Миколаїв, ч. 2. Ода ковалям

2. Сталь, залізо, чавун, чи що воно там. Ворота, балкони, маркізи, паркани і перила. Більшість із них прикрашають вулиці явно більше сотні років, хоча попадаються й новітні, що чудово – традиція живе.

3. Їхні брами – то взагалі щось:

4.

5. Неочікувано для багатьох, це місто дуже багате на пам’ятки архітектури, яких тут більше двохсот (хоча лише сім національного значення). Більшість із них компактно зосереджена в історичному центрі.

6. За ефектністю це, звісно, не Львів чи Чернівці, але суцільні квартали історичної архітектури після стількох воєн і тому подібного – це реально круто.

7.

8. Далеко не всі будинки годяться для фото, багато й досить одноманітних, але ж вибрати є з чого:

9. Кварталами старого міста я блукав геть безсистемно, головним чином намагаючись побачити більше, а пройти ногами при цьому менше, тому точні адреси більшості будівель не згадаю. Хоча деякі особливо представницькі виділю, звісно. Як от будинок штабу флоту (1796), нині відповідний музей:

10. Дуже запам’ятався особняк за адресою Спаська 20 завдяки чуваку на шпилі:

11.

12. Сусідній дім теж нічого такий:

13. Синагога:

14. При значних розмірах Миколаєва майже протягом усієї його історії, він так і не виріс у висоту. Блукаючи цими тихими безлюдними вулицями з 1-2-поверховою забудовою було чудно усвідомлювати, що я зараз не просто в обласному центрі, а в дев’ятому за розміром місті України на майже півмільйона мешканців.

Думаю, у якійсь мірі цим будинкам допоміг промисловий занепад Миколаєва, як би дивно це не звучало. У місті, що впевнено втрачає населення, немає сенсу забудовувати центр висотними ЖК й пластиково-скляними ТРЦ. Багатоповерхові мікрорайони тут є, звісно, але мені вони були не по дорозі.

15. За широкими брамами ховаються хаотичні південні двори:

16. Ворота Народного саду:

17. Навіть неоготика, чи щось таке. Училище для дочок нижчих чинів морського відомства:

18. Жива квітуча весна.

19. Від якої забрів у царство мертвих, на Миколаївський некрополь.

20. Із симпатичною церквою Всіх Святих (1807; єдина у місті, що ніколи не закривалася):

21. Та прилеглою до неї усипальницею родини Аркасів.

22. Кладовище за рівнем скульптурної спадщини може потягатися з багатьма на заході України, тільки тут все ж південний колорит присутній.

23.

24. Потім знову повернувся в історичний центр.

25.

26. Український театр драми та музичної комедії і мешканець його двору:

27.

28. На диво потворний БК Суднобудівників, але з хорошою мозаїкою.

29. У продовження металічної теми не можна обійти увагою одну з нечисленних збережених шухівських водонапірних веж. Ця постала в 1907 році:

30.

31. Знаходиться на території водоканалу і виглядає робочою. Навіть мурал відповідний присутній:

32. Цікава парочка, яку зустрів там же.

33. Без котиків це місто було б недостатньо хорошим, і звіт неповний.

34. Особливо цей, знав де позувати:

35.

36. Трамвайний стовп. Теж раритет між іншим, у жодному місті з трамваями такого не бачив.

37. Один із найцікавіших особняків (1840; Шевченка, 58). Здалеку здається, що це така собі ізбушка з колод, підходиш ближче подивитися, а вона кам’яна насправді:

38. Ляльковий театр та його маскот:

39.

40. Добірка воріт:

41.

42.

43. Житловий будинок з крамницею середини 19 ст. (Потьомкінська 67 і 67а):

44. Громадська бібліотека (1894; Спаська 44). Тепер це РАЦС зі скульптурою нареченої, що бадьоренько тікає від такого щастя.

45. Ще кілька красивих будинків:

46.

47.

48. Серед них затесалася Свято-Миколаївська церква (1817). З кількістю збережених історичних храмів Миколаєву теж відносно пощастило.

49.

50. Однією з головних вулиць центру є Велика Морська, де зосереджені найбільш представницькі будинки (хоча теж типово не вищі двох поверхів):

51.

52.

53. Із побачених того дня, це явно мій улюблений ґанок:

54. Коте стереже:

55. Наостанок я знову зайшов десь на околицю, уже не стільки заради архітектури, як поближче до кафе кримськотатарської кухні (є там і таке). Весь день мріяв про манти, а вони скінчилися, а їхній плов мені відверто не зайшов. Ще у Миколаєві є зоопарк, кажуть, один з найкращих в Україні, але не встиг би ніяк, та й не сказати, що сильно зоопарки люблю. Попереду чекала довга дорога до вокзалу, який тут дуже далеко від усього, і довга дорога додому, де компанію в купе, крім трьох людей, склали дві російські голубі кицьки, що всю ніч скакали по нас як коні. Ну а Миколаєву наостанок побажаю успішно пережити не найкращі для нього часи і знайти сили переродитися у щось ще краще, ніж було.