Л...

Знаючи різні підводні камені життя,  можна вже й ні чому не дивуватись. Але, як на мене, життя тоді стає менш цікавим, навіть якщо те явище, що стало причиною вашого здивування можна було передбачити, або якщо воно засмучує.

Моє останнє літо в студентському гуртожитку було не надто визначним на яскраві або ключові події, однак уривок з нього варто розповісти. Замість того, щоб поїхати до батьків по закінченню передостанньої сесії, як це робила більшість, я лишився в своїй кімнаті. Були заплановані якісь справи в Києві, та й в напів порожньому гуртожитку був свій шарм. До того ж наближалась хвиля абітурієнтів, наплив великої кількості нових гарних дівчат, яких селитимуть по сусідству на час вступних.  Не можу сказати, що я був тоді завзятим гулякою і ловеласом, однак ніколи не відмовлявся від приємної жіночої компанії.

Абітурієнти зазвичай групуються невеличкими компаніями, в одній з яких були дві мої знайомі, що поступали вдруге, але вже після підготовчого відділення, тому мені було не складно влитися в їх компанію. Одного дня я всім їх подружкам запропонував походити по Києву, провести екскурсію центром міста, на що вони охоче погодились. Звісно, мені юному хотілося не лише спілкування, однак на початку просто розбігались очі від такої кількості красунь, і складно було визначитись на одній кандидатурі. По троху спілкувався з усіма, були в тій компанії і хлопці, але дівчат значно більше. Досить розмито пам'ятаю ті події, але на прикінці прогулянки під вечір я спілкувався лише з однією, трохи дивною, але дуже милою дівчинкою. Дивність її була більше зовнішня, принаймні нічого дивного в ній як людині я не помітив. Незвичайними були риси обличчя і контур її фігури, можливо була в цьому якась диспропорція, але це її не псувало, навпаки, робило особливою. Л... була досить цікавим співрозмовником, хоч я і не пам’ятаю, про що ми говорили. Навіть жарти були в компанії: «Мітя з Л... десь відстали...». Не пам'ятаю я, чи були в мене до неї конкретні сформовані наміри, хоча переважну частину часу проводив з нею. 

Одного вечора я організував дівчат готувати суші. Вони тоді ще  не на стільки були розповсюджені, і ніхто з абітурієнток ніколи не бачив як їх роблять, а дехто ніколи й не куштував. Роли були найпростішими, але всім сподобалось. Л... була основною моєю помічницею в їх приготуванні, при чому добровільно. Потім якось в розмовах дівчата розповіли мені, що вона чи то заручена з кимось, і що той хтось погодився заплатити за її навчання (якраз були результати вступних, і Л... на бюджет не проходила). Ця інформація мене не дуже засмутила, хоча тепер я вже не ходив конкретно до неї.  Пізніше, весь наступний рік, ми просто вітались в коридорі. Коли вже всі роз’їхались по домівках, одна з цих дівчат, дороблюючи ремонт в своїй новій кімнаті, попросилась до мене на пару днів пожити, поки висохне фарба на підлозі. Але це вже відступ від теми.