У часи великих потрясінь, у які нам не пощастило зануритись, все йде шкереберть, здається, до найдрібніших деталей. Похитнулися навіть релігійні підвалини, і те, що здавалося вічним, почало швидкоплинно змінюватися. Так, деякі православні громади, що раніше одностайно користувалися Юліанським календарем, почали переходити на Григоріанський. І, приїхавши до Криворівні 6 січня, замість підготовки до старту знаменитої гуцульської коляди можна було застати її завершення, що збігається зі святом...

Читати далі...

Ну що ж, хай би яким не видався рік, а особисті підсумки зважусь не тільки написати, а й викласти на загальний огляд. Хоча б тому, що сам факт, що я вижив і можу щось писати, уже важить немало. Як і можливість опублікувати з надією, що хтось матиме можливість за бажанням це прочитати, прорвавшись крізь усі блекаути.[Приєднана...

Читати далі...

Навіть загалом проста, як для минулих років, подорож зараз віддає нотками ностальгії. Перша за час воєнного стану пересадка в Києві, як і перша поїздка в «Інтерсіті» з неодмінними хот-догами, встигли стати чимось незвичним і навіть ризикованим. З «Інтерсіті» ми вискочили у Миргороді, загалом дуже відомому місті, але я там досі й близько не був, як і взагалі незаслужено мало приділяв уваги всій Полтавщині.[Приєднана...

Читати далі...

Одним із матеріальних символів Вінниці поруч з фонтаном, вежею, аркою центрального парку та ін. цілком можна вважати муніципальну трамвайну систему із, власне, трамваями. Вона має цікаву та нетривіальну історію, а фото місцевих «швейцарців» та VinWay є неодмінною частиною інстаграмів та блогів усіх, хто хоч коли викладає щось про місто, включаючи мене самого.1. Також цього року помітно активізувався «Музей вінницького трамвая», що восени провів декілька тематичних екскурсій (або я просто раніше ...

Читати далі...

Традиційно 8 листопада я символічно відзначаю своє особисте свято, відсутнє у всіх календарях – річницю переїзду у Вінницю. Цього разу це ще й 8 років, така собі нескінченність, перевернута набік. Ніколи мені не довелося шкодувати про це рішення та про всі перепони, які виникали на моєму шляху в буремному 2014-му.Як і два роки тому, коли подорожі надовго накрилися (тільки з іншої причини), мене дуже підтримувало лише усвідомлення того, що я тут, а не деінде, як і можливість подорожувати хоча б...

Читати далі...

Наприкінці 18 ст. великий коронний гетьман Польщі Францішек Ксаверій Браницький зі своєю дружиною Олександрою Енгельгардт заклав новий парк в урочищі Гайок поблизу Білої Церкви. Натхненні парками європейських столиць, вони прагнули створити щось схоже у власній резиденції і можна сказати, що у них все вийшло. Щобільше, їх дітищу пощастило дожити до наших днів. Нині «Олександрія» – один з найвідоміших дендропарків України, що за популярністю поступається хіба що уманській «Софіївці».[Приєднана...

Читати далі...

Це місто було у моїх планах так давно, що десь валяється навіть його паперова карта – тобто ще з тих олдскульних часів, коли я не дуже дружив із навігатором у телефоні. Проте, попри близькість до Вінниці, транспортне сполучення між двома містами досить кволе, тому сталося це тільки зараз, коли та сама паперова карта так і не знадобилася, поступившися зручністю міткам на maps.me.1. Транспортна незручність, однак, нікуди не поділася. Поїзд прибуває пізно ввечері, ще й Укрзалізниця підігріла...

Читати далі...

[Приєднана картинка]Здавна життя в Карпатах тяжіло до річкових долин. Ближче до води, що породжує життя, під захистом від пронизливих вітрів, що не дають знаходитися довго на високогір’ї. Долинами пролягали дороги, що обростали людським житлом. Досі типово, що все село – одна-дві вулиці понад річкою, зате протягнуті на кілометри, а то й десятки.2. Деякими з цих долин можна піднятися майже у верхів’я річок, а далі на перевали, по інший бік яких чекає геть інший світ. А деякі так і залишилися...

Читати далі...

З усіх міст та містечок Вінниччини, певно, саме Брацлав можна розглядати як найяскравіший приклад того, як проходить велич із плином часу. Колись центр воєводства, більшого за Вінницьку область, він поступово переродився у провінційне селище на півдорозі між Немировом та Тульчином. Проїздом я проскакував його неодноразово, але тільки в липні 2022 приїхав подивитися більш детально. Можливо, тому що поки в принципі не надто великий вибір місць, які можна подивитися, та і в тих фотоапарат у руках...

Читати далі...

Сходити в гори – завжди відпочинок для душі. Вирватися в гори під час війни і пов’язаних з нею обмежень та проблем – просто величезний подарунок самому собі та можливість хоч трохи відтермінувати момент, коли кукуха поїде від усього, що коїться навколо. У кінці червня мені вдалося потрапити на два дні в Карпати і піднятися на гору Петрос, одну з найвищих в Україні, з красивою цифрою висоти 2020 метрів над рівнем моря. Окрім того, саме в цей час на високогір’ї квітне рододендрон, більше відомий...

Читати далі...