Зміну дня і ночі пояснюють так: сонце на заході сідає в море, що оточує землю, як яєчний білок оточує жовток. Під землею ж міститься інший світ, сонце його освітлює і робить там день, а у нас ніч. Коли ж сонце підходить до сходу, то, за Божим велінням, підіймають його тисячі чортів (шатанів), окрім того сонце геть їх обсмалює, через те вони купаються в річці, ледь живі й розмахуючи руками, поки пропадають; а з тієї тисячі крапель, що пострушували з себе чорти, знов народжується тисяча чортів, котрі так само підіймають сонце, знов обсмалюються, купаються, народжуються і т. ін. Тож необачно чинять ті люди, що, вмиваючись, струшують руками, бо скільки впаде крапель, стільки народиться чортів. Сонце постійного помешкання не має: воно тільки й робить своє щодобове коло.

Зміна дня і ночі пояснюється відсутністю сонця, що, ховаючись під землю, купається там в морі, а потім, за допомогою двох якихось невідомих істот, знов з'являється на небі з протилежного боку.

Зміна дня і ночі пояснюється лише сходом і заходом сонця, котре вночі від заходу на схід проходить під землею в незрозумілому для народу просторі, наповненому вогнем і водою.

Сонце заходить за гори, і як у нас день, то за горами ніч, а як у нас ніч. то там уже день. Зміну пір року пояснюють поступовим відходом і наближенням сонця.

Літо і зима уявляються живими істотами: літо як юна дівчина, а зима стара баба з величезними зубами і кістлявими пальцями. Дівчина-літо дуже щедра і багата, а баба-зима вкрай скупа й бідна. Є повір'я, що на Стрітення вони зустрічаються і ведуть між собою таку мову:

Чого ти йдеш з тієї сторони і що ти доброго там зробила? питає дівчина-літо. Нічого мені вже там бути, відповідає зима, все, що було, я з'їла, спорожнила всі комори, клуні й склади, і тепер, певно, не скоро все це поповниться. Жаль мені тих людей, каже дівчина-літо, треба до них спішити, всім, чим зможу, я їх обдарую.

А то ще є повір'я: йде літо проти зими і несе квіточку таку гарну-гарну, а зима несе горщик льоду. Літо як тільки показало свою квіточку, так лід той вмить і розтав. А на зиму вже йде зима проти літа в кожусі та в червоних чоботях, в шапці та рукавицях: як показала свій лід, так тая квітка вмить і обсипалася.

Літо то образ скромної дівчини, прибраної всякими ніжними рослинами, а зима жінка буйна, з головою завбільшки з бочку, а губи як відра. Другого лютого вони зустрічаються і між ними відбувається боротьба. Якщо перемагає літо, то відразу ж тепліє, а якщо перемагає зима, то й далі триває холод

 

Місяць вважається оком Божим і завбільшки він такий же, як і сонце, тобто аніскілечки не більший за заднє колесо у возі. Місяць так влаштований Богом, що може рухатися небом. Призначення його освітлювати нашу землю вночі.

Коли подивитися на місяць через особливу хустину, що має таємну силу, то Каїн і Авель бачаться дуже чітко.

Місяць мав великий вплив на людей, тварин і рослин, він як пан у своєму володінні: що хоче, те й чинить протягом чотирьох тижнів. Через це народ і молиться кожному молодому місяцеві. Якщо місяць буває червоний на війну, синій на недуги і мор людей, а якщо ясний то буде здоров'я і великий урожай. Місяць це круглий отвір у небо.

Як місяць маленький, то і маленька злість Каїна на Авеля; як більший, то і злість робиться більша; як повний, то значить, що Каїн Авеля вже забив і вже видно, як він держить його на вилах.

Місяць брат сонця, куля, що світиться і освітлює землю вночі, а плями на місяці то Каїн тримає Авеля на вилах.

Місяць світло, котре поставлене ближче до землі, щоб краще освітлювати її вночі.

Місяць менший брат сонця, в загадці він зветься золота діжа. Доводять, що місяць то небесний камінь.

Називають місяць нічником.

Насіння рослин не сіють при молодому місяці, бо будуть довго цвісти і не принесуть плодів. Лікарські рослини і коріння їхні, навпаки, визнаються цілющими, коли вони зібрані при молодому місяці.

Народжений місяць називається молодик або новак, в повному вигляді підповня, згодом повня, а при смерті старий.

Місяць уповні за народним повір'ям мав цілющі властивості. З появою молодого місяця народ йому кланяється і проказує молитви. А через два тижні місяць вважають підповнею.

За те, що на місяці зображено вбивство Каїном Авеля, Бог судив йому щомісяця народжуватися, рости й умирати. Після своєї смерті місяць спускається в пекло, перетоплюється там, очищається і знов народжується. Через те ото й буває молодик, півповня, повня і старий місяць.

Павло Чубинський, АНГЕЛИ НА СХОДАХ НЕБА, народні повіря та забобони Підготовка та упорядкування текстів ОКСАНИ ВЕРЕС

Про сонце думки розходяться: одні називають його оком Божим і таким чином пояснюють всевидющість Бога, а інші бачать у ньому світило, що складається з вогню.

Сонце влаштовано Богом так, що воно ходить небом і освітлює нашу землю. Сонце — цар неба, що освітлює і зігріває землю вдень, а вночі ховається за землю, обходить її й на ранок з'являється на схід. Сонце втілюється у вигляді живої істоти, однак невідомої форми. Родину сонця складають місяць і зірки.

Сонце — то відблиск лиця Божого, через те воно таке яскраве; призначення його — освітлювати землю й давати їй плодючість.

Сонце — це отвір, вроблений з хмар, через які ми бачимо частину неба.

Сонце на хмарах ходить. Сонце втілюється в образі жінки. Створено воно Богом для освітлення і непорушно стоїть у повітрі над хмарами, над святим містом Єрусалимом. Вночі земля обертається і затуляє сонце.

Сонечко в полудень не йде небом, а трохи спочиває; під вечір йде зовсім аа спочинок, вночі спить і раненько встає. На сході перше жила дуже гарна панна, і тільки-но сходить сонечко, то вона його вимиває, втирає гарненько, через те сонечко колись буде іще ліпше, як нині.

Сонце — то велике коло або колесо. Коли воно йде небом, то у нас в цей час буває день, коли ж воно опускається вниз, то його можна дістати рукою. Нарешті воно ховається за гору, і тоді в нас настає ніч, а в інших людей, що живуть під землею,— день. Потім сонце знов являється до нас, проте вийти звідти своєю силою воно не може, а викочують його чорти, котрих воно своїм жаром за кожним виходом спалює хтозна-скільки.

За народним розумінням сонце — то велетенська іскра, але як вона тримається і чим світить — народ не знає. Приписують усе волі Божій, хоча всі певні того, що воно мешкає в морях і звідти сходить.

Сонце називають великим світилом дня.

Сонце — то вогняна куля, що крутиться навкруг землі. В багатьох випадках сонце слугує для народу показником погоди. Скажімо: коли сонце заходить світло й оточене жовтими хмарами — буде негода; червонуватий захід сонця взимку передбачає мороз і сніг; якщо при сході сонця верхня його частина оточена хмарами, цього ж дня неодмінно буде дощ; сонце при сході червоне і без променів — вірна ознака вітряної погоди.

Павло Чубинський, АНГЕЛИ НА СХОДАХ НЕБА, народні повіря та забобони Підготовката упорядкування текстів ОКСАНИ ВЕРЕСКиїв, «Глобус», 1992 р.

Небо то здоровенне покривало, але хтозна, з чого воно зроблене...

Небо у вигляді площини, кольору ясно-фіолетового, прозоре, але настільки тверде, що може вдержати всіх небожителів.

Небо складається із якоїсь ніжної речовини. Туди, де небо сходиться з землею, ніхто ще не доходив.

Небо уявляють планетою, схожою на землю: кольору воно ясно-світлого, вогненного. Небо створив Бог для мешкання свого разом з ангелами. Поміж небом і землею начебто якась завіса, хмара, що створені Богом для того, щоб собою затуляти нас від неба: інакше воно б спалило всіх, хто в на землі, і навіть саму землю.

Небо синій дах в захмарному просторі.

Небо спирається на землю при кінці світу і там баби кладуть прачі на небо. Крім видимого неба є ще інше, що називається Імперійським. Воно прикривається видимим небом, ніби склом. За народним розумінням, на Імперійському небі перебуває сам Бог, а на видимому ангели і всі святі. Кажуть, що є такі щасливці, котрі бачили, як уночі розкривається видиме небо, відкриваючи Імперїйське таке ясне, мов сонце.

Це, що ми бачимо пад собою сипе, то це ще не небо, а це обо-локи; а те, що ходить під оболоками, то хмари, хмара така густа, як холодець; вона часом падає на землю, нею добре кабанів загодовувати, щоб гладкі були; а коли б людина її з'їла, то зробилася б черевата.

Синіх оболоків є аж сім, а восьме вже й справді небо, де сидить Бог на золотому кріслі і янголи літають. Справжнє небо не синє, а червоне.

Небо слугує оселею чистих духів.

Небо це надхмарний, невідомих розмірів простір такого кольору і ясності, що очі людські не могли б витерпіти, і тому воно затулено від очей людських хмарами: коли гримить грім і небо покажеться через розірвані хмари, на нього не можна дивитися так воно блищить.

Павло Чубинський, АНГЕЛИ НА СХОДАХ НЕБА, народні повіря та забобони

Підготовката упорядкування текстів ОКСАНИ ВЕРЕС

Київ, «Глобус», 1992 р.