Маленькі Великі Межирічі

2. Здалеку видно дерев’яну Петропавлівську церкву (1848), яку ультразумом роздивлятися простіше, ніж зблизька, як потім виявиться.

3. Та все ж про палац. Будували його приблизно на місці замку, ймовірно, з тих же будматеріалів. Ці споруди розійшлися в часі на віки: замок заклали Корецькі на початку 16 ст., а палац розпочав будувати Ян Казімеж Стецький у 1773 році, а саме село ніби як банально виграв у карти.

4. Сподіваюсь, мешканці цього гнізда встигли вирости й полетіти, перш ніж воно опинилося на землі.

5. Палац у стилі пізнього класицизму приписують архітектору Доменіко Мерліні, як і чимось схожі споруди у Вороновиці та Маліївцях. З радянських часів і донині тут школа-інтернат, причому будівля палацу явно не використовується, але видно, що її намагаються потроху ремонтувати.

6. Обабіч він оточений флігелями, з якими з’єднаний напівкруглими галереями:

7. Вид із двору куди симпатичніший.

8. І є трохи збережених деталей, а всередині має бути ціла ліпнина в інтер’єрі, хоч я її й не побачив.

9.

10. У стихійній зеленій зоні навкруги прослідковуються залишки ландшафтного парку.

11. Садиба зображена і на найближчій зупинці.

12. Другою домінантою села є костьол Святого Антонія (1702-25). Найвища його споруда, видна практична звідусіль, і вражаюче велична навіть у покинутому стані – католиків або зовсім нема, або лишились одиниці, не здатні доглянути таку громадину.

13. Костьол з’явився пізніше за замок, стараннями уже Любомирських, бо ж Корецькі були православними.

14. Двері зачинені, хоча там десь ззаду можна зайти чи залізти, як я прочитав пізніше, але на місці не додумався.

15. Та на всеосяжну пустоту всередині можна заглянути і об’єктивом у щілину під дверима.

16. 50 відтінків межиріцького транспорту:

17. Від костьолу пішов далі на захід, до річки, попутно знайшовши ще пару хороших ракурсів:

18.

19. Але взагалі шукав там не їх, а млин, позначений на Вікімапії. Із усіх тамтешніх споруд найбільше на млин схожа ця масивна дерев’яна хата, хоч вона й не на березі річки, а заглянути у вікна для певності не було як.

20.

21. При поверненні в центр побачив ще раз палац, цього разу здалеку. Досі добре прослідковується задумка архітекторів, як він розкривався перед прибуваючими основною в ті часи дорогою.

22.

23. Трохи наївного сільського маркетингу:

24.

25. На головній вулиці села якраз планувався ремонт, на честь чого здерли весь асфальт, віддавши її тимчасово на відкуп бричкам. Їх і фотографував принагідно, а взагалі тут чи не найбільша концентрація цього транспорту, що будь-коли бачив. Ох уже це 21 століття в глибинці…

26.

27. Сучасна церква примітна хіба що мозаїчним декором під куполами.

28.

29. Чимало таких раритетів, що доживають віку:

30. Так нарешті дійшов до дерев’яної церкви, яку бачив здалеку ще на початку. Від входу вона якраз проти сонця.

31. У будиночку в дворі якраз були дві бабці-служительки, і навіщо мене смикнуло спитати в них дозвіл на фото? При відсутньому священнику вони намертво мені заборонили знімати її навіть ззовні, мотивуючи тим, що я у вікна якось загляну, а потім у них щось там крадуть. Всяка дія народжує протидію, тому натомість здійснив рейд околичними вулицями і все одно знайшов кращий ракурс.

32. Поки бігав, бабці закрили хатинку й десь здиміли. Тому все ж зайшов у двір і зробив фото з тієї точки, що хотів спочатку, відчуваючи себе, однак, дрібним злодюжкою. Церква з будь-якого боку гарна, хоча по суті нині й не церква, а дерев’яний сарай з позолоченими брязкальцями, заради яких її служителі трохи забули, навіщо це все взагалі є…

33. На виїзді з Великих Межирічів по ліву руку буде пагорб з колишнім єврейським цвинтарем, де нині тільки один пам’ятник. Ще перед Другою Світовою євреїв у селі було близько 3 тис. (зараз усе населення села – 2 тисячі), але нацисти послідовно знищили їх майже всіх у 1941-42 роках.

34. Пагорб є хорошим оглядовим майданчиком на село.

35. А це вже вид з дороги:

36. У тому числі на добре знайомий костьол і річку, яка типово для Волині дуже мальовнича.

37.

38. Межирічі закінчуються руїнами сушильного заводу та квітучими лугами.

39.

40. Два кілометри по дорозі, і починається наступне село, Світанок. Воно також має дерев’яну церкву, тільки вже не єпархіальну, як попередня, а старішу – 18 століття і типово волинську з виду. Тут у дворі крутилося ще більше людей, вдруге вступити в полеміку не хотілося, тому обмежився фото з воріт і через паркан. Майже одразу за церквою знаходиться зупинка, де вже кучкувалася пристойна кількість людей. Що точно означало, до траси можна буде під’їхати автобусом.

41.