Продерчав десь деркач у заплавах ріки,

На хвилину сполохавши тишу,

Очерет з осокою про щось гомінкий

Тихо шепче і чубом колише.

Запізнілий туман, мов отара овець,

Суне попаски вбрід понад лугом.

Замаячив ледь-ледь вдалині острівець

Й непомітно сховався за пругом.

Тишу ночі німу в світанковій зорі

Горлані-когути розірвали.

Зарум’янився день, біг на кожен поріг,

Ясні зорі на небі згорали.

Зажеврів горизонт акварелями фарб,

Ожило, закрохмалилось небо,

І заграв промінець в хмарках сотнями барв,

І несміло поповз понад степом.

Народивсь новий день, прокидалось село,

Сни міцні, сни химерні зникали.

Закипіло життя – ожило, попливло,

Срібні роси по шибці сповзали.

Придивися, прислухайся, дух затамуй –

Це не можна в словах передати.

Неповторну красу бережи, не руйнуй!

І не дай їй з планети зникати!