Музична пауза
- 25.03.22, 21:52
Важливі замітки
Останні статті
- Жовтень. Вежа, «Щедрик» у вигнанні та інше
18.11.2024, 18:33 - Світанок нової декади
08.11.2024, 18:43 - Серпень / вересень
18.10.2024, 18:12
Свіжі фотографії
Житомир, частина 1. Бивні чорних скель
- 24.03.22, 19:58
[Цей текст написаний до війни про подорож, яка відбулася до війни, ніяких правок у нього у зв'язку з поточними подіями я не вношу. Поки є можливість, викладаю як є, щоб на пару хвилин відволікти читачів від того, що коїться навколо, і відволіктись самому.]
Як не дивно, останнім обласним центром, у якому я ніколи не бував (не рахуючи надовго недоступних Донецька та Луганська) виявився зовсім близький Житомир. Причин тому декілька: і тому що під рукою та завжди встигнеться, і просто на завершення хотілося чогось цікавого, а місто дійсно різноманітне та недооцінене.
1. Про Житомир буде три частини, першу з яких присвячу найменш очевидному його достоїнству – неймовірній природі понад Тетеревом. Та одній із ключових архітектурних пам’яток, яку чомусь не помічають впритул.
[ Читати і дивитись далі ]
Антигуа. Летаргія на пороховій бочці
- 22.03.22, 19:58
[Цей текст написаний до війни про подорож, яка відбулася до війни, ніяких правок у нього у зв'язку з поточними подіями я не вношу. Поки є можливість, викладаю як є, щоб на пару хвилин відволікти читачів від того, що коїться навколо, і відволіктись самому.]
Одразу по прильоту в Гватемалу (ту, що місто), всі туристи зазвичай одразу покидають її – сучасна столиця країни не надто цікава, а в більшості районів відверто небезпечна й кримінальна. Основний потік вирушає у маленьке Антигуа на 40 км західніше, що також було столицею країни в 1542-1773 роках і нині є чудовим заповідником старої колоніальної архітектури.
[ Читати і дивитись далі ]
Мертва весна #2
- 21.03.22, 19:59
Сучасні технології дозволяють бачити, що коїться просто зараз дуже далеко від тебе. Навіть із місць, де зв’язку майже немає, час від часу прориваються поодинокі звістки.
Немає нічого складного у тому, аби побачити, що відбувається у Маріуполі. Переважно знімають висотки, подібні між собою і мені незнайомі – так поширюють інформацію для людей, які недавно там безпечно й щасливо жили, або де досі можуть бути їх родичі. Але трапляються і знайомі місця, як от площа на перехресті проспектів Миру і Металургів. На одному з відео я навіть розрізнив будинок, у якому знімав квартиру на одну добу у червні, на диво, він цілий, хоча незрозуміло, у якому стані вікна. З того часу минуло всього 9 місяців, але насправді – нездоланна вічність, яку мозок досі відмовляється усвідомлювати.
На південь від перехрестя менше кілометру ходу до міського саду, червневого суботнього вечора переповненого людьми, і як би тоді виглядало дико, що зараз там ховають у братських могилах загиблих мирних мешканців… чи не гуляв хтось із них там же безтурботно того ж вечора, що і я? На схід проспект Миру розгортається у площу з перспективою на драматичний театр, перетворений тепер на страхітливу руїну. Загалом післявоєнна споруда, можливо, не мала достатньо великої архітектурної цінності в загальноукраїнських масштабах, але для свого міста була символом не меншим за оперу у Львові чи Одесі. Свинособаки так і не визначилися у своїх брехнях, чи то бомбардували його через типу розміщення всередині бази «Азову», чи її підірвав сам «Азов». Хоча насправді вони все знали. І ми знаємо, що вони знали.
Після кожного подібного випадку я дивуюся, що можу ненавидіти ще більше, ніж раніше. Шкода, що думки нематеріальні, і їх недостатньо, аби спопелити ворога. Ворога неймовірно нахабного і настільки впевненого у своїй перемозі, що такій самовпевненості можна тільки позаздрити. Почитавши їх, можна дійсно повірити у те, що в тій чи іншій мірі вони переможуть. Як мінімум тому, що їх тупо багато, можуть закидати м’ясом та некерованими авіабомбами, після того як витратять усі «Калібри». Усе холодіє від однієї думки, що якась досі вільна частина України перетвориться на анклав «днр» з неодмінними у таких випадках ГУЛАГами та «Ізоляціями».
Останні два роки подорожей у мене вийшли дуже продуктивними у плані відвідин нашого півдня та сходу, як і прикордонної з росією півночі. Наче на якомусь рівні несвідомого було чітке розуміння, що завтра вже можна не встигнути. І не встиг таки багато, зараз страшно навіть подумати, у які місця, можливо, ніколи не буде шансу повернутися, або вони до того часу зміняться до невпізнання, навіки. Я молюся, щоб Маріуполь вистояв, але у будь-якому випадку це вже буде зовсім інше місто. Усім нам треба якось вистояти та вижити, хоча би щоб потім прийти і плюнути на могили загарбників.
Важливо розуміти, що найбільш понівечені міста понівечені не просто так. Це помста, за те що вони посміли бути успішними й українськими одночасно. Харків ніколи не був моїм улюбленцем, але варто визнати, місто виглядало як цукерочка. Маріуполь зі своїми арт-просторами, фестами і відбудовами виглядав краще за деякі обласні центри, а надто на тлі вмираючої окупованої частини Донбасу. І вони полізли, як сарана, це все нищити. Як і сто з лишком років тому, затягнути всіх в однакове болото. Ціла нація фанатичних самовпевнених Шарікових, за що б вони не бралися, у підсумку чомусь виходить Грозний-1995, убогість та концтабори. Із підтримкою не менш мерзенних манкуртів Криму та донбаських бантустанів. Важливо усвідомлювати, якщо росія збільшить зону окупації в Україні внаслідок цього нападу, у наступній розв’язаній нею війні чоловіки з цих територій підуть у перших рядах на гарматне м’ясо.
У поточній катавасії я наче зміг знайти себе та зрідка заспокоюватись, як не дивно. Хоча настрій так само скаче, усвідомлення неможливості допомогти пригнічує. Чудово, що зберігається робота. Свій внесок, хоча би економічний, я роблю, у виді притоку валюти в країну, та можливості розпоряджатися грошима і на допомогу ЗСУ, і на себе, тобто на дохід та зарплату для когось іншого.
Вчора, у 25-й день, вперше нарешті цілеспрямовано прогулявся, не рахуючи походів за продуктами не найкоротшим шляхом. Місто оживає, і в хвилини відсутності повітряних тривог все частіше здається, що все нормально. Календарна весна нарешті перетворюється у фактичну. Якби ж тільки не усвідомлення того, як легко цей тендітний спокій та рівновагу за лічені хвилини можна перетворити на справжнісіньке пекло.
Волинь навкруги Володимира. Микуличі та Затурці
- 19.03.22, 20:08
[Цей текст написаний до війни про подорож, яка відбулася до війни, ніяких правок у нього у зв'язку з поточними подіями я не вношу. Поки є можливість, викладаю як є, щоб на пару хвилин відволікти читачів від того, що коїться навколо, і відволіктись самому.]
Попрощавшись із Володимиром-Волинським, по обіді неділі я вирушив у напрямку Луцьку, де ввечері мав сісти на потяг. Дорогою заскочив у ще два села, зручно розташовані просто біля траси.
1. Перше зветься Микуличі, знаходиться на 15 км східніше райцентру. Головна вулиця стрілою проходить вглиб села, перетинаючи річку зі звучною назвою Свинорийка (ну як, річку… таке відчуття, що то дійсно свині вирили). За нею видно першу із місцевих пам’яток, млин (1930).
[ Читати і дивитись далі ]
Волинь навкруги Володимира. Суходоли, Новосілки, Зимне
- 17.03.22, 19:35
[Цей текст написаний до війни про подорож, яка відбулася до війни, ніяких правок у нього у зв'язку з поточними подіями я не вношу. Поки є можливість, викладаю як є, щоб на пару хвилин відволікти читачів від того, що коїться навколо, і відволіктись самому.]
Маючи майже півтори дні на огляд Володимир-Волинського, я також встиг трохи покататися по провінції довкола нього. Усього осилив 5 сіл, про які розкажу в двох частинах.
1. Перші два з них розташовані над дорогою на Нововолинськ. Транспортне сполучення між двома містами надзвичайно жваве, чекати автобусу довго не доведеться. Спочатку поїхав у Суходоли, поля над якими запам’яталися яскравою передосінньою геометрією:
[ Читати і дивитись далі ]
На задвірках невидимого вулкану
- 15.03.22, 19:43
[Цей текст написаний до війни про подорож, яка відбулася до війни, ніяких правок у нього у зв'язку з поточними подіями я не вношу. Поки є можливість, викладаю як є, щоб на пару хвилин відволікти читачів від того, що коїться навколо, і відволіктись самому.]
Останній день у Коста-Риці був присвячений північним околицям показаної у попередній частині Ліберії, здебільшого національному парку Рінкон де ла В’єха.
1. Спочатку заїхали на блакитну річку Ріо Бланко в місцевості з цікавою назвою Poza Los Coyotes.
[ Читати і дивитись далі ]
Володимир. Княжий, ошатний, волинський
- 13.03.22, 19:55
Трохи відійшовши від першого шоку, я поновлюю публікації заміток, які залишилися у мене з 2021 року. Хоча би для повноти згадок про часи, які у повній мірі вже ніколи не повернуться. Як зайве нагадування, виходити вони всі будуть із наступною анотацією.
[Цей текст написаний до війни про подорож, яка відбулася до війни, ніяких правок у нього у зв'язку з поточними подіями я не вношу. Поки є можливість, викладаю як є, щоб на пару хвилин відволікти читачів від того, що коїться навколо, і відволіктись самому.]
Володимир – одне з найбільших та найдавніших міст Волинської області, яке також могло би знаходитися на передових позиціях за туристичною привабливістю, та поки це у більшій мірі лише невикористаний потенціал.
1. На момент відвідування, як і написання цього тексту, місто досі має подвійну назву, хоча восени 2021 року місцева влада зробила подання до Верховної Ради про деколонізацію назви. Приставку «Волинський» аж двічі в 20 ст. впровадили мишебратья, щоб не плутати зі своїм Владіміром. Могильову та Кам’янцю теж уже пора би заворушитися.
[ Читати і дивитись далі ]
Питання
- 11.03.22, 19:11
Як ви, певно, знаєте, мій блог майже повністю наповнений звітами про подорожі. 2022 має всі шанси стати нулячим у цьому плані, зараз вони виглядають чимось неймовірним і недосяжним. А от минулий рік вдався настільки, що я так і не встиг все опублікувати, хоча близько 20 останніх записів були повністю готові до виходу в світ ще до війни. Із її початком я перестав їх викладати, вирішив, повернуся, коли все стане нормально. І здається, тільки зараз прийшло усвідомлення, що нормально і так як раніше вже не буде ніколи. Чекати якогось умовного моменту, коли хоч щось стане краще, марно, по-перше, через абстрактні межі такого моменту, по-друге, він теж може настати як через тижні, так і роки.
Зрештою, ті тексти стрімко втрачають актуальність, а переписувати їх під нові реалії у мене не вистачить духу. Тому я хотів би все ж викласти їх найближчим часом у тому вигляді, в якому вони є зараз. Поки є технічна можливість, поки цілий жорсткий диск, на якому вони зберігаються, і поки цілий я. На даний момент 99,9% усього контенту в інтернеті пов’язані з війною, можливо, мої спогади зможуть їх трохи розбавити і відволікти від важких буднів. Остаточне рішення прийму я сам, але спершу хотілося би почути вашу думку, чи варто зараз робити такі публікації?
-
-
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.
[не про війну]
- 08.03.22, 13:06
Окрім усього іншого, сьогодні день народження у однієї з моїх улюблених груп, музика яких не тілки чарівна сама по собі, але й настільки сильна, що може змінити світогляд. Отримати в цей день два нові студійні записи від колективу, що не функціонує майже п'ять років - є у цьому щось про переродження, яке у нинішніх обставинах маємо пройти ми всі.
