />
В моей записной книжке 66-го года ноября: «Я не хочу быть стариком!.. Я не хочу быть стариком!.. Я не хочу быть стариком!..» Три крика… Сегодня июль 2003-го. И что с того, что не хотел?<br />
<br />
Услышал бы меня Господь…<br />
<br />
Он точно слышал.<br />
<br />
Он просто понял – от какого идиота… Представляю!<br />
<br />
Я бы не сел в автомобиль, я б сына не увидел, не посадил за стол сто человек.<br />
<br />
Я б моря не увидел из своего окна.<br />
<br />
Я бы прохладу летом не включил.<br />
<br />
Не знал компьютера.<br />
<br />
И не узнал свободы.<br />
<br />
И не увидел проводы трех пареньков в Москве.<br />
<br />
То главное, что видел в жизни.<br />
<br />
Я не прочел бы Оруэлла, Ницше, Пруста.<br />
<br />
Себя бы не прочел…<br />
<br />
Что делать? За продолжение жизни мы платим старостью. За старость платим смертью…<br />
<br />
Кто виноват, что все так дорого?<br />
<br />
За право повидать, как взрослым станет сын, услышать, что он скажет, я должен был болеть, лечиться, кашлять. Но я обязан был увидеть другую жизнь.<br />
<br />
Отели, яхты, переполненные магазины.<br />
<br />
Автомобили, лезущие друг на друга, японский рыбный рынок, греческие острова – как бы увидел, если бы не постарел?<br />
<br />
Я много дал. Я дорого купил.<br />
<br />
Я заплатил годами, силой, остроумием.<br />
<br />
Женщинами.<br />
<br />
Красотою ранней смерти, столь любимой у нас в стране.<br />
<br />
Я выбрал путь труднее.<br />
<br />
Я старел, седел, ушел из ежедневного употребления, из популярности.<br />
<br />
Я отдал все, чтоб только посмотреть: газеты, спонсоры, помады, памперсы, суды присяжных…<br />
<br />
Пришел, увидел, посмотрел...<br />
<br />
А этот вопль: «Я не хочу быть стариком»?!<br />
<br />
Ну что же, стой в очередях советской власти, ищи еду, лекарства. Отсиди за анекдот…<br />
<br />
Ты был на минном поле. Ты проскочил. Всё позади.<br />
<br />
О Господи! Прости. На самом деле, извини.<br />
<br />
Я серьезно – прости!<br />
<br />
Я забираю крик обратно.<br />
<br />
Я прошу там наверху не обижаться. Дай мне обратно! Дай сюда!<br />
<br />
Есть разница. Тогда я был специалистом. С той жизнью мы на равных. И кто кого когда имел…<br />
<br />
Сейчас смотрю, пишу, перемещаюсь, но не лезу в жизнь.<br />
<br />
Поглаживаю по головке тех идиотов, кричащих моим голосом: «Я не хочу быть стариком!»<br />
<br />
Т-с-с… Успокойся. И не надо.<div style="margin-top: 10px"><a href="http://blog.i.ua/user/5347682/2347168/" style="font-size: 85%" target="_blank">Комментировать</a></div>]]></description>
<dc:creator><![CDATA[Фенікs]]></dc:creator>
<pubDate>Sat, 07 Nov 2020 10:17:00 +0200</pubDate>
</item>
<item>
<title><![CDATA[уж небо осенью дышало..))]]></title>
<link>http://blog.i.ua/user/5347682/2347031/</link>
<guid>http://blog.i.ua/user/5347682/2347031/</guid>
<description><![CDATA[Вчера вдруг подумала, что у меня нет любимого занятия. Вернее, ни об одном я не могу сказать, что оно любимое. Не просто занятие, которое мне нравится и приносит удовольствие, а любимое...&nbsp;<div>Люблю гулять, по лесу, босяком вдоль кромки моря, шелестя сухими листьями в парке, просто по городским улочкам, радуясь эпатажным прохожим и вдыхая аромат кофе городский кофеен. Любою купаться - в море, речке, пруде, да почти любой глубоководной лужице. Люблю нежиться на солнышке начиная с ранней весны до поздней осени. Люблю собирать грибы, цветочки и травинки всякие. Люблю куда-то ехать, что-то новое видеть, слышать. Люблю ходить на фитнесс, обожаю париться в баньке и прыгать после нее в ледяную воду или прямов снег. Люблю кино, люблю театр, книги, вкусно готовить, вязать, вышивать..</div><div>Но когда задала задачку типа, вот у тебя есть сутки свободного времени и тебе в эти сутки можно заниматься любым(все доступно, все-все), да, любым но только самым любимым делом, я не смогла придумать его. Какое у меня самое любимое занятие я не смогла вычленить..&nbsp;</div><div><br></div><div>PS.Кстати, вчера я буквально была в шоке от того, что у меня нет любимого(!!!ну, самого любимого) занятия. А сегодня пока писала, поняла, что у меня просто много любимых занятий)))&nbsp;</div><div style="margin-top: 10px"><a href="http://blog.i.ua/user/5347682/2347031/" style="font-size: 85%" target="_blank">Комментировать</a></div>]]></description>
<dc:creator><![CDATA[Фенікs]]></dc:creator>
<pubDate>Thu, 05 Nov 2020 14:05:00 +0200</pubDate>
</item>
<item>
<title><![CDATA[Про разные взгляды и ответственность]]></title>
<link>http://blog.i.ua/user/5347682/2325298/</link>
<guid>http://blog.i.ua/user/5347682/2325298/</guid>
<description><![CDATA[Сегодня на работе была свидетелем двух жарких противоположно направленных по настроению тирад. Слушала каждую и в какой-то мере была согласна с каждой из них.<div><br><div>Одна дама с жаром рассказывала, как она ругала своих пожилых родителей, которые не серьезно относятся к карантину, обсервации и прочему, которые не понимают, что нельзя, чтобы к ним приходил кто-то, в том числе дети и внуки, которые живут отдельно, что в лучшем случае надо принимать их помощь, не забывая о мерах предосторожности, получая кулек с продуктами, что &quot;развеяться&quot;, выходя в магазин, нельзя. Говорит, что родители обижаются, что она не заходит к ним посидеть, поболтать, а просто у дверей оставляет кулек с продуктами... Слушаю и думаю, да, это мера ответственности каждого человека..</div><div><br></div><div>Затем, появилась в кабинете другая, которая с порога начала возмущаться, что задолбал масочный режим и весь этот идиотизм с карантином, запретами прогулок и походов по магазинам. Что ее родители сошли с ума и запрещают к себе приходить, просят просто помогать в плане что-то купить в магазине,&nbsp; что вчера не пришли на шашлыки, которые устраивались в честь дня рождения мужа...&nbsp;</div><div>А эту слушаю и думаю, что вот из-за таких взглядов эта зараза бродит с таким размахом по миру...&nbsp;</div></div><br>
Присоединенное голосование (<a href="http://blog.i.ua/user/5347682/2325298/" target="_blank">голосовать</a>):<br>
<ul><li>нынешние карантинные меры - это зашквар и их значение очень преувеличено: 35%, 6 голосов</li>
<li>если соблюдать нынешние меры, то ве будет хорошо: 65%, 11 голосов</li>
</ul><div style="margin-top: 10px"><a href="http://blog.i.ua/user/5347682/2325298/" style="font-size: 85%" target="_blank">Комментировать</a></div>]]></description>
<dc:creator><![CDATA[Фенікs]]></dc:creator>
<pubDate>Mon, 06 Apr 2020 09:01:00 +0300</pubDate>
</item>
<item>
<title><![CDATA[Однажды и как правило))]]></title>
<link>http://blog.i.ua/user/5347682/2321848/</link>
<guid>http://blog.i.ua/user/5347682/2321848/</guid>
<description><![CDATA[Однажды у нас в Одессе неожиданно начался снегопад, пару лет назад. И город стал. Мое предприятие так вообще находится за чертой города, в снегопад ехать затруднительно)) В этот раз тянулись мы до черты города около шести часов, хотя в обычном режиме - пятнадцать минут ехать, а потом еще пешком по городу брели домой. Все были злые, уставшие... ну, кто был в подобной ситуации, знает.. На следующий день многие не вышли на работу - то ли поболели, то ли просто обиделись на погоду.. В общем, был раскардаш на предприятии..&nbsp;<div>И решило с тех пор руководство, что надо опережать такие события, надо предвидеть погоду, чувствовать ее, и действовать на опережение..</div><div>Таким образом, теперь если по всей Украине начинается сильный снегопад, у нас &quot;предчувствуют&quot; его и объявляют выходной день или раньше всех увозят с предприятия. Но, как правило, у нас ничего в &quot;запланированный&quot; день не происходит и мы просто зря тратим свое время...&nbsp;</div><div>А происходит тогда, когда все уже расслабились и не ждут ничего такого.. Снегопад, пробки, усталость, обозленность и невыходы на работу..&nbsp;</div><div>Вспомнила сегодня это в связи с мероприятиями по карантину... Всего так много.. Хоть бы все уложилось в предусмотренные карантином сроки, а не гахнуло, когда все уже расслабятся...&nbsp;</div><div style="margin-top: 10px"><a href="http://blog.i.ua/user/5347682/2321848/" style="font-size: 85%" target="_blank">Комментировать</a></div>]]></description>
<dc:creator><![CDATA[Фенікs]]></dc:creator>
<pubDate>Mon, 16 Mar 2020 10:40:00 +0200</pubDate>
</item>

</channel>
</rss>
