Початок цієї війни Криму не стосувався:воєнні дії відбувалися на Дунаї
та Закавказзі. Щоб не дати Росі завоювати Османію, на боці ісламської
Османії , а не християнської Росії виступили християнські Англія,Франція
і Сардинія.Флот союзників обстрилював побережжя Росії в
Балтиці-Кронштадт,Ригу,Ревель;на Білому морі - Соловки й Архангельськ ,
на Камчатці - Петрозаводськ.
У січні 1854 року флот союзників увійшов
у Чорне море, щоб підтримати Османію. Вітрильний флот Росії не міг
воювати із сучасним тоді Європейським паровим флотом і вимушен був
відступити до Севастополя, де був потоплений як непотріб щоб флот
союзників не міг увійти до воєнно - морської бази.
Союзники висадили
десант на побережжі , де річка Чорна впадає в Головну бухту. Першу битву
на річці Яблучна союзники виграли.Вони блокували Корсунь (Севастополь)
.Англо - французько- італійські війська і не думали серйозно штурмувати
Севастополь , для чого втрачати своїх воїнів ? Вони не прийшли
завойовувати для Османії теріторії , лише допомогати.Крим Османія мусила
завоювати самостійно.Якби союзники взяли Севастополь , мусили б
завоювати весь Крим і передати його Османії . Для чого це їм ? Вони
знали , що Крим історично український , українська земля і нація -
колонія Москви.Якщо Крим залишиться у Москви , українці згодом зможуть
його визволити , якщо Османія зуміє відвоювати Крим - її щастя , але
тоді він стане вогнищем постійних війн двох орд , і це небезпечно для
Європи.
Тому довготривала облога союзниками Севастополя впродовж
майже року  спричинена не їхньою неспроможністю взяти його , не
"героїчною" обороною його московською ордою як це розписали москвинські
історики , а політичною і воєнною мудрістю союзників.
Обороною
Севастополя командували два адмірали : віце-адмірал Володимір Корнілов
та після його смертельного поранення українець адмірал Павло Нахімов з
роду козаків - запорожців,який потім також був смертельно поранений.У
блокованому Севастополі не було харчів , ліків,населення та військові
повільно вмирали.Севастополь не мав уже ніякого значення щоб його
боронити.Вище командування ,хоча і розуміло безглуздість опору , боялося
імператорського суду й особистої неслави.Були готові загинути , але не
здати військову базу.Вона протрималася 349 днів.Союзники ставилися до
цього байдуже, не квапилися.
1855 року десанти союзників зайняли
Хорсслав (Керч),Кінбурн і все чорноморське побережжя півострова.Залишки
московської орди на півострові були приречені. У серпні напівживий і
тифозний Севастополь здали. До тифозної бази союзники не входили.Увійшли
лише їхні спецкоманди ,наказали недобиткам вийти з міста до табору
військовополоненних на північну сторону.Так закінчилася безславно
"легендарна" оборона , не оборона , а капітуляція , була б легендарна
якби не здали.
І як зазвичай роздули міф,понабудували діарам і
панорам , наставили меморіальних дошок.У Севастополі було заблоковано 30
російських , 12 українських , 6 білоруських , 5 польських , і 2
літовських полків . На 30 російських - 25 неросійських , чому тоді лише
слава російська ? Чому не розказано про вклад не російських воїнів ,
зокрема українських ? Імена багатьох ,які прославилися відвагаю у боях
,- Головинський , Даниленко,Димченко,Заїка,Кішка,Сиробоярс

У 1805 році Росія вступила до антифранцузької коаліції ,що згодом призвело до походу Наполеона на Москву.
У 1806-1812 роках Росія вела війну з Османією , воєнні дії йшли на Дунайському та Кавказькому фронтах .У 1811 році генерал Кутузов (кутуз-шалений по-тюрські) переміг османців у битві під Рущаком у Бесарабії. 1812 року війна закінчилася на прохання Росії ,було підписано Бухарестській мир , бо на неї йшов з полками Наполеон. Його війська успішно громили москвинські , також вони розгромили і під Бородино , були великі втрати , але Наполеон вимусив Кутузова відступити.Непереможений Наполеон з наближенням зими ,в жовтні,вивів свою армію з Москви і з території Росії.За його армією пленталися недобитки московської орди очолювані Кутузовим.Однак всупереч історичній правді російські лже-історіки відступ Наполеона перетворили на "вєлікую пабєду Расіі" .
Цьому також сприяв роман Л.Толстого "Війна і мир" у поширені міфа про    полум’яне та драматичне уславлення російської нації. 
«Війну і мир» було написано і опубліковано в найоптимістичніші роки зміцнення Російської імперії. До 1860 р.  Росія заволоділа останньою незалежною гірською територією на Кавказі — князівством Сванетією, розташованим у північно-західній Грузії, і готувалася до великої кампанії в Середній Азії, яка також виявилася успішною для імперії.

Роман «Війна і мир» задовольнив попит Росії на імперський епічний твір. Він допоміг по-новому сформулювати головний імперський політичний міф, викликати в уяві образ, який відповідав імперським успіхам, і це зробило дуже складним, якщо не неможливим, літературний опір імперії в межах російського культурного дискурсу. Цей роман створив настільки привабливий образ Росії як країни, де відсутні серйозні правопорушення, і з такою кількістю видатних громадян, які діяли в «реальній» історії, що, по суті, не можна було навіть думати про якусь його серйозну критику

Присутність «Війни і миру» в дискурсі російської культури і поза його межами, у бібліотеках і шкільних класах формувала «комплекс інтересу», про який і мріяти не могли культури пригноблених народів. «Війна і мир» розповіла незліченним читачам про те, що Росія — це країна добрих і благородних людей, таких як Каратаєв і Тушин, а не аґресивний колос, яким її вважали «наклепники Росії».

Французьке вторгнення у переказі Толстого зміцнило міф про імперську невинність Росії і допомогло легітимізувати імперські дії Росії. У «Війні і мирі» основний театр дій війни з Наполеоном — Східна Європа — розглядається як законна російська територія. Цей роман призвів до затримки із усвідомленням Росією того факту, що Російська імперія не була тим самим, що етнічна Росія. Толстой поклав останні штрихи на образ, вперше намальований Пушкіним, згідно з яким Росія самотужки перемогла французького імператора і заплатила власною кров’ю за свободу Європи; саме тоді в російській національній пам’яті почала зароджуватися думка про те, що Росія спроможна не лише себе захистити, а й врятувати Європу, думка, поширена і сьогодні.
У «Війні і мирі» Толстой використовує історію для підкріплення міфології і навпаки . Мало кому з письменників вдалося досягти в цьому такого успіху. Читаючи цей роман, ми ніби занурюємось в історію — її часові межі чітко окреслені періодом між 1805 і 1820 роками — але водночас ми проникаємось міфологічною творчістю, яка перетворює для нас реальну Росію початку XIX ст. на міфічну Росію — країну вічної краси, населену майже ідеальними людьми. «Війна і мир» сприяє формуванню відчуття російської винятковості і водночас підтримує довіру до викладених історичних подій. Саме ця досконала ілюзія «реальності», прикрашеної уявою, і надає романові такого потужного враження присутності. Як висловився російський критик, це «довершена картина Росії тих часів»

Отож , єдиний хист який мають москвини - це хист міфотворчості.

1783 року населення півострова складалося з 900 тисяч українців та 110
тисяч татарців . Страшна трагедія для українців півострова почалася у
1784 році, коли російська влада , яка панувала у той час на
півострові,почала насильницьку депортацію українців за його межі.
Взагалі
то депортація почалася ще у 1780 році, але це можна було вважати
визволенням бо у той час депортували 120 тисяч українців-бранців з
татарського полону , але разом з українцями і представників інших
народів у колишнє Запоріжжя , а також Передкавказзя. Це були переважно
ремесники,торгівці та купці. Таким чином звільнялося місце для майбутніх
переселенців з Московщини , які мали зайняти їхнє місце.
Влада
імперії добре знала що Крим це українська земля яка належала українцям з
незапам'ятних часів і що українці прагнутимуть створення якщо не
незалежної держави , то хоча б автономії. Це показали події після 1774
року , коли Січ просила включити півострів до складу Землі Війська
Запорізького , бо півострів входив до Запоріжжя повних 100 років (після
вигнання золотординців у 1363 році до колонізації його
малоногайтатарцями в 1464 році ) Адже українські полки , запоріжці та
їхній флот відігравали вирішальну роль у російсько-османській війні за
півострів. Отже , Російська імперія бачила найпростіший вихід у
виселенні всіх українців з півострова і заселення його московитами.
Депортація
почалася у 1784 році , коли військові загони московитів почали
приходити насамперед до українських сіл і вимагати від мешканців
забирати майно і залишати півострів.
Протягом 1784-1785 років
депортували майже всіх українців з сіл.Степи ,передгір'я ,долини гір,
Південнобережжя перетворилися в незаселені степи,заростали бур'яном
необроблені ниви ,запустіли сади і виноградники.У 1786-1788 роках
депортували решту українців з міст,містечок,портів. Всього понад 600 тисяч українців вигнали з рідної землі.
Так зникли з півострова корінні його жителі українці ,які мешкали тут з незапам'ятних часів.

У другу неділю травня , коли Природа-мати виряджає свою доню Землю в
пишному уборі весняних квітів у дорогу життя , праці й радості,люди
висловлюють подяку матерінський самопожертві і відзначають День матері.
Кажуть
,що великі люди не народжуються -їх вирощують матері.Все це факти ,які
тількі підтверджують ,що впродовж тисячолітть ,незважаючи на всі
лихоліття,жінка-матір є вічним джерелом невичерпної любові та берегинею
національних традицій.
У день вшанування матерів,варто зупинити на
мить шалений ритм життя і задуматися , чи не забули ми раптом про свою
найдорожчу у світі людину. Тому що це день пам'яті про матерів цілого
свту , коли віддається належне їхній праці і безкорисливій жертві задля
блага свох дітей.
Вперше організувала День матері американка із
Філадельфії  Анна Джарвіч у 1910 році , після Першої світової війни це
свято почали відзначати у Швеції ,Норвегії
,Данії,Німеччині,Чехсловаччині. Серед української громади День матері
вперше влаштував Союз українок Канади в 1928 році . Наступного року це
свято відзначалося вже й у Львові.Ініціатором урочистостей була редактор
тижневика "Жіноча доля" Олена Кисилевська.
Відтоді в другу неділю
травня День матері відзначали дуже широко.З 1990 року завдяки зусиллям
громадських організацій ,зокрема Союзу українок,свято повернулося в
Україну.
Жінка споонвіку вважалася берегинею домашнього вогнища та
сімейного затишку.Для українців образ Матері триєдиний.Любов до рідної
неньки  переосла у глибоку пошану до Матері Божої, яка завжди була
покровителькою українців, та невгасиму палку любов,що втілювалася у
вічній боротьбі ,до Матері- Батьківщини.
На долю української матері
випало чимало болючих випробувань,але вона завжди знаходила силу і
мужність їх зносити,бо вірила в опіку Божої Матері і мала надію, що
здійсниться бажання багаьох поклінь - відродиться незалежна Україна.
Упродовж віків українська мати,попри всі нещастя і страждання,зуміла передати своїм дітям любов до всього рідного.

В 2012 році День матері в Україні припадає на 13 травня.

І
я вірю , що настане день коли ми ,вся Україна, святкуватимемо цей день
належним чином ,замість цього комуно-єврейського 8 Марта.

Проект журналістських розслідувань "НАРОДНИЙ КОНТРОЛЬ" з Альоною Кочкіною

Українців у Польщі ставили перед вибором, або вони відмовляються від свого національного коріння , або зазнають переслідувань вважаючись громадянами другого сорту. Українці вибрали третій шлях - вони створили ОУН

Відколи Росія почала колонізацію Кавказу ,вона весь час намагалася перетворити Грузію на свою колонію. Денонсувавши Герогієвський контракт, за яким Грузія була союзною державою , Московія окупувала Грузію знищивши її незалежність.Такий сценарій був розіграний з Україною -Переяславський договір.Для Росії було неприйнятним існування на Кавказі сильної,соборної,незалежної держави Грузії. Москва вбачала в Грузії не сусіда й партнера ,а лише конкурента. Наведемо як приклад рапорт військового аташе Росії В.Ситника далекого 1922 року (мовою оригіналу): Главное направление по ослаблению государственностиГрузии считаю окончательное отторжение Абхазии от Грузии , перемещение российской границы в глубь Грузии, что даст в то же время завладеть природными рессурсами этой страны. После отторжения Абхазии от Грузии внимание должно обратить на Мегрелию,по своему языку отличавшуюся от грузин. Территория Мегрелии велика и со стратегической точки зрения её хорошо бы было подчинить России. Если Мегрелии , так же как Абхазии и Аджарии , будет дана автономия , в будущем это станет началом распада Грузии.

23 лютого 1999 року — Президент України -Леонід Кучма видав Указ «Про День захисника Вітчизни», в якому зазначено: «Враховуючи численні звернення громадських організацій, ветеранів війни, та з метою сприяння патріотичному вихованню молоді постановляю установити в Україні свято — День захисника Вітчизни, яке відзначати щорічно 23 лютого». Цим указом президент Кучма продовжив радянську традицію - в Радянському Союзі цей день також вважався офіційним державним святом - «Днем Радянської Армії та Військово-Морського флоту».