Адміністративний центр Саксонії, «Флоренція на Ельбі», місто величезної картинної галереї та неймовірної барокової спадщини – це все Дрезден. Для мене ж він найперше асоціюється з книжкою Курта Воннегута «Бійня №5, або Хрестовий похід дітей» - чи не найкращим антивоєнним літературним твором усіх часів.

Продовжую потроху розбирати літні фотографії, наклацані у маловідомих та цікавих місцях Вінницької області. Цього разу вирушаємо у Шпиків і Комаргород. Добратись туди нескладно, будь-яким автобусом, що іде на Ямпіль через Томашпіль. Почнемо зі Шпикова, який формально навіть смт і має замок. Замок? Ох-ох, це ви в мене ще замків не бачили!

Оповідаючи про місця, подібні до Шпикова, дуже важко утриматись без матюків. Тому наперед спитайте своє внутрішнє я, чи є йому 18 років, і якщо так, то вперед.

У селищі вискочив на першій же зупинці біля лікарні, щоб пройтись та «відчути» землю під ногами. Дорога різко уходить вниз до каскаду ставків на безіменному потічку, і нам якраз в ту сторону.

Погулявши польською частиною роздвоєного міста, відправляємось у німецьку. І тут на нас чекає уже популярний туристичний центр з неймовірною історичною атмосферою. Особливість Герліца в тому, що він майже не постраждав у Другу Світову. При відступі німці підірвали мости через Нису, от в принципі і все. Кількість пам’яток архітектури тут якась просто захмарна – понад 4 тисячі!

Давнє місто, розташоване на території сучасної Саксонії, уперше згадується у 1071 році під цілком зрозумілою для нас назвою Goreliz – згоріло там щось. Протягом наступних століть воно переходило з однієї держави в іншу, трансформувалась і його назва. У слов’янському варіанті – Згожелець, у німецькому – Герліц. Обидві назви пригодились після 1950 року, коли новий кордон між Польщею та НДР пройшов по річці Ниса (Нейссе на німецький лад), що ділить місто приблизно навпіл.

У сучасній Європі кордон між Польщею та Німеччиною уже суто символічний, але розірвані частинки так і залишились окремими містами у різних державах. Різні вони і за своєю суттю: Герліц є туристичною перлиною світового масштабу, а Згожелець вважаються містом совкового виду із гарними видами на німецьку частину і точкою, куди мешканці Герліца їздять за дешевими продуктами.

У цій замітці прогуляємось саме Згожельцем і подивимось, чи дійсно там все так погано (ні).

Теплик – найсхідніший районний центр Вінницької області. Знаходиться трохи осторонь траси на Умань, тому випадково ви в нього не заїдете. До того ж, містечко нетуристичне і загадкове для пересічного громадянина.

Циттау – іще одне цікаве саксонське містечко та один із центрів культури верхніх лужичан. Його особливістю є те, що поруч проходять кордони одразу двох суміжних держав, Польщі та Чехії, до яких можна дістатись ледь не пішки.

У цьому році я ще не надіявся побувати у Німеччині, але пощастило на пару-трійку днів заїхати. І перше ж місто, яке побачив, вразило мене наповал. Маленький і маловідомий Баутцен виявився якимось фотогенічним чудом: оточений середньовічними мурами й вежами, із замком та купою іншої старовини. Потім були й інші міста, але саме це назавжди залишиться першим.

Ну і загальне уявлення про Німеччину виросло до якихось аж не знаю яких масштабів. Я ж побачив, по суті, лише крихітну її частинку біля Дрездена, і якщо тут все ось таке, то що там далі?..

Сьогодні відправляємось дивитись Гайсин, одне з найбільших міст Вінницької області (майже 26 тис. чол.). Незважаючи на це, подорожніх заміток про нього практично немає, що може наштовхнути на хибну думку, що тут і дивитись нема чого. Але насправді, як виявилось, це зовсім не так.

Так вийшло, що перший мій візит у Вроцлав був фактично ночівлею із парою-трійкою годин ввечері і вранці мимоходом глянути на це місто. Але навіть того з головою вистачило, щоб побачити, яке воно неймовірне і вражаюче. В альтернативному Всесвіті, де я маю купу часу, Вроцлаву варто присвятити кілька днів, ну а поки поверхнева пробіжка із відзначенням основного, що тут є.