Прийшло до мене вдохновєньє,Хуячу вірші, шо є сил.Як жаль, шо я совсєм не гєній,А недолугій імбіцил.

Повільно в небі сніг кружляєІ на морозі тріпотить..Сиджу я, окочєніваю,І на весни чекаю мить. Було б це зовсім не цікаво,Якби не те, шо москалямВ Масквє радімой, златоглавойГораздо голоднєй ніж нам.

Бьется рыбка об лед, Плавниками звеня, (c)Какаятоженсчіна Головою об лід б'юсь, мозгами звєня...Ну скажи, почіму ти не любиш міня?Лід міцний - головою його не пробить...Ти ніколи не зможеш мене полюбить. А під льодом холодним на самому дніПричаїлися равлики й риби сумні.Та не знають їх зябра страждання любові,Бо красиві вони, але геть безтолкові.

Коли настане ніч любові,І ти мене обнімиш нєжно,Я вдіну чоботи кирзові,І буду спати бєзмятєжно… А вранці, витріщивши очі,Ти запитаєш: «Шо то било?»Я відповім: «Тепер щоночіУ кірзачах я буду, мила». Ти скажеш: «Ти на розум кволий!На всю макітру їбанутий!».Та не забудеш вже ніколиЦей досвіт, у житті набутий...

Замерзло все – і яйця і мозгі,І ніздрі злиплися, і срака задубіла…Лише сніги сплошниє навкруги,Не зігріва’ ні водка, ні текіла… Лиш ти одна зігріть мене могла б,Коханням моє серце розтопити.Але тебе увіз якийсь арабУ ті краї, де вічно сонце світе’...

В бокале плещется закат хмельной, А мы молчим, нам хорошо с тобой, Смеются чайки, над волной кружат, Мокают крылья в золотой мускат. (с)Какаятоженсчіна Нам хорошо с тобой було на пляжі,Ми голяка валялися в піску…Метелики кружляли в антуражі,Мускат жовтенький пльохкав в гранчаку… Була ти така ніжна і слухняна,І дуже сексуальна водночас.І ржали, як дебіли з Петросяна,Ті чайки, що дивилися на нас...

Я не знаю.. будову світу. І структура його.. мені невідома. Я не знаю.. як має бути. Йти коли. І куди повертатись. (с)Какаятомася Я не зумів пойнять структуру світу,Недошурупив суті мірозданьяЧому Земля не падає з орбіти?Всьо врем'я задаю собі питання. "Буть, чи не буть? Купатись? Не купатись?" -Мій мозок прораховує постійно.Так хочеться до суті докопатись,Та я дебіл, і все це безнадійно!

Немає любові і правди на світі,І як далі жити - для мене загадка,Те не припиню я віршами триндіти,Бо прозу писати - протівно і гадко... Поета прізваньє - строчить без упину,Складати із літер всілякі сонети,І шоб возбуждьонна стіхами дівчинаПоету всьо врємя робила мінєти...

Не в тім печаль, що свище вітер лютий (с)ізвєсна' пєсня Насипало снігу... Нє відно ні згі*,Без шапки під черепом мерзнуть мозгі.Але не у цьому, конєшна, печаль,У тому печаль, шо існує москаль... * Шо такє "зга" і чого її не видно недоумкуватий автір не зна'. Треба запитать у наших братів москалів

Політ на крилах.. власних. Довжиною.. відстань не міряла. Хвилинам, секундам.. не вірила. Кілограмами серце.. відважила. (с)Какаятомася Не вірила вона у гравітацію,Не вірила вона у кілограми,Поетому літала на дистанції,Що не долали ворони з орлами. На власних крилах хутко попід хмариВона здіймалась наче та ракета...А на землі чекали санітариІ з хрестиками білая карета.