Михаил, расскажите для начала, откуда берется неуверенность в себе? Действительно ли она родом из детства?

Да. Довольно часто неуверенные в себе люди вырастают в семьях, где сами родители неуверенны: они могут многого бояться, не делать то, что могли бы сделать, не верить, что в их жизни все будет хорошо, могут даже не верить в любовь. Такие родители неосознанно передают свой опыт ребенку, который становится таким же неуверенным в себе. Или это авторитарные родители, которые подавляют ребенка, указывают ему, как поступать. Они думают, что делают это для его блага, а ребенок вырастает неуверенным, у него нет своего мнения, потому что его мнения никто никогда не спрашивал.

Можно ли детей перехвалить? Ведь откуда-то же берутся самовлюбленные эгоисты…

Родители вообще не должны хвалить или не хвалить детей. Они их могут поддерживать или не поддерживать. Вот когда они их поддерживают, дети вырастают уверенными в себе, с высокой самооценкой. А хвалить… это вообще странная история. Нужно говорить, как есть. Вот вы пошли в кино, если вам фильм понравился, вы скажете: «Фильм хороший». Вы же не будете говорить, что фильм гениальный, если на самом деле он вам не понравился и вы ушли из кинотеатра через 15 минут после начала сеанса. Так же и с детьми. Если вам нравится то, что делает ребенок, вы можете сказать: «Мне нравится, ты молодец». Если не нравится — можете промолчать.

А эгоисты — это вообще из другой сферы, они такие не оттого, что их перехвалили. Тем более самовлюбленные — это уже психическая проблема, называется нарциссическое расстройство. Такие люди в детстве не получили поддержки и признания родителей, поэтому всю жизнь пытаются получить признание других людей. У них нет вообще никакой самооценки. Им необходимо, чтобы все ими восхищались, а если этого не происходит, то нередко они спиваются.

Если уверенность в себе не привили с детства, как ее воспитать самостоятельно? Какие есть приемы, помимо мантры «я самая обаятельная и привлекательная»?

Это как раз только в кино работает, а в жизни не очень. Самое главное, что нужно делать, — приводить в исполнение первые решения, которые вы приняли, не переделывать и не передумывать. «Я хочу вот так, нет, наверное, лучше вот так…» — нет, решил — сделал! Вот вы шкаф открыли, выбрали платье — все, носите на здоровье. Не нужно его обратно вешать, второе мерять, если, конечно, у вас не специальное мероприятие под названием «Я меряю все платья, которые висят у меня в шкафу». В магазине не нужно спрашивать у продавщицы, идет вам вещь или не идет, мала она или не мала — сами принимайте решение и задавайте меньше вопросов. На работе не спрашивайте, хорошо вы что-то сделали или нет. Написали отчет, закрыли, сдали. Если что-то в нем не так, руководитель вам сам об этом скажет. Не нужно соглашаться на то, что вам не нравится, не нужно идти на компромисс, не нужно делать что-то в ущерб себе.

О том, как важно любить себя, наслышан, пожалуй, каждый, но далеко не все понимают, как это на практике. С чего начинается любовь к себе?

Она начинается с тех самых выборов, которые вы делаете: от самых простых вроде «что съесть на завтрак» и заканчивая более сложными, такими как «чем заниматься в жизни», «выходить или не выходить замуж». У вас есть множество мотиваций для того, чтобы что-то делать или не делать — «правильно», «неправильно», «хорошо», «плохо», «эффективно», «несправедливо». Но есть одна мотивация, в которой нет никакого смысла, — это ваше желание. Правильно что-то или неправильно, не имеет значения. Делай, что хочешь, и смысла не ищи.

Получается, первое решение, которое пришло в голову, это лучший вариант?

Это не лучший вариант. Это тот вариант, который вы считаете для себя лучшим. Давайте я вам расскажу мою любимую шутку. Одна девочка получила пятерку, шла гордо подняв голову и сломала себе ногу. А другая получила двойку, опустила голову от стыда и нашла кошелек с деньгами… Никто не знает, что правильно, а что неправильно.

В своих статьях вы пишете о том, что люди, которые живут в свое удовольствие, не боятся ни старости, ни смерти. То же самое сейчас пытаются привить нам глянцевые издания, косметологи и западные селебрити — культуру стареть красиво, то есть принимать свои недостатки и не возводить молодость в культ. Как этому научиться?

Когда человеку нравится его жизнь, он вообще по этому поводу не заморачивается. Нужно просто принимать себя таким, какой ты есть, и делать то, что нравится, тогда не будет заморочек по поводу возраста.

Давайте поговорим о стеснительности, ведь это важная составляющая неуверенности в себе. Какие советы вы можете дать людям, которые постоянно стесняются, краснеют?

Советы следующие. Не нужно бояться подходить и разговаривать. Стеснительным людям кажется, что они неинтересны и что их не захотят слушать. Нужно это преодолеть через разговор, то есть через действие. Почаще выступать перед людьми, со сцены. Пойти сдать экзамен, попробовать пройти кастинг. Получится — хорошо, не получится — попробовать снова.

Опишите уверенного в себе человека.

Он не стоит, если все сидят, он не ждет, когда все наедятся, чтобы взять свой кусок. В общем-то он мало озабочен тем, нравится он кому-то или нет.

Ваш метод психологической помощи заключается в том, что необходимо сломать так называемую рефлекторную дугу — выстроенные определенным образом нейронные связи, которые заставляют человека в похожих ситуациях привычным образом реагировать. Вы говорите, что это можно сделать только с помощью поступков, непривычных для невротика. Как тогда научиться вовремя включаться и не действовать на автомате, особенно в стрессовых ситуациях?

Здесь можно идти только от стабильности психики. Гиперэмоциональные люди часто что-то делают в состоянии аффекта, потом остывают и переосмысливают. Чтобы не жить на автомате, нужно быть спокойным и уравновешенным.

Один из ваших главных тезисов — «Делать только то, что хочется». А как быть если желание одного человека вступает в конфликт с желанием другого? Допустим мужу хочется посидеть с друзьями в баре до двух часов ночи, а жене это не нравится.

У нее есть два варианта: или ей уже нравится и тогда она может присоединиться к мужу или она ищет другого мужа. Если это разовая история, нужно принять, как есть, сказать себе: «У нас есть разногласия, но меня это не напрягает». Если разногласия системные — это не твой человек. Сказать о том, что вам что-то не нравится, конечно, нужно, но только один раз! Дальше — или уже все устраивает, или до свидания.

Если человек услышал, что другому что-то не нравится, но он продолжает так поступать, значит, для него не так важны эти отношения?

Да, и тогда второму человеку нужно принимать решение, хочет ли он оставаться в этих отношениях. Но он не должен ныть «мы же договаривались», «ты же обещал».

Кстати, по какой причине люди не выполняют свои обещания?

Есть две причины: либо человек необязательный сам по себе, либо он не хочет этого делать. Так как вы не его мама, вам должно быть все равно, почему он этого не делает. Вас интересует результат.

В чем разница между эгоизмом и здоровой позицией «я так хочу»?

У людей обычно с этим путаница в голове. Эгоизм — это невроз, при котором человек зациклен на своих проблемах и у него нет сил реагировать на чужие проблемы. А когда человек говорит: «Я так хочу», он просто делает то, что он хочет. Важный момент — он это делает для себя и никому ничего доказать не пытается.

Вы говорите, что вы против компромиссов. Какие тогда есть более эффективные способы решения конфликтов?

Конфликт возникает из-за внутренней потребности человека в конфликте. Самый эффективный способ — работать со своей головой, и когда она станет стабильной и предсказуемой, у вас появится шанс встретить такого же человека, как вы. И все у вас будет хорошо.

Если человек встал на путь любви к себе и начал вести себя нестандартно для своего окружения. Как правильно реагировать на возможное недовольство со стороны близких?

Спокойно реагировать. Они к нему такому не привыкли. Ничего, привыкнут со временем. Или не привыкнут — ну тогда не судьба.

Мы с вами разговариваем накануне Дня святого Валентина. Кто-то этот праздник не отмечает принципиально, другие же в этот день особенно остро чувствуют свое одиночество. Какие советы вы можете дать одиноким людям — стоит ли им предпринимать какие-либо действия, чтобы найти свою вторую половинку, или лучше просто жить, а нужный человек сам встретиться?

Действия можно предпринимать только по отношению к себе. Одиночество — это не отсутсвие людей вокруг, это отсутсвие интереса к самому себе. Начните испытывать интерес к себе, чем-то себя занимайте, не цепляйтесь за ненужных людей, учитесь проводить время в одиночестве, читайте книги. Если человек нужен себе — народ подтянется.

6 правил Михаила Лабковского:

1. Делать только то, что хочется.

2. Не делать того, чего делать не хочется.

3. Сразу говорить о том, что не нравится.

4. Не отвечать, когда не спрашивают.

5. Отвечать только на вопрос.

6. Выясняя отношения, говорить только о себе.

Ось на цьому фото - Шкетівщина, землі, що колись належали моєму прапрадіду Якову, вуличне прізвисько якого було "Шкет", хоча отримав він його коли вже мав далеко на сорок років.
  Вчора мала розмову, що нагадала мені про нього.. от і хочу розповісти одну, дуже по-своєму цікаву історію, а для мене - родинне минуле, що раптом переплелося з миттю сьогодення.

 Прапрадід мій Яків по батьковій лінії був чоловіком примітним, і якщо хто, прочитавши перші рядки, міг подумати, що якщо "шкет" - то малий і худий, то якраз навпаки - він був високим, під два метри зросту, кремезним і привабливим парубком, ще й мав спокійну, врівноважену вдачу. Не дивно, що на такого парубка дівчата задивлялись. Але батьки, без сумніву бажаючи йому найкращого життя, вмовили одружитися з Варькою, тобто Варварою, єдиною дочкою дуже заможних батьків. Послухав їх Яків, і пішов в прийми, але проживши там менше місяця, повернувся додому, і сказавши батькам, що якщо Варька їм до душі, то хай самі з нею живуть, побрався з Палажкою, моєю прапрабабцею, звичайною дівчиною з бідної родини.
  Ледве встигли до осені побудувати невелику хатину, як прийшла в їх родину біда - Якова записали в солдати. В той час служба на царя була 25 років... Так і залишилась Палажка вдовою при живому чоловікові.. З тих, хто потрапив в солдати рідко хто повертався взагалі, і якщо повезе, то про смерть чоловіка чи сина можна було дізнатися за рік-два, коли офіційна бумага прийде, а приходила не всім і не завжди... А без неї вінчану вдруге заміж ніхто не візьме, тому чоловік в солдати - то жінка вважай сама на світі залишиться.
  Це зараз інтернет, мобільний зв'язок, а тоді - вони обоє взагалі неписьменні були. Пішов - і все. Тиша.

  Але Яків повернувся. За 25 років - повернувся. Такий як був - високий, кремезний, спокійний чоловік. І без осуду поставився до того, що Палажка за ці роки нажила п'ятірко дітей. Ставився як до рідних, діти то діти і є, відразу родина )) Спільну дитину мали тільки одну, але всі шестеро були йому одинаково за рідних.
  За вірну службу й військові заслуги Якову цар вділив 25 десятин землі, що приблизно зараз 25 гектарів. Нарізали наділ не бозна де, серед боліт і солонців, де ж ще, коли вся земля навколо - панська, але царська бумага є царська бумага, дав пан. Ось так прапрадід мій став досить заможним на ті часи чоловіком, побудував гарний будинок, стодолу, комору, сараї і мав власний млин на невеличкій річечці Хвилевій, що протікає і зараз. Я часто буваю в тих краях і навіть місце, де був будинок - добре ще видно велике печище, по якому відразу можна сказати, що заможний двір був, великий.
  Ось тоді, коли повернувся додому, він і отримав прізвисько Шкет )) А взялося воно ось звідки - солдатом Яків був в ті часи, коли саме була російсько-японська війна, і приймав участь в боях з японцями, і часто розповідаючи односельцям про свої роки згадував цю війну, і японців)) Слова "а вони всі шкети отакі" завжди супроводжувались показом рукою їх зросту, десь собі по пояс))) Ось так і пристало до нього прізвисько Шкет, хоча коли не знати передісторії - вперше побачився кремезного Якова всі думали, що то жартівливе прізвисько.

 А ось чому я згадала про розповіді свого батька про його діда... вчора в розмові з давнім, дуже давнім і дуже хорошим другом, і навіть трішки все ж більше, ніж другом))) він мені сказав, що між нами такі давні й міцні стосунки виключно тому, що він вміє пропускати мимо вух багато що мною сказаного)))
От стерво, до речі!!)))
І саме тоді я пригадала Якова і Палажку. Палажка була маленькою, енергійною жіночкою невисокого зросту й тендітної статури, але страшне буркотливою.. і от коли вона вже геть зовсім набридала чоловікові, той вставав, брав її в боки руками, піднімав догори, пару раз легенько стукав маківкою об стелю і спокійно, розважливо казав "Подумай, Палажко!".
  Просто зрозуміла, що мені б теж, іноді не завадило Зберегти

  От чому коли не можеш - хочеться найдужче??

 Причому все літо моглося, але хотілося не дуже, а зараз, коли ще мінімум два тижні ніяких підборів - ХОЧУ спідницю, ботильйони і щоб сонечко і я така вся гарна й жіночна !!
 

  Отже, про божу любов...
 Розпочну здалеку
 В мене свій будинок, передостанній на вулиці, останній нежилий взагалі. Живу в досить мальовничому місці - дерева, природа, до річки найдалі 15 хвилин прохолодним лісом, краса... Час від часу викладаю фото того, на що дивлюся зі свого заднього двору - минулого року це були гектари гречки-"американки", в цьому році - соняхів, в яких я страшенно розчарувалась. Думала, що виходиш вранці, чи там вдень - а вони отак буяють жовтими сонечками аж до лісу.. ех .. А на ділі - я для них "на заході" і і все літо вони простояли до мене попами, ніяких тобі мальовничих краєвидів . Але я не про них.
  Навколо мого двору принципово немає паркану. Для естетичної насолоди краєвидами це чудово і дуже практично, але відносно отримання божої любові як виявилось - краще б був паркан.
  Річ в тому, що моя вулиця межує з громадським пастівником, що плавно переходить в майже 70-ти гектарні пасовища розташованої неподалік ферми, котру викупили два підприємці і утримують там різну живність. Минулі два роки це були вівці, і скажу так - от наскільки я люблю овець взагалі, вони такі чудові, м'якенькі, рухливі.. , і настільки ж я ці два роки ненавиділа майже дві сотні їх отари. Коли маєш грядки, що через асфальтівку буквально межують з пасовищами, і восени є практично єдиним острівцем зелені в окрузі - вівці "всі твої". Всі 180 штук на твоїх десяти сотках.
  І тому особисто я зраділа, дізнавшись весною, що овець більше не буде Замість них будуть всього три десятки телят, бичків. Вірніше 28 штук. Думаю, порівнявши цифри мене зрозуміє кожен
  Все літо майже так і було, тихо... Але телятка за цей час трішки підросли ... і на вчорашній день середня вага одного становила, як мені сказали, 384 кілограми.
  І от вчора ці 28 "теляток", вже дорослих і агресивних биків, наплювавши на свого пастуха, вирішили помандрувати округою, і яким же було моє здивування, коли вони дружною чередою риссю вибігли з-за соняшників і... дружно забігли в мій двір Хто не стикувався з дорослими биками, той не зрозуміє, але повірте - картина була ще та...
  І, нарешті, божа любов.
 Проявилась вона в образі великого майже білого бика з обламаними рогами, який в цьому хороводі непомітно підкрався до мене ззаду і одним легким для нього рухом голови створив всім присутнім незабутні враження  Як мені сказали - летіла я гарно. І в розумінні власне краси польоту  (хто бачив хоч один сюжет з Памплони - то все правда, отак і летиш ) , і в розумінні дальності і чіткості приземлення  . Для мене ж небо раптово стало близьким і блакитним.. на кілька секунд   Політ зірки, вірніше метеора, бо був коротким і яскравим  , пройшов чіткою траекторією дуги з приземленням на копчик, вірніше як це кажуть українською - на крижі, бо БОЛИТЬ ВСЕ, що нижче попереку  Вчора було боляче все - стояти, сидіти і лежати. Сьогодні краще - але всі знайомі запитують, чого це я так смішно ходжу.. крабиком    Ходити дійсно боляче, бо попутно він мені наступив на ліву ступню і вдарив під праве коліно, тепер все має відповідний вигляд і відчуття.
  І от лежачи на дивані в позі "як би лягти, щоб не було боляче" я раптом пригадала слова Аскольда, що боженька мене явно любить... Таки да, явно любить.
 І така думка в мене - а можна, щоб любов не була такою "російською"? Коли "б'є - значить любить". Можна якось.. байдужіше, чи що?  Я переживу, справді 

  І сюди ж але серйозніше. Я взагалі щаслива й везуча... приблизно 8 з 10 випадків такого "близького знайомства" в подібній ситуації закінчуються значно важчими травмами, і приблизно 3 з 10 - взагалі трагічно. Зламані руки чи ребра - класика. Особливо небезпечним є власне не кидок головою, а те, що йде за ним - втоптування в землю гострими ратицями на які припадає майже 400 кг ваги, і чавлення лежачого головою. При цьому вірогідність приєднання до "розваги" ще пари тварин - дуже велика. А коли навколо три десятки знервованих і розігрітих биків... Я дійсно везуча, всього лиш забиття, хоча й досить серйозне. Божа любов... я, до речі, невіруюча.

 П.С. Вже ввечері, з гумором згадуючи і стогнучи при цьому   я зробила для себе ще один висновок - падаючи переважила то попа... не голова Значить не дивлячись на те, що я бачу в дзеркалі - вона в мене Є, і не дивлячись на те, що я про себе думаю - мізків таки менше... Але це той момент, коли такий розклад - це чудово

   Тут тільки одне ім'я:

"Iris" - фільм про Айріс Апфель, жінку, що все життя є тією, якою хоче сама.

"Быть красивым — не главное: «Я никогда не чувствовала себя красивой. Да и не была никогда. Но я не люблю красоту в ее классическом понимании, поэтому и не печалюсь. Чтобы быть в глазах окружающих привлекательными, люди вроде меня, которые не могут брать внешностью, должны постоянно развиваться, узнавать что-то новое, делать что-то. В этом наш козырь — мы всегда остаемся интересными». "

Заявки були, то задумалась.. ТРЕБА))))

 Ось фільми, які хочу проглянути, і щоб точно не забути))))
 
  Шері (Cheri) 2009р

  Одкровения (Elles) 2011р

  Любовник (The Lover) 1992р

  Кругом є СЕКС))))))) Не пошлятина, як би цього хотіли чоловіки, а дійсно гарні сексуальні сцени.
  Короткий натяк на зміст кожної картини напишу завтра, немає часу зараз, бо в два слова не вберусь))))

Сьогодні мала необережність показати знайомому фото, де я в "домашньому" вигляді - короткому кімоно в квітах, хебешковому на літо, без застібок, "на запах" під поясок.
  Здивувала реакція - "а кому це ти фото робила?" Та я так взагалі вдома щодня ходжу.
  Виявляється, на його думку - практично всі дівчата, ну і я теж , нізащо ОТАК не вдягнуться вдома коли немає перед ким красуватись, і як максимум "домашній одяг" це якщо не ситцево-плюшева гидота, що чомусь звуть "халат", так комплект "майка-труси", але аж ніяк не отаке кімоно, і тим більш не щось дійсно гарне й страшенно непрактичне. Тому якщо на фото жінка в чомусь "такому" - то значить фото робилось "для когось"
  Так от мені аж цікаво стало - невже це правда? Невже дівчата носять тільки майку-труси, а всі хлопці в це вірять?

Хочу проглянути три фільми. Таке в мене рідко буває.. Але оскільки стовідсотково ЗАБУДУ що за кіно - це мені нагадування.

Фільм про індуса, що закохався в білу дівчину   "The Big Sick"
 Детективний фільм жахів "Прочь", про знайомство з батьками дівчини
І драматичний триллер "Роковое искушение" з Ніколь Кідман.

 Такі плани .. на рік

Настрій дня.. ой



 Ранок. Стовідсотково про мене. Тільки очі не круглі, а їх взагалі не видно, не відкрились))



 Не понеділок, факт. Але вранці точно був понеділок.



 От найбільше настрій дня був схожий на ОСЬ ЦЕ, да, дрова.



 А якби ще й не тільки море хвилювалось... ех((



  Не знаю, в чому логіка, але банан мені теж сюди, до настрою дня



  Доводиться. Важко, в понеділок-то ))



  А насправді хочеться отак.. але хотіти, кажуть, краще на море, воно, принаймні, хвилюється без мене((



 А взагалі... Що це я - БЕЗ НАСТРОЮ?!! Так діло не піде... Треба просто поправити корону, поки спала - трохи сповзла День то ще попереду - довгий
Зберегти

Сьогодні якось весь день думаю одну річ.. чи про одну річ, не знаю). Навіяло одне повідомлення в чаті.
  Сказано було якось так "Ты всё логично написала. Как мужик". Стосувалось простих речей - чи варто бути дівчинкою, що весь час намагається підлаштуватись під вимоги чоловіка, чи все ж можна мати свої бажання? Ось ці слова були відповіддю на мої, про мою егоїстину манеру саме ці, власні бажання, мати й любити.
  То думалось ось що.. В нашому світі дивним є коли жінка отак висловлюється, так можна тільки чоловікам.. а наша справа бути милими, добрими, всіляко намагатися привернути увагу й утримати якогось "гарного хлопця, що знає собі ціну", до речі про "ціну" - то головне завжди, вони всі такі)). А коли ціну собі знає жінка - це нонсенс. Скільки відразу здивування, нерозуміння, порад.. Але це таке, життєве, головне щоб бабульки біля парадного сватати не почали, отам важко відірватись від погоні)))

  І тут же, про що, власне, думала - а коли знайомлюсь з кимось, хоча б тут, віртуально, ніхто, НІХТО в кращому випадку не ставиться серйозно, а в гіршому просто пропускає мимо вух мої слова про те, що ціную тільки тих, хто цінує мене, і в спілкуванні будь-якого рівня дотримуюсь простого правила - скільки спочатку МЕНІ - стільки і я у відповідь. Життєвий досвід "дівчинки", котра давно в свої 35 зрозуміла, що коли ти мила, добра, і намагаєшся всіляко відповідати чийомусь уявленню про себе - ні чорта тебе НЕ ЦІНУЮТЬ!! Немає чого й старатись. А сім разів заміж мене просили саме за ось цю, таку чоловічу прямоту послати на три літери й прямо сказати, що безкоштовною коханкою-кухаркою-прачкою-нянькою я НЕ НАЙМАЮСЬ.
  Але одинаково чомусь задіває.. що навіть коли відразу, прямо, і навіть повторивши кілька разів КАЖЕШ - ніхто не сприймає серйозно... бо я ж дівчинка... це я маю намагатись утримати увагу, як інакше... Блін.