Небо то здоровенне покривало, але хтозна, з чого воно зроблене...

Небо у вигляді площини, кольору ясно-фіолетового, прозоре, але настільки тверде, що може вдержати всіх небожителів.

Небо складається із якоїсь ніжної речовини. Туди, де небо сходиться з землею, ніхто ще не доходив.

Небо уявляють планетою, схожою на землю: кольору воно ясно-світлого, вогненного. Небо створив Бог для мешкання свого разом з ангелами. Поміж небом і землею начебто якась завіса, хмара, що створені Богом для того, щоб собою затуляти нас від неба: інакше воно б спалило всіх, хто в на землі, і навіть саму землю.

Небо синій дах в захмарному просторі.

Небо спирається на землю при кінці світу і там баби кладуть прачі на небо. Крім видимого неба є ще інше, що називається Імперійським. Воно прикривається видимим небом, ніби склом. За народним розумінням, на Імперійському небі перебуває сам Бог, а на видимому ангели і всі святі. Кажуть, що є такі щасливці, котрі бачили, як уночі розкривається видиме небо, відкриваючи Імперїйське таке ясне, мов сонце.

Це, що ми бачимо пад собою сипе, то це ще не небо, а це обо-локи; а те, що ходить під оболоками, то хмари, хмара така густа, як холодець; вона часом падає на землю, нею добре кабанів загодовувати, щоб гладкі були; а коли б людина її з'їла, то зробилася б черевата.

Синіх оболоків є аж сім, а восьме вже й справді небо, де сидить Бог на золотому кріслі і янголи літають. Справжнє небо не синє, а червоне.

Небо слугує оселею чистих духів.

Небо це надхмарний, невідомих розмірів простір такого кольору і ясності, що очі людські не могли б витерпіти, і тому воно затулено від очей людських хмарами: коли гримить грім і небо покажеться через розірвані хмари, на нього не можна дивитися так воно блищить.

Павло Чубинський, АНГЕЛИ НА СХОДАХ НЕБА, народні повіря та забобони

Підготовката упорядкування текстів ОКСАНИ ВЕРЕС

Київ, «Глобус», 1992 р.

6 травня - Русальчин Великдень (четвер)

...На Київщині в Русальний четвер, як тільки сходило сонце, дівчата йшли на жита. Вони брали з собою хліб, спечений із житнього борошна на свяченій воді. У полі дівчата ділили хліб порівну. Потім кожна дівчинка йшла на ниву у свого батька. Там на межі й клала той хліб для мавок – „щоб жито родило”... джерело

...Для русалок у деяких місцевостях "завивають вінки" - зв'язують два дерева. Це робиться для того, щоб чарівниці бавилися на воді і не кидалися на людей. Іноді русалки ховалися у кущах, їх викликала із зелених хащів зоря. Тому дівчата, вирушаючи на світанку за водою, обов'язково повинні мати з собою "зорю" (так у народі називають любисток). Коли молодь йде в Русалчин Великдень на прогулянку, то ховає у кишені полин, який на Трійцю бабусі розкидали по хаті. Русалка може спитати: "Полин чи петрушка?" Слід відповідати "полин". Тоді русалка вигукує: "Полин згинь!" І зникає. Якщо кинути полин у воду і почути ці слова, то можна сміливо купатися. Якщо ж на запитання русалки відповісти "петрушка", то русалка відразу крикне: "Ти ж наша душка!" і залоскоче насмерть.
Підводна чарівниця також може запитати: "Що мені мати варила?" У цьому випадку необхідно відповісти: "Борщ та полин". В деяких місцевостях русалки запитують: "Полин чи м'ята?" Якщо відповіси: "Полин", то водяниця вигукує: "Іди в долинь" і тікає; коли кажеш: "М'ята", то купавка радісно кричить: "Тут тобі і хата!" і стискує свою жертву у холодних обіймах...

...Все ж таки русалчине серце - не камінь, а кров - не вода, тому трапляється, що у купавок кров холоне в жилах і вони мерзнуть в темній джерельній глибині. Час від часу русалки залишають її і відігріваються в лазнях, повітках і клунях. Поза рідною водною стихією русалка може знаходитися стільки часу, щоб встигло обсохнути її тіло. "Сухим четвергом" часом називають Русалчин Великдень - лише в цей день водяниця має змогу повністю обсохнути. Від рибалок можна почути, що русалки сидять на камінні й плачуть, витираючи сльози волоссям. Мірошники раніше часто спостерігали за русалками, які вилазили на колеса водяного млина. Час від часу вони пірнали у шум, вовтузилися у воді і знову чіплялися за колесо. При місячному світлі їхнє довге волосся ставало зеленим, з нього без зупину лилася вода. Якщо протягом лише години русалка працюватиме гребінкою, то з її волосся набіжить води стільки, що вистачить затопити хутір або навіть село...

Теплі води, в яких плавають тихі зорі, залиті місячним сяйвом зелені береги і квітучі галявини - це стихія русалок. Що ж їх чекає, коли вітер зірве з дерев останнє листя? Куди зникають тоді купавки? Одні вважають, що водяниці переселяються на хмари, ховаються у нори, вириті під копицями. Інші запевняють, що русалки вмирають в обіймах зимового холоду. Весною їхні тіла заявляються у вигляді піни. Вона біліє над каламутними весняними струмками, і вітер розносить її над пустельними степами... джерело

У 1654 році, вибившися з-під польської неволі, гетьман Богдан Хмельницький вступив у союз із Москвою на правах рівної держави. Се не була навіть автономія, се була чиста федерація(1). Так думав Хмельницький - та не так думала Москва. Вона зразу ж почала дивитись на Україну як на свою провінцію і всю свою діяльність, весь свій розум уживала тільки на те, як би убити в українськім народі дух самостійності і зробити українців такими ж рабами, якими вічно були москалі.

І Хмельницький скоро, зараз же побачив, що союз демократичної України з самодержавною Росією добра не дасть. А коли Москва першим же ділом ввела в Київ сильний свій гарнізон і поставила там свого воєводу, побачила біду й старшина козацька - і от з того часу нема вже союзу України й Москви, з того часу - тільки боротьба: Москва хоче наложити руку на всі права і свободи українського народу, а народ в лиці кращих своїх людей бореться против того. І ся боротьба червоною ниткою проходить через всю дальшу історію України. Проти московських кайданів повстають і Виговський, і Юрій Хмельницький, і Тетеря, і Брюховецький, і Дорошенко; свідома інтелігенція козацька чує всю гіркість будучої неволі свого народу і бореться за свободу. Але ворог показався сильнішим, ніж Польща, і шаг за шагом, рік за роком Україна тратить свої права, Москва забирає все в свої руки і обертає вільну, незалежну Україну в свою область.

Послідні сплески сієї боротьби за долю свого народу бачимо при гетьмані Мазепі, але Москва жорстоко роздавила сю послідню спробу - і від того часу нема України. Загибло й саме ім'я її, викреслилася вона з історії вселюдської. Поділила Москва Україну на «губернії», убила не тільки дух свободи, але й душу саму, вирвала язика - і став наш народ безграмотнішим серед безграмотних, темніший серед темних, рабом рабів.

Але прийшли інші часи, розбилася віковічна московська тюрма, висипали на вільне повітря всі віками томлені невольники, а серед них і Україна. То ж настав час спомянути всіх наших борців за долю народну, а в їх числі і гетьмана Мазепу. Може, й не весь він чистий, як Христос, може, й не один гріх є на його душі, але все ж його ім'я серед борців, а не серед тих, хто «за шмат гнилої ковбаси» продавав і рідний край, і народ, і його будучність, і свободу, а гетьмана Мазепу узивав зрадником і анахтему йому в церкві возглашав. (1) Автономним краєм називається в державі той край, що управляється частково, але в важніших питаннях залежить від центру. Федерація ж - се союз більш чи менш самостійних держав  

"От їде підполковник Левашов мимо міста Кишенки і шле туди приказ, щоб люди виходили його стрічати хлібом-сіллю—тоді він не буде нікого займати. Кишеньці послухалися, вийшли назустріч з возами, наладованими хлібом, гусьми, курми і всякою їдою, дали ще й грошима 15 талярів. Левашов усе то взяв, але слова не здержав і ввів своїх москалів до міста. Ті п'янствували, безпутствували кілька день: попалили у людей хати, повиривали усю городину — мов у ворожий лагер попали. Нарешті, пішли, й Левашов обіщав на відході, що вже тепер — то ніяк не буде нічого злого робити. Але тільки вийшов, прислав назад москалів, і вони забрали у людей усіх волів. Довелося кишеньцям їхати услід та викупляти за чисті гроші. А коли хтось-то сказав Левашову, що се ж .не по закону, то підполковник кинувся зі списом і мало того чоловіка не проколов.

- Полно вам, блядины дети, хохлы свои вверх поднимать! Уже вы у нас в мешке".

ЗАСТОРОГА ПЕРША:
Не цурайся Роду
свого,
Його Звичаю та мови
Бо рідна Мова і
Звичай
Зберігає енергію нації.

ЗАСТОРОГА ДРУГА:
Не оскверняй Душу
Чужинськими звичаями,
Пам'ятай, що чужа пісня і
молитва
Дає силу твоєму ворогові.


ЗАСТОРОГА ТРЕТЯ:
Будь терплячим,
але не допускай наруги
над твоїми Рідними
Святинями.

ЗАСТОРОГА ЧЕТВЕРТА:
Не руйнуй Природу,
Серед якої живеш,
Бо цим ти відбираєш майбутнє
У своїх нащадків,
Зрубуєш гілку Роду свого.


ЗАСТОРОГА П'ЯТА:
Не потурай ворогам
Свого народу;
Якщо треба -
Ставай до Священного Бою.


ЗАСТОРГА ШОСТА:
Не віддавайся в рабство,
Бо хто прийме рабську смерть,
Той у вічність відійде рабом.
 
ЗАСТОРОГА СЬОМА:
Не зраджуй Віру
Дажбожих онуків,
Бо чужа віра
Руйнує Дух і тіло,
Знищує націю.

22 квітня - Красна гора, ВеликаЛада, Лельник, Ляльник (святопробудження жіночої любові). Богиня Лада виходить на гору, щоб ладувативсе навкруги, наводити лад у полях, лісах, гаях, вселяти любов у душілюдей. Це дівоче свято краси і любові. Пісні й хороводи водять на честьдоньки Лади - Богині Лелі.В цей день відбуваються сватання, заручини тавесняні весілля. Богині - покровительці шлюбу приносять пожертви білогохліба та білого півня.

---

...“Красна гірка... – це одне з народних свят красної весни; з цього дня починаються хороводи, гри на горах і долинах... починається весняно-літній сезон на весілля.”
Взагалі гори – це колиска людської цивілізації. “Культурні рослини і людські племена мають однакові місця виникнення – гірські системи земної кулі”; а звідси й робиться висновок, що гірські райони були, ймовірно, первісними центрами виникнення цивілізації.
Стародавні міста будувалися на горах, або горбах. Так, Рим стоїть на семи горбах (septimontium), а наш Київ – на трьох. Ось як про це розповідає стародавній переказ про заснування Києва:

“...Кий жив на горі, де сьогодні спуск Боричів;
Щек жив на горі, що сьогодні зветься Щековиця,
а Хорив на третій горі, відкіль назвалася Хоривиця.
Вони побудували городець в ім’я свого найстаршого брата
і назвали його Київ.”

Львів стоїть на узгір’ї гори Полтви.
За старим завітом, на Синайській горі Бог надав жидам Мойсеїв закон. Усі містичні боги стародавньої Греції містилися на горі Олімпи.
У народів Європи гори, а також гірки, горби, “горіци”, “крутіци”, “холми” були місцями поганських богослужінь, там стояли опудала богів, і так само було місце, куди приносилося криваві жертви. Крім того, на горах ховалися мертві, горіли там “вічні вогні”, виконувалися ритуальні обряди та гри. Так само на горах відбувалися суди та розправи.
Наш стародавній звичай – висипати високу могилу над визначними померлими постатями, - теж в’яжеться з віруванням в особливе призначення гір.
За стародавнім віруванням, на Красних горах збираються духи чоловічої статі: упирі, перелесники, характерники, відьмаки; а на Лисих горах – духи жіночої статі: відьми, чарівниці, русалки, мавки. Існує, наприклад, під Києвом Лиса гора, де, за народнім віруванням, у ніч під Івана Купала злітаються всі відьми на раду.
Щодо Красних гір, то в Україні ще й досі зберігаються старі урочища, здебільшого високі горби, з назвою Красна гора, Красна гірка або Красне. В більшості випадків на таких “красних горах” були побудовані християнські монастирі або замки.

Отже щодо святкування.
Дівчата бігають по лісу і вигукують:

– Горю-горю пень!
– Чого гориш?
– Красної дівчини хочу!
– Якої?
– Тебе молодої!

Після цих слів “Красна дівчина” втікає, біжучи з гори на долину, а “Горю-горю пень” переймає її, намагаючись зловити. Якщо спіймає, то для цієї пари гра кінчається; в гру вступає друга пара, і так продовжується аж доти, доки вся група дівчат не буде переловлена.
Щоб виконувати “Горю-дуба”, чи “Горю-горю пень”, дівчата, звичайно, збираються на високі місця: десь на горбі чи на пригорбку – “щоб можна було добре розбігтися”, як тепер пояснюють. Починається гра саме в час “Красної гірки” й триває “аж поки в полі просо заросте”; “тоді ми, дівчата, йдемо в поле полоти просо і про гру забуваємо”.
Разом із Красною гіркою, того самого дня, дівчата “грають “Лялю, або Лелю – “для цього хороводи звичайно збираються о третій годині по полудні на чистому лузі. Дівчата вибирають між себе найкращу і вбирають її Лелею, вони плетуть вінки з лісових або польових квітів; руки, ноги і увесь стан дівчини квітчають дрібними гіллячками з липи чи дуба, але так, щоб уся вона була вкрита зеленим листям, з ніг до голови, щоб виглядала, як лісова мавка.
Так убрана Леля сідає на пеньок або на спиляне дерево, якщо це в лісі; на горбок чи на якусь дернину, якщо це на лузі або в полі. Поруч із Лелею дівчата кладуть почастунок: дзбанок молока, грудку масла, шматок сиру та червоні крашанки, а також вінки з свіжих квітів. Вінків має бути стільки, скільки дівчат бере участь у цій грі.
Коли вже все готово, дівчата беруться за руки і водять хороводи навколо Лелі, співаючи веснянки, де найбільше згадується про милого та про весілля.
Коли хороводи закінчаться, дівчата по черзі підходять до Лелі, а та кожній з них кладе на голову вінок і промовляє:

Будь щаслива і гожа, як сонце;
Весела, як весна;
Робоча, як бджола;
Багата, як земля!

Кожна з дівчат, одержавши свій вінок, відколупує крихітку масла, сиру – все це кладе собі в рот і запиває молоком; бере й червону крашанку. Отак “причастившись”, дівчина вклоняється Лелі і відходить, а на її місце приходить друга, третя і т.д., аж поки всі дівчата матимуть на головах свої вінки.
Вінок від Лелі кожна дівчина зберігає до наступної весни, а те гілля чи листя, що ним була уквітчана Леля, дівчата несуть до річки і пускають на воду.
Іноді дівчат застає ніч, тоді вони розкладають вогнище і при його світлі продовжують гру. Можна собі уявити, що це справді чарівне, майже містичне видовище: спокійний ліс, замріяні дерева, палаюче вогнище, миготливі тіні дівчат у коловому танці, білі сорочки, вінки на дівочих голівках, – усе це мусить бути таки гарне, що жадні чужинські маскаради не годяться і в порівняння з цією чарівною грою наших веселих українських дівчат.

джерело

Сегодні ВР прийняла законопроект Фельдмана. Проголосували 262 "народних" депутата.:

1. Доповнити главу 14 Розділу ІІ статтею 173-3 такого змісту:

“173-3. Публічний показ, розповсюдження, виготовлення, збут, або придбання з метою збуту атрибутики, символіки, друкованих чи аудіовізуальних матеріалів про нацизм.

Публічний показ, або розповсюдження (роздавання, майновий найм, побутовий чи комерційний прокат, обмін тощо) атрибутики, символіки, друкованих чи аудіовізуальних матеріалів про нацизм без його засудження, тягнуть за собою накладення штрафу від двадцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією зазначеною атрибутики, символіки, або матеріалів.

Виготовлення, тиражування, збут, або придбання з метою збуту атрибутики, символіки, друкованих чи аудіовізуальних матеріалів про нацизм, що містять його схвалення, тягнуть за собою накладення штрафу від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією зазначеної атрибутики, символіки, або матеріалів.

Примітка. 1. Під нацизмом слід розуміти сукупність уявлень, ідей, припущень, теорій, спрямованих на обґрунтування (пояснення) виключності, переваг або неповноцінності, дискримінації певних людей за ознаками статі, мови, кольору шкіри, релігійних уподобань, соціально-економічних можливостей, расової або етнічної приналежності.

2. Під засудженням нацизму слід розуміти вираження у словесній, графічній та іншій загальнозрозумілій формі, або фактичними діями негативного ставлення до нацизму, зокрема, заперечення, застереження, критика нацизму і подібних ідеологій.”

Хоча був:

ВИСНОВОК
на проект Закону України «Про внесення до Кодексу України про адміністративні правопорушення (щодо відповідальності пропаганду ідей нацизму)»

....6. Постає досить складне питання: яку саме атрибутику і символіку слід відносити до нацистської? Чи слід вважати нею тільки символіку та атрибутику Третього Рейху, а чи ще якусь іншу? Ні в самому законопроекті, ні в Пояснювальній записці до нього визначення того, яка символіка та атрибутика може належати до нацистської, не дається.
Незрозуміло, як забезпечити виконання цього законопроекту у разі приїзду в Україну президента Фінляндії, до штандарту якого входить свастика. Крім штандарта фінський хакарісті (свастика) використовується в символіці, яку використовують фінські ВПС та танкові війська. Слід нагадати, що Україна і Фінляндія є членами Ради євроатлантичного партнерства (РЄАП) в рамках відносин з НАТО, а тому неминуча їх співпраця між собою. З точку зору запропонованого законопроекту публічний показ прапора ВПС Фінляндії, який містить зображення хакарісті, може привести до непорозумінь. Але використання цієї символіки і атрибутики не має нічого спільного з нацизмом. Слід пам’ятати і про релігійне або філософське використання свастики, яка до появи фашизму та проявів нацизму в гітлерівській Німеччині мала позитивний зміст у багатьох народів світу. Тому направлення законодавчих зусиль на боротьбу з зовнішніми проявами, пов’язаними з атрибутикою і символікою, а не з ідеологією, яка пов’язується з цією атрибутикою чи символікою, є сумнівним.

...Узагальнюючий висновок: за результатами розгляду в першому читанні законопроект пропонуємо відхилити...

Керівник Головного управління В. І. Борденюк

Вик.: Ю.П. Матєров, тел. 235-79-22

повна версія

тоді?

Заявление о признании "Ветхого Завета" экстремистской литературой.

Рассмотрим конкретно несколько принципиальных догматов, доктрин и положений из Ветхого Завета.
Ссылки на тексты Библии даются в скобках следующем виде: название книги Библии, номер главы и через двоеточие – номер стиха.
Вначале надо отметить, что еврейский Господь бог Иегова (другие имена этого бога: Сущий, Яхве или Саваоф), когда он представился Моисею и назвал своё имя, сразу же заявил, что он не общечеловеческий бог, а бог только евреев, бог Авраама, бог Исаака, бог Иакова, бог Израиля (Исход 3:18, 6).
Этот Господь, бог евреев, с самой лютой ненавистью относился к египтянам, убивал их детей и издевался над ними самым садистским образом. Эта ненависть и презрение касались не только египтян, а всех неевреев вообще.
1.1. Евреи обращаются к богу: «О прочих же народах, происшедших от Адама, Ты сказал, что они ничто, но подобны слюне… эти народы, за ничто Тобою признанные…» (3 Ездры, 6:56-57).
Здесь налицо откровенное унижение национального достоинства других народов, а сравнение со слюной - это грязное оскорбление, пропаганда расового и религиозного превосходства евреев и неполноценности других народов.
1.2 «… отдам других людей за тебя, и народы за душу твою» (Исаия 43:4).
1.3 Ветхий Завет заставляет евреев находиться в состоянии постоянной войны с другими народами: «… не отдавайте дочерей ваших в замужество за сыновей их, и их дочерей не берите за сыновей ваших, и не ищите мира с ними во все времена…» (2 Ездры 8:81-82).
Данные ветхозаветные идеологические установки разжигают религиозную и расовую вражду и направляют иудеев вести непрекращающуюся войну со всеми другими народами мира. Чем иудеи и занимаются всю свою историю, и тысячу лет назад, и сейчас.
1.4 «…введёт тебя (еврейский народ) бог твой, в ту землю, которую Он клялся… дать тебе с большими и хорошими городами, которых ты не строил, и с домами, наполненными всяким добром, которых ты не наполнял, и с колодезями, высеченными из камня, которых ты не высекал, с виноградниками и маслинами, которых ты не садил, и будешь есть и насыщаться» (Второзаконие 6:10-11)...

...Пробыв у князя эту ночь и еще следующие день и ночь, мы отправились дальше по Славии в гости к одному могущественному человеку, имя которого было Тешемир, ибо он приглашал нас к себе. И случилось, что по дороге пришли мы в рощу, единственную в этом краю, которая целиком расположена на равнине. Здесь среди очень старых деревьев мы увидали священные дубы, посвященные богу этой земли, Прове. Их окружал дворик, обнесенный деревянной, искусно сделанной оградой, имевшей двое ворот. Все города изобиловали пенатами и идолами, но это место было святыней всей земли. Здесь был и жрец, и свои празднества, и разные обряды жертвоприношений. Сюда каждый второй день недели имел обыкновение собираться весь народ с князем и с жрецом на суд. Вход во дворик разрешался только жрецу и желающим принести жертву или тем, кому [186] угрожала смертельная опасность, ибо таким здесь никогда не отказывалось в приюте.

Славяне питают к своим святыням такое уважение, что место, где расположен храм, не позволяют осквернять кровью даже во время войны.

Клятву они с большой неохотой приносят, боясь навлечь на себя гнев богов, ибо клятва у славян равносильна ее нарушению.

У славян имеется много разных видов идолопоклонства. Ибо не все они придерживаются одних и тех же языческих обычаев. Одни прикрывают невообразимые изваяния своих идолов храмами, как, например, идол в Плуне, имя которому Подага; у других божества населяют леса и рощи, как Прове, бог альденбургской земли, - они не имеют никаких идолов. Многих богов они вырезают с двумя, тремя и больше головами. Среди многообразных божеств, которым они посвящают поля, леса, горести и радости, они признают и единого бога, господствующего над другими в небесах, признают, что он, всемогущий, заботится лишь о делах небесных, они [другие боги], повинуясь ему, выполняют возложенные на них обязанности, и что они от крови его происходят и каждый из них тем важнее, чем ближе он стоит к этому богу богов.

Когда мы пришли в эту рощу и в это место безбожия, епископ стал увещевать нас, чтобы мы смело приступали к уничтожению рощи. Сам же, сойдя с коня, сбил шестом лицевые украшения с ворот. И, войдя во дворик, мы разрушили всю его ограду и свалили ее в одну кучу вокруг священных деревьев, и, подкинув огонь, устроили костер из множества бревен, однако не без страха, как бы на нас не обрушилось возмущение жителей. Но господь покровительствовал нам...

Щоб не було зайвих питань:


Символ Віри

Вірю:
В усіх Українських богів,
Єдиних у Сварзі,
Вічних і незнищенних,
Як Всесвіт.

Вірю:
В триєдність світів
Права, Ява й Нава
Створених Сварогом
І удержаних у Ньому.

Вірю:
У Божественне
народження українців –
Онуків Дажбожих,
І в силу Предків,
Яка перебуває
З нами завжди.

Вірю:
У Радість Життя Вічного,
У чистоту Душі праведної,
Яка ніколи не зникає,
А переходить у нове тіло.
НАША ВІРА ПРАВДИВА,

БО ПРАВО СЛАВИМО!

(Затверджено Першим Всеукраїнським Собором Рідної Віри 25 серпня 1998)

Книга, яку справжні християни читають не замислюючись, бо кожне речення Біблії розтлумачене богословами. Мабуть це єдина книга, де не припустима інша думка. Така собі тоталітарна книга. Якщо ти думаєш інакше - ти не правий, бо за тебе вже подумали інші, дуже правильні. Або ти не осяг усієї повноти істини. А якщо виникли протиріччя - то сам винен, бо не опанував не те що певною мірою, але й малою часткою

НЕ ДУМАЙ. НЕ АНАЛІЗУЙ. ЗВЕРНИСЬ ДО БОГОСЛОВІВ.

Так навіщо читати Біблію. Одразу звертайтеся до богословів - вони все розтлумачать.