Майже 100-тисячний Марібор – друге, після Любляни, за величиною місто Словенії (і в принципі одне із усього двох великих – у жодному іншому їх місті і 40 тисяч населення не набереться…). Тут ніби й немає нічого екстравагантного та унікального, тим не менш, все дуже затишне й фотогенічне. Стара Європа у найкращих своїх проявах і без натовпів туристів.

1.

Прогулявшись Сарнами, я поїхав далі углиб Рівненської області, у смт Володимирець. Воно примітне тим, що поруч проходить лінія вузькоколійки Антонівка – Зарічне, на якій збирався покататись.

1. Та спочатку пару слів про саме містечко. Воно невелике (9,3 тис. населення), в стороні від основної траси дуже тихе. Такі от майже пішохідні вулиці і будинки, вкриті «кабанчиком» – дуже типові для подібних райцентрів.

Містечко з дивною для нас назвою Шкофья Лока знаходиться в центральній Словенії, усього за 23 км від Любляни. Серед туристів воно поки не надто популярне, а між тим вважається найкраще збереженим середньовічним містом країни.

1.

Думаю, у кожного мандрівника, який подорожує по Україні самостійно, з часом збирається певна колекція місць, побачених по дорозі до головної мети – просто тому що зручно розташовані. До таких місць можна віднести і Сарни – значний транспортний вузол на півночі Рівненської області. Спеціально заради них навряд би поїхав, а от зробити тут довшу пересадку, щоб встигнути пробігтись по місту – то будь ласка.

1. Сарни виявились досить людним і живим містом, візуально вони виглядають більшими, ніж на свої офіційні 29 тисяч населення. До того ж місто справді цікаве, хоча туристичної інформації про нього майже немає.

Площа Словенії складає усього трохи більше 20 тис. квадратних кілометрів. Якщо її розмістити в рейтингу українських областей за цим показником, вона була б на двадцятому місці, між Хмельницькою та Волинською обл.

1. Тим більше неймовірно, що в такій крихітній країні уміщується одразу декілька кліматичних зон. Усього години три в дорозі, і з гірської прохолоди Альп потрапляєш на спекотне адріатичне узбережжя. І певно, найцікавішою точкою на ньому в межах Словенії є містечко Піран.

Того дня я прокинувся затемна, ще до шостої ранку. Впевнившись, що за ніч хмари розійшлися (це було видно навіть із вікна, по аж дуже зоряному небу), прихопив фотоапарат і вийшов з готелю, у чорноту незнайомого міста, абсолютно безлюдного в цей час. Так дивно почалося моє знайомство із Словенією.

1.

Є така традиція, наприкінці року накидати трішки всякого про нього на вентилятор. Ну як, традиція… у мене таке аж вдруге. Один раз – випадковість, два – співпадіння, ну і так далі по тексту.

Заодно привід поговорити на різні вільні теми, наприклад, про те, чи цей світ довбонувся повністю, чи тільки трішки. Або про музику. Подорожі? А чом я маю тільки про них писати, подивіться краще, яке шикарне музло знайшов:

Заключна замітка про відвідані в цьому році села Борщівщини. Якщо в попередніх частинах я робив упор на замки, то ця буде майже повністю присвячена костьолам. Дуже вже вони тут неймовірні.

І якщо мова про костьоли, то починати треба з Лосяча.

Селище Скала-Подільська лежить на скелястому (не дарма ж так назвали) березі Збруча, за 14 кілометрів від райцентру. Колишнє містечко містить в собі мальовничі замкові руїни та залишки розкоші багатьох епох, що робить його чи не найцікавішим у районі. Тому саме Скала із десятку переглянутих селищ Борщівщини удостоюється окремої замітки.

У продовженні розповіді про Ібіцу прогуляємось морським узбережжям на схід та захід від міста.