Мадейра остання. Від краю до краю

У заключній розповіді про Мадейру мені залишилося показати дві крайні точки острова, миси на сході й заході, абсолютно між собою не схожі, але однаково захопливі. І трішки сонячного півдня між ними.

1. Першим розкажу про східний мис, що зветься Сан-Лоренцо.

2. Для потопаючої в зелені і квітах Мадейри це дуже нетипова місцевість, що являє собою майже голі марсіанські пейзажі:

4. Також це одне з небагатьох низинних місць на острові, не дуже придатних для життя. Відсутність інфраструктури, а головним чином постійні сильні вітри, надміру жаркі чи холодні в залежності від сезону, відбивають у людей всяке бажання тут оселитися. Була спроба звести цілий житловий комплекс, але ідея прогоріла. Так і стоїть він нікому не потрібний, збанкрутілий та печальний.

5. Близькість порту також не найкращим чином впливає на репутацію мису.

6. Жити тут постійно не варто, це очевидно. Але побачити хоча би раз на власні очі варто – то безперечно одне з найкрасивіших місць Мадейри:

8. Навіть звичні для її узбережжя чорні скелі тут мають нетиповий рудий відтінок.

Між сходом і заходом варто згадати про південь острова, де ми були в передостанній день. Так співпало, що сонячна погода випала на кінець подорожі, коли вже залишалося найменше бажання фотографувати, тому моя Мадейра на знімках залишиться переважно хмарною. Про південь у мене залишилося найменше вражень, тому про пару побачених містечок згадаю суто мимоходом.

10. Перше з них зветься Понта-ду-Сол.

11. Все той же крутий рельєф з пальмовими плантаціями та будиночками під червоною черепицею.

12. Південь здався мені найбільш прилизаним-туристичним і «несправжнім».

13. Назва містечка перекладається як «точка сонця», незважаючи на це, зранку воно все в тіні.

14. Зате з океаном, що дуже рятує ситуацію.

15.

16.

17. Міст також шикарний:

18. Один із старих будинків.

19. Ще менше запам’яталася сусідня Кальєта. Хоча там є навіть така дивина, як пляж із жовтим піском, заради чого його привезли аж із Сахари. Прибережна частина океану відгороджена хвилерізами, так що там набагато комфортніше плавати, ніж у відкритому океані, чим ми і скористалися.

20. Квітка стреліція – один із символів Мадейри, своїм видом дивовижно нагадує якусь птаху:

21. Кальєта – один з основних туристичних центрів за межами Фуншалу, з готелями й будинками на будь-який смак, були би гроші й час на них.

22. Те ж саме можна сказати про яхти в місцевій марині.

23. Єдина будівля, що хоч трохи запам’яталася.

24. Загалом там тепло та яскраво, але через пару годин вже смертельно нудно.

25. Тому вирушаємо на крайню західну точку острова, мис Понта-ду-Паргу. Край світу, як він є:

26. Та океан, якого так не вистачає в тісній монохромній зимі.

27.

28. На скелі присутній маячок.

29.

30.

31. Видно, зустрілися дві течії:

32. Непогана хатинка для інтровертів.

33. Ну а ми поїхали далі, знову на південь, через перевали й тунелі ближче до океану, аж кудись у глухий тупик, і як було добре навіть не замислюватись, куди саме, нарешті позбувшись необхідності постійного усвідомлення себе як точки на карті.

34.

35.

36. В Україні на той момент встановилася відверто кепська погода, й навіть не буду приховувати, що на тому сонячному березі я відчував від цього зловтіху, хоча мені самому залишалося сонця трохи більше однієї доби. Кілька місяців потому я так і не визначився, чи Мадейра мене розчарувала за змістом тієї подорожі, чи то був один із найяскравіших тижнів мого життя, і найкраще, що залишалося зробити в тому тупику – наклюкатися до алкогольної коми, щоб мене там і прикопали. Так чи інакше, з того моменту вже пройшло занадто багато часу, щоб пробувати його переоцінити, та й цю серію нарешті пора закінчувати раз і назавжди.