Манява і Делятин. Просто по дорозі

2. Водоспад знаходиться за кілька кілометрів за селом, і дороги до нього фактично не існує. Місцеві обіграли цю фішку по-своєму: вони возять туристів із села на ГАЗах, які стрибають по бездоріжжю як всраті буйволи. Хоча максимальна швидкість навряд перевищувала 20 км/год, то були ще ті американські гірки.

3. Далі треба пройти ще кілька десятків метрів по фактурному каньйону річки Манявка.

4.

5. З дуже прозорою водою.

6. І мальовничими порогами.

7.

8. Ну а це вже сам водоспад. Із загальною висотою близько 20 м, він є одним із найвищих в українських Карпатах.

9. Влітку людей завжди достатньо, щоб вони не лізли в кадр, треба постаратися. Правда, іноді вони там виглядають доречно.

10. Обидва мої візити припали на сонячну погоду, але на різні години. Першого разу сонце лупило просто згори над водоспадом, що створювало досить цікаві світлові ефекти.

11.

12.

13. У другому випадку воно вже встигло сховатися за пагорб. Завдяки цьому в ущелині було темніше, що дозволило трохи погратися з витримкою.

14.

15.

16. Крім того, цього разу я вже знав, що можна піднятися і до верхів'я водоспаду. Як водиться, туди є дві дороги: довша й пологіша і крута стежка, на якій нескладно зламати ноги.

17. Там знайшовся ще один маленький каскад, і от біля нього – абсолютно нікого, на відміну від переповненої людьми ущелини.

18.

19. Другою цікавинкою села є Манявський скит. Перед ним треба перейти через міст над Манявкою – вирвавшись із каньйону з водоспадом, річка нанизує на себе все село.

20. Десь тут же в неї впадає струмок з незвичною назвою Батерс, а то я вперше здивувався, побачивши в селі таку вивіску.

21. Прочани та священник.

22.

23. Скит був заснований у 1606 році, примітний тим, що є православним, але ніколи не підпорядковувався московському патріархату. Правда, це не захистило його від вірусу несмаку, що тотально йде нашими святинями, а саме оці ригачні залатиє купала:

24. Це вам за то, шо не молитесь.

25. Фрагменти старих письмен на дзвіниці:

26. За віки свого існування монастир бачив усяке, тому не дивно, що стіни його – наче у фортеці.

27. Десь тут, імовірно, похований гетьман Іван Виговський. Проте могилу так і не знайшли.

28. Головним храмом скиту нині є дерев'яна Свято-Преображенська церква, закінчена у 2013 році. Її звели на підмурках старішого храму 1681 року. Завдяки відсутності золотих куполів, цей новобуд виглядає значно краще за історичні муровані вежі.

29.

30.

31. Вітражі:

32.

33. Що приємно в храмах ПЦУ, можна спокійно фотографувати всередині.

34.

35. Найкращий, як на мене, вид на монастир відкривається з південного боку: справжня фортеця над скелястим каньйоном Манявки.

36. Звідти приблизно кілометр ходу через ліс до Блаженного каменю, коло якого, за переказами, знаходився перший скит манявських монахів. Біля нього пробивається джерельце, а вода, звісно ж, вважається цілющою. Камінь я не фотографував (не пам'ятаю, через освітлення чи надміру велику кількість людей навколо), тому ось вам знімок озерця, що трапилося дорогою до нього.

За компанію до Маняви я хочу згадати про Делятин – селище на півдорозі між Надвірною та Яремче, через яке відповідно щодня проноситься купа авто та поїздів з Франика в гори й назад, і більшість навіть не має на думці тут зупинятися.

Делятин розвивався як промислове містечко, основним тутешнім ремеслом було солеваріння. У 1949 р. комуняки примусово відселили сусіднє село Луг, збудувавши на його місці Івано-Франківськ-16 – базу зберігання ядерних боєприпасів та супутнє військове містечко. Два могильники радіоактивних відходів, що виникли внаслідок цього, також не сприяють туристичній привабливості.

37. Найбільш вишуканою будівлею Делятина є колишній палац Лагодинського, що стоїть прямо над головною трасою. Нині це краєзнавчий музей.

38. У сучасному стані він працює з 2012 року. Цей проект живе буквально завдяки одній людині, місцевому мешканцю Андрію Мисюку, який сам зібрав більшість експонатів та підтримує все у належному стані.

39.

40. Він же особисто проводив екскурсію, досить розлогу та цікаву. І то вже суто моя вина, що мені стало нудно (і душно в малому приміщенні), і я пішов надвір.

41. Просто з двору музею видно неоготичний костьол св. Франциска (1857-65).

42. Прогулявся до нього, щоб подивитися зблизька, хай і освітлення для фото було невдале.

43. На одній з периферійних вулиць примітив щось автентичне, але покинуте.

44. А вдалині виднілася церква Благовіщення Пречистої Діви Марії з нетривіальними роками будівництва: 1936-42. То вже сусіднє село Заріччя, розташоване дійсно на іншому березі Прута відносно Делятина.

45. Поки я гуляв, гід увів групу десь вглиб музею і зачинив двері, щоб ніхто чужий не вештався. Тож довелося блукати й далі. У Делятині також є старовинна дерев'яна церква Різдва Пресвятої Богородиці. Це пам'ятка національного значення (1782-85), що ніяк не зберегло її від покриття бляхою.

46. Поруч розташована дзвіниця-ровесниця, яку спіткала така ж доля. Взагалі ж у червні 2022 ходити з фотоапаратом по нетуристичному містечку було не надто комфортно, тому без зайвої потреби не дуже ним світив. Ну а що побачив тільки очима, але не сфотографував, уже не згадаю – надто багато часу пройшло…