що гени свої в твоїх збережу.

... Пробач, чим стала, знову спопелюся

Я вірю,я чекаючи живу... 

Твоє застигле тепло

Загине в моїх очах.

Може цього не було,

Але залишився страх.

І приховаюсь в крові

Своїх розгублених муз

Вони, звичайно праві,

Що у  руках чужих туз.

Хто загубився в пітьмі,

Той зрозуміє посил - 

Не залишйся на дні

З останніх вирвешся сил...

Як добре те, що не боюся зради

І біль не зачіпає, навпаки...

Не розірве мене та буфонада,

А склеїть рівно втомлені шматки.

І між рядків комусь не прочитати

Той сокровенний, вистражданий зміст

Я буду, хоч не вмію існувати,

Та певна, хоч до чогось в мене хист.