Советские мифы про войны

1. Перша світова війна була імперіалістичною, несправедливою, а ІІ Світова – справедливим захистом від агресора.

. В обох випадках відбувався переділ сфер впливу. Просто в СРСР вважали, що коли капіталісти б’ються за ринки, то це ница імперіалістична бійня. А коли тоталітарні держави прикривають свою агресію демагогією про світову революцію та життєвий простір для арійської раси, то це – справедливо. ІІІ Рейх теж вважав свої дії справедливими. До речі, на відміну від більшості європейських країн, ані в СРСР, ані в сучасній Росії не було й немає жодного пам’ятника загиблим у І Світовій, а її закінчення ніяк не відзначається.

2. Для Росії та СРСР обидві світові війни були «віт­­чизняними»

. У будь-якому тлумачному словнику як «вітчизняну» визначають війну на захист батьківщини. Оскільки обидві світові війни були спрямовані на переділ сфер впливу між групами країн, а з боку СРСР та ІІІ Рейху вони супроводжувалися захопленням значних територій, назвати ці війни вітчизняними неможливо.

3. Радянський народ виніс на собі весь тягар ІІ Світової, а союзники так собі, погуляти вийшли

. Це далеко не так. Досить згадати повітряну битву за Британію 1940 року, в якій британці ціною величезних зусиль змогли відбитися від значно потужніших сил Люфтваффе; битву при атолі Мідуей 1942 року, в якій флот США знищив майже всі японські авіаносці, та героїчну висадку союзників у Нормандії 1944 року. До того ж, без ленд-лізу, за умовами якого союзники поставляли вантажівки, літаки й навіть солдатські продуктові пайки, СРСР не зміг би продовжувати війну.

4. Георгій Жуков –геніальний полководець

 З цього приводу сперечаються історики й на Заході, й на пострадянському просторі. Одні вважають, що нездара не зміг би провести стільки                     переможних військових операцій; інші твердять, що перемогами радянська армія завдячувала не талантам маршала, а жахливими людськими втратами, яких за розумного планування кампаній можна було б уникнути. Навіть прихильники Жукова (звісно, неупереджені) погоджуються, що кожен прорив він загачував трупами солдатів, яких вважав гарматним м’ясом.

5. Радянська армія – визволителька Європи від фашизму

. Британський історик Ентоні Бівор (Antony Beevor) підрахував, що під час «визволення Німеччини від фашизму» радянські солдати зґвалтували понад 2 млн німкень – від 10-річних дівчаток до 80-річних бабусь. У Відні зґвалтували близько 100 тис., у Будапешті – 50 тис., на території Польщі – близько 100 тис. Дісталося тоді й українським дівчатам-остарбайтерам, і навіть жінкам-в’язням концтаборів – вони всі підходили під категорію «зрадниць батьківщини». «Визволителі», до того ж, захоплювали «трофеї» – одяг, посуд, антикваріат. Маршал Жуков відправив додому з Німеччини сім вагонів лише одних меблів (зафіксовано

НКВС).

6. Радянські солдати йшли в атаку зі словами «За ­Родіну, за Сталіна!»

. За свідченнями численних учасників подій, в атаку йшли з найбрутальнішою лайкою. В особливо важливих випадках бадьорості воякам додавали зовсім не «наркомівські 100 грамів», а направлені з тилу кулемети «заградотрядов» (спецпідрозділів НКВС, призначених для «установления твёрдой дисциплины» у війську). А бійцям штрафбатів, у які, між іншим, потрапляли не стільки кримінальні злочинці, скільки політично неблагонадійні елементи, кулемети дивилися в спину завжди.

7. Радянські партизани захищали й підтримували населення окупованих територій

 Оскільки керівники радянських партизанських загонів були зазвичай засланими на окуповану територію агентами НКВС, їм було начхати на те, що буде з населенням після того, як партизани здійснять в околицях села диверсію. Часом «народні месники» й самі чинили каральні акції: села Дуброва та Дражно в Білорусі були спалені, а їх мешканці розстріляні, бо не хотіли покидати своїх осель перед приходом німців. Що ж до стосунків із партизанами УПА та польської Армії Крайової, то командири радянських партизанів мали таємний наказ: домовлятися про спів­працю, а потім знищувати командування та забирати у «союзників» зброю.

8. Німецька армія застосовувала тактику випаленої землі

. Інколи – в місцях активності партизанів і коли було що палити. Адже саме цю тактику влітку 1941 вже застосувала Червона армія. Нищилося все, що не можна було евакуювати: забивали худобу, палили на полях збіжжя, підривали будівлі та комунікації. Про населення окупованих територій, якому загрожував голод, звісно, ніхто не думав.

9. З-поміж усіх народів СРСР, окрім росіян, були колаборанти. Генерал Власов і РОА (Русская Освободительная Армия) – прикрий нечисленний виняток

 Навіть якщо відкинути чималу кількість білоемігрантів, виходить чимала цифра – в РОА служило близько 124 тис. осіб. Серед підрозділів-колаборантів – 1-а російська національна бригада СС «Дружина», добровольчий полк СС «Варяг», 30 гренадерська (2 російська) дивізія вафен-СС. Крім того, Росії належить такий сумнівний раритет, як єдина у світовій історії жінка-кат, виконавець смертних вироків. За час своєї діяльності на окупованій російській території Антоніна Макарова власноруч розстріляла близько

10. Радянські аси панували в небі

. Еріх Хартман (Люфтваффе) збив 352 ворожі літаки (а таких, що збивали 60–100 літаків, у німців налічувалися десятки), фінн Ілмарі Юутілайнен та японець Тетцузо Івамото – по 94. Найращий радянський пілот-винищувач, наш земляк Іван Кожедуб мав на своєму рахунку 62 ворожі літаки. Втім, він таки був асом №1 антигітлерівської коаліції.

11. СРСР поніс найтяжчі людські втрати в ІІ Світовій війні з-поміж усіх учасників

. Чималі, але дивлячись як рахувати. Неупереджені західні науковці зазвичай рахують відсоток втрат населення стосовно до його кількості станом на 1939 рік. СРСР справді втратив 13,71% людей. Але населення Польщі зменшилося на 14,3–17,2%, Литви – на 13,71 %, Латвії – на 11,38%, Німеччини – на 8,4%. У ці цифри входять не лише військові втрати, але й замордоване мирне населення та жертви Голокосту й «зачисток» НКВС у захоплених Західній Україні, Прибалтиці й Польщі.

Перше джерело  www.ut.net.ua