Сьогодні відправляємось дивитись Гайсин, одне з найбільших міст Вінницької області (майже 26 тис. чол.). Незважаючи на це, подорожніх заміток про нього практично немає, що може наштовхнути на хибну думку, що тут і дивитись нема чого. Але насправді, як виявилось, це зовсім не так.

Так вийшло, що перший мій візит у Вроцлав був фактично ночівлею із парою-трійкою годин ввечері і вранці мимоходом глянути на це місто. Але навіть того з головою вистачило, щоб побачити, яке воно неймовірне і вражаюче. В альтернативному Всесвіті, де я маю купу часу, Вроцлаву варто присвятити кілька днів, ну а поки поверхнева пробіжка із відзначенням основного, що тут є.

Поважна дата заснування містечка Літин (до 1391 року) та сам корінь його назви заносять аж до витоків історії Великого князівства Литовського. А нинішнє зручне розташування на трасі між Вінницею та Хмельницькими мало б забезпечити сучасний розвиток. Але насправді все склалось інакше. Із історичних пам’яток у Літині залишились крихти, а сам він являє собою відносно мале (менше 7 тис. населення) смт і справляє досить депресивне враження.

Попри те, що Літин, певно, один з найменш цікавих райцентрів Вінниччини, щоб поїхати туди було одразу кілька причин. По-перше, подивитись гарну природу і села навколо, по-друге, хочу побувати у всіх райцентрах області, по-третє, у такому давно заселеному місці щось цікаве та й знайдеться. Ну і останнє, те що це досить близько до Вінниці, отже, можна катнути велосипедом, ще й шосе спеціально під мій приїзд цього року уклали новеньким чудовим асфальтом.

Почнемо з околиць. На північ від містечка на межі із селом Селище річка Згар протікає через мальовничий кам’янистий напів-каньйон, який місцеві називають просто Скали.

Друга замітка про Перемишль буде присвячена району Засяння і різним дрібничкам, які не влізли в першу.

Перемишль – одне із небагатьох міст ЄС, куди із України можна дістатись потягом без пересадки. А вже звідти народ розповзається по всій Польщі і в більш далекі країни, хто на заробітки, хто світ подивитись. Сам же Перемишль часто залишається без уваги і зневажливо розглядається суто як пересадочний пункт.

А дарма, дуже дарма. Це місто фантастичне і заслуговує уваги мінімум на день. Це як Львів чи Краків у зменшеному варіанті, тільки тут немає притаманної їм метушні, дорожнечі і орієнтування на туриста, а є неймовірна історична атмосфера, до якої жорстоке 20 століття поставилось досить поблажливо.

Кременчук – друге за розміром місто Полтавщини і за населенням майже не поступається обласному центру (225 тисяч проти 284), і це, певно, найбільші антиподи України в межах однієї області. З одного боку, культурний та історичний центр Полтава, а з іншого – промисловий важкоатлет. У Кременчуку взагалі не відчувається, що ти у Полтавській області, за відчуттями десь явно східніше.

Усього за 10 кілометрів від Перемишля (а отже, зовсім близько до кордону із Україною) знаходиться село Красичин. Село як село, невелике та непримітне, але є у ньому замок, який самі поляки називають одним із найгарніших у своїй країні.

Вдруге у своєму житті я побував у якомусь місці із-за назви (першим було село Медвеже Вушко Вінницького району). Не те що б їхати сюди варто спеціально, але якщо вас раптом занесе у Кременчук, то маршрутки бігають часто і це недалеко, майте на увазі.

І якщо ви раптом подумали, що у 58-річному місті нема чого робити, то це точно не так. Головною атракцією ГП є Полтавський ГЗК з музеєм та величезним діючим кар’єром, на який реально їздять подивитись люди. Для цього потрібно домовлятись на екскурсію наперед і мати супровід, тому я утримався, обмежившись прогулянкою самим містом (та і що я там не бачив у тому кар’єрі після дитинства у Кривому Розі). До речі, тутешнє родовище, яке називають Кременчуцькою магнітною аномалією, є далеким відгалуженням Криворізького залізнорудного басейну, так що міста у певній мірі побратими.

Серед значної кількості міст, заснованих великим князем Ярославом Мудрим, лише чотири він скромно назвав на честь себе. Два – Юр’єв (чому? бо під таким іменем його хрестили), це сучасні Біла Церква і Тарту. А також Ярославль в Росії і Ярослав у східній Галичині.

В останнє із перелічених ми і відправляємось. Зараз це провінційне польське містечко на 40 тисяч населення, але при цьому концентрація різноманітних пам’яток тут просто зашкалює і зробила б честь і центру воєводства.

Від вокзалу вирушаємо в центр. Іти недалеко, вулиці гарні.

[ Ярослав ]

Місто із назвою Кам’янка – це майже як Іван Іванович Іванов серед людей. Маючи таку назву, дуже легко загубитися серед інших містечок, сіл та річок-тезок, яких не один десяток. Тому дуже важливо було потрапити саме у ту Кам’янку – місто у Черкаській області, цікаве і варте уваги. І, що ж тут поробиш, дійсно кам’янисте.

По дорозі до міста також хотів побувати у трьох селах району, де є старовинні дерев’яні церкви. І якщо до двох дістатись нескладно, то третє, Жаботин, знаходиться осторонь великих доріг. Добратись до нього можна автобусом із Черкас, який ходить усього двічі на день.

Колись місто, яке мало свій замок та Магдебурзьке право, волею обставин Жаботин виродився у тихе сільце на півтори тисячі населення.