Завзяття, з яким мій співрозмовник вчитується в кожен рядок Святого Письма, осмислює його і зважено викладає на папері свої враження, відзначають не тільки науковці, а й ієрархи різних конфесій. Нинішня наша зустріч з Андрієм Біликом — друга. Перша відбулася зо три роки тому. Тоді світ побачили його дві дебютні книги про жінок Старого і Нового завітів, що стали помітною подією у вітчизняному біблієзнавстві, започаткувавши в ньому, за словами доктора філософських наук Святослава Кияка, нову сторінку.

За час, що минув відтоді, пан Андрій уже сягнув рівня знаного в Україні християнського письменника, видавши ще чотири книги цієї тематики. Отже, маємо шестикнижжя Білика. Борони Боже, прирівнювати його до «П’ятикнижжя Мойсея». Та, настільки дослідили рецензенти праць прикарпатського автора, цей доробок за обсягом та детальним описом життя всіх — близько сотні — представниць прекрасної статі, що згадуються в Книзі книг, не має аналогів у світі.

— Пане Андрію, чи можна вважати тему біблійних жінок вичерпаною?

— Та де там. Мені радять підготувати ще книжку про біблійних матерів для української малечі. Та й шанований релігієзнавець, доктор фізико–математичних наук Іван Антонович Климишин, незмінний рецензент моїх праць, натякнув: уже пора нам щось написати разом. Я обома руками «за», бо побачити своє прізвище на титульній сторінці поряд з іменем астрофізика світової величини — про таке можна лише мріяти. Можливо, означена тема знайде продовження у науковій сфері. Єпископ–емерит Івано–Франківської єпархії УГКЦ Софрон Мудрий зауважив, що шість моїх книг — це готова докторська дисертація. Вже є рекомендації. Чи потягну, не знаю — здоров’я покаже.

— Так ретельно описуючи біблійних жінок, від праматері Єви до безіменних персонажів, котрі згадуються у Святому Письмі побіжно, на якого читача ви передусім орієнтувалися?

— Коли про це мене запитали на цьогорічному Міжнародному книжковому «Форумі видавців у Львові», відповів так: від сільської бабці з кількома класами початкової школи — до професора. Вся серія книг написана простою, доступною для читачів мовою, не залежно від їхньої освіти та конфесійної приналежності. Під час тривалого вивчення Біблії я зробив дуже важливий, для себе зокрема, висновок: вдумливе прочитання описаних там жіночих історій — це не просто цікавий екскурс углиб тисячоліть, а приклади, що легко проектуються на сьогодення. Наші сучасниці можуть знайти там для себе чимало підказок, як стати зразковою дружиною, мамою, свекрухою, бабусею, а також застереження, чого не варто робити, аби не зашкодити власній сім’ї і навіть цілому суспільству.

— Пане Андрію, не дратуйте феміністок. Їм навіть у нинішніх цивілізованих суспільствах бракує гендерної рівності з чоловіками — що вже казати про «проекцію» на становище жінок у ранньоєврейських царствах.

— Старозавітна жінка справді не була повноправною особою в ізраїльському суспільстві: вона, приміром, не могла вивчати Тору і молитися при загальній молитві біля столу, навчати дітей і свідчити в суді та була позбавлена багатьох інших, звичних нині, прав. Проте право Старого Завіту охороняло жінку передусім у тих аспектах, що стосувалися подружнього життя та материнства. Наприклад, якщо чоловік безпідставно звинувачував дружину в тому, що на час шлюбу вона не була цнотливою, його очікувало покарання; той, хто насмілився збезчестити дівчину, зобов’язаний був одружитися з нею тощо.

— У дохристиянські часи, коли полігамія вважалася незмінним атрибутом царських дворів та палаців воєначальників, роль жінки переважно зводилася до задоволення плотських утіх. Один із наймудріших і найбагатших правителів усіх часів і народів цар Соломон, здається, мав понад тисячу офіційних дружин і наложниць.

— Правлінню Соломона, третього й останнього володаря об’єднаного ізраїльського царства, яке тривало з 965 по 928 роки до Різдва Христового, я присвятив чималий розділ в одній зі своїх праць. У першій книзі «Царів» Старого Завіту про багатоженство Соломона зазначено: «І було в нього 700 жінок княжого роду ще й 300 наложниць, і жінки оті зіпсували його серце». Першою його дружиною, як відомо, стала дочка єгипетського фараона Аменофіса. А далі цей довгий список поповнили моавітянки, аммонітянки, еломітянки, сидонянки, хіттіянки та представниці інших народів, з правителями яких Соломон укладав вигідні політичні союзи. І саме чужоземні жінки схилили в поважному віці царя ізраїльського, який з юних літ відзначався безкомпромісною відданістю Господу, поклонятися іншим божествам. Якраз за їхніми намовляннями він побудував біля Єрусалима капища для Кемоша та Молоха. Таким чином Соломон накликав на себе гнів Господній — у благословенному до того царстві почалися бунти обуреного єврейського народу. Наслідком боговідступництва царя, мудрість і прозорливість якого, здавалося, не мала меж, став після його смерті розкол могутньої імперії на дві частини — Юдею на півдні та Ізраїль на півночі. Ці дві держави також опинилися в глибокому занепаді. У 722 році до народження Христа Північне царство загарбала Ассирія, а через майже півтора століття вавилонський цар Навуходоносор ІІ завоював і Південне царство, зруйнувавши храм та пограбувавши Єрусалим. Отже, в цій повчальній історії жінки, котрі поклонялися ідолам, зіграли, мовлячи по–сучасному, катастрофічно деструктивну роль.

— Попри те, що біблійні жінки були відсторонені від участі в суспільно–політичних процесах, дехто з них для порятунку своїх одноплемінників і навіть цілого народу зробив не менше за тогочасних чоловіків.

— Особливе місце в цьому ряду належить Естер, якій присвячена окрема книжка Старого Завіту, написана, за деякими твердженнями, священиком Ездра в 473 році до Різдва Христового або приблизно в ці часи. Тоді Персидським царством, у полоні якого перебував ізраїльський народ, правив Ксеркс. Це був слабодухий, але надміру пихатий цар. На третьому році свого правління він влаштував грандіозний бенкет, аби похизуватися своїм безмірним багатством. У розпал святкувань захмелілий Ксеркс забажав — нечуване зухвальство — виставити напоказ сп’янілим учасникам застілля свою дружину, наказавши євнухам «привести царицю Вашті в царському вінці перед лице царя, щоб показати народам і князям її красу, була– бо вона гарна на вроду». Вашті, як і належить особі її сану, відмовилася виконувати принизливий наказ, і її, за древніми єврейськими переказами, стратили того ж дня. Через два з половиною тисячоліття феміністки почали називати царицю Вашті, яка ціною життя протистояла ганьбі, однією з перших захисниць жіночих прав.

Зрештою, повернімося до Естер. Радники Ксеркса запропоновували царю зібрати для оглядин з усіх його безмежних земель найкращих дівчат, і та з них, яку вподобають царські очі, буде царицею замість Вашті. Таким чином відбувся перший у світі конкурс краси, в якому взяли участь представниці аж 127 князівств. Із–поміж них Ксеркс уподобав скромну єврейську дівчину. Саме вона згодом урятувала свій народ від повного винищення, яке спланував Гаман, міністр перського царя. На прохання Естер Ксеркс дозволив євреям створювати загони самооборони і знищувати всіх, хто на них нападатиме. Отже, зі зброєю в руках і з Божою поміччю вони захистилися від підручних Гамана, який, за наказом царя, таки закінчив свій земний шлях на шибениці. На честь цього історичного порятунку євреї започаткували тоді свято Пурим, яке відзначається дотепер.

У книзі пророка Самуїла розповідається також про одну мудру і сміливу жінку, котра зупинила наступ армії Йоава, воєначальника царя Давида, на місто Авель. І це — непоодинокі приклади непересічних особистостей біблійних жінок.

— Серед понад шістдесяти книг Святого Письма є одна — «Пісня над піснями», — справжня поема про кохання, в якій підкреслюється цілковита рівність у вираженні почуттів давніх жінок та чоловіків.

— Про «Пісню над піснями» написано дуже багато. Чимало людей взагалі незадоволені тим, що ця книга ввійшла в канон Біблії, позаяк у ній не тільки не йдеться про Бога, а й жодного разу не згадується Його ім’я. Між тим, Біблія вчить, що шлюб благословенний Богом, а інтимна близькість єднає чоловіка і жінку в єдине тіло. На жаль, у багатьох культурах існують суворі заборони щодо сексуальних тем. Тому відвертість Біблії в питаннях інтимних взаємин сприяє вищому рівню комфортності в осмисленні цього життєво важливого аспекту. Ця книга — не просто красива поема. Написана в часи розквіту полігамії, вона звеличує постійність, вірність, чистоту кохання, що переможно підноситься над усіма принадами й розбещеністю гріховного світу. Читаючи «Пісню над піснями», як й інші книги Біблії, починаємо розуміти, які ми щасливі від того, що маємо натхненний приклад для наслідування в коханні і житті в цілому.