Наприкінці листопада минулого року відкрив для себе вінницький мікрорайон Масложир (непрості часи вимагають непростих подорожей, ага). Так-то я був, здається, чи не на всіх районах міста, а цей досі пропустив, хоча не сказати, що він якийсь дуже далекий. Прийшла пора нарешті це виправити. [Приєднана...

Читати далі...

Після короткої денної пробіжки по основним пам’яткам Харкова залишилось глянути на його мурали і нічну ілюмінацію. 1. З муралів і почну. Як і в кожному шанованому великому місті, тут повно як централізованих картин, так і стихійного стріт-арту. Спеціально цього разу я їх не шукав, часу б не вистачило, але й так між іншим чимало попалось на очі. [Приєднана...

Читати далі...

Бажання оновити враження про друге за розмірами місто України у мене виникло ще минулої, докарантинної зими 19/20, і майже через рік потому можна було уже йти свічку ставити, настільки цей напрямок виявився для мене зачарованим. Щораз можлива поїздка зривалася, то захворів, то різко зіпсувалась погода, то п’яте-десяте. Ну а в серпні-жовтні стримувало й те, що місто впевнено влетіло в ударники ковід-індустрії, потіснивши на якийсь час навіть чумний Київ. 1. Зрештою не витримав і...

Читати далі...

Перший рік карантину вніс свої корективи і в традиційні вилазки з друзями на непопсові чи околичні місця навкруги рідного Кривого Рогу. Та попри все, принаймні одна таки відбулася, наприкінці жовтня. Сьогодні відправляємось у невідомі села на південь від міста, де збереглося трохи старовини, ну а в плані природних несподіванок Криворіжжя і так уміє дивувати. 1. І перше фото не просто для привернення уваги, а зроблене саме під час тієї вилазки, тому знаходитись тут має повне право...

Читати далі...

Стамбульський аеропорт у нашу шосту зустріч справив на мене рівно таке ж враження, як і в перші п’ять. Незручний у своїй безглуздій помпезності й масштабності, але з іншого боку, поява в ньому так чи інакше стабільно пов’язана з довгоочікуваною відпусткою і передчуттям чогось нового. Цього разу після пересадки летіти залишалося всього-то три години. Дивне відчуття, я мав би це робити за рік до того, але тоді всі мрії розвалилися навіть до контрольного пострілу в башку минулої реальності...

Читати далі...

Всесвітній локдаун головного мозку продовжує свою впевнену ходу планетою, а життя між тим спливає, іноді навіть здається, що швидше ніж раніше. Ніби лише вчора навкруги лежали метрові кучугури снігу, а зараз уже ніщо про них не нагадує. І це чудово, якщо не рахувати того факту, що цілих півроку промайнуло фактично впусту. [Приєднана...

Читати далі...

Довгу розповідь про осіннє Закарпаття хочу завершити у Рахові – найбільшому населеному пункті з усіх відвіданих за ті п’ять днів та одній із гуцульських культурних столиць. 1. Загальновідомо, що він є найбільш високогірним містом України із центром на 430 метрах над рівнем моря, а вертикальна відстань між найвищими та найнижчими вулицями складає близько 800 м, що навіть у голові не вкладається. Також це найсхідніший райцентр Закарпаття (200 км до Ужгорода, на секундочку). Доля не надто ...

Читати далі...

Одним із найбільш жвавих автомобільних перевалів українських Карпат є Яблуницький – дорога тут проходить на висоті 931 метра над рівнем моря і з’єднує Прикарпаття зі східним краєм Закарпаття. Трохи нижче перевалу лежить село Яблуниця, що й дало йому назву, а з усіх сторін його оточують прекрасні й величні гори. Перпендикулярно автомобільній дорозі від перевалу тягнеться гірський хребет, по якому має проходити стежка, що одночасно виступає межею між областями. 1. Одного дня під час...

Читати далі...

Перед тим, як приїхати всередині минулого жовтня в Карпати, я не міг не придивитися собі хоча б декілька оглядових точок, із яких можна побачити схід і захід сонця, котрі у горах бувають найбільш неймовірними. Зрештою зупинився на узвишші, підйом на яке починається майже з центру Ясіня і займає не більше одного кілометра. Те узвишшя являє собою простягнутий на північ хребет, затиснений між паралельними ущелинами, що ведуть у ближні села, Чорну Тису та Стебний, і з нього повинні...

Читати далі...

Особливістю показаного кілька днів тому селища Ясіня є те, що гори оточують його буквально впритул із усіх боків, тому піднятися на них не складає особливих зусиль. Лише прогулюючись від центру по периферійним вуличкам можна ненароком набрати 2-3 сотні метрів висоти, а трохи далі – підкорювати справжні гірські вершини, не покидаючи формальних меж населеного пункту. 1. Чим я і скористався. Все ж здійснювати соло-походи у «справжні» гори пізньої осені без належного досвіду ризиковано...

Читати далі...