Тільки щоб подарунок став «подарунком», його ще важливо віддати.
- 16.07.15, 19:08
Ця історія сталася давно. Дочка була першокласницею. До шкільного ранку їй був потрібен костюм клоуна. Ми разом змайстрували яскраве вбрання. Приміряли - залишилися задоволені. Тут же перед дзеркалом намалювали помадою яскраві щічки. А потім я запропонувала: «Давай для виступу намалюємо маску як у клоуна в цирку?» Це була така гра і дочка кивнула. А я з усією відповідальністтю хорошої мами стала шукати театральний грим. Знайшла у друзів і першим же вільним вечором вирішили потренуватися.
Я старанно вимальовувала особу клоуна. Через деякий час дочка попросила: «Покажи! Ну, покажи, що виходить! »А мені хотілося, щоб вона побачила все відразу, і я відповідала:« Ще трохи, потерпи ... » Я захоплювалася все більше. Малятко моє від нетерплячки і втоми совгалось на стільці ...
Готово. З передчуттям задоволення, підводжу її до дзеркала. Кілька секунд Ксюшка дивиться на веселого, широко усміхненого клоуна на своєму обличчі, а потім починає ревіти. Вона ридає відчайдушно, захлинаючись, а я розгублена і злякана ніяк не можу її заспокоїти. Шепочу всякі ніжності, гладжу і заколисую. Тільки через якийсь час затихає.
Потихеньку стираю грим ... Переставши схлипувати, вона нарешті каже: Розумієш, там на мене дивився справжній клоун, а я зовсім, зовсім себе так в душі не відчувала ....
Вже потім я дізналася, що «конгруентність» - це не тільки в математиці. Вже потім я пройшла багато психологічних груп ...
А тоді це був мій найсильніший урок. Про цілісність. Про щирість. Про співзвучність того що всередині, і зовні.
Я ліплю із пластиліну.
Пластилін ніжніше ніж глина
Я ліплю із пластиліну ляльок, клоунів, собак ...
Ми малюємо на обличчях наших близьких. Малюємо те, що хочемо бачити. Щоб було красиво, щоб вийшло добре, щоб вони були щасливі. Так ми думаємо.
... Дівчина, 19 років. Страхи, невпевненість, порушений сон, самотність, суцільне «я невдаха» ... «Золота медаль». Університет. Факультет «Облік і економіка». Математику ненавидить. Пише вірші і прозу. Слова підбирає легко, як дихає. А тато сказав: «Тільки спробуй кинути факультет ...»
... Чоловік, 40 років. Рослий, красивий, розумний. Каже: «Я живу, як надірвана банкнота, чи то лагодити, чи то з обігу виймати ...» Мама з дитинства твердила: «Ти не повинен бути схожий на свого батька-ганчірку. Він, нероба, мені всю кров випив! ». І він живе, ховаючи любов до батька, постійно заспокоюючи маму і стримуючи свій гнів. Живе з застиглим виразом вічної винуватості ...
... Жінка, 30 років. 60 зайвих кілограмів. 2 вчені ступені - економіка та юриспруденція. Живе з мамою, бабусею, прабабусею. Мріє про сім'ю і дитину. Над своїми дитячими фотографіями ридала годину. Вона на них скрізь танцює. Тонка і легка, як сонячний промінчик. А в 15 років від «старших жінок» дізналася: «Всі чоловіки - хтиві сволочі, їм потрібно тільки одне. Треба бути розумною, а не красивою ». Решта п'ятнадцять років вона навчалася і їла + 4 кг. щорічно ...
Мене постійно до глибини душі вражає, наскільки сліпі батьки, коли справа стосується мрії їхньої дитини. Вони її не розуміють. Причому не розуміють щиро.
Алессандро Барікко. "Така історія"
Завжди з радістю помічаю, які гарні стають особи на психологічних групах. Коли пройшов якийсь час і всіх потихеньку, але все ж відпустило ... Дивлюся, і начебто кожного знаю, а бачу немов перший раз. Краа-сивучі такі .... І ще змінюються голосу. І рухатися починають по-іншому. Немов прибрали невідомого режисера-ляльковода. А зсередини тихий вдих-видих: «Я. Є. Я »...
Ми хочемо своїм близьким щастя. Ми хочемо, щоб вони посміхалися. І ми краще знаємо, що для цього потрібно. З боку ж видніше ...
«- Що ти хмуришся? Посміхнися!
- Що ти смієшся? Хіба це смішно?
- Як ти можеш це носити? Тобі не йде.
- Зміни зачіску! Це не твій стиль!
- На кого ти схожий! Коли ж ти станеш нормальною людиною? »
Діти виростають і стають дорослими. І ось вже самі, за звичкою, за законом жанру вищипують, висмикують, викорчовують своє, природне. А натомість добудовують, домальовують, доліплюють чуже. Але соціально затребуване. І близькими сприйнятне.
А потім, з гострої сумом нереалізованої мрії починають «заточувати олівці».
Не малюйте на обличчях тих, кого любите. Це не місце для вираження наших бажань. І життя близьких не для того, щоб заповнювати порожнечу в своєму.
Помічали, як батьки, зробивши дітям дорогий подарунок, потім ревно спостерігають - чи правильно ним користуються? Чи добре поводяться?
Дати життя - безцінний дар. Тільки щоб подарунок став «подарунком», його ще важливо віддати. Іншому. Назовсім.
Детальніше тут: http://slovo-motivator.webnode.com.ua/news/tilki-shchob-podarunok-stav-podarunkom-jogo-shche-vazhlivo-viddati-inshomu-nazovsim/
0
Коментарі