хочу сюди!
 

Маша

50 років, козоріг, познайомиться з хлопцем у віці 37-65 років

Гра

Тепер закінчився ще один етап, з яких складається наше життя. Хоч просто гра, але по суті така сама, як і власне життя, просто на багато менше. Лунає фінальний гонг, можливо це й пафосна алегорія, але як по мені симпатичніша за свисток. Нажаль у цій грі мені довелося зійти з дистанції, так склалися обставини. І вийшло так, що інші гравці, з якими я спочатку йшов разом, здобули перемогу, дійшовши до кінця. Що ж, тепер я радію за них, і давно вже вмію приборкувати зелену земноводну тварюку в собі, розправляючись із нею ще ікринкою, то ж бентежить мене зовсім інше. Ця гра, цей випадок, назвати можна як завгодно, дуже добре для кожного з нас проілюстрував якщо й не все попререднє життя, то значну його частину, доносячи до нас дуже наочний урок. Скажу по правді, не раз бувало, що я сходив з дистанцій на півдороги до фінішу, щоправда лише потім дізнаючись, чи здогадуючись, що то була половина. А тут тобі яскрава ілюстрація: йдеш далі –тримай виграш! За грою можна тут мати на увазі що завгодно.

Звичайно, на противагу одразу пригадую все до дрібниць і собі кажу: була ж дійсна обставина, що примушувала завершити гру. Була? Чи я її знайшов? На той час це був вихід, ніби, і при розповідях все ніби збігається, однак не відомо, чи був би інший варіант хибним, він же так і не випробуваний. Всюди свої плюси та мінуси, вже починаються ступіні порівняння, на зразок «хибніший», «вірніший». І це здавалося б розумним і обєктивним, однак заплутує ще більше. Краще вже йти за тактикою «або так, або ні». Якщо вже граєш, то грай! Обставини? А кого вони потім хвилюватимуть? Та ну, треба ж думати, що буде далі, і робити те, у чому будеш певен... І власні міркування заводять ще далі, вони все поставлять під інший кут. Неприємно те, що в таких ситуаціях доводиться брехати, при чому здебільшого собі. Неправда во спасіння, чи щось таке... Так ти ж і сам не зрозумієш, де саме вона починається, і де ж є правда. Ще одне самовиправдання. А чому б і ні? Чи краще себе звинувачувати? Як по мені, то самозвинувачення – одне з найбезглуздіших занять на землі. Та й інших звинувачувати не треба, хай там як у нас із ними не склалось. Чи не забагато звинувачень на сьогодні, і не замало подяки? Від першого краще було б відмовитись взагалі, бо що воно дасть, а друге бажано взяти на озброєння. Подякувати ситуації за винесений урок, бо навіть у цьому є свій виграш, однак це ніяк не виправдання. А побєдітєлям – слава! На всіх виграшів не вистачає, а комусь вони потрібніші. Відчуй потребу – вигравай.

Цікаво, що коли ти бачиш, що гра зривається, або що команда розсипається, насправді все відбувається інакше: зривається не гра, а ти сам, і команда на місці  - розсипаєшся ти. Все викривляється відносно тебе, а тверезо оцінюєш ситуацію лише потім. В якийсь момент починаєш жаліти себе і здаєшся, думаючи, що здаються інші, і завжди знайдуться люди, які скажуть що робиш вірно, якщо ти сам цього хочеш.

Ніколи, нізащо не можна спокушатися думкою про легкий виграш, або легку здобич, якщо так і буває,то зі своїми нюансами, а отже налаштовуватись на таке не варто. Тому, що поробиш, треба віддаватися цілком. Авжеж природним є у багатьох бажання всістися на кілька стільців однією дупою... Так вірогідно зовсім не присісти... Звичайно, бували люди, могли, але куди нам... ті чи послідовніші були, чи розумніші, чи здібніші, а може просто працьовитіше...

Хай там як, я знову у грі, не в цій маленькій, а в тій, що зветься життям, вона продовжується і треба діяти, добиватися перемоги, бо в ній, здається, після фінішу я фінального гонгу вже не почую.

20-21.09.2010

6

Коментарі

122.02.11, 15:33

Не всегда поигрыш/выигрыш имеют решающее значение, иногда, сам процесс доставляет немало удовольствие.

    222.02.11, 16:25Відповідь на 1 від comma

    Согласен, но смотря что стоит на кону, и какой целью задаёшься))