Ще мить.

Я думаю кожен з нас колись стискався з моментом і думкою про те, коли так легко обірвати життя. ви стояли над прірвою чи легко могли відкрити дверцята потягу мчушого на всіх швидкостях...чи ще щось.
Новорічні свята минають проблеми лишаються ніхто їх за тебе вирішуватиме не буде. І ти дивишся в новий рік так само як на рельси сусідньої колії яка мчиться разом із твоїм потягом за відкритими дверцями з яких ти спостерігаєш на неї Новий рік коли вже стільки років війна в твоїй країні і всім на це байдуже...
Але повір цей потяг домчить,не стрибай!!!

Маніфест українського покоління: досвід, що не повторюється
Українське покоління початку XXI століття сформоване не ідеологією і не романтикою національного відродження. Воно сформоване накопиченим історичним досвідом, який не має прямих аналогів у жодної іншої європейської нації.
Цей досвід не є міфом.
Він статистично, демографічно й історично зафіксований.

1. Україна як простір постійної катастрофи
Протягом XX століття Україна стала територією, де наклалися всі можливі типи цивілізаційних травм:
Перша світова війна — як війна імперій на українській землі без українського суверенітету.
Визвольні змагання 1917–1921 років — як спроба державності, знищена одночасно кількома силами.
Голодомор 1932–1933 років — єдиний у Європі випадок цілеспрямованого масового голоду, організованого проти селянства як носія ідентичності.
Друга світова війна — фронт двох тоталітаризмів, де українці воювали у всіх арміях і гинули без власної держави.
Післявоєнні репресії — ліквідація еліт, мови, культури.
Чорнобиль — унікальна техногенна катастрофа, наслідки якої десятиліттями приховувалися ціною людського життя.
Пострадянський період — економічний і соціальний розпад без механізмів компенсації.
Війна XXI століття — війна на знищення суб’єктності.
Жодна інша європейська нація не пережила всі ці типи катастроф у межах не ие що одного століття,а за всю свою історію.

2. Українська ідентичність як результат виживання, а не вибору
Для більшості націй ідентичність — це культурна спадковість.
Для України — це функція виживання.
Українська мова, культура, пам’ять не передавалися в стабільних інституціях. Вони передавалися:
в родинах,
у фрагментах,
через мовчання,
через заборони.
Тому українськість не є «традицією» в класичному сенсі.
Вона є адаптивною системою, що пережила повторні спроби знищення.

3. Чому ця війна є переломною
Сучасна війна вперше чітко показала:
українська ідентичність більше не перебуває в режимі виживання.
Вона перейшла у фазу незворотності.
Це означає:
українськість більше не потребує зовнішнього підтвердження;
її не можна «відкотити» репресіями;
вона не зникає через міграцію або багатомовність.
Історично це момент, коли система, що століттями перебувала під тиском, перевищує поріг руйнування.

4. Унікальність українського досвіду для майбутнього світу
Світ XXI–XXII століть входить у фазу:
кліматичних криз,
міграцій,
розпаду великих систем,
інформаційних воєн,
боротьби за ідентичності.
Україна — одна з небагатьох націй, яка:
вже жила без стабільних інституцій,
Неодноразово переживала втрату майбутнього,
І майже все своє життя існувала під постійною загрозою зникнення.
Тому український досвід — це не локальний випадок.
Це модель адаптації для світу нестабільності.

5. Що саме виборене
Ціною цієї війни виборене не просто право на державу.
Виборене:
право на самоназву;
право на пам’ять без виправдань;
право на мову без пояснень;
право бути складними, різними і не зручними.
Це право не має терміну дії.
Воно не є політичним мандатом.
Воно є історично зафіксованим фактом.

6. Висновок без пафосу
Українське покоління не є «героїчним» у романтичному сенсі.
Воно є результативним.
Те, що не вдалося знищити:
війнами,
голодом,
радіацією,
мовною асиміляцією,
культурним стиранням,
— вже не зникне.
Не через моральну перевагу.
А через історичну витривалість.

В жодному разі я не хочу сказати що хтось комусь щось винен просто я хочу сказати наскільки цей світ зійшов з колії.
Подивіться на мапу. Європа така маленька в порівнянні із Автралією Мехіко чи навіть Монголією. То ж війни не за землі, війни за авторство ідентичність та унікальність. Сильна система різноманітна. Чи більше чинників визначаючих різноманітність системи тим міцніше і довготриваліше її життя.
Венесуела десь за розмірами з Францію та Україну. Росія плідно співпрацює із Китаєм і притримується одних і тих самих норм "нежиття", де індувідуальність пригнічується. Між ними лежить громадна Монголія, але щось ми нічого про неї не чуємо. Казахстан десь розміром із США...
Які важелі ціє війни - знов спитаю я вас? Чому дві з двох мирових були на території географічнрго клаптика Європи. Чому справді третя вже чотири роки як в Україні?
Бо там є різноманітність! Там є виклик.
Там є надія, хоча повсюди вугілля від неї...