Слово «Токмак» на слух здається настільки промовисто тюркським, що навіть немає значення, як саме воно перекладається. Тим більше, варіантів є декілька. Тому не дивно, що в Криму знаходиться скеля Токмак-Кая, а вперше біля міста з назвою Токмак я проїжджав у Киргизстані. Там я його бачив лише здалеку, а от з тезкою у Запорізькій області два роки потому був привід познайомитись куди ближче.

Не пам’ятаю, коли точно я вперше почув про схожу на замок садибу генерала Попова у Запорізькій області, але по назві тоді ж вирішив, що це, певно, якесь загублене в степах село, куди не так просто добратися. По факту виявилося геть інакше, Василівка – повноцінне місто, до того ж виступає своєрідними воротами із Запоріжжя на південь області. Так що навпаки, немало шансів сюди потрапити, навіть якщо спочатку цього не плануєш.

Після прогулянки показаним у попередній частині районом Ліду саме час переміститися в історичний центр Фуншалу, що знаходиться східніше, але так само на березі океану.

Після показаного в попередній частині усім відомого парку Софіївка настав час подивитися місто, що його оточує, – друге за величиною у Черкаській області. Незважаючи на солідний розмір, Умань-урбаністичну можна назвати ледь не таємничою. Складається враження, що крім парку і єврейського кварталу її взагалі майже ніхто не бачив. Часто в описах радикально стверджують, що тут немає чого дивитися, але вони абсолютно не праві.

Надзвичайно популярна в українських туристичних реаліях і традиційно переповнена людьми Умань ніколи не стояла в моїх пріоритетах і ще довго там би не з’явилася, якби не збіг обставин. Річ у тім, що із Гайворона у Вінницю зараз по-людськи можна повернутися лише з пересадкою в Умані, ну а раз уже так, чому би не розтягнути цю пересадку майже на цілий день.

Буквально кілька днів тому я розповідав про липневу поїздку Гайворонською вузькоколійкою з 70-річним паровозом ГР-280 і обіцяв рекламувати нові, якщо такі будуть. А тут якраз спочатку відновилося регулярне пасажирське сполучення, а потім прилетів і анонс «паровозного» туру, що відбудеться в суботу 13 листопада. Ну а раз обіцяв, треба написати.

Сторінка події на мордокнизі: https://www.facebook.com/events/418106213279055

Я ніяк не пов’язаний з організаторами, залізницею чи самою подією, і не можу гарантувати достовірність всіх даних на сторінці та факту, що подорож відбудеться. Усі уточнюючі питання краще задавати напряму організатору, контакти якого є там же. Зі свого боку українські вузькоколійки я люблю, і бажаю їм довгого життя та комерційного процвітання. І такі турпоїздки в тому числі можуть цьому посприяти.

Що чекає на учасників:

Якщо назва острова Мадейра з португальської мови буквально перекладається як «деревина» (що й не дивно, з урахуванням того, скільки тут рослинності), то її столицю Фуншал назвали взагалі на честь квітки. Ну як квітки, фенхелю. І свою квітучу назву він цілком виправдовує. З цього дуже фотогенічного міста і розпочну свою неквапливу розповідь про острів вічної весни.

У березні 2020 року у зв’язку із введенням локдауна «Укрзалізниця» повністю зупинила пасажирський рух всіх поїздів, відновлення якого почалося лише в перших числах червня. Проте повернення частини рейсів довелося чекати місяці, а деякі особливо невигідні для себе маршрути вони взагалі «загубили», особливо приміські. У тому числі – на всіх трьох пасажирських вузькоколійках. Лише з 14 жовтня і поки на два місяці після півторарічної перерви нарешті рушили поїзди на лінії Гайворон – Рудниця.

Весь цей час мешканці немалої кількості населених пунктів залишаються без важливого транспорту, а життя самих вузькоколійок підтримується лише місцевими громадами, що піднімають шум при кожній спробі демонтажу (а таке трапляється регулярно) і пробують проводити тематичні заходи, як GOODoK_FEST в травні 2021 року у Гайвороні.

1. А в липні із Гайворона визріла навіть повноцінна поїздка, в Бершадь і назад. На цій вузькоколійці я встиг покататися на регулярному рейсі, але тут все ж трохи інше, заточене під туристів і з можливістю подивитися й помацати все що хочеш без підозрілих поглядів із боку залізничників. А найголовніше, що состав мав тягнути не звичний рутинний тепловоз, а паровоз. Справжній, трясця, робочий 70-річний паровоз! Ще й вузькоколійний. Пропустити таке було ніяк не можна.

Пам’ятається, я дуже здивувався, коли вперше натикнувся в Інтернеті на добірку фотографій із міста з безликою назвою Красноград – не очікував побачити там одразу стільки цікавих пам’яток. У підсумку так склалося, що невдовзі поїхав подивитися на те все наживо, таким чином місто виявилося для мене першою точкою Харківщини за межами власне Харкова.

Після того як я нарешті у грудні 2020 зняв закляття, що з різних причин довго не пускало мене в Харків, уже влітку повернувся спокійно і без проблем подивитись те, що не встиг би за короткий зимовий день, та й не було тоді сенсу. Мова, найперше, про парки, яких тут багато і на різний смак. Але не тільки про них.