***** Плакучі верби біля ставу Поникли віттям до води. Зі мною разом ви зростали, Лишали в пам’яті сліди. О, як же ви повиростали! Неначе рідні дві сестри. Чи ви б тепер мене впізнали, Чи стерли пам’ять злі вітри? Одна верба, як самоцвіти, Моє кохання берегла, Вона одна на цілім світі Любов’ю чистою цвіла. Друга верба в гарячім літі Давала прохолоди тінь, І батоги для ігор дітям, І терпкий запах листя тлінь. О, Верби, Верби! Рідні сестри...
Читати далі...