Літо надворі, перші дні дуже навіть непогано, не через край спекотно, вітер приємний такий, прохолодний, все пахне і буяє навколо, цвіринчить , стрекоче і просто пролітає мимо махаючи крильцями - красота))

 Їхала щойно від батьків велосипедом до себе, це десь під три кілометри асфальтівкою по оцій красі - зелень, квіти, буяння трав...

Позіхнула.

Зрозуміла, що якщо проїхати весь шлях з відкритим ротом, то можна не вечеряти.

  Прочитала оце запитання, мовляв що робити, якщо твій крем вартістю як крило літака він намастив на свої 45-го розміру? 

  І згадалося мені таке). Зараз трохи прихворіла, і коней носить відра напувати менший брат. Позавчора прийшов і пожалівся, що Дюнка як випила пів відерка води просто з цієї позиції клацнула зубами і вкусила його за живіт. Добре що куртка широка і тепла, не дістала. Я аж уявила, вона це робить як дракон, з проблиском білків чорних очей і притиснутими вухами, швидко як змія, натуральний дракон на мінімалках, півтора метра в стрибку)))). Питаю - а ти що? Ну, класика - прикрикнув, махнув рукою, ще ж треба відро забрати, а страшнувато. Кажу йому - Макс.. треба просто любити...погладити, засміятися і поцьомкати в носик...почухати вушка...

  Приходить сьогодні і каже - знову мене вгризла за бік, як відра ставив. Я - і що зробив? Брат - почухав їй вушка. Вона офігєла, відійшла і дивилася на мене))))

  Завжди треба просто любити....

  Позавчора не дивлячись сіла на стілець, виявилося, що він мокрий. Ну штанці то таке, перевдяглася.

  Вчора не дивлячись сіла на табуретик, виявилося, що він був не позаду, а в основному справа. Потягла нерв, й досі поболює.

  Сьогодні сіла на осу. Тепер болить і права нога. Подумалося про дві речі - що наслідки йдуть по зростаючій, час вже не тільки тримати рукою табурет, а й з ліхтариком спочатку оглядати, ну або хоча б дивитися куди сідаю) , і друге - то ж "вчительська звичка", а сьогодні ж якраз День вчителя, перша неділя жовтня, а я щось відбилася від своєї педагогічної родини 

  До речі - всіх, кого стосується - зі святом!!

  Прочитала замітку про пляшку горілки і коментарі, один з яких був про те, що існують майстри, які пляшку горілки могли розлити на сім і у всіх було порівну, я задумалася. Ну і що тут складного?

  Я свого часу, в студентські часи, влітку працювала на кухні в дитячому літньому таборі, "Сонячному" від нашого НПЗ, він щоліта змагався за звання кращого табору з своїм конкурентом, табором, дай Боже пам'яті))) здається "Зоряним" від іншого гіганту місцевої промисловості, заводу ДорМаш, але наш справді був крутішим (ну звичайно ж!))). Перша і остання, четверта, зміни були соціальними, а от козирні друга і третя - дорогими, для дітей робітників НПЗ і тих, хто міг оплатити далеко не дешеву "путьовку". Реально не дешеву, до речі, але якщо за інші складники відпочинку я нічого сказати не можу, бо єдиного разу, коли в моєму дитинстві був шанс там "відпочити", я відмовилася, чим дуже здивувала нашу заучку (місця давали на школу, мене брали як відмінницю) , але й зараз не розумію, як можна проміняти свободу на ранкову побудку і "гарне харчування"?? Але це ліричний відступ, повернемось до наших баранів))

  Так от, а про харчування я розказати можу багато))) різного))) але що правда, то правда - на другій і третій зміні годували дорого і майже багато)), але тільки напівдієтично, тому багатьом діткам, розпещеним чіпсами і суші, не подобалося. Проте полудники користувалися незмінним успіхом, бо в обід зазвичай ми давали йогурт, фруктовий, і охолоджений, що в спеку йшло на ура завжди. Якраз нашою задачею, хоч це не було посадовим обов'язком, було допомогти офіціантам розлити цей йогурт, там є регламент - має бути налитим в стакани не пізніше ніж за 10 хвилин до приходу дітей, але й не більше ніж за 25 хвилин від моменту діставання з холодильника. І того маємо 25 хвилин на все - від отримання паків внизу в холодильній камері, їх підвіз до ліфта, підняття наверх, розпаковка і розлив. На хвилинку - дітей 560. Кожному має бути 200 грамів йогурту, плюс має бути ще шість стаканів для начальства, яке обідає в окремій залі, і три цілі пакети - один на стіл особисто директору табору, і два - "на аналізи", тобто якщо ніхто не травонеться - їх наступного дня з спеціального холодильника зі зразками страв заберуть собі медики)) . Все ніби просто, але замовлення продуктів базувалося на строгому врахуванні виключно кількості дітей, а оте все "зверху" треба було забезпечити нам при роздачі, причому так, щоб в стаканах у всіх на око було оті 200 грамів, і водою тут не розведеш))). 566 стаканів за 15 хвилин три людини. Хто наливав йогурт з ємності по два літри хоч раз - мене зрозуміє))) І ще більш принципово було, щоб коли на столі стоїть, наприклад 15 стаканів - вони всі були налиті до міліметра однаково! Бо батьки іноді заходили подивитися на умови і меню, і були такі, хто на повному серйозі заявляв, мовляв чого це в стакан моєї дитини налито явно менше, я платив за відпочинок і харчування таку ж суму, як і ті, в кого стакан повніший!

  Так от до чого все це я? Що важкого налити сім стаканів одинаково, якщо маєш практику хоч місяць щоденного наливання 560 стаканів? Важко тільки перші разів п'ять))) а так пройшло вже 20 років (якраз в цьому році ювілей)), а я й досі можу спокійно на око налити за потреби 180 грамів, 200 грамів, 220 ... І десяток склянок будуть рівно як під ниточку налиті, одинаково)))

  Практика, практика, і ще раз практика...

  В мене вчора був важкий день. Через пекельну погоду і постійне люте сонечко в обідню пору, що робить дуже "приємні" +36-37 градусів гарячого вітру - доводиться вставати спозаранок, яким для мене є сьома година, щоб трохи зайнятися сіном. Якщо хтось зараз посміявся з "сьомої ранку", то, по-перше, для мене, сови, це неміряно рано, зазвичай я дрихну як бабак Тимко весною, тобто до дев'ятої -десятої години)) , і вставати раніше мій організм навідріз відмовляється без серйозної потреби, а по-друге у сіна є свій ворог - роса, тому раніше сьомої години гребти сіно під тюкування чи тим більше тюкувати - то зробити собі проблему на рівному місці. І от я вже тиждень, навіть звичка виробилася, підскакую на хвилину раніше будильника, встаю о сьомій, але при цьому стабільно зате лягаю як звичайно - десь о першій ночі. Вчора зрозуміла, що шість днів такого життя вже дають знаки)) - була дуже нечемною з купою людей. 

  Не знаю, що вчора був за день, але там точно десь був той самий ретроградний Меркурій, стопудово! Бо вчора всі, ВСІ!!, від мене щось хотіли щоб я зробила для них щось замість того, що треба мені. Не знаю як це навіть описати, але останньою краплею став сусід, який підкотився до мене в саму спеку і з невдоволеним обличчям в ультимативній формі викотив мені претензію, щоб я тут же і сьогодні забрала в нього скошену траву. 

  Історія там проста - в них велика ділянка, "старий двір", там достобіса приємного сільського відпочинку - викосу трави і місцями бур'янів) , і , звичайно ж, земля там краща ніж на городі, тому картопля росте на грядках так собі, а трава пре як в пампасах)). Спочатку в них проблем не було - в селі було повно худоби і це сіно вони досить таки вигідно продавали, навіть не знаю кому, приїздив трактор, грузили і чистота і порядок. Потім якось одного року приходить сусідка і з явним натяком починає бідкатися, що ті люди продали корову і сіно брати не будуть, не треба, а воно ж їм не треба тим більше, і якби хтось забрав хоч за тисячу, бо раніше вони продавали його за півтори.. А в мене мама жаліслива, та й сіна тоді було малувато, рік буває як цьогоріч, дуже жарко і сухо, трави малі, так вона його купила за ту тисячу. До речі тоді, років десять тому, це були пристойні гроші, варто сказати, що там того сіна вийшло всього 60 тюків, це на мою кобилу на менше ніж два місяці з семи, які годувати треба, а якщо косити самим, то ми тоді в дві тисячі вкладалися на всі сім місяців, тому нам те сіно дорогувате, якщо чесно. Наступного року сусідка прийшла вже прямо запитати, чи заберемо і цього разу. Мама знову її пожаліла, забрали. Я, до речі, була не в захваті, бо на мою думку це економічно не вигідно, а мені це головне, а не проблеми сусідів, але ж господиня то не я, купили. На третій рік сусідка заговорила так, наче ми вже повинні купити. І це, нарешті, мамі не сподобалося, ну плюс мої бу-бу-бу-дорого-нащовононам-травионповно, і сама візьми і скажи, що купувати не будемо, бо нам дорого і не треба, самі накосимо. І тут па-баам!!! Сусідка образилася!!))))) Як кажуть у нас в селі - понесла великий інтерес))) тобто тут же обговорила нехороших нас з усіма сусідами і подругами, яким розписала які ж ми хотіла написати "падлюки", а треба казати "нехороші люди"))). Це мені по секрету ті ж її деякі подруги і розповіли))) . І образилася так, що кілька років навіть не віталася, а в селі це багато що означає для того, хто розуміє)). А що ж сіно? Його забрала жіночка з нашої вулиці, в неї тоді була корова. І наступного року забрала вона ж. Ну, скажете, забрала та й забрала, це ж добре. Але..виявилося, що їй сіно можна і даром віддати))), а ми падлюки жадібні купити не захотіли)))). Бо вона бідна нещасна, має дві роботи і корову заради прибутку тримає, щоб молоком торгувати, свекрусі своїй навіть літра не дасть, все на "бочку", а мої батьки на пенсії, причому мінімальній, по вислузі років - справжні куркулі, бо тримають господарство "для себе", але ж мають трактора, косу, прес і причеп!! А це все ого скільки коштує, кляті куркулі, точно на грошах сплять же!)))) І тут та жіночка продала корову, бо чоловік помер, немає кому працювати, і сіно і їй не треба. А проблема взагалі в тому, що сіно нікому не треба, коров в селі вже практично ніхто не тримає...і вони знову почали вітатися ще з весни))) і прогнозовано підкотилися знову щодо цієї трави. Але знову є маленьке "але", бо диявол же в деталях..)))) Тій жінці власник ділянки сам траву косив, самі її згрібали з жінкою і складали в копиці, а вона по сіно приїздила за місяць а то й довше, бо треба мати співпадіння трьох речей - грошей, найнятого трактора, і тверезих найнятих хлопців які те сіно накидають на причеп,а тоді складуть в копицю в дворі. Тобто діло довге і стоять собі копички місяць, нікому не заважають))

  А вже нам вона завела мову так - ото ж знаєте у нас трава? Така ви її викосіть самі, згребіть і заберіть, і ми навіть грошей за це не візьмемо)))) А мені за викос ділянки і вивіз сміття заплатити ніхто не хоче?)))) Знову я в їх очах видно багата і дурна)))) , бо хочуть взагалі без турботи щоб все прибрано було моїми руками, і навіть на бензин не витратитися, оце я розумію многоходовочка. Так і я без вашого сіна легко обійдуся, як всі ці роки до))) тому минулого року ми посміхнулися на таку заяву і сказали, що нам не треба. Що правда, бо рік був вологий, трави величезні - тут якби хоч своє трактором викосити, щоб ділянка прибрана була і старник не зостався, палити ж не можна ( до речі - повна дурня ця заборона паління) , а не танцювати вручну в її садку навколо винограду та яблунь.

  А цього року слабину дала я.. захотілося  по-максимуму накосити сіна поближче до двору, бо є проблеми з трактором. Тому тут моя дурна голова візьми і скажи, що я викошу, але тільки після того, як скошу всі свої ділянки, які кошу вручну бо там трактором ніяк, а таких в мене десь на гектар, і тому скоріше як за місяць я не зможу, тобто в липні дай Боже добратися до їх садка. Він зітхнув, але так ну так. А тут я захворіла і два тижні провалялася з ангіною, акурат до перших чисел цього самого липня, а прибрати встигла до хвороби за перші два тижні червня тільки половину своєї трави, бо час в мене весь порахований, але ж хвороба внесла великі корективи (( А вони все ходять і питають коли ж коситиму, бо там страшне роботящі насправді люди - в них все аж блищить, все вчасно і навіть наперед, а тут муляє та трава некошена (можу їх зрозуміти), але коли тобі кажуть, що от така біда - лежить з ангіною, реально думати, що за два дні хвора людина вже огого і ах, підстрибне з ліжка як ні в чому не бувало?? Та я навіть як вже вихворіла ще днів п'ять ходила хиталася, з ангіною більшість твоєї їжі - гаряча вода, в мене мінус чотири кіло. Мама вже навіть от наскільки вона в мене людина спокійна, а й то не витримала оці питання кожні два дні і сказала, що "скоро не чекайте")) , бо свого ще докосити не можу, а як домовлялися - їх садок після свого. То сусід не витримав, і сам викосив!! Подав це як подвиг, до речі)) а тій жіночці цікаво що косив і мовчав..))) Позавчора докосив, зранку чути гарно де саме тример працює, а я ж в сім встаю, встигаю почути, бо в нормальних умовах встаю тоді, коли ці сусіди вже пішли на сієсту, то такі муравочки, що лягають як тільки звечоріє, а встають в чотири щоб попрацювати ударно поки не жарко, тоді сієста - обід, рибалка, пляж, а тоді ще увечері пару годин роботи по прохолоді, це в них розпорядок такий роками, до речі я навіть заздрю, чесно кажучи)) але мій організм і сьому ранку вважає за катування, про п'яту я мовчу, тому я працюю зазвичай до дванадцятої дня, можу навіть до першої години, а потім таки стає нестерпно спекотно і в мене сієста, до третьої години дня))) 

  Так от вся ця замітка і всі ці розповіді про сільські турботи власника коней, і стосунки між сусідами були от заради чого написані - ніхто не знає, може то був отой день, коли ретроградний Меркурій і все таке інше?  Бо я насправді в житті некомфортна людина, в тому розумінні, що не страждаю бажанням бути суспільно корисною і робити сусідам і всім навколо добро і зайву роботу, мені вистачає своїх справ, і тим більше справедливо вважаю, що як не просять - нічого і нав'язуватися, ніхто не оцінить. Коротше кажучи на мою шию сісти важко. А тут весь день купа народу поводиться так, ніби я їм повинна щось робити!! І всі з претензією, так ніби я роками робила, а тут раптом кажу "ні", і всі не можуть зрозуміти як це так. І остання крапля той сусід - давай мені з невдоволеним обличчям виговорювати (!!) що він вже сам викосив, а я сяка-така маю все кинути і їхати просто зараз, в самий обід і спеку!! забирати його сіно, бо воно "яке ж гарне" і треба тільки тут і зараз, воно ж жах - вже цілий день лежить !!! Ну да, це не місяць -півтора копички як стоять, ціла доба. І тут сказався таки тиждень недосипу і в мене кудись зникла вся дипломатія, так що я прямим текстом сказала, що він то розумник, зранку поробив і на рибу, а мені каже в саме пекло їдь працюй? Та ну нафіг, і в гробу в білих тапках я бачила працювати при +37 в обід! Ладно, до речі, я, а от кобилу свою я в таку спеку в тіньку взагалі тримаю, траву їй кошу, щоб їла в тіньочку, і в її страшно сказати 33 роки вона в мене в таку спеку ТОЧНО працювати не буде. Все. І тон в мене був неприязний))) Дивлюся - сусід очі витріщив і мовчить. Може дійшло? 

  Другий день оце підгораю і досі))) але в основному от з чого - де, ДЕ і коли я повела себе так, чи сказала щось, що вони всі подумали, що зі мною можна в такому тоні і такому ключі??? ДЕ?? Я ж давно і надійно переросла той вік, коли боїшся відмовити, чи "а що люди подумають", чи"ну треба допомогти людям"...і мені в очі прямо відмовитися робити якусь дурню , та ще й за безкоштовно, та ще й замість свого і потрібного мені - та раз плюнути, я тут проста як п'ять копійок. Чого ж тоді всі ці люди були здивовані, що я проти їх бажань і взагалі мали бажання мені ці свої хотєлки озвучувати? Оце муляє))) треба розібратися, а то мало що )))

  Жити в селі то особлива насолода. Всі думають, що весна, то весняні клопоти.. це так, але треба взяти до уваги час - зараз то лише початок березня, які там клопоти, листя вигребти поперед двору для краси, якесь з осені ще вітром нанесло? І ще часник прополоти, виключно тому, що сніга вже місяць немає, і земля пересихає, треба зробити гарно, бо власне прополювати немає що, на городі зеленіє тільки цей часник і клубника. 

  Зате турбот весняних - повно! Перша - лісники, друга ветеринари, третя - рибнадзор, але то більше проблеми бобрів, ніж мої  Лісникам бобри теж не сподобалися 

  В нас активізувалися лісники, запахло весною і грошима . Вони за річкою, до речі якраз в тому селі, куди щороку їздить Лесь Подерв'янський з Миколою Вереснем , впіймали, не знаю як це назвати, крадія лісу мабуть, і з поліцією вписали йому 300 тисяч штрафу з конфіскацією трактора з причепом і бензопили. І на цій хвилі вирішили провести перевірку інших ділянок, куди зазвичай не доходить лісник, от біля мого будинку якраз така - лісника ми востаннє бачили років вісім-десять тому, і то лише через потребу заготівлі ділової осики, яка в нас є місцями основною культурою, а так ми далеко, і ліс в нас худий і довгий - ходити не переходити, тому лісник сидить вдома)). А зараз давай ліс шерстити, ніяк і прогулятися нормально. Хоча щодо прогулятися - теж війна, не дуже й вільно. Принаймні ппошники просили хоч під час повітряної тривоги гриби не збирати) , а їздити взагалі типу не можна, таблички на кожній дорозі в ліс, тільки хто на них зважає..на відміну від води, яка перетопила вже половину доріг в лісі і реально каже "сюди не можна". Річка дуже повна, наче початок паводку. Відповідно й рівень грунтових вод дуже високий, знаю багатьох, в кого картоплю з консевацією в погребах вже підтопило. Тому ось з водою в нас можуть бути весняні турботи - адже на болотах то сніг ще не тане, і навіть не думає танути, бо це в нас вже всім якби в шльопках ходити бо "весна ж", а там мороз і впевнені сугроби. Уявляю, що ж буде, коли прийде білоруська і московитська вода - ми живемо в низині річки, тут все в старих руслах і озерах -старицях, вода розливається лабіринтом, топить ліс , і звивистими рукавами тече пастівниками, в дитинстві нічого цікавішого за високу воду знайти, мабуть, неможливо. Дорослим сприймаєш вже трохи інакше, але частина дитячого захоплення є щоразу , як і розуміння дорослого геморою від цього розливу.

  Ще є така весняна турбота, як сказ. Теж чудова і цікава, особливо коли ти живеш під лісом і маєш десять котів з собаками. В нас ще до війни років два-три не проводилась вакцинація диких звірів від сказу ( для Вови і його ніяк не нажершоїся грошей голодної молодої команди то не є цікавим - державне фінансування на якому практично неможливо заробити на відкатах, то в останню чергу), ну і під час війни два роки теж, хоча минулого року були розмови про можливість, на наш Кременчуцький район треба 800 тисяч доз-брикетів, але ні, так і не профінансовано, тому прогнозований результат - третій рік фіксується активні випадки сказу, в цьому році вже хворий кіт покусав дві людини, за минулий рік було три випадки підтвердженого сказу домашніх тварин, через що проводиться поголовна вакцинація в п'ятикілометровій зоні, куди ми, і наші коти з собаками, стабільно потрапляємо. Тому сьогодні зранку до нас прийшли дві особи в синій формі і перекололи мені вісім котів і одного песика, а на одну кицю і ще одного песика я дозу тримаю в холодильнику, тільки прийдуть додому - так і вколю. 

  До речі ще про одну весняну турботу - гульки)) Пес мій завіявся десь на чергове собаче весілля, а молодший пес просто не зміг втекти)) , тому був вдома і отримав професійну вакцинацію)). Про котячі веселощі то окрема розмова. Мій пес, та власне обидва пси, дуже люблять коли котики ото стають один навпроти одного і починають качати права хто сильніший, тобто верещати. Такі котики добре бігають . В звичайному житті чхали мої коти на моїх псів з високої гори , не те щоб бігати з вереском, що пес обожнює. В нього в житті одна розвага - поганяти котів, причому не догнати і задавити, а саме щоб котик біг. Можна і не котик, можна, наприклад, кури щоб бігали чи літали, йому одинаково, мій пес просто любить екшн  і з таким щастям в очах його влаштовує, що я навіть не сварю , тільки зітхаю.

  Оце, мабуть, всі наші суто сільські весняні турботи відповідно календаря . Ще там є десь рибнадзор, але то проблеми сусідів, мене риба мало цікавить, більше лісники, бо дрова, які мене більше цікавлять суто через подарованих тіткою 16-ти курчатам, яким є потреба тримати температуру, для чого треба досить багато дров, але тонких, гілля, що в принципі навіть лісники не забороняють брати.... але лісники то всерівно ненадовго, приблизно як і котячі веселощі, тому прийде квітень, прийде тепло, от тоді і подивимося...

 Знову вкотре пропустила день святого Конона і можливість дізнатися, хто з сусідок відьма . 

Ех 

  Війна, але хочеться весни.

  Вибухи, тривоги.. Сирену перенесли на будинок культури, тепер можна ніби спокійніше жити, але стало не так колоритно, мені сирена певним чином подобається, особливо вночі, в повній тиші, коли на декаданське затухання її виття накладаються голоси підвиваючих місцевих собак - то й досі викликає в мене відчуття нереальності того, що відбувається.

 Точно як і ракета, що не вибухнула впавши на подвір'я мого шкільного однокласника, менш як за сотню метрів від квартири батьків. 

 Тиша весь день, без сирени, вже викликає підозру.

  А хочеться весни, щоб потепліло і головне - підсохло, бо не земля, а майже болото, річка повна, протитанкові рови майже по вінця з водою. 

І лютий, а в мене квітують підсніжники в вишнях та так по весняному токують синички і обсцикають все коти.

 В них і це вже весна. Ех. 

 В середу забула в магазині в камері схову сумку з щойно отриманою на НП коробкою. Згадала про неї через п'ять годин, вже під вечір. Подзвонила на гарячу лінію, запитала чи можливо глянути чи є і раптом - то потримати до п'ятниці. Сказали що поглянуть. Скільки щастя було в п'ятницю, коли принесли)). Все в житті в дрібницях, і далеко не головному. А от оцінити оте "головне"... то треба ще вміти. Для початку зрозуміти - що воно таке? В чому? Я давно знаю.. я дуже щаслива людина насправді. 

 Вчора саме сказала сестрам, що все відносно, в чому те щастя - але вони вже до тридцятки мали першу сивину, а я й досі жодної сивої волосини на голові. В нас якось в суспільстві не прийнято жити хоча б з мінімальним задоволенням , особливо жінкам. Мене якраз вчора намагалися знову пожаліти за відсутність в моєму житті зайвого геморою)), бо то ж "для жінки щастя"))). Ну, це кому як, а в мене й так купа бажань як витрачати свій, вільний від цього всього, час, і його, часу, на все це не вистачає)). 

 І треба завжди мати бажання, що виконуються, і мрії, які мають залишатися мріями). Але про весну - це бажання. 

  Двадцять років була в мене сусідкою, через два будинки, Анджела, жінка нашого місцевого культуриста -нудиста, одна з чотирьох тих, хто на моїй вулиці в сорок з гаком будинків - не пенсійного віку. Зараз вже років п'ять як колишня сусідка, бо розвелася і вже давно щасливо заміжня і живе в місті.

  Так про що я.. про щедрість))). Колись сиділи увечері, пили чай з тортиком, і заговорили про одного місцевого персонажа, до речі він недавно помер, серце, але ну ніхто не жалкує, якщо чесно. Так от вона мені й каже - о, та то такий кадр був.. я сюди до рідні вперше як приїхала в гості, пішла на танці з дівчатами знайомими. Ну дурачилися, танцювали, нам то по 15 років, танці наше все)) і тут він підходить і коробку цукерок дарує. Ну я то малолєтка, дарує так дарує, пару сама з'їла, остальні роздала дівчатам. А тоді він вже як танці закінчилися пора розходитися підходить і каже "ну шо, пішли?". Я така "куди?" Виявилося, що за ту коробку цукерок я з ним переспати повинна, бо як інакше, він он скільки витратився "на мене". І сильно образився, що я не буду. Вимагав повернути коробку цукерок 

  Вся чоловіча щедрість зводиться тільки до цього, якщо просто і без прикрас. Хоча я знаю один випадок...була свідком безкорисливого бажання щось подарувати . 

  Стояла біля магазину і тут чую , як першокласник Мішка каже - мама, дай мені гроші, я он той перстень куплю, і подарую його Карині з нашого класу! Вона така гарна, всі хлопці мріють їй якийсь подарунок зробити! Але мама Міли жіночка практична, і не дала..і правильно, бо зараз їм вже по 18 років, і гарна струнка і дуже балувана батьками Карина гуляє з найгарнішим хлопцем на її кутку, а товстий Міхон їй не цікавий, як і його подарунки. Хоча на мою думку дівчина Мишка, фігуриста натуральна блондинка Ксюша, набагато гарніша циганкуватої Карини, і любить його просто так...

  Але його оте дитяче бажання зробити подарунок було чистим і від душі, просто так. На таке здатні тільки діти, і ті хто справді кохає.

  Їду сьогодні в справах. В місця, де, на відміну від моєї повсякденності, є великі супермаркети і кондитерські.

  Сестри зараз працюють віддалено, з дому, і в такі райські місця потрапляють можливо раз в місяць , тому я стаю картинно в позу, наче купець в мультику, і звертаючись до них запитую:

  - Що вам привезти з країв заморських?

  Молодша сестра, сумно:

  - "Алохол" і "Панкреатин"...

  З віком уподобання сильно змінюються...

  Минулого тижня купила собі нову бензопилу.

  Люблю все, що воняє бензином і гучно реве 

  А до чого тут стрес і таракани? Дуже просто - мої таракани коли стрес десь ховаються. А от під чудовий настрій збираються на мітинг і скандують "роби дурниці, роби дурниці!!" 

  Ну і просто дійсно люблю оте все - і косити, і пиляти...ну і ще багато чого різного 

 Завжди дивувало, що коли подивитися на фото десь в випускному альбомі - всі гарні. Завжди списувала на силу макіяжу і бога фотошопу, ретельно підігнаних для цього альбому, але оце дивлюся на колаж з фото загиблих - а всі такі красиві.. і це прості , домашні часто, фото, буденні, ніхто не розраховував, що їх отак розглядатимуть. І через це тільки тяжче дивитися.

  Я все ще дуже добре пам'ятаю той день - бо в "Амсторі" під час вибуху мав бути мій середній брат. Він буквально за десяток хвилин до влучання ракети приїхав рейсовою маршруткою з Полтави, і висадився на майданчику перед цим торговим центром, де в них офіційно стоянка. Він рідко приїжджає, взагалі то, і ми чекали на цей приїзд) Розклад рейсів такий, що йому треба ще годину і 20 хвилин чекати вже на маршрутку до нас, тому він завжди заходив в "Амстор" скоротити час, купити морозиво, чи замовити піцу в єдиному в місті "Сільпо", бо піца від "Маркетопту" на зупинці біля ринку, звідки їде вже до нас, йому, бачте, не така смачна, просто походити по магазинчиках , це був цікавий ТЦ з набором хороших магазинів.Одним словом - пів годинки і перечекати непомітно. 

Але цього разу в мами десь щось пригоріло, і вона ще напередодні попередила брата, щоб як тільки приїде - відразу набрав, їй, бачте, треба купити зіп-пакети в певному магазині майже біля ринку, а тоді вже "хай йде по свої піци і морозиво".  Ну, він майже дійшов якраз, метрів двадцять залишилося. Я якраз розповідала йому телефоном куди йти, бо це навпростець старими вуличками зигзагом, коли гримнуло так, що ми всі навіть пригнулися. На хвилинку до мого будинку від місця вибуху - кілометрів під тридцять якщо прямо. В брата ж на очах посипалися склянки з вікон, і те, що не на голову - теж випадковість - він відійшов до проїжджої частини і оглядався де вивіска потрібного магазину, а от я б на його місці впевнено б йшла під самими будинками, в тіньочку під самими вікнами, бо знаю куди.

  Горіти почало швидко.. брат виходив вже вуличками, заповненими димом. Оці сім-десять хвилин і мамине зовсім нераціональне бажання тих пакетиків тільки тут і сьогодні - можливо врятувало його життя. Я б, мабуть, на його місці після двогодинної зовсім некомфортної при його зрості майже в 190 см поїздки в маленькій маршрутці на спеці - спочатку б сходила по морозиво, чи щось прохолодне попити, а тоді вже б дзвонила, але він не я , відповідальніший)), як сказав, що відразу набере - так і зробив. В мами з тиждень починали трусилися руки коли згадувала, а про ті пакети взагалі згадала тижнів за два, коли вони дійсно були потрібні. 

  Я двічі на тиждень проїжджаю мимо згарища. Раніше ніколи не уявляла розмірів "Амстору", в моїх очах це був плоский височенний фасад весь в склі і вивісках, з боків я його ніколи не бачила, через парк з одного боку і будівлі з іншого. А зараз це видовище вражає - згорілий каркас з товстого двутавру з рештками впалої покрівлі раптово надають йому тривимірності і видно його гігантські розміри - близько 10 000 квадратних метрів зі стелею метрів в шість висоти. Там все, що можна було прибрати і вимести - прибрано. Пересіяно навіть, в пошуках хоч якихось решток тих, хто згорів в епіцентрі вибуху і пожежі. Це саме ті гарні, усміхнені хлопці і дівчата, продавці-консультанти з "Комфі", єдиного в місті, ракета розірвалася просто всередині їхнього торгового залу. Щоразу коли проїжджаєш мимо отих товстелезних обгорілих і поржавілих колон - думаєш про це. 

 І про сміх та насмішки росіян в коментарях під відео в Ютубі. Звичайно, їх президент краще знає , що ТЦ не працював і там всюди як не база нацистів, так склад боєприпасів, куди нам то, місцевим... Будь вони прокляті.

  

  Не канати . Що цікаво на вибухи не реагують, а от по дрібниці звук якийсь - то капець.

  

  На фото момент, про можливість якого останнім часом якось навіть не мріялося - на весь Центральний парк - одна я. Я і теплий тихий рясний дощ . Я навіть завмерла, хоча як завжди бігла, поглядаючи на годинник)), і хвилин п'ять любувалася цією неймовірною самотністю в не просто центрі міста, а в практично самому популярному його місці влітку. 

  Я не знаю, як можна пояснити відчуття в цей момент. Це такий релакс...і я чудово розумію японську любов до їх дощового сезону і прогулянок садами. Плюс оце відчуття нереальності моменту і самотності, краплі, що здіймають фонтанчики навколо твоїх ніг, і м'яке світло обіднього сонця за хмарою... І все це посеред міста в 250 тисяч населення...)) 

 

А це вдома, де така самотність і тиша в мене є щодня, увечері..На фото, до речі, ранок, дуже незвична мені майже четверта година ранку, схід сонця і неймовірної краси туман, навіть спати тоді перехотілося))

  Зараз стільки думок в голові.. але то якось іншим разом. Так хочеться знову тут, на сайті, бачити всіх-всіх .. І перемоги. Чекатиму 

  Сьогодні вперше місяців за три на екрані телефону висвітлилося "гугл-хронолонія, місця, де ви побували протягом місяця" і цей самий Гугл запропонував мені проглянути де ж я була в квітні. 

  Заглянула, перше, що кинулося в вічі, що я нібито за місяць проїхала на авто 6 км, а пройшла пішки 5 км (??)

Та мені одного разу поїхати в місто це під 55 км на авто і ще з 7 пішки по місту, і так двічі на тиждень. Ну та то таке. Далі йшла карта місць, де я побувала. Там теж було повно цікавого - крутий ресторан, готель, кожвендиспансер, автосервіс, два салони епіляції, два банки, автовокзал, купа магазинів в тій частині міста, куди з початком війни я взагалі не їжджу, відділення НП там же, і відділення Укрпошти про існування якого я тільки здогадуюсь, бо буваю виключно на головпоштампті , разом 78 локацій. І серед них одна взагалі цікава - десь в лісах між Харковом і Охтиркою, десь там якраз йдуть військові дії схоже.

  Ну я ще по Кременчуці можу якось виправдати зафіксовані локації, але між Харковом і Охтиркою?? 

 Хто може пояснити мені що це таке могло бути?

  До війни я думала, що вмію цінувати людей і миті. 

  Обіцяла щось написати. Натхнення було, по слідах свіжої пропозиції "вийти заміж", написати про те, що "всі ж баби мріють заміж". Але народ голосував за тему про мед і бджоли. Мода якось нікого не цікавила...

   А вийшло, що через відсутність часу на написання дійсно цікавого тексту про оте все, вийшла саме мода 

  Навіть не знаю як це коментувати 

Сьогодні чекала маршрутку на абсолютно пустій маленькій зупинці, сіла, і так раптом якось час перестав існувати - падав повільно і гарно лапатий білосніжний сніг, якась така спокійна краса, і очі не помічають брудний мокрий асфальт, чорну розкислу землю там, де влітку зеленіє трава і голі, такі ж чорні дерева, і навіть машини, що проїжджали за кілька метрів якось пропадали за отим снігом. Наче крім тебе і заметілі нічого більше не існує. 

  В моєму житті велику роль грає оце вміння раптово зупинитися і відчути красу моменту. Це насолода і відпочинок. І навіть не вдома, де природа така, що від тебе навіть зусиль особливих не треба.Люблю посеред "бігу" в справах в місті, коли ніби хвилина в хвилину ледве встигаєш - присісти десь в парку на лавці, і відчути - або красу весни, або прохолоду тіні влітку, або власну відособленість в гамірному потоці людей навколо восени. П'ять хвилин - і все якось сприймаєш інакше.

   От і тут так - сніг перейшов, і я раптом побачила, що буквально за десяток метрів від мене ось це:

  Індустріальні барви зимового міста як вони є.

  Чомусь покращився настрій, засміялася навіть, і якраз підіспіла моя маршрутка і в цьому настрої я поїхала в справах далі.

   

 Автором цієї краси, яка носить титул "найпрекраснішої картини Ірландії" є художник Фредерік Вільям Бертон. 

  Написана вона була по мотивам давньої датської легенди, в якій розповідається про нещасливе кохання принцеси Хіллеліли та одного з її охоронців, простого солдата Хільдербрандта, і носить назву "Зустріч на замкових сходах".

  В ній дійсно прекрасно все... і багатство думок, коли бачиш сюжет, і кольори, і особливе моє захоплення - це акварель (!!!) , я особисто чудово розумію наскільки складно написати таке полотно, та ще й немаленького розміру , картина має метровий розмір, в акварелі, і настільки досконало, що багато хто думає що це масло.

А колір то особливе естетичне задоволення..

 Для мене ця картина певним чином довершена. І коли ще її запостити, як не на день святого Валентина 

За появу цієї краси в моєму житті дуже вдячна Мушці