літературне
- 05.06.25, 23:28
Діло було взимку, в часи настільки бородаті, що ми ще й ковіду не знали, не кажучи про інше. Я сидів у піцерії поблизу ковельського вокзалу, очікуючи свій потяг, що мав відвезти мене додому. Коли вже розправився з їжею, звернув увагу на дядька, що ходив залою від одних відвідувачів до інших, а відтак зрештою до мене.
Виглядав він не бомжувато, проте досить занедбано. Я не сумнівався, що він проситиме грошей, так і сталося. Просив він, проте, не задарма, а намагався продати книжку – збірку віршів власного авторства.
“Жрать хочеться”, завершив він свою репліку зовсім не літературною фразою, уже помітивши, що я, як і всі інші, не надто зацікавився. Брати книжку мені й правда не хотілося, не люблю поезію й не читаю. Зрештою, я просто дав йому ту суму, що він просив (якщо не помиляюся, 50 гривень, що навіть на ті часи було смішними грішми), але від книжки відмовився. Залишив йому свій чай, котрий не встиг почати пити, та й пішов собі.
Вже в потязі я загуглив його, і то справді був автор тієї книжки – в інтернеті знайшлися навіть пару фото. Член якихось там всеукраїнських спілок журналістів та ліг письменників, що, як виявилося, на хліб не намажеш.
Зараз я знову спробував його відшукати по пам’яті, і, здається, знайшов. Поет помер того ж року. Але оскільки я не певен на 100%, що це саме він, то озвучувати його ім'я не буду.
Проте ця вся історія здається мені дуже символічною до стану нашої культури сьогодення, і то ще до повномасштабної війни. А чому я про це згадав саме сьогодні, сам не знаю. Можливо, поет послав мені сигнал зі свого виміру. Можливо, за той чай і 50 гривень я горітиму у пеклі на декілька хвилин менше, ніж заслужив в цілому.
P.S. Поки майже немає свіжих фото, писатиму про все підряд, що надумаю. Або не писатиму.
Коментарі
Vivyenn
16.06.25, 00:03
Так, нікому ті віршики не потрібні, які б не були гарні, скількі души б у них не було вкладено. Яка там культура? Ти непогана людина, небайдужа. Але у цілому також не фанат віршування. Люди хочуть їсти, гарно жити, відпочивати, красиво одягатися, модно взуватися та стригтися. І слідкувати за станом здоров'я. Переважна більшість бажає мати квартиру у спокійному районі, дачу недалеко від міста, авто, щоб туди їздити. І віршиками на це усе не напрацюєш. Люди легко відмовляться від культури, щоб досягти вишепораховане.
Vivyenn
26.06.25, 00:08
Уцілому людей приваблює політична возня та плітки.
Навіть молодь слухає український реп і матюгається. Нічого спільного з тією молодью, з якою зростала я.
Logic_man
36.06.25, 00:17Відповідь на 2 від Vivyenn
The Martian
46.06.25, 05:57
И опять само вспоминается : У богатых жизнь другая.
50 грн. это же целых 50 грн.!!! Они многим и сейчас не смешные. Это 4 пакета овсянки в АТБ! Или 6 батонов Печерский. А капуста как подешевела с кабачками... Часто утром встречаю женщину с дочкой и собакой. Они собирают вторсырьё, тут же сдают, и идут в АТБ покупать батон хлеба, пару разовых кофе, да и всё... Других покупок у них не видел. Но то такое...
Иногда попадается на Радио Культура какая то тематическая передача про забытых писателей и поэтов. И не про Пчілка або Марко Вовчок, хотя и тех вспоминают. Вот думаю, спрошу ка я у девчат с вейпами, кто такие Косач или Марія Вілінська. И передумываю... Ведь пошлют же подальше. Хотя... Может я и не прав. И они мне ещё расскажут стих Стуса.
The Martian
56.06.25, 05:57Відповідь на 4 від The Martian
Василь Стус – З дитячих спогадів
Добридень наш — гіркаво-запахущий,
осотом і щирицею пропаx.
Куріє порох. Недалечко — шлях.
Зобіч од нього — сизі райські кущі.
Подертий бриль на голові. В руках —
тупа сапа: цупкий будяк колючий!
Вузенька постать на п’яти рядках
тобі за редьку гірше надокучить.
А потім глухо загуде гудок
парокотельні — й світ тобі розвидніє,
як озоветься наш городній бог
своїм ласкавим і гірким “добриднем”.
Він із спецівки вийме хліба шмат —
і рідний степ ріднішає стократ.
VII.1966
The Martian
66.06.25, 05:59Відповідь на 5 від The Martian
Не тот ли гудок, которым Ахметов из Мариуполя взывал к майдану? О с т а н о в и т е с ь.... Давайте работать.
The Martian
76.06.25, 06:04Відповідь на 6 від The Martian
Або...
Василь Стус – Напевне, так і треба…
Напевне, так і треба —
судилося бо так:
упали зорі з неба
і надломили мак.
Така знялася хвища —
ні неба, ні землі,
лиш чорне кладовище
по нищеній ріллі.
Залопотіла злива,
мов залива — гай-гай!
Кохана, будь щаслива!
Коханий мій — бувай!
30.09.1972
Makcімаліст
86.06.25, 11:53
У нас на дачах був мужик (а може і зараз є), який писав еротичні романи, які, звісно, нікому не були потрібні.
Nech sa paci
96.06.25, 18:52Відповідь на 2 від Vivyenn
Коли я зростав я, слухали Цоя, Сєктор Газа і Красную Плєсєнь. Я на знак протесту почав слухати техно.
Nech sa paci
106.06.25, 18:53Відповідь на 9 від Nech sa paci
Одне "я" зайве. Або й двоє.