Там, де кохаються жоржини...

Там, де кохаються жоржини
В зеленім чарівливім літі,
А вітер пестить кущ калини
І ворохобить маки в житі,

[ Читати далі ]

Торкнеться янгол скрипки і смичка


Учора  "я" і "ти" - то була пара,
Осколками сьогодні стало "ми"...
А що,  як ми забудемо про чвари
І станемо, як і повинно буть, людьми?

[ Читати далі ]

По підвіконню ходять голуби



По підвіконню ходять голуби,
Дощі кивгичуть із снігами в парі.
Вітри скубуть розхристані сніги
І виграють романси на гітарі.

Сумні дерева слухають й мовчать.
"Далеко до тепла іще..." - котилось.
Біленькі гуси здалеку летять:
Передбачать погоду не навчились...

Землею володіють сум і сплин.
"Та де ж весна?" - в пернатих запитала.
Мовчали гуси. Небо різав клин.
Напевно, у трьох соснах заблукала...



Дощенятко



Пускає бульки в мокрім листі
Це немовлятко-дощик у саду.
В духмяній листяній колисці
Частенько чується з кущів "агу".

Дрімаючи в травичці, їжаки
Вколисують колючих онучат.
Гойдають тихо мами-слимаки
У гамаці маленьких слимачат.

Поснули в гніздах пташенята -
Зморило і пташок о цій порі.
Не дощ - маленьке дощенятко
Заплуталось в лапатій кропиві.





"Таємний залицяльник"



Дзвінок - весни легка  приємність,
Що душу ніжно ворохобить.
"Я залицяльник твій таємний", -
Ти жартував, неначе хлопчик.

Таким у пам'яті й зостався:
Мрійливим, скромним, молодим...
У біле Божий світ вбирався,
Цвіли задумливі сади.

Птахи від співу захлинались,
В душі будили почуття.
Усе живе у млі кохалось,
В природі хлюпалось життя.

Були безпечно-молодими...
Роки спливли, як та вода...
"Таємний залицяльник" милий
Мій настрій на весь день підняв!

Дыделка, или Вареники-пати



                 Я проснулась в четыре  утра от того, что напротив меня в красных вязаных штанишках сидела Дыделка и улыбалась. Потом голосом старшей дочери она изрекла:

                - Мама, а напиши про Дыделку.

                 - Баранка, - сказала я,-  из Дыделки ты уже выросла.

                - А ты для будущих внуков напиши, - не унималась дочь.

                - Так дайте же мне этих внуков, - засмеялась я. – И как я буду читать им свои сказки, разве что по скайпу?

                Но Дыделка уже испарилась, забрав с собой и мой сон.

      

[ Читати далі ]


Натхненно бард пісні хрипів




Натхнено бард пісні хрипів -

Лились вони у літній вечір.
Знайомий сплин старих хітів
Він клав мені на голі плечі.

То вимагав, а то просив,
Боролися кохання й зрада...
Дощ сумом тихо моросив.
І жаль було себе... Чи барда..

Крізь печалі, образи, розлуки...



Крізь печалі, образи, розлуки
Павутинкою тане життя...
Простягаю услід йому руки:
Ще не хочу іти в небуття...

Після бурі, що валить дерева,
Поступово стихають громи.
Лиш у пам'яті присмак сталевий
І на серці шрамованім шви...

А душа, полонена тобою,
До сих пір полинами саднить.
Чом, мужчино, в нерівнім двобої
Безборонну не став боронить?

Не забувай, моя дитинко...



Не забувай, моя дитинко,
Гніздо горобчика  у стрісі.
Біля біленької  хатинки
Зозульку на старім горісі.

Вербову лагідну колиску -
Кінці й начала в ній зімкнулись.
КупІль із м'яти та любистку,
Щоб люди радісно горнулись.

Не забувай, моя рідненька,
Людей, що душу закалили,
Стежину, по якій раненько
Біленькі ніженьки ходили.

Ти пам'ятай, моя перлинко,
І татуся, і рідну неньку.
Не забувай, моя дитинко,
Співучу мову соловейка!